С.У.М., Український Громадянине-Патріоте!

                                                                                      … пишучи що-будь довше чи

                                                                                      коротше, я лиш одно мала в душі:

                                                                                      Україну, ту велику, пишну… Україну,

                                                                                      її одну й ніщо інше.

                                                                                                 Ольга Кобилянська, українська

                                                                                                 письменниця, двоюрідна бабуся

                                                                                                               О.Е.Панчука (з її листа до

                                                                                                           Степана Смаль-Стоцького).

 

   Сумна звістка долинула до мене: дізнався я її 28 лютого 2022 року із Facebook-сторінки Юрія Халавки (Yuriy Khalavka), де він написав, що «сьогодні… (в Чернівцях – Г. М.) помер  Олег Ельпідефорович Панчук  – один із фундаторів національного руху (кінця 80-х і – Г. М.) 90-х років (20-го століття – Г. М.) на Буковині, відомий громадський діяч, доктор хімічних наук, професор, Почесний громадянин міста Чернівці…». Сумна, дуже сумна звістка й особливо болісно вона ятрить душу, коли йдеться про людину, з якою ти був близько знайомий багато літ…

   Із Олегом Панчуком ми стали політичними соратниками (скажу відверто, що дискусії через різні підходи до тактики дій між нами були, але ми старалися, може й не завжди повністю успішно, знаходити спільні рішення) наприкінці 1989 року, коли я повернувся до України, про що вже йшлося у моїй статті «Герої не вмирають!», і залишилися ними, а в 1990 році познайомились особисто та ще не один рік продовжували спільно працювати над відновленням незалежності України, чого нам так обидвом хотілося, й утвердженням її як незалежної держави після 24 серпня 1991 року …

   Панчук О.Е. був завідувачем кафедри неорганічної хімії, а з 1989 по 1997 рік обіймав посаду декана хімічного факультету Чернівецького національного університету, також очолював Чернівецьку крайову (обласну) організацію НРУ (до жовтня 1993 року, коли мені випала доля замінити його на цій складній посаді) і Товариство «Український Народний Дім у Чернівцях» в ранзі Почесного голови. Ось, що сам він розповідав у інтерв’ю «Ми свою місію виконали»: «Ми вдома про патріотизм ніколи не говорили – це було само собою зрозуміло. Що ми ненавидимо радянську владу й що ми за Україну…

   …ми не були у (комуністичній – Г. М.) партії ніколи… До слова, тоді в українських школах російську мову викладали як «родную рєчь». Це була така русифікація…

   Я вступив у Товариство української мови, в Народний Рух України, потім став керівником Руху… Ми боролися тоді як могли за Україну (виділено Г. М.)

   Нас у Чернівцях  було чоловік 10 – самі професори з різних факультетів. Організаційну зустріч провели, як зараз пам’ятаю, на вулиці Франка, де культурний фонд. Це був лютий 1988 року. Скликали міські збори і створили Товариство української мови ім. Тараса Шевченка. Я став секретарем, а головою – професор Гавалешко. А вже влітку 1989 року з червня було відомо, що створюється Народний Рух України. Й ми тоді за такою самою системою зібралися…  Збори були у технікумі на вулиці Руській, далеко від центру. І там же на зборах було повідомлено про наш мітинг на території музею просто неба. Перший мітинг за радянської влади! П’ять тисяч людей! Були й агенти, ніби журналісти, але то все для КДБ знімалося… Тоді ж була обрана делегація – 28 осіб – на з’їзд Руху в Києві у вересні 1989 року. Керівником делегації був академік Товстюк. Потім мене переобрали головою Чернівецької крайової організації НРУ… Ми свою історичну місію виконали» (інтернетвидання «Збруч», 15 грудня 2020 року).

   Та крім усіх своїх добре відомих здобутків – наукових, громадських і політичних, – Олег Панчук залишив для нас – його сучасників та грядущих поколінь українців книжку «Чернівці. Одне місто, одна людина в трьох державах. Спогади свідка епохи від онука Ольги Кобилянської» й мені дуже щемливо брати її до рук, особливо після смерті творця, адже на ній є дарчий надпис: «Галюсі Манчуленко та Георгію Манчуленку на знак багатолітньої щирої дружби – від автора. 24.08.2020 р.» (покійний батько моєї дружини Галини доктор хімічних наук, професор ЧНУ і взагалі чудова людина Ярослав Степанович Мазуркевич був його другом, цитую с. 123: «…ми їхали (на відпочинок – Г. М.)… з моїм другом Славком Мазуркевичем та його родиною – дружиною Лідою й дітьми Ігорем та Галею (моя (старша – Г. М.) донечка Оля з  нею потоваришували…). В цей період – приблизно з 1965 року і до самої смерті Славка 2005 року ми були нерозлучними друзями»). Пишу ці слова, а клубок перехопив горло й сльози закапали з очей…

   І завершити свої рядки про О.Е. Панчука я хочу словами із улюбленої пісні Ольги Кобилянської, як стверджує Валерія Врублевська у своїй книзі «Шарітка з Рунгу. Біографічний роман про Ольгу Кобилянську» (шарітка – це едельвейс), написаної на вірш Олександра Олеся «Чари ночі» 1904 року:

«Як іскра ще в тобі горить

І згаснути не вспіла, –

Гори! Життя – єдина мить,

Для смерті ж – вічність ціла…

 

Загине все без вороття:

Що візьме час, що люди,

Погасне в серці багаття,

І захолонуть груди».

   Груди Олега Панчука захолонули навічно…

                                 

                                   Панчук Олег Ельпідефорович: 17.07.1932 – 28.02.2022.

                                     Джерело світлини – його особиста сторінка на вебсайті

                             Інституту біології, хімії та біоресурсів ЧНУ імені Юрія Федьковича.

   Похорони відбулися 3 березня 2020 року у Чернівцях. На жаль, під час церемонії прощання я не помітив ні представників Чернівецької обласної влади (правда, голова Чернівецької облдержадміністрації Сергій Осачук хоч на своїй Facebook-сторінці відреагував 28 лютого 2022 року: «Дякую моєму наставнику, керівникові, вчителю і доброму товаришу за всі добрі і мудрі поради та вчинки. Я пам’ятатиму завжди! Спи спокійно! Ми збудуємо сильну європейську Україну заради якої жив, боровся, гуртував великий українець з Буковини ОЛЕГ ПАНЧУК! R.І.P.»), ні, тим більше, представника Чернівецької міської влади, хоча покійний і був Почесним громадянином Чернівців. Хай в Україні і триває розв’язана РоССієй повномасштабна війна, про котру розповідає моя праця «Миротворець» РоSSія  повинна зникнути з карти світу, або РоSSійскій Райх має бути зруйнований! Смерть роSSійскім/руССкім окупантам!», але все одно не так влада має реагувати на смерть Людини (й особливо у Чернівцях, де не ведуться бойові дії), тим паче, що без таких Людей, як О.Е. Панчук, могло б і не бути незалежної Української Держави та її влади, в якій ті чи інші нинішні люди займають відповідні свої посади.

   Від українців, перш за все жителів Буковини, пішла ціла епоха – наукова й громадсько-політична, пішов Український Громадянин та Український Патріот: Олег Панчук назавжди відійшов у Вічні засвіти, залишивши для нас свої Людські надбання, тому ми – українці – маємо пам’ятати його завжди!

   С.У.М., Український Громадянине-Патріоте!

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте