Жахлива окопна правда про реалії загарбницької війни РоССіі проти України – її треба знати всім! І що необхідно робити…

Блоґ: Георгій Манчуленко

Ганебне ставлення Зе до українського війська детально продемонстровано у моїй статті «Як Верховний Головнокомандувач ЗСУ зневажає свої ж рідні ЗСУ!» і в ній же наголошено, що Україна досі тримається лише завдяки героїзму своїх воїнів! Шановні читачі, напевно, хочуть мати додаткові підтвердження цим словам: ось вони…

Командир відділення 21-го окремого мотопіхотного батальйону (МПБ) «Сармат» Сергій Гнезділов повідомляє: «Що втрачати, що ще можуть забрати в мене на шостий день мого персонального пекла в Пісках, у кілометрі від першої вулиці українського Донецька?

Тіла тих, хто був мені дорожчий за рідню, валяються під спекою в роз…обаних 152 калібром (152-міліметрові артилерійські снаряди – Г. М.) окопах. Як я і писав раніше, 6500 снарядів на грьобане село менше ніж за добу. Таких діб вже шість, і в голові не укладається, як у цьому шквалі ворожого вогню залишається в живих хоч якась кількість нашої піхоти (виділено Г. М.).

Ні, я не скиглю.

З нашої сторони працює два міномети (калібрів – Г. М.) 82 та 120 (міліметрів – Г. М.). Інколи просинається і «чхає» в бік Донецька два стволи артилерії. Ми майже не відповідаємо. Контрбатарейний вогонь відсутній, від слова зовсім, ворог без будь-яких проблем для себе кладе артснаряд в наші окопи, розбирає дуже міцні, бетонні позиції за десятки хвилин, без паузи та мінімального відпочинку продавлюючи нашу лінію оборони (виділено Г. М.). Позавчора вона зламалась, і полились рікою «двохсоті» (вбиті – Г. М.)/«трьохсоті» (поранені – Г. М.). Я не публікуватиму ніяку статистику, це в нашій країні заборонено, але ви навіть не уявляєте кількості та відсотку втрат. Це й…бана м’ясорубка, де батальйон просто своїми тілами стримує навалу.

Майже тиждень чекаємо хоч якусь підмогу, яка б вдарила по ворожій арті (артилерії – Г. М.), нас, повторюся, безкарно випалюють всім, чим багата російська воєнна система, сьогодні працювала авіація (виділено Г. М.).

Я пишаюсь керівництвом батальйону, яке залишилось тут, з нами. Комбат з нами, всі з нами, контужені, легкі «трьохсоті», перев’язавшись повертаються через пару годин на позиції, якщо можна так назвати ці бездонні вирви.

Йде війна. Але без контрбатарейної боротьби вона перетворюється на безглузду м’ясорубку, де перемелюється за день шалена кількість нашої піхоти.

Ви точно хотіли правду? Ось вона, гола правда. Їде резерв на позицію, закривати прорив собою, а через п’ять хвилин з 15 людей цілим залишається один. Тіла лежать (виділено Г. М.). Якщо легкий «300», може повезе, заникаєшся і пішки вийдеш, дістанешся медиків.

Везли щойно «трьохсотого». Він всю дорогу кричав: «Де підтримка? Де артилерія? Чому нас кинули? Чому нас ніхто не прикрив?». Я не знаю, друже, чому нас ніхто не прикрив (виділено Г. М.)… Він кричить, а мені соромно, що я досі цілий і неушкоджений, лише пару разів добряче глухануло. Проблювався, прос…ався, вибачте, і знову в строю.

Всі резерви роз…обані, воєнна техніка палає, ворог підходить та без жодних проблем займає наші позиції після чергового шквалу арти (виділено Г. М.). Прямо зараз ми втрачаємо Піски, всі людські та матеріальні наші можливості майже вичерпано.

Денис, маріупольчанин, який казав мені «ну я арестовічу вірю, ми зовсім скоро все повернемо обратно» мертвий (виділено Г. М.). Його двічі було поранено, перев’язували прямо в окопі, казали йому, Денчик, іди на евакуацію, але він відповідав: «Хлопці, я вас не кину». І поранений вперше, і після другого поранення він продовжував відстрілюватись. Його тіло ми і досі не забрали. На руїнах Пісків він лежить, розкинувши руки, і його погляд застиг. Він просить про помсту. Як я можу відмовити в його останньому проханні? Як ми всі можемо покинути Дена?

