Гімнотворці

   Конституція України встановлює наступне: «Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ…

   Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України…

   Державний Гімн України – національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (300 й більше народних депутатів України – Г. М.).

   Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України».

   А Стаття 1 Закону України «Про Державний Гімн України» № 602-IV від 6 березня 2003 року гласить: «Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:

   «Ще не вмерла України і слава, і воля,

   Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

   Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

   Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

   Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

   І покажем, що ми, браття, козацького роду».

   Й ось 14 березня 2022 року народний депутат України Людмила Буймістер (юрист-міжнародник, обрана у виборчому окрузі № 223, будучи кандидатом від партії «СН», і 19 жовтня 2021 року виключена зі складу парламентської фракції партії «СН», член Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку; назва мого дослідження «Про результати позачергових парламентських виборів – попередньо, або Україна – остров нєвєзєнія?» говорить сама за себе) зареєструвала  проект Закону про внесення змін до Закону України «Про Державний Гімн України» № 7162, яким вона пропонує змінити два рядки першого куплету наступним чином:

   «Переможе Україна! І слава, і воля,
   Бо нам, браття молодії, усміхнулась доля».

   Натомість відомий український кулінарний експерт, шеф-кухар і телеведучий Євген Клопотенко пише:

   «Ще не вмерла Україна, і слава, і воля.

   Ще нам, браття молодії (але іще з юності я знав, що «ні слава, ні воля»

   й «браття українці» – Г. М.), усміхнеться доля.

   Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,

   Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу, тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

(й так само іще із юності я пам’ятаю наступний куплет:

«Наливайко, Залізняк і Тарас Трясило

Кличуть нас із-за могил на святеє діло.

І згадаймо славну смерть лицарства-козацтва,

Щоб не втратить марно нам свойого юнацтва» – Г. М.).

   Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,

   В ріднім краю панувати не дамо нікому;

   Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,

   Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Приспів.

   А завзяття, праця щира свого ще докаже,

   Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,

   За Карпати відоб'ється, згомонить степами,

   України слава стане поміж народами.

Приспів.

   Вкотре прочитав повний текст гімну України (версія 1990 року). Тепер, коли він наклався на місяць війни, у мене немає слів. Подивіться уважно на текст і вдумайтеся в кожну літеру. І у перший рядок, до того, як його змінили на «ще не вмерла України і слава, і воля» у 2003. Це, виходить, пророцтво, яке збувається прямо зараз. І ми з вами є його свідками. Я навіть не знаю, як описати це відчуття. Мурахи. Дуже сильні мурахи (по шкірі – Г. М.). У мене, звісно, була підозра, що, ми, українці, – містична нація. Але ж це щось нереальне (виділено Г. М.)…

   І от мені надумалося питання. А що відбувається з пророцтвом після того, як воно стається? Його змінюють на інше чи увічнюють? Тобто, от є текст гімну. Він втілюється на всі 100%, а отже після перемоги нам треба шукати інший чи берегти цей як символ і ще щільніше втирати у наш культурний код?» (Іnstagram: klopotenko, 23 березня 2022 року).

   Але 28 березня 2022 року з’являється ще один проект Закону про внесення змін до Закону України «Про Державний Гімн України» № 7162-1 від 28.03.2022 співавторів Івана Юнакова (архітектор, обраний від партії «СН», в списку котрої був під № 64, член Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування) й Георгія Мазурашу (історик, спортивний журналіст, викладач фізичного виховання, обраний у виборчому окрузі № 203 як кандидат від партії «СН», член Комітету Верховної Ради України з питань молоді і спорту) – їхній «шедевр» виглядає отак:

   «Процвітає України, її слава й воля!
   Вже нам браття українці усміхнулась доля!
   Гинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
   Бо пануємо ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
   Душу й тіло ми зміцнили за нашу свободу,
   Бо віками ми є браття козацького роду (виділено Г. М.)!
Чорне море нам сміється, дід Дніпро радіє
Бо у нашій Україні доленька квітніє!
А завзята праця щира всіх нас об’єднає

Пісня волі в Україні гучніше лунає!
   Приспів:
Душу й тіло ми зміцнили за нашу свободу,
Бо віками ми є браття козацького роду!».

   І якщо пропозиція Людмили Буймістер ще має певну логіку, хоча я й не належу до когорти прихильників зміни тексту Державного Гімну України, то пропозиція Івана Юнакова та Георгія Мазурашу – геть невдала. Гімнотворці, одним словом!  

   Й ось, що Юнакову та Мазурашу відповів композитор і співак, народний артист України Анатолій Матвійчук: «Сьогодні було перше квітня, але, сподіваюся, те що я прочитав сьогодні, не є першоквітневим жартом...

   Постараюся писати про свої враження літературною мовою, хоча до біса хочеться перейти на загальнопролетарське арго (умовна говірка певної групи людей – Г. М.), бо «кіпіт мой разум возмущьонний...».

