Маразм української влади продовжується, а РоССія на цьому тлі готується до широкомасштабної війни проти України! Ч. 8

Читайте початок статті, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 6, ч. 7.

«Підписання нової Хартії зі США – це, як то кажуть, державницьке рішення. Київ та Вашингтон закріпили в офіційному державному документі: ось куди ми йдемо, і в наступні десять років цей курс загалом не буде мінятися (виділено Г. М.). Хто б не очолював наші країни, що б не відбувалося у світі, авіаносець стратегічного партнерства Україна – США буде рухатися прокладеним курсом…

Перемогти Росію на дипломатичному фронті голим креативом не вдасться, це можна зробити лише системною працею, послідовними зусиллями та плануванням на роки вперед. Хартія стратегічного партнерства – це приклад саме такої роботи…

Крім того, підписання документа відкриває низку нових перспектив у нашому партнерстві зі США: дозволить залучити нові інвестиції, створити нові можливості для бізнесу, збільшити військову допомогу, розвивати нові безпекові формати взаємодії за активної участі і Києва, і Вашингтона…

Хартія 2021 року відповідає новим безпековим реаліям, пов’язаним із агресію Росії проти України. США наголошують на зобов’язаннях щодо підтримки суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України у межах її міжнародно визнаних кордонів, включно з Кримом. Сполучені Штати також вперше зафіксували у документі такого рівня свою довгострокову підтримку діяльності Кримської платформи.

Оновлений документ передбачає розширення взаємодії зі США задля зміцнення обороноздатності України, посилення безпеки, зокрема енергетичної, в Європі загалом та Чорноморському регіоні зокрема. Сполучені Штати в умовах гібридної агресії з боку Росії підтримують прагнення України інтегруватися в ЄС і НАТО.

США залишаються нашим стратегічним партнером номер один у галузі безпеки, протидії російській агресії та імперським амбіціям Кремля.

Українська дипломатія зміцнює безпеку за трьома основними напрямами, які можемо умовно назвати так: санкції, союзники, зброя (виділено Г. М.)…

В цьому плані підписання Хартії має велике значення за всіма трьома переліченими напрямами зміцнення безпеки. Вона передбачає розширення військової підтримки, надсилає РФ сильний сигнал політичної підтримки України з боку США та сприяє єдності євроатлантичної спільноти у протистоянні агресивним діям РФ.

Важливо розуміти, що безпека та економіка безпосередньо пов’язані, а тому посилення співпраці з США – це позитивний сигнал для інвесторів, та всіх тих, хто прагне вкладати кошти в нашу країну, створювати робочі місця, розвивати довгострокові проєкти…

Вересневий візит Володимира Зеленського до Вашингтона та 20 підписаних угод засвідчили, що стратегічне партнерство між Україною та США перебуває на найвищому рівні за всі роки незалежності нашої країни (виділено Г. М.)», – йдеться в інтерв’ю «Дмитро Кулеба, Міністр закордонних справ. Нова Хартія зі США має ключове значення для системної протидії агресії РФ» (Укрінформ, 11 листопада 2021 року).

5. І знову, що каже не влада:

а) та для кращої наочності – спочатку Хартія Україна – США про стратегічне партнерство від 19 грудня 2008 року (лише безпеково-оборонні питання), котра вже є нечинною з 10 листопада 2021 року: «Преамбула.

Україна та Сполучені Штати Америки:…

2. Наголошують, що співробітництво між двома демократичними державами ґрунтується на спільних цінностях та інтересах. Це включає поширення демократії та економічної свободи, захист безпеки та територіальної цілісності (виходить, що США порушили дану Хартію, коли РоССія 2014 року напала на Україну – виділення й примітка Г. М.), забезпечення верховенства права, підтримку інновацій і технічного прогресу…

4. Підтверджують важливість гарантій безпеки, закріплених в Тристоронній заяві Президентів США, Російської Федерації та України від 14 січня 1994 року, та Будапештського меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року (розв’язанням війни проти України Москва вкотре підтвердила, що вони не дотримується взятих на себе зобов’язань – виділення й примітка Г. М.)…

Розділ I. Принципи співробітництва.

Цей рамковий документ оснований на ключових принципах та переконаннях, які поділяють обидві сторони:

1. Підтримка суверенітету, незалежності, територіальної цілісності й непорушності кордонів одне одного складає основу двосторонніх відносин (виділено Г. М.)…

4. Сильна, незалежна та демократична Україна, здатна до відповідального самозахисту, є внеском у безпеку та процвітання не лише народу України, а й Європи, яка є єдиною, вільною та живе у мирі.