Я вірю, що все ж таки вижив Дімка. Бо він не міг померти, нещодавно тільки повернувшись зі шпиталю, тільки зробивши пропозицію своїй дівчині. Кажуть, після одного з приходів він просто зник. Засипало землею. Але я вірю, що це помилка, і він живий. Дурацька надія і сподівання.

Знаю, моя держава не любить думки вслух. Але мені не залишили вибору серед побєдобєсія і арєстовщини. Має лунати правда, а не розмови в кухні пошепки (виділено Г. М.). Звісно ж, за цей допис окремо прилетить, бо як же ж так, невже держава бреше власним громадянам? Не здивуюсь, якщо вже сьогодні хтось скаже: «Агент Кремля Сірожа розбовкав про геніальний план переможеньки на Донецькому фронті, повісим його на «Миротворець» (Центр дослідження ознак злочинів проти національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку – незалежна недержавна організація й однойменний вебсайт – незалежний недержаний засіб масової інформації – Г. М.).

Я за…бався говорити, що все під контролем. Зараз в Пісках все ні…уя не під контролем, але чомусь ситуацію замовчують. Бийте в набати розбиті дзвони, поки ми закриваємо тілами Піски.

Нам потрібна артилерія. Дайте нам сюди хоч щось, щоб ми могли триматись (виділено Г. М.)» (Facebook, 2 серпня 2022 року).

А український воїн Олександр Хаджинов пише: «Що таке піхота. Це коли один з дружніх підрозділів розвідки кидає на твоїй тиловій дорозі машину від страху і в нас з’явилась так необхідна чергова машина, це коли одна з новоприбулих бригад мінує твою тилову дорогу, бо думала, що далі нікого нема. Це коли спецгрупа перевертається на машині за спиною твоїх позицій та розбігається, залишаючи всю зброю, машину та ніштяки, яких нам так не вистачало. І піхота радіє, що тепер з’явився NLAW. Це коли наші танки працюють лише в тебе з-за спини і тебе інколи лякають ці виходи більше, ніж ворожі приходи, бо бувають «нюанси». Це коли поточною інформацією володієш лише ти, бо штаби доводять якусь діч, яка вже давно змінилась і навіть чути не хочуть, а ти потім втрачаєш людей… Це можна продовжувати безкінечно.

Ні, я не жаліюсь, просто лише кілька днів, як нарешті визнали, що на Донецькому напрямку – пекло (виділено Г. М.). Я розумію – «така ситуація».

Ми не скиглимо і намагаємось робити все, що можемо, та з тим, що маємо. Але що ви робитимете, коли піхота закінчиться?

І як завжди та фраза, яку чують усі рідні та близькі від нас, – у нас все гаразд!» (Facebook, 3 серпня 2022 року о 17:56).

Й до цього Юрій Касьянов, про котрого йдеться в моєму матеріалі «Пояснення без пояснення…», додає: «Никто не любит плохих новостей, но сегодня хороших у меня для вас нет.

Сегодня мы стоим на краю военной катастрофы, а Юрий Бутусов (моя стаття «Тисну руку Юрію Бутусову за гідний вчинок!» і вже вказаний мій матеріал «Пояснення без пояснення…» дають йому характеристику – Г. М.), с которым я сегодня обсуждал эту тему, считает, что на краю катастрофы национальной (виділено Г. М.).

Ситуация на фронте серьёзно ухудшилась…, хотя, если судить по Киеву…, на фронте у нас всё просто отлично… Но людей не вернуть...

Враг воюет по лекалам Второй мировой войны. Имея многократное преимущество в количестве оружия, он сконцентрировал против защитников Донбасса чудовищную силу – тысячи орудий против десятков наших на ширине фронта, сравнимой с границами Киева. Представляете на каждые сто метров по гаубице?.. И никаких ограничений по расходу снарядов. Нет таких железобетонных укрытий, не говоря уже про земляные траншеи и блиндажи, которые бы не могли разрушить тяжёлые артиллерийские системы (виділено Г. М.). Вопрос только времени – за день, или за два.

