Маразм української влади продовжується, а РоССія на цьому тлі готується до широкомасштабної війни проти України! Ч. 3

                                                                                 8

   «Мюнхенська змова, здійснена Прем’єр-міністром Великої Британії Невіллом Чемберленом, Прем’єр-міністром Франції Едуардом Даладьє, Райхсканцлером Німеччини Адольфом Гітлером та Прем’єр-міністром Італії Беніто Муссоліні, розчленувала Чехословаччину, віддавши її Судети Німеччині, і зобов’язала Прагу на вимогу Берліна задовільнити територіальні претензії Польщі та Угорщини, що пізніше й відбулося. У цій ситуації різні західні країни і особливо Велика Британія та Франція не те, що не допомагали Чехословаччині, а навпаки – спонукали її йти на поступки Німеччині. Чемберлен, повернувшись з Мюнхена до Лондона, одразу на аеродромі заявив британцям: «Я привіз вам мир». На це 03 жовтня 1938 року Вінстон Черчилль відповів: «Англії був запропонований вибір між війною і ганьбою. Вона вибрала ганьбу й отримає війну»… Через півроку після змови переважна більшість земель колишньої Чехословаччини була окупована Німеччиною…

   Мюнхенська змова стала кульмінацією політики задобрювання, умиротворення Адольфа Гітлера – вождя (фюрера) Німеччини. Майже вся Європа підтримувала таку політику, а головними її провідниками були Велика Британія та Франція. Західний світ (європейський в першу чергу) замість того, щоб єднатися ще в середині тридцятих років двадцятого століття і створити антинімецьку коаліцію (переважна більшість німців підтримувала свого фюрера), догоджав Гітлеру, який нахабнів з кожним днем. Чим те догоджання закінчилося, всім добре відомо…

   Порівняно з Мюнхеном 1938 маємо зміну окремих головних героїв, але не маємо зміни в поведінці цих героїв… Життя, на жаль, нічого не навчило майже всю нинішню Європу…

   На зміну вождеві Третього Німецького Райху Гітлеру прийшов Вєрховний правітєль Россіі Путін. Наслідуючи фюрера і його дії з анексії Австрії та розчленування Чехословаччини, Путін у 2014 році анексував (окупував) український Крим… і частину українського Донбасу, вбивши тисячі наших громадян та продовжуючи їх вбивати, але жорсткої реакції демократичної світової спільноти від Парижа і Берліна до Вашинґтона і Канберри на дії агресора немає…

      Місце Великої Британії у Мюнхені 2015 успішно посіла Німеччина. Ага, та сама Німеччина, яка колись захоплювалася Гітлером, зробивши його вождем Третього Райху, і разом з ним прийшла до катастрофи у результаті розв’язаної своїм же фюрером Другої світової війни. Зараз Німеччина всіляко задобрює, умиротворює Вєрховного правітєля Россіі Путіна, котрий у 21 столітті розв’язав у Європі війну проти України, як колись Велика Британія у Мюнхені 1938 догоджала вождеві Третього Німецького Райху Гітлеру. Невже багатомільйонні жертви Другової світової нічому не навчили Німеччину?!

   А Франція? Франція у Мюнхені 2015 є вірною Франції у Мюнхені 1938 та партнером нинішньої Німеччини. І Францію трагедія Другої світової теж нічого не навчила?!

   А що ж нині демонструють інші країни Європи? Одні з них підтримують Німеччину з Францією, деякі поглядають на Росію, яка перебрала на себе роль Третього Райху, а інші, такі як країни Балтії, Польща, всіляко підтримують Україну попри наявність німецько-французького гальма. Немає спільного європейського фронту, єдиної антипутінської, на зразок антигітлерівської, коаліції, котра б нарешті зупинила знахабнілого, цинічного агресора і викинула його з української землі. Не дозволяють створити таку коаліцію Німеччина та Франція, залишаючись путінськими союзниками-підстилками попри скоєння Росією масових злочинів проти людства і людяності на окупованих Москвою українських територіях…

   Задобрювання Путіна, закривання очей (про покарання, на жаль, мова не йде) на фактичну анексію ним Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії, тобто порушення територіальної цілісності Молдови і Грузії (про Чечню вже годі й говорити), з боку так званих провідних європейських країн тільки заохочує його до нових агресій.

   Україна зараз знаходиться на передовому рубежі протистояння агресивним зазіханням Путіна в усій Європі. Україна не прагне захопити чужі території. Україна хоче відновити свою територіальну цілісність: для цього їй потрібна допомога світової демократії зброєю, розширенням санкцій (запровадженням третього й четвертого рівня, зокрема в нафтовій галузі) і дипломатичним тиском. Тільки поєднання, одночасне застосування означених трьох механізмів принесе успіх у боротьбі зі злом, яке Росія розносить по світу, почавши з України. А всім прихильникам боротьби з російським злом на українській землі лише дипломатією та некритичними санкціями… треба організувати екскурсію в зону АТО (тепер – ООС), щоб вони на власні очі побачили наслідки їхнього «ефективного» дипломатично-санкційного спротиву Москві, щоб вони на собі відчули біль та страждання жителів Донеччини, Луганщини і всієї України, щоб вони на власні очі побачили, в яке пекло перетворює Донбас російська збройна агресія, щоб вони пояснили світу, чому вони оберігають від остаточної поразки Росію – агресора і належно не оберігають від поразки та розорення Україну – жертву цього агресора. Невже для них гроші, гроші і ще раз гроші через великий російський ринок збуту їхніх товарів та виведені на захід російськими олігархами мільярди є важливішими за принцип непорушності кордонів і територіальної цілісності країн та за покарання порушника цього принципу?!..

      Чому Захід не почне разом рішуче допомагати Україні зброєю? Ще мало Росія вбила людей в Україні?! Зараз – тільки зброєю, а якщо зволікатиме з постачанням зброї, то може доведеться згодом допомагати і військами, бо нерішучість породжує додаткову агресію/експансію… Врешті-решт, Україна має право на свій збройний захист від російської збройної агресії чи має питати на це дозволу у Німеччини і Франції?! Чому Росія має право поставляти зброю своїм окупаційним силам на Донбасі, а Україна немає права отримувати зброю від своїх західних союзників для відбиття агресії? Єдина надія України в отриманні зброї – це США, якщо вони менше звертатимуть увагу на путінських агентів у Європі. Постійні скигління цих агентів про виключну роль дипломатії у припиненні російського нападу на Україну не дають жодного результату, навпаки – Росія тільки зміцнює свої позиції на українській території…

   На жаль, Німеччина та Франція своїм безкінечним догоджанням Москві заважають більш рішучим діям США на боці України, бо Вашинґтон прагне діяти єдиним фронтом з ЄС, а тому часто не вдається до жорсткіших заходів російського стримування в односторонньому порядку. Хоча треба, щоб вдавався, адже тільки категоричність США зупинила російську армію неподалік столиці Грузії Тбілісі…

   Якби ж Німеччина, Франція та їхні прихильники в Європі з самого початку агресії Росії проти України діяли заодно із США (скажу відверто, що й сам Вашинґтон міг би поступати набагато категоричніше), то Росію можна було б уже поставити на місце.

   Власне гіркі уроки Мюнхена 1938 мали б бути постійним нагадуванням тим, хто, незважаючи на трагедію і мільйонні жертви Другої світової війни, котра стала результатом угодовської політики багатьох європейських країн на чолі з Великою Британією та Францією щодо агресивних дій вождя Третього Німецького Райху Адольфа Гітлера, (нині) уже під проводом Німеччини і Франції досі плекає надію на умиротворення вірного сталінця та гітлерівського послідовника Вєрховного правітєля Россіі Владіміра Путіна. Захід спільними зусиллями і всіма засобами має примусити Росію до миру!», – правда ж, злободенно звучать ці мої слова, але ж я їх писав навіть не у 2021 році, а ще на початку лютого 2015 року в своєму матеріалі «Мюнхен 1938 – Мюнхен 2015» й відтоді, на жаль, на російському треку, як бачимо, нічого не змінилося, а то й стало гірше, тому я спеціально нагадую те, що писалося мною багато років тому, для порівняння із сьогоденням аби продемонструвати чого варті дії тих чи інших західних демократичних держав, які начебто протистоять агресивно-загарбницькій політиці Московії.

   Таким чином, очолювана Зе українська влада зобов’язана враховувати дані факти та відповідним способом вибудовувати внутрішню політику, спрямовуючи її на максимальну консолідацію всього українського суспільства (звісно, за виключенням відверто антиукраїнських і проросійських сил на кшталт ЗаЖОПи, про котру можна дізнатися більше з моєї аналітичної роботи «Про результати позачергових парламентських виборів – попередньо, або Україна – остров нєвєзєнія?»), а не на його розділення, як це вона постійно чинить де-факто, сподіваючись навіть отаким шкідливим для національної безпеки нашої Батьківщини через очевидну підготовку РоССіі до широкомасштабної війни проти України способом утримати від безперестанно триваючого падіння із-за власного ідіотства, маразму й непрофесіоналізму свій рейтинг (на мій погляд, навіть це не допоможе Зе-команді), і підготовку його – суспільства – до відсічі будь-яким агресивним діям Московії супроти України, й зовнішню політику України, переконуючи союзників та партнерів із Заходу діяти на упередження потенційним загрозам РоSSіі, а не повторювати помилок Мюнхена 1938, пасучи задніх, з запізненням слабко відповідаючи на московитські дії, умиротворюючи й задобрюючи РоССію, оскільки це нічого не дасть: приклад правителя Третього Німецького Райху Гітлера, дії котрого повністю копіює ВсєроССійскій правітєль Путін і не бачити цього може тільки сліпець та не розуміти – лише дурень/дебіл/ідіот, цілком підтверджує сказане мною!

   Й ось, що із цього приводу заявляє створена 1 грудня 2011 року, тобто на 20-ту річницю референдуму за незалежність України, відомими українськими інтелектуалами та громадськими діячами Ініціативна група «Першого грудня» в своєму, суголосному з написаною 22 грудня 2021 року моєю позицією (читайте попередній абзац), звернені «Не змарнувати потенціал України!» від 30 грудня 2021 року: «Сьогодні російський лідер загрожує всьому цивілізованому світу, виставляючи різноманітні ультиматуми і погрожуючи ескалацією та розширенням географії збройного конфлікту в Україні. Він уперто наполягає на розподілі світу на блоки, підпорядковані світовим гігантам, і мріє про поновлення СРСР чи Російської імперії. Він розуміє тільки силу і, не зустрічаючи зрозумілої йому відсічі, переходить усі можливі червоні лінії, хоч сам знущально виставляє їх для інших (виділено Г. М.).

   У світі, схоже, немає реальних планів загнуздання агресора: попередження не діють на того, хто пішов ва-банк…

   Чи готові українці до цієї місії?

   …наростає політична криза, на неї нашаровуються кризи економічна й енергетична. Всі вони є наслідком не лише непрофесійності керівництва держави, а й його небажання прислухатися до остережних голосів. Влада не звертає належної уваги на критику, не дослухається навіть до слушних рекомендацій опозиції, не звертає увагу на експертну думку і навіть у своїх лавах не хоче чути заперечень, позбавляючись критиків і замінюючи високопосадовців, якщо їхні позиції суперечать бажанням Офісу Президента (виділено Г. М.).

   Нас тривожить, що нечисленні проросійські політичні сили в Україні дисципліновані та відмобілізовані, немовби керуються з єдиного центру. Натомість широкий загал проукраїнських політиків такої консолідованості, на жаль, не виявляє. Ми вдячні багатьом із них за належні державницькі кроки й нейтралізацію підступних задумів прихованих ворогів, однак реальністю є й інше. Взаємна боротьба, амбіції бачити тільки себе національним лідером, неспроможність поставити інтереси держави вище за свої партійні й особисті інтереси – все це демотивує й розколює суспільство.

