«Поки не пізно – бийся головою об лід!.. Ти побачиш прекрасний світ!»

                                                                                     Ніхто не може змусити письменника

                                                                                     відчувати й бачити життя так, а не інакше.

                                                                                     Після того, як він навчиться читати і писати,

                                                                                     єдине, чому він може повчитися в інших, –

                                                                                     це як не слід писати. Справжній наставник                   

                                                                                     письменника – саме життя.

                                                                                                                                                   Джон Голсуорсі,

                                                                                                                                   англійський письменник,

                                                                                                                             лауреат Нобелівської премії

                                                                                                                                       з літератури 1932 року.

   На тлі загрозливої і сумної ситуації, спричиненої розпочатою РоССієй 24 лютого 2022 року повномасштабною війною проти України, та непрофесійних дій у відповідь її політичних керівників, про що розповідає моє аналітичне дослідження «Маразм української влади продовжується, а РоССія на цьому тлі готується до широкомасштабної війни проти України!», свідченням чому, крім попередньої, є й наступні мої праці «Коли Зе збрехав, кому вигідні його заяви та як після них виглядає Україна в очах цивілізованого світу…», «Попередження з минулого. Уроки для України» й «РоССія, Путін і «руССкій мір», ПНХ та здохніть уже нарешті!» (хоча, незважаючи на недолугість свого політичного Зе-керівництва, Україна, завдяки патріотизму свого героїчного війська й переважної більшості українців, все одно переможе вічно ворожу азіатсько-ординсько-шовіністичну Московію), людям потрібне щось позитивне та мотивуюче, тому ось…

   Український драматург, поет, перекладач, якого першим в Україні 15 травня 2000 року у Театрі Волтера Ріда в Лінкольн-центрі Нью-Йорка (США) було нагороджено премією ПЕН-клубу (ПЕН або PEN, що означає у перекладі із англійської ручка для писання,  – «Poets, Playwrights, Essayists and Novelists» – «поети, драматурги, есеїсти й романісти»: заснована 5 жовтня 1921 року англійськими письменниками Джоном Голсуорсі, котрий і став першим президентом клубу, та Кетрін Емі Доусон-Скотт міжнародна неурядова організація професійних літераторів і перекладачів, до якої пізніше увійшли журналісти й історики, котра допомагає єднанню літературних працівників світу, захищає їхні права, включно і при політичних гоніннях, переслідуванні й перебуванні в ув’язненні, відстоює свободу слова та права людини) разом із Джеймсом Брасфілдом за поетичний переклад англійською мовою збірки «Вибрані вірші Олега Лишеги» («The selected poems of Oleh Lysheha»), і скульптор Олег Лишега (30.10.1949 – 17.12.2014) писав у своїй «Пісні 551»:
   «Поки не пізно – бийся головою об лід!

   Поки не темно – бийся головою об лід!

   Пробивайся, вибивайся –

   Ти побачиш прекрасний світ!

   Короп – той навпаки, зануриться в глибини,

   Втече на саме дно –

   Та короп і служить для того,

   щоб колись бути пійманим, раніш чи пізніше.

   Але ж ти людина – тебе не впіймає ніхто.

   Коропи – ті не такі.

   Цілі століття повільно осідають

   Їхні зграї, полохливі і темні, –

   Вони віддаляються в протилежний бік –

   Бач, наше століття давно поспішає вслід? –

   Торкається плавником як рукою їхніх плавників

   І втікає… ти покинутий? – але ж ти людина –

   Не відчаюйся – ти проб’єшся.

   Поки не пізно – бийся головою об лід!

   О прекрасний неозорий засніжений світ».

   Отже, людині – Homo sapiens, – живучи, ніколи не слід опускатися вниз у темінь, адже, як каже мій однойменний трактат, «Життя – це мрія, здійсни її», та, тим паче, – до самого дна, а навпаки згідно мого есе «Дорога до вершини»  треба прориватися вгору, бо ж «Незвідане кличе…», що підкреслює цей мій дискурс, й пробиватися, вибиватися, як демонструє мій нарис «Самопорятунок, або Ніколи не здавайся!», навіть тоді, коли над головою – лід, і потім «ти (людино – Г. М.) побачиш прекрасний світ!» (а «Краса врятує світ?»  запитує оця моя рОзвідка)!

   «Поки не пізно – бийся головою об лід!..

   Ти (людино – ось це моє писАння для читАння та думАння «Наочний приклад, або Люди будьте Людьми!», «Небеса грозяться!», «Літуни заворожують!», «Про дружбу…», «Що таке життя?», «Деякі люди ніколи не повинні були народитися», «Від терпимості – до жорстокої нетерпимості, або Commorandi natura deversorium nobis, non habitandi dedit», «Про молодість і старість людську…»  й «Як буковинці Епіфаній і Валерій у Києві  зустрілися…»  під чудовими українськими небесами та «Якщо людям бракує світла, то візьми й запали свічку…»  (оскільки «Бог думає про нас, 

але він не думає за нас», – як говорив французький письменник, поет і кінорежисер Жан Кокто) показують, якою їй варто бути, адже французький філософ, математик і фізик Рене Декарт казав: «Я думаю, отже, існую», а ще один французький філософ і письменник Дені Дідро підкреслював: «Люди припиняють думати, коли припиняють 

                                                                   Джерело усіх світлин – pomisna.info (ПЦУ).

читати»  – Г. М.) побачиш прекрасний світ!»!!!