Це – не французи, а московитські с…аколизи-підлабузи, або Російські гроші перемагають французькі цінності! Ч. 3

Читайте початок статті, Ч. 2.

Але й це ще не все!

Харківський блогер Олексій Копитко повідомив: «17 сентября в Музеях Московского Кремля открылась эпическая выставка «Франция и Россия: 10 веков вместе» (виділено Г. М.), которая продлится до 9 января 2022 г. Выставку организовали в т.н. «перекрестный год межрегионального (децентрализованного) сотрудничества России и Франции».

В течение всего 2021 г. Париж и Москва собирались углублять, расширять, укреплять и смотреть друг на друга с разных сторон. Официально «год» стартовал 19 марта, когда подготовку к эскалации со стороны России по периметру украинской границы мог не заметить только слепой, а проигнорировать – исключительно альтернативно одарённый (виділено Г. М.).

По плану «год» должны завершить пятой франко-российской встречей административно-территориальных образований, которая пройдет в России (предыдущая состоялась в Ницце в 2012 г.). Т. е., целоваться непосредственно с Путиным товарищу Макрону несподручно (потому что могут и в бункер не пустить). Но обмениваться множественными поцелуями более низкого уровня дабы сохранять высокую динамику двусторонних отношений таким гибридным способом – очень даже.

Так вот. Выставка действительно статусная. Список причастных учреждений тонизирует своей мощью: Музеи Московского Кремля, Национальный музей замков Версаль и Трианон, Музей Виктории и Альберта, Национальный музей замков Мальмезон и Буа-Прео, Национальная библиотека Франции, Муниципальная библиотека г. Реймса, Государственная Третьяковская галерея, Государственный музей изобразительных искусств имени А.С. Пушкина, Государственный научно-исследовательский музей архитектуры имени А.В. Щусева, Государственный Эрмитаж, Государственный музей-заповедник «Павловск», Российская государственная библиотека, Санкт-Петербургский филиал Архива Российской академии наук, Российский государственный архив древних актов… Представлено около 200 экспонатов…

Но! Сейчас и организаторы выставки с российской стороны, и заряженная на освещение роспропаганда делает акцент на том, что первым актом российско-французских отношений является… династический брак некой княжны Анны Ярославны и французского короля Генриха I.

«Национальная библиотека Франции предоставила на выставку грамоту 1063 года с кириллической надписью, предположительно, автографом Анны Ярославны. В 1896 году копию этого документа преподнесли российскому императору Николаю II во время его официального визита в Париж». Также на выставке представлено «Реймсское евангелие», которое несмотря ни на что продолжают связывать с именем той же Анны Ярославны.

Что это за княжна такая и каким боком она к Москве – не сообщается. Ибо это краеугольный камень русско-французской дружбы. Если этот «камень» изъять, то указанная дружба укорачивается лет эдак на 550 и должна отсчитываться с начала 17 века. В 1615 г. состоялось первое московское посольство во Францию. Ну, а потом уже резвился Пётр I.

Попытки (так званих – Г. М.) дальних родственников умыкнуть нашу княжну – не новость. Умиляет хроническая неразборчивость французской стороны (виділено Г. М.)» (Facebook: Aleksey Kopytko: «Почему категорически не жалко французов с их подводными лодками», 21 вересня 2021 року).

Після цього вже появилося більш масове різноманітне українське реагування, окрім, на жаль, офіційного, хоча б на рівні заяви МЗС України…

23 вересня 2021 року «OBOZREVATEL» опублікував замітку «Фейковий «камінь дружби»: як Франція допомагає Кремлю привласнювати українську історичну спадщину»: «В останні роки Кремль дедалі частіше намагається привласнити собі князівну Анну, називаючи її родоначальницею відносин Росії і Франції. Так, наприклад, гучний скандал розгорівся в 2017 році після заяви Президента РФ Володимира Путіна (під час спільної з Президентом Франції Еммануелем Макроном у Версалі під Парижем пресконференції, про щоповідомляли29 травня 2017 року «ЄП» в колонці «Путін у Парижі «присвоїв» королеву Франції Анну Ярославну» й 30 травня 2017 року інтернет-видання «Радіо Свобода» в статтях «Анна, королева Франції, з Києва, а не з Москви, тоді Москви навіть не існувало – Шимків про слова Путіна» та «Історія за версією Путіна. Претензії на Анну Ярославну, доньку Ярослава Мудрого» й 31 травня 2017 року проект «Крым. Реалии» інтернет-ресурсу «Радіо Свобода» у замітці «Украденная Анна: как Путин «присвоил» киевскую княжну», коли він бовкнув: «Не с поездки царя Петра во Францию началась история российско-французских отношений – она имеет гораздо более глубокие корни. Образованная французская публика знает о «русской» Анне, королеве Франции. Младшая дочь нашего великого князя Ярослава Мудрого была женой Генриха I и внесла существенный вклад в развитие Франции, будучи одной из основательниц как минимум двух европейских династий – Бурбонов и Валуа, – одна из которых до сих пор правит в Испании»…

«Анна Ярославна вышла замуж за французского короля в 1049-м/1051-м – там есть разные даты, историки утверждают их по-разному. Москву начали строить в 1147-м. То есть в то время, когда киевская княжна Анна Ярославна выходила замуж за французского короля Генриха I Капетинга, на месте Москвы и Московии, нынешней столицы России, росли леса и были неподалеку болота. То, что говорит господин Путин, – дикие вещи, попытки перетащить историю с Украины на Россию», – отмечает исследовательница и ученый (генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська» – Г. М.) Неля Куковальская (виділено Г. М.)»;

також на путінські марення 30 травня 2017 року відреагувала дописом у Facebook відома письменниця Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко): «Коли Путін на виду в цілої Франції цинічно, як Крим, «віджимає» Анну Київську на баланс РФ, він прекрасно знає свою цільову аудиторію. Чого не можна сказати про українців, які лиш дивуються його нахабству, не розуміючи, що зараз… потрібна з цього приводу реакція українського МЗС (чого, до прикрого, на рівні його керівництва офіційно так і не сталося – Г. М.).