Розділ II. Співробітництво у сфері оборони та безпеки.

Україна та Сполучені Штати Америки поділяють життєву зацікавленість у сильній, незалежній та демократичній Україні. Поглиблення інтеграції України до євроатлантичних структур є спільним пріоритетом. Ми плануємо реалізувати програму посиленого безпекового співробітництва, яка передбачає збільшення українських можливостей та посилення України як кандидата на членство в НАТО (виділено Г. М.).

1. Керуючись Декларацією Північноатлантичної Ради на Бухарестському саміті НАТО від 3 квітня 2008 року та Спільною заявою Комісії Україна – НАТО від 4 квітня 2008 року, в якій закріплено, що Україна стане членом НАТО (виділено Г. М.)…

3. Співпрацюючи в рамках Комісії Україна – НАТО, ми маємо на меті досягнення згоди стосовно структурованого плану щодо збільшення взаємосумісності та координації можливостей між Україною та НАТО, включаючи поглиблену підготовку та оснащення для Українських збройних сил…

Розділ V. Активізація контактів між людьми та культурних обмінів…

3. Наші країни продовжуватимуть тісно співпрацювати в контексті вшанування пам'яті жертв та збільшення обізнаності громадськості про Великий Голод (Голодомор) в Україні 1932 – 33 років (про цю українську трагедію, вчинену катом Сталіним і його злочинним більшовицькл-комуністичним режимом СССР, розповідає моя стаття «Чи здатні ми бути вдячними?» – Г. М.).

4. Україна вітає намір США започаткувати американську дипломатичну присутність (американський представницький офіс) в місті Сімферополь (виділено Г. М.).

Підписано у м. Вашингтон, Сполучені Штати Америки.

За Україну: За Сполучені Штати Америки:

Володимир Огризко, Кондоліза Райс,

Міністр закордонних справ України Державний секретар США»;

б) й знову – слово Альоні Гетьманчук: «…щодо Хартії про стратегічне партнерство, яку Київ та Вашингтон оновили…

Уперше Україна та США підписали подібний документ в останні місяці президентства Джорджа Буша-молодшого у грудні 2008 року. Тоді її розглядали як своєрідну «моральну компенсацію» Україні за Бухарестський саміт НАТО, на якому американцям не вдалося переконати окремих європейських союзників (передусім Німеччину) в правильності ідеї надати Україні План дій щодо членства в НАТО. Українська сторона тоді намагалася витиснути з цього максимум та запропонувала додати до Хартії своєрідну «п’яту статтю» з гарантіями безпеки, однак навіть за суперлояльної у безпекових питаннях другої Адміністрації Буша-молодшого ця пропозиція не пройшла.

З 2008 року змінилося все – і Україна, і світ. Тому оновлення явно застарілої Хартії (яка не враховувала навіть початку російської агресії у 2014 році) було очевидною потребою…

…блок про прагнення України до НАТО є, певно, найслабшим. Його чинні формулювання є менш амбітними, аніж навіть у 2008 році, що теж відображає поточний тренд у відносинах з боку Вашингтона – «ніяких різких рухів по лінії Україна – НАТО». Зокрема, бракує формулювання, яке було у «старій» версії документа, про спільні зусилля для «посилення кандидатури України на членство в НАТО». Не знайшло місця і формулювання 2008 року, про те, що членство України в Альянсі – це спільна мета двох країн (виділено Г. М.).

…Понад те, в американських владних кабінетах як ніколи переконані: Україна – партнер хоч і стратегічний, але не зовсім вдячний» («ЄП»: «Велике перезавантаження»: чого чекати від нового формату відносин України та США», 11 листопада 2021 року);

в) і ще раз – слово Костянтину Єлісєєву: «…підписання… «оновленої» Хартії стратегічного партнерства має визначальне значення на тривалу перспективу. Це той сигнал, з яким ще можна погодитися з речниками дипломатії Зеленського щодо історичності події. От лише цього разу із знаком мінус (виділено Г. М.).

Що не так?

