Маразм української влади продовжується, а РоССія на цьому тлі готується до широкомасштабної війни проти України! Ч. 5

Читайте початок статті, ч. 2, ч. 3, ч. 4.

Так,«за українську мрію варто й треба боротися!» і в «…в Україні відбувається збройна боротьба проти російської агресії, але неприховані колабораціоністи, сепаратисти, заколотники, посібники Московії без проблем насолоджуються життям на контрольованій владою території. Хіба так мають діяти владні структури фактично воюючої країни (де-юре в ній проводиться АТО (тепер ООС – Г. М.), а парламент тижнями не працює), включаючи правоохоронні, зокрема й СБУ?!..

Вельми красномовним також є… звіт офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС, Гаазького трибуналу) від 14 листопада 2016 року, цитую уривок: «Згідно з останніми даними, ситуація на території Криму… та Севастополя рівнозначна міжнародному збройному конфлікту між Україною і Російською Федерацією. Цей міжнародний збройний конфлікт почався не пізніше 26 лютого, коли Російська Федерація задіяла особовий склад своїх збройних сил для отримання контролю над частинами території України без згоди уряду України». Подібне твердження зроблено й щодо Донбасу, тільки відлік починається не пізніше 14 липня 2014 року з одночасним існуванням неміжнародного збройного конфлікту. Таким чином, вказані конфлікти можуть розслідуватися згідно Римського статуту, ратифікацію якого українська влада чомусь відстрочила… …подібну логіку дій важко збагнути, оскільки… виходить, що Україна певною мірою сама перешкоджає покаранню Росії за окупацію АРК і Севастополя. Чудеса та й годі…

Свої конкретні пропозиції, що треба робити українській владі на різних фронтах з відстоювання українських національних інтересів і згодом у протидії російській агресії, я неодноразово публікував та надсилав окремим високопосадовцям, починаючи з перших чисел лютого 2014 року (повторно наголошую на цьому, щоб не виглядати голослівним на фоні творців «болючих компромісів», але жодного разу, бо мені б навіть в голову таке не прийшло, не закликав до капітуляції перед Московією), свідченням чому є мій матеріал «В Європу – без сміття! Про деякі першочергові кроки нової влади», і закінчуючи моєю програмною статтею «ЄС – Україна: безвіз, безліс чи безшанс? Український шанс – твердий курс на США і НАТО, як надвагому складову частину української мрії!» в грудні 2016 року», – йдеться у моєму січневому 2017 року дослідженні «Пінчук, ПНХ!».

А чи є Україні з кого брати певний приклад у своїй боротьбі за відстоювання власної державності й територіальної цілісності від агресивних посягань РоССіі? Так, є! І про це розповідається в моїй аналітичній роботі «Вчімося у маршала Маннергейма перемагати Россію!»: «На жаль, Українська незалежність сталася майже через 74 роки після Фінляндської… – аж 24 серпня 1991 року Золотоверхий Київ позбувся невільничих оков СССР – більшовицької імпєріі, що прийшла на зміну царській, але після розвалу й цієї вже комуністичної тюрми народів Московія – Россія не позбулася своєї імпєрской сущності, всіляко намагаючись накинути українцям на шию новітнє россійскоє ярмо.

…Фінляндія, будучи членом ЄС, підтримує Україну на міжнародній арені, бо добре знає підступний характер свого східного московитського сусіда, від якого фінам неодноразово… зі зброєю в руках доводилось боронити свою державність. СССР… на фінляндській землі спонукав та всіляко підтримував сепаратизм і колабораціонізм, створював маріонеткові «республіки», надсилав для їхньої підтримки полчіща совєтскіх войск, прагнучи загарбати чужу територію. Але Фінляндія з неповними чотирма мільйонами населення своєю героїчною боротьбою відстояла власну незалежність.

Україна у 21 столітті зіткнулася з тими ж самими проблемами, що й фіни у 20 столітті… Тільки є одне але, яке застерігає від повного копіювання фінського досвіду: Фінляндська Республіка не є членом НАТО. Україні ж, навпаки, треба якомога швидше реформуватися, щоб у близькій перспективі вступити до Організації Північноатлантичного договору, бо інакше вона може втратити незалежність…, сам-на-сам борючись з россійскім врагом і будучи поза рамками системи колективної безпеки – НАТО…

Історія незалежності Фінляндської Республіки нерозривно пов’язана з Карлом Густавом Маннергеймом. Він – національний герой, символ і організатор ефективного збройного опору СССР, що завдавав совєтскому агрєссору нищівних ударів… По собі він залишив ґрунтовні спогади, російське видання яких вийшло під назвою «Карл Густав фон Маннергейм. Мемуары» (Москва, Издательство «Вагриус», 1999)…

Французький літератор, співробітник поліції Жак Пеше колись сказав: «Нове – це добре забуте старе». Даний вислів звучить особливо актуально на тлі агресії Россіі проти України та досвіду Фінляндії у боротьбі з Московією, збереженому для нащадків у спогадах маршала Маннергейма, тому читаймо уважно його «Мемуари», робімо правильні висновки (особливо це стосується української влади) і вчімося у нього перемагати Россію…».

Й для цього потрібно, щоби Україна з кожним днем, з кожним місяцем і з кожним роком ставала все міцнішою та міцнішою і це – пріоритетне завдання для кожної української влади (маю сподівання, що проросійської влади в Україні більше не буде): «Знання, бажання, вміння, справедливість, залізна воля всіх керівників, посадовців на шляху демократичних перетворень – запорука української успішності!

Наведення внутрішнього порядку зробить Україну успішною всередині й назовні!

Впорядкована, правова, реформована, сильна…, а значить успішна Україна стане бажаним членом пристойного міжнародного (західного) співтовариства, включно з НАТО та ЄС!». І щоб досягти зазначеного, українській владі треба робити те, до чого закликає моя праця «6Д + 3П, або Що необхідно Україні для успіху».

Але українській владі, окрім завдань, які випливають із розділу 15, потрібно робити й інші справи, котрі пов’язані з зовнішньою політикою, про що йдеться у моїй березневій 2017 року статті «Нарешті дійшло!»: «22 березня 2017 року… Верховна Рада України прийняла Постанову «Про Звернення Верховної Ради України до Конгресу Сполучених Штатів Америки щодо безпекових гарантій»…, якою затвердила вказане Звернення. В ньому, зокрема, зазначено:

«Відповідно до духу і букви Будапештського меморандуму, а також на розвиток стратегічного партнерства між нашими державами звертаємося до США з проханням розглянути питання щодо укладення з Україною оборонної угоди…».

Нарешті дійшло!

Ще в квітні 2014 року я пропонував владі ініціювати укладення між США та Україною двостороннього договору про взаємну оборону, що засвідчує моя стаття «Обережно – Росія! 10 завдань українцям» ( наведена у розділі 5 – Г. М.), і надсилав відповідні пропозиції окремим високопосадовцям…

Укладення вказаної вище оборонної угоди (договору) стало б логічним продовженням Будапештського меморандуму – міжнародно-правового документу (хай навіть не дуже досконалого), котрий віроломно порушила Росія – один з його підписантів, оскільки самі США – ще один його підписант – не убезпечили Україну від російської агресії…

До вступу України в НАТО (може статися не надто швидко та й після набуття нею членства в Альянсі)… американсько-українська оборонна угода буде гарантом збереження української державності…

Українська владо, дій!

Україні потрібна угода із США про оборону!

Україні потрібен Північноатлантичний Альянс – НАТО!».

А далі я розкажу, про які саме договір чи угоду йшлося у моїй квітневій 2014 року пропозиції, тобто, що в них повинно бути записано, отже…

Після підписання 8 вересня 1951 року Сан-Франциського мирного договору (СССР відмовився його підтримати) того ж дня був підписаний Договір про безпеку між Сполученими Штатами Америки та Японією (Security Treaty Between the United States and Japan), який набув чинності 28 квітня 1952 року, стаття 1 котрого вказує, що США мають право використовувати своє військо для підтримання «міжнародного миру і безпеки на Далекому Сході й забезпечення безпеки Японії від збройного нападу ззовні…». Пізніше на заміну Договору від 8 вересня 1951 року 19 січня 1960 року був укладений Договір про взаємне співробітництво і гарантії безпеки між Сполученими Штатами Америки та Японією (Treaty of Mutual Cooperation and Security between the United States and Japan), який став чинним 23 червня 1960 року, головна норма котрого чітко говорить, що збройний напад на одну із сторін «становитиме загрозу миру і безпеці другої».

Далі…

Відповідно до видання «Yale Law School. Lillian Goldman Law Librari in memory of Sol Goldman. The Avalon Project Documents in Law, History and Diplomacy/Єльська юридична школа. Юридична бібліотека Ліліан Голдман пам'яті Сола Голдмана. Документи проекту Avalon в галузі права, історії та дипломатії» був підписаний Договір про взаємну оборону між Сполученими Штатами Америки та Республікою Корея від 1 жовтня 1953 року (Mutual Defense Treaty Between the United States and the Republic of Korea; October 1, 1953), котрий набув чинності 17 листопада 1954 року і гласить: «Сторони цього Договору,

підтверджуючи своє бажання жити в мирі з усіма народами та урядами, а також бажаючи зміцнити структуру миру в районі Тихого океану,

бажаючи публічно та офіційно заявити про свою спільну рішучість захищатися від зовнішнього збройного нападу, щоб жоден потенційний агресор не мав ілюзій, що будь-хто із них стоїть на самоті в районі Тихого океану (виділено Г. М.),

бажаючи й надалі посилювати свої зусилля щодо колективної оборони для збереження миру та безпеки до розробки більш всеохоплюючої та ефективної системи регіональної безпеки в районі Тихого океану,

домовилися про таке:…

Стаття ІІІ. Кожна зі Сторін визнає, що збройний напад у тихоокеанському районі на будь-яку із Сторін на територіях, які зараз знаходяться під їхнім відповідним адміністративним контролем, або надалі визнані однією зі Сторін як законно поставлені під адміністративний контроль іншої, буде небезпечним для її власних миру і безпеки та заявляє, що діятиме, щоб протистояти загальній небезпеці відповідно до своїх конституційних процесів (виділено Г. М.)…

Стаття VІ. Цей Договір залишається в силі безстроково. Будь-яка із Сторін може припинити його дію через рік після повідомлення іншої Сторони.

Розуміння Сполучених Штатів.

Сенат Сполучених Штатів Америки дав свою пораду та згоду на ратифікацію договору за умови наступного розуміння:

Сполучені Штати розуміють, що жодна зі сторін не зобов’язана відповідно до статті III вищевказаного Договору прийти на допомогу іншій, крім випадків зовнішнього збройного нападу на таку сторону; нічого в цьому Договорі також не можна тлумачити як вимогу до Сполучених Штатів надавати допомогу Кореї, за винятком випадків збройного нападу на територію, яка була визнана Сполученими Штатами як законно поставлена під адміністративний контроль Республіки Корея».

Наступне…

2 грудня 1954 року був укладений Договір про взаємну оборону між Сполученими Штатами Америки та Китайською Республікою (Mutual Defense Treaty between the United States of America and the Republic of China), назва котрого тлумачиться однозначно (в ньому мова йде про відносини США із Республікою Китай (Китайською Республікою) на Тайвані – Тайванем). Його згодом замінив Закон про відносини з Тайванем (Taiwan Relations Act, публікація Американського інституту на Тайвані/American Institute in Taiwan), який був прийнятий Конгресом США, відповідно Палатою представників – 13 березня 1979 року і Сенатом США – 14 березня 1979 року, й набув чинності 10 квітня 1979 року після підписання Президентом США, котрий гласить: «Розділ 2…

b. Це політика Сполучених Штатів – …

5) забезпечити Тайвань озброєнням оборонного характеру і

6) підтримувати здатність Сполучених Штатів протистояти будь-якому застосуванню сили або іншим формам примусу, які би поставили під загрозу безпеку або соціальну чи економічну систему людей на Тайвані (виділено Г. М.)…

Розділ 3.

а. Відповідно до політики, викладеної в розділі 2 цього Закону, Сполучені Штати нададуть Тайваню такі предмети оборони та оборонні послуги в такій кількості, яка може знадобитися, щоб Тайвань міг підтримувати достатній потенціал самооборони (виділено Г. М.)…

с. Президенту доручено негайно інформувати Конгрес про будь-яку загрозу безпеці або соціальній чи економічній системі людей на Тайвані та про будь-яку небезпеку інтересам Сполучених Штатів, що виникає з цього. Президент і Конгрес визначають, відповідно до конституційних процедур, відповідні дії Сполучених Штатів у відповідь на будь-яку таку небезпеку (виділено Г. М.)».

На жаль, робочий візит Президента України Володимира Зеленського до США 31 серпня – 3 вересня 2021 року не приніс Україні подібного договору/угоди, а всі підписані під час нього документи в галузі безпеки й оборони і близько не містять тих норм, які записані у відповідних актах між США та Японією, Республікою Корея (Південною Кореєю) й Тайванем!

Читайте продовження статті – ч. 6.