   Отож, інформаційний простір наповнений інформацією, що два наші героїчні депутати Юнаков і Мазурашу внесли до ВР законопроект про зміни в Державному Гімні України.  Там же викладена пропонована версія Гімну… Про неї ми поговоримо трохи згодом, а зараз – кілька слів про саму «геніальну ідею».

   На мою думку, її обґрунтування, якщо це можна так назвати, не витримує  жодної критики – ані з історичної, ані з суспільної, ані з літературної точки зору. Бо Гімн України – це більше, ніж просто слова і музика, більше, ніж звичайний художній твір малої форми, або більше, ніж офіційний аудіотрек для країни.

   Гімн України – історичний артефакт, сакральний Наріжний камінь, своєрідний фундамент, на якому тримається вся будівля з назвою Україна. Зруйнувавши фундамент,  ми можем втратити саму споруду – це має бути зрозуміло пану Юнакову, архітектору за освітою.

   Гімн України – це Національна святиня, в якій, як у краплині води відображенні важкі століття української боротьби за Незалежність України.

   Гімн України – це сучасна молитва для українців усіх поколінь. Це як «Отче наш» для будь-якого християнина. Послухайте, як виспівують його маленькі діти – лише у черствої людини на очі не навернуться сльози...

   Гімн України – це не музичний джинґл (англійською jingle – дзеленчання – фірмовий позивний звуковий сигнал – Г. М.) для якогось телеканалу чи радіостанції, котрі задумали зробити ребрендинґ (зміна бренду – марки компанії, товару або їхніх складових – Г. М.), аби залучити якомога більшу цільову  аудиторію.

   Для зміни Гімну потрібен, як мінімум загальнодержавний референдум із суспільним обговоренням, із залученням фахових людей і знакових для країни поетів.

   Зміна Гімну – це фундаментальна подія, яка несе за собою зміни в генетичному коді нації. І навіть якщо ці наміри щодо зміни мають благородні мотиви – це усе значно складніше, аніж просто накачати м'язи і назватися богатирем. Бо до м'язів потрібен дух. Це я звертаюся на мові, зрозумілій депутату Мазурашу...

   Хотілося б дізнатися, як взагалі у вас, шановні, виникла подібна «версія» Державного Гімну? Що вас так збадьорило, що ви вже побачили такі грандіозні і остаточні перемоги нашого воїнства, що й ви вирішили потрапити в тренд і заодно увіковічнити в історії України свої прізвища?

   Ви хоча б, аби не осоромитися на весь загал, показали свій шедевр якомусь учителю української мови і літератури, аби він прочитав і поставив свою оцінку (виділено Г. М.).

   Тож, якщо ви не проти, пройдемося по тексту. Перша ж фраза – сміхотворна. «Процвітає України і слава і воля»… Це де вона процвітає, у ваших ілюзіях? За якими параметрами вона процвітає – економічними? Соціальними? Може фінансовими?  Не поспішайте, панове, а то зурочите – вся драматична боротьба ще попереду! Те ж саме стосується рядка «вже нам, браття українці, усміхнулась доля».  Ще не усміхнулася, а лише зітерла з обличчя гримасу завданого нам болю… Але йдемо далі.

   Перший рядок рефрену: «Душу й тіло ми зміцнили за нашу свободу...». Повна неоковирність і відсутність логіки. Не можна так сказати: МИ ЗМІЦНИЛИ ЗА НАШУ СВОБОДУ. Бо це мовний абсурд, панове, – українці так не говорять!..

   Особливої уваги заслуговують чотири рядки:

«Чорне море нам сміється, дід Дніпро радіє,

Бо у нашій Україні доленька квітніє!».

   Хлопці, що ви там пили чи курили, не знаю. І чому вам, а не до вас так сміється, а не усміхається Чорне море… Ви, хлопці, напевно до цього частівки писали і випадково замахнулися на Гімн України?! А що це у вас за доленька, яка КВІТНІЄ. Це що за неологізм такий??? Навіть якби написали ПІТНІЄ – це було б хоч граматично правильно! Що це, бл..., за «високая художєствєнная самодєятєльность» (виділено Г. М.)?!

   Я усе ще не вірю в те, що таке відбувається з моєю Україною, де творили Шевченко і Франко, Леся Українка і Стус, де творять донині Дмитро Павличко і Ліна Костенко. Не вірю, що в один момент Україна стала країною малограмотних і недовчених людей (моя публікація «Дебіли!» – саме про таких людей – Г. М.), які дорвалися до влади (дорвалися завдяки обранню їх дебілами, як це демонструє моя робота «Дебіли обирають ідіотів!» – Г. М.), до телеефірів, потіснивши багатьох професіоналів (що випливає з моєї праці «Ідіоти керують дебілами!» – Г. М.). Країною, в якій більше не цінують фахівців у жодній з галузей і тому вони змушені шукати долі в інших землях (мої аналітичні дослідження «Хто править Україною, або Українці, ви здуріли?!», «Чому Зе-команда бреше? Або хто такий Ілюша «Курятник»…», «Не просто ідіоти, а фактично злочинні ідіоти, або Зе-владі пора нагально повертатися в свій клоунський «95 квартал»!», «Еволюція Зе: від насмішника – до посміховиська!», «Слуги народу» служать собі, а не народу!», «Авантюристи й аферисти чи герої? Убивчий для України Зе-ідіотизм триває!» і «Коли Зе збрехав, кому вигідні його заяви та як після них виглядає Україна в очах цивілізованого світу…» розкривають сутність правлячої моєю Батьківщиною Зе-влади – Г. М.). Країною, в якій поки що немає цензури, але будь-яка критична чи твереза думка натикається на обструкцію, на кшталт «це не на часі! У нас іде війна!» (виділено Г. М.).