Стратегічне партнерство з США оновленою Хартією насправді не оновлюється. Парадокс, але в тексті документа не знайшлося місця для домовленостей, над якими довго працювали як до, так і за часів Зеленського. Лише мрією так і залишилися перспективи дієвого залучення Вашингтону до Нормандського формату чи високотехнологічна безпекова допомога (і на землі, і в повітрі), чи вихід на зону вільної торгівлі з США (попри анонси після зустрічі з Байденом у вересні), чи лібералізація візового режиму зі Сполученими Штатами. Не дає відповіді нова Хартія і на питання про безпекове партнерство (союзництво в чи поза НАТО) між Україною і США. Немає згадки і про співпрацю у сфері ППО/ПРО. І все це у перспективі на 10 років вперед! Як не прикро констатувати, але за цими аспектами попередня Хартія дає мові документа зразка 2021 року фору (виділено Г. М.).

Дипломатія Зеленського не змогла розʼяснити сутність і подальші перспективи Кримської платформи. А заразом і стратегію деокупації Криму. Далі стандартних кліше про невизнання анексії півострова потяг деокупації за Зеленського не пішов, так і залишившись на рейках піару без змісту (виділено Г. М.). Якщо головна ідея платформи була «для координації міжнародних зусиль з подолання гуманітарних і безпекових наслідків російської окупації Криму» (як зафіксовано у новій Хартії), то, схоже, Кримська платформа від початку заблукала в часі. Долають наслідки окупації після де(!)окупації. Однак, про це і як туди дістатися – ані слова.

Регіональне лідерство України звужено до… України. Такий висновок напрошується через факт відсутності у пакеті Хартії домовленостей про взаємодію між Києвом і Вашингтоном у сфері регіональної безпеки. Натомість документ зразка 2008 року фіксував такі напрями партнерства як придністровське врегулювання і взаємодію з врегулювання інших регіональних конфліктів (виділено Г. М.)…

Оновлена Хартія не зберегла Україну як кандидата на членство в НАТО. Логіка оновлення засадничого документа, прогрес на шляху євроатлантичної інтеграції та досвід протистояння зовнішній агресії, здавалося, мали б призвести до потужнішого сигналу підтримки перспектив членства України в НАТО з боку Вашингтону. Натомість бачимо лише готовність США підтримувати зусилля Києва щодо «максимального підвищення статусу як партнера НАТО з розширеними можливостями», а не як кандидата. Це не нюанс, а вагома відмінність (виділено Г. М.).

Серед інших недоліків – відсутність згадок про:…

перспективи посилення санкцій проти Кремля у разі подальшої ескалації агресії (виділено Г. М.);

історичну декларацію Помпео щодо Криму (ця оприлюднена, зокрема, і Посольством США в Україні Кримська декларація від 25 липня 2018 року, проголошена Державним секретарем США Майком Помпео, гласить: «Росія, шляхом вторгнення в Україну та спроби анексії Криму в 2014 році, намагалася підірвати основоположний міжнародний принцип, якого дотримуються демократичні держави: жодна країна не може силою змінювати кордони іншої. Держави світу, включно з Росією, погодились з цим принципом і висловили це в Статуті ООН, давши обіцянку утримуватись від погрози чи застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави. Цей основоположний принцип – підтверджений у Гельсінському заключному акті (від 1 серпня 1975 року, підписаному й СССР, правонаступницею котрого є РоССія – Г. М.) – становить фундамент, на якому базується наша спільна безпека.

Так само, як і в Декларації Веллеса 1940 року (Заява заступника та виконувача обов'язків Державного секретаря США Самнера Веллеса від 23 липня 1940 року, котра засуджує окупацію СССР Естонії, Латвії й Литви – Г. М.), Сполучені Штати знову підтверджують свою політику щодо відмови визнання вимог Кремля із встановлення суверенітету над територією, захопленою силою всупереч міжнародному праву. Разом із союзниками, партнерами та міжнародною спільнотою, Сполучені Штати відкидають спробу Росії анексувати Крим та зобов’язуються зберігати цю політику до відновлення територіальної цілісності України.