Часики тикают. А в это же время в Киеве главной интригой дня остаётся кадровая политика Офиса Президента – кто возглавит СБУ (про неї йдеться у моїх роботах «СБУ – це Служба безпеки Вітчизни чи Служба безпеки олігархів, брехунів і шльондр?!» і «За повідомленням відповідних органів в Україні затримано чергового зрадника. Хто ж він?» – Г. М.), останется ли Залужный Главнокомандующим (мій уже згадуваний вище матеріал «Пояснення без пояснення…» теж надає інформацію про нього – Г. М.) и кто будет отвечать за разгром ССО (в моїй дослідницькій праці «ССО ЗСУ – від моєї пропозиції до початку створення пройшло 15 років. Баггі для українського війська – від моєї пропозиції до волонтерської, не промислової, розробки теж пройшло 15 років чи навіть 21 рік. Це показує наскільки неякісною є влада України!» показано проблематику їхнього становлення – Г. М.)?..

На фронте же простой выбор: удержать Донбасс или сохранить армию?.. И каждый боец стоит перед своим личным выбором: молча наблюдать со стороны за гибелью армии, а может и самому молча умирать, или не опускать руки, пытаться изменить ситуацию, потому что молчание и бездействие смерти подобно (виділено Г. М.).

И это, кстати, справедливо даже для тех, у кого всё хорошо, и кто «ніколи не ниє», создавая свои победобесные посты в киевских и львовских кафешках. Потому что поражение никого не пощадит (виділено Г. М.)» (Facebook: Юрий Касьянов, 3 серпня 2022 року о 22:27).

Але ж ще 1948 року професор Гарвардського й Колумбійського університетів США, історик української літератури, українсько-американський славіст-мовознавець та активний діяч української діаспори Юрій Шевельов у своєму есе «При битій дорозі» писав: «Не мистецтво і не наука побудують Україну, а зброя і труд, політика і зброя. Але поки політика і зброя спрямовані на ідеали провінційності, вони означають тільки марні загибелі кращих людей». І пізніше в 1954 році той же Юрій Шевельов у своїй статті «Москва, Маросєйка» наголосив: «Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини (Василь Кочубей – Генеральний писар – керівник Генеральної військової канцелярії, себто гетьманського кабінету міністрів по-нинішньому, та Генеральний суддя, котрий зрадив Гетьмана Івана Мазепу, написавши на нього донос московитському сатрапу Пєтру І: моя публікація «Дебіли чи ідіоти написали для Зе ще одну маячню, яку він знову чомусь оприлюднив!» розповідає хто такий Іван Мазепа й Пйотр І, а мій аналітичний матеріал «105 днів від початку російського широкомасштабного збройного вторгнення до України Зе ще хотів подивитися в очі Путіну, але той так і не оцінив його старання й «душі прєкрасниє пориви»*!» наводить програмовий заклик Івана Мазепи до українців – Г. М.) – живуть і сьогодні (виділено Г. М.). Запекла ненависть Михайла Драгоманова (це – український історик, філософ, літературознавець та громадський діяч, який стояв на позиції етнічної й психологічної окремішності українців і зазначав наступне в своїх листах до Івана Франка та інших 1887 – 1895 років: «Урядовій Європі інтересні ті, хто тепер силу – армію – має, а не ті, що за них ще треба кров лити… Лишень тоді, коли ми покажемо свою силу хоч на частині своєї землі, зверне на нас увагу і Європа» – Г. М.) не знищила українського провінціалізму. Запекла ненависть Дмитра Донцова (про нього можна знайти інформацію у моїх роботах «Маразм української влади продовжується, а РоССія на цьому тлі готується до широкомасштабної війни проти України!» й «Українським воїнам, українському війську, ЗСУ – слава!», посилання на які вже зроблені в наведеному вище моєму матеріалі «Як Верховний Головнокомандувач ЗСУ зневажає свої ж рідні ЗСУ!» – Г. М.) не знищила Москви. Запекла ненависть В’ячеслава Липинського (про котрого згадується у моїй наведеній вгорі роботі «За повідомленням відповідних органів в Україні затримано чергового зрадника. Хто ж він?» та який був Послом Української Держави (Другого Гетьманату) і УНР в Австрії, з посади котрого подав у відставку на знак протесту проти безпідставного розстрілу полковника Петра Болбочана, мова про якого піде далі – Г. М.) не знищила комплексу Кочубеївщини. Сьогодні вони панують…». І тому я ще раз загострюю увагу всіх читачів на пророчих словах цих видатних українців Михайла Драгоманова та Юрія Шевельова, сказаних ними відповідно в 1887 – 1895 і 1948 й 1954 роках, які залишаються актуальними і тепер у 21 столітті!

Читайте продовження статті – ч. 2.