   За таке взаємопоборювання чи не найбільша відповідальність лягає на Президента Володимира Зеленського і його правлячу партію, які сьогодні уособлюють українську владу. З усього видно, що владна верхівка вправно освоїла ті видимі й потаємні інструменти системи, яку вона покликана була змінити. Ми поділяємо тривогу українських правозахисників, які фіксують численні випадки порушення прав людини, нехтування верховенством права, руйнування парламентаризму, намагання перетворити суддів на слухняних виконавців волі Офісу Президента України (виділено Г. М.)…

   Вручення підозри у вчиненні державної зради та сприянні терористичній організації Петру Порошенку – один із проявів небезпечного крену в політиці Президента Зеленського. Обидва ці формулювання передбачають наявність прямого умислу на скоєння дій, кваліфікованих саме таким чином. Підозра має бути обґрунтованою, але в офіційній версії вона не містить жодного аргументу, який би доводив такий умисел. Тому вона є юридично нікчемною і свідчить про очевидне політичне переслідування чинним Президентом свого опонента. Як можна не бачити, що таке переслідування стане щедрим подарунком державі-агресору й викличе чергове розчарування союзників України, допомога з боку яких в умовах російської агресії є необхідною передумовою нашої перемоги?!

   Це переслідування лише поглибить розкол у державі, оскільки сподобається одним й гальванізує протест з боку інших. Чи цього хоче Президент Зеленський, коли на кордонах нашої країни стоять ворожі війська?

   Так, ми усвідомлюємо, що в умовах граничних геополітичних викликів керівництву держави хотілося б мати суспільство, яке слухалось би його керма. Проте спроби зібрати це суспільство в «один кулак», згортаючи демократичні свободи й нарощуючи елементи авторитарності, насправді є погибельними, оскільки неминуче вестимуть до подальшого зловживання владою, а тоді до фактичного поглинання країни авторитарною Росією. Натомість країну можна і треба консолідувати, опанувавши якісно іншу методологію, до якої не звикла наша система державного управління, а саме: невтомного узгодження своїх дій з політичними партнерами й опонентами, пошуку спільної стратегії національного розвитку на основі спільної ціннісної платформи (виділено Г. М.).

   Більша відповідальність, яка завжди лягає на чинну владу, не знімає відповідальності за стан справ у державі з політичної еліти та громадянського суспільства загалом. Невимовно боляче дивитися на те, як взаємна ворожнеча – отой бич української історії – вкотре підриває наші сили й національні шанси. Єдине розділення, яке мали б дозволити собі українці в цей відповідальний момент, – це розділення на тих, хто особисто захищає країну від російської агресії, і тих, хто їм допомагає її захистити. Адже саме це й допомогло нам вистояти 2014 року (виділено Г. М.). Не забуваймо, що в Кремлі добре знають наш національний характер, зокрема знають про руйнівну силу наших стихійних «чорних рад». І не лише знають, а й на них розраховують і їх повсякчас провокують. Тому ще й ще раз закликаємо усіх нас: стишімо запал міжпартійних і міжособистісних суперечок! Навчімося розрізняти головне від другорядного і єднаймося у цьому головному!

   У 2010 – 2013 рр. наша Група намагалася остерегти Віктора Януковича та його команду, що політичний режим, який ігнорує громадянське суспільство, порушує права людини й не дотримується верховенства права, приречений на поразку. В цих умовах влада швидко втрачає легітимність. Сьогодні ми хотіли б спрямувати свій остережний голос як до Президента Зеленського, так і до всіх учасників політичного процесу.  Потенціал України неймовірний, і гріш ціна буде всім нам, якщо ми його змарнуємо!».

   Читайте продовження статті – ч. 4.