Сполучені Штати закликають Росію поважати принципи, про дотримання яких вона давно стверджує, і припинити окупацію Криму (виділено Г. М.). Оскільки демократичні держави прагнуть побудувати вільний, справедливий і процвітаючий світ, ми повинні підтримувати нашу відданість міжнародному принципу рівності суверенних держав та поважати їхню територіальну цілісність. Своїми діями Росія повела себе у спосіб, який недостойний великої держави та із власної волі ізолювала себе від міжнародної спільноти (виділено Г. М.)» – Г. М.), відстоювання прав кримських татар;

підтримку міжнародного визнання та становлення Православної Церкви України (справа розбудови в Україні потужної незалежної Церкви, якою – автокефальною, тобто незалежною, – є ПЦУ – це питання національної безпеки України, оскільки існуюча РПЦвУ (УПЦ МП) є роССійской агєнтурой, котра діє в інтересах Москви, але Зе-влада не перешкоджає антиукраїнській діяльності РПЦвУ, а досить часто перешкоджає саме ПЦУ, що стоїть на антимосковській українсько-державницькій позиції – Г. М.);

програми наукових, освітніх і культурно-гуманітарних обмінів (як це було у попередній Хартії).

Як висновок: поки що нова Хартія більш схожа не на «оновлення», а на «обнулення» – новий відлік стратегічного партнерства. З акцентом на внутрішні реформи… Чому дипломатія Зеленського пішла шляхом «заміни», а не «змін до» чи модернізації попередньої Хартії (в ній окремі формулювання справді випереджали час), залишається питанням (виділено Г. М.)» (Telegram: Єлісєйські поля: «Між рядками нової редакції Хартії стратегічного партнерства Україна – США: оновлення чи обнулення?», 11 листопада 2021 року).

Співставивши те, що угорі каже Зе-влада й не влада, неозброєним оком можна побачити, що влада бреше, а перший Канцлер (Райхсканцлер) Німецької імперії (Другого Райху) Отто фон Бісмарк колись влучно сказав: «Ніколи стільки не брешуть, як перед виборами, під час війни (котра в Україні, на жаль, триває, бо Москва, розпочавши її, завершувати не збирається – Г. М.) і після полювання».

Тому Зе і його Зе-ко (Зе-команді) замість того, щоби вихваляти себе за надзвичайні здобутки після переговорів у Вашинґтоні, фактично брешучи Українському народові, мали би визнати своє недостатнє вміння працювати ефективно на такому складному та безальтернативному для українських національних інтересів американському напрямку, що демонструє моя аналітично-дослідницька праця «Зе-ідіотизм – він і в МЗС України – Зе-ідіотизм!», зробити правильні висновки зі своїх прорахунків і з у рази помноженими зусиллями добиватися потрібного Україні результату, в першу чергу щодо вступу до НАТО, тим паче, коли РоССія готується до можливого нового широкомасшабного збройного вторгнення на українські землі.

«Українське членство в Організації Північноатлантичного договору – це гарантія увіковічення суверенності Українського народу та незалежності Української Держави…

Будь Україна членом Північноатлантичного Альянсу, Московський Кремль ніколи б не насмілився розпочати проти неї бойові дії, оскільки б діяла стаття 5 Вашинґтонського Договору про колективну оборону (напад на одного члена НАТО означає напад на весь Альянс), а московитський воєнний потенціал в рази менший за бойові можливості НАТО.

Ті з українського суспільства, хто виступає проти входження України до Організації Північноатлантичного договору, бачачи на власні очі війну Росії проти України та її наслідки, є внутрішніми ворогами («ватниками») і поплічниками зовнішнього ворога – Московії, керованої кремлівськими імперіалістами й ненависниками всього українсько — незалежницького, українсько-європейського та українсько-євроатлантичного, підтримуваних абсолютною більшістю росіян з такими ж ординськими україноненависницькими поглядами.

Ті з української громади, хто не виступає проти вступу, але й попри всі аргументи… не підтримує його, бо сумнівається в необхідності набуття Україною членства в НАТО, говорячи про позаблоковий (був при Януковичу) або міфічний нейтральний статус, на тлі російської агресії, розв’язаної Московією антиукраїнської війни і вбивства тисяч людей та окупації частини українських територій, – це короткозорі люди, дурні, адже плани Московського Кремля про повне підпорядкування собі України є очевидними і зрозумілими, як Божий день, а без західної підтримки, особливо в 2014 та 2015 роках…, Україна могла не встояти перед агресором. Московські загарбницькі плани кануть в небуття лише після вступу України до Альянсу», – наголошує моя червнева 2017 року робота «Це теж нарешті дійшло!» і цей акцент про крайню необхідність вступу України до НАТО повинен бути найголовнішим пріоритетом діяльності Зе й Зе-ко.

Читайте продовження статті – ч. 9.