   Так, трясця вашій матері, війна! І не тільки за нашу землю, а й за нашу мову і справжню культуру. І якщо комусь останні дві речі здаються несуттєвими, то я хочу запитати вас словами Вінстона Черчілля: «А ЗА ЩО Ж МИ ТОДІ ВОЮЄМО???!!!».

   Тож, як писав Тарас Шевченко: «Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде!» (Facebook, 2 квітня 2022 року; виділено Г. М.).

   А ось, як відреагував на вказану вище гімнотворчість Президент України Володимир Зеленський: «Хочу сказати декілька слів… тим політикам, деяким депутатам Верховної Ради України, які абсолютно не розуміють, що відбувається в серцях наших людей. Настільки не розуміють, що аж придумали змінювати національний Гімн. У мене питання до цих осіб: а що ви у своєму житті зробили такого, щоб у вас з'явилося моральне право змінювати слова Гімну? Ви що – видатні поети? Може, ви відзначилися чимось у боях за Україну? Чи зараз час такий прийшов, що можна Гімн міняти, коли тобі захочеться?

   Заспокойте емоції. Припиніть виставляти себе дурнями. Вважаю, що авторам цих та інших подібних законопроектів, пропозицій, варто було би взяти зброю в руки та вирушити на поле бою, якщо у вас є ці можливості. Лише там щось зрозумієте.

   І навіть якщо випадково за щось подібне проголосують, все одно мого підпису під такими законопроектами не буде. Не витрачайте час» (Офіційне інтернет-представництво Президента України: «Робіть усе, що можете, щоб ми разом вистояли в цій війні за нашу свободу і незалежність – звернення Президента України Володимира Зеленського», 3 квітня 2022 року).

   Й тут я повністю солідарний із Президентом України, правда, з невеличким уточненням згідно Конституції України: «Розділ XIII. ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ…

   Стаття 156. Законопроект про внесення змін до розділу I «Загальні засади»… подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України…

   Стаття 157. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.

   Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану (виділено Г. М.).

   Стаття 158. Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту…

   Стаття 159. Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції».

   А завершити даний матеріал я хочу словами відомого українського журналіста, головного редактора інтернетвидання «Цензор.Нет» Юрія Бутусова (про нього розповідає моя стаття «Тисну руку Юрію Бутусову за гідний вчинок!»): «Гостро відчуваю, що живу у найважливішій країні світу, де відбувається найважливіша битва нашого часу.

   Що це не епоси, не книжки та кіно – наше життя, жорсткіше та сильніше за будь-які твори.

   Що Україна стала мірилом вибору для сотень країн, що таке в наш час правда та брехня, що є продажність та честь, і чи можна товаришувати з ґвалтівником та вбивцею.

   Що від України ніколи ніхто не втомиться, бо Україною усі порядні люди пишаються.

   Що кожен наш вчинок сьогодні змінює світову історію на сторіччя вперед.

   Що ми зараз виконуємо волю десятків мільйонів, які загинули у боротьбі з російською, радянською та гітлерівською імперіями, і передали нам віру, що тиранію треба знищити.

   Що ми обрали спільну гідність та спільну лють, і ця енергія знищить Путіна, якого лякався весь світ.

   Що нема нічого у житті більш вражаючого, ніж багатомільйонний щоденний подвиг українців  на кожному кроці навколо.

   Що ми щасливі тим, що живемо один для одного, що ми б’ємось, щоб подарувати нашим дітям мир.

   Що гостро відчуваємо секунди життя та прощання з друзями, тому що ми живемо з постійним гострим болем втрат.

   Що це – той самий час, коли визначається сенс нашого життя.

   Що це – саме та мить, коли випробовується, ким є саме ти» (Facebook, 8 квітня 2022 року).

   Авжеж, «ким є саме ти»: нездалим (бездарним, невдалим, невмілим) гімнотворцем чи все ж таки гідним Громадянином України, котрий розуміє відповідальність моменту, коли наша Батьківщина – наша рідна Україна воює за своє вільне життя, за свою свободу й незалежність проти загарбницької нацистської РоSSіі?!

   Слава українському війську, про яке йдеться в моєму матеріалі «Українським воїнам, українському війську, ЗСУ – слава!», котре попри нездалих українських керівних політиків вдало боронить Україну від роSSійской/руССкой орди!

   Слава Україні!