Тому що французи СПРАВДІ не пов'язують ні давнього Києва, ні Руси з Україною, а от із Росією якраз пов'язують, і розпрекрасно. І в академічних та культурних milieux на те працює ціла армія «друзів російської культури», і це й є той дбайливо виплеканий (іще зусиллями НКВД – МГБ – КГБ) фундамент «франц.-рос. дружби», на якому, дуже значною мірою, держиться сучасна французька «русофонія». А в нас, із їхньої точки зору, «ростуть ялинки» ©…

Путін говорив акурат так, щоб його слухачі могли «впізнати» почуте й подумки кивнути: ah, oui-oui, правду ж каже… І от саме тут час вступити українській державі – «упімнутись за своє» (момент принциповий, за яким оцінюється серйозність і договороздатність: отак ви й Крим боронитимете, як ви Анну Київську бороните!), а заодно й показати французам, що ні, не правду їм Росія каже (і казала!), навіть у цьому...» (виділено Г. М.);

не залишився тоді осторонь і голова Українського інституту національної пам'яті (кандидат історичних наук – Г. М.) Володимир В’ятрович: «Намагання Путіна та російської пропаганди привласнити собі історичні постаті, які не мали нічого спільного з Росією, пов’язане з тим, що це властивість багатьох імперій. Російська імперія будувалася, починаючи з привласнення не власного історичного минулого – історії Русі. Вся ідентичність Російської імперії гуртувалася на тому, що вона нібито правонаступниця історії Русі.

Відповідно тепер, коли Росія намагається відновити власний імперський статус, зазіхання на українське минуле, на історію Київської Русі є абсолютно очевидним. Мета таких заяв полягає в тому, щоб показати, шо Росія – давня держава, а Україна не має своєї власної історії, що це якесь тимчасове геополітичне утворення, яке з’явилося внаслідок розпаду Радянського Союзу в 1991 році. Якщо показати, що київська князівна Анна Ярославна, виявляється, була діячкою російської історії, то й Київ є частиною Росії та російської історії…

Нам дуже ще багато треба зробити, щоб історія України стала відомою. На жаль, слова, які використовуються у перекладах назви Русь, часто приводяться до ідентичності з Росією, грають проти нас. Для багатьох людей – дуже складна плутанина, що Русь не дорівнює Росії. Цим Росія і намагається скористатися. Донедавна це вдавалося, але, переконаний, чим активніше буде працювати Україна у поширенні інформації про власну історію, тим меншими будуть успіхи РФ (виділено Г. М.).

Нам потрібно багато зробити, щоб зацікавити громадян історією України. Очевидно, треба робити цікавими українські музеї, які надто радянські. Наступним кроком є проведення інформаційних заходів за кордоном, в тому числі в таких містах як Париж. Кілька років тому була надзвичайно цікава виставка Іоанна Пінзеля (був засновником Львівської школи скульпторів – Г. М.) в Луврі (один із найбільших та найпопулярніший художній музей світу, розміщений у Парижі – Г. М.) – це хороший приклад того, як можна рухатися, як подавати українську історію через найкращі зразки української культури» (вебсайт «Апостроф»: «Путін привласнив київську княгиню з чіткою метою: В'ятрович про задум Росії», 30 травня 2017 року);

під час свого візиту до Франції «Президент України Петро Порошенко вшанував пам’ять королеви Франції Анни Київської, поклавши квіти до її монумента у Санлісі біля Парижа.

«Весь світ має зараз бути з нами в умовах російської агресії. Ви разом з нами маєте називати агресію – агресією, Росію – агресором, а Анну Київську – Анною Київською», – сказав Порошенко.

«І навіть, коли росіяни хотіли вкрасти у нас нашу історію, ми цього не дозволимо. Весь світ зараз буде знати Анну як Анну Київську і символ партнерських стосунків між Францією і Україною, між Парижем і Києвом», – зазначив український Президент.

Президент Франції Еммануель Макрон після зустрічі з Президентом України Петром Порошенком наголосив на давніх відносинах між Києвом і Парижем і важливості постаті королеви Франції Анни (пряма мова Глави Франції: «Ви знаєте, що між Україною та Францією дуже давні історичні стосунки. Я хотів нагадати, що Президент України поїде відвідати місце, де похована Анна Київська, яка була королевою франків, і це дуже важливо у контексті нашої тисячолітньої спільної історії» («Радіо Свобода»: «У Парижі відкинули московські претензії на королеву Анну Київську», 2 липня 2017 року) – Г. М.)…

Перейняття назви давньоукраїнської держави є для сучасної Росії приводом дляспекуляцій із заявами про ведення своєї історії від давньої Київської держави і тверджень про «російський» (рос. «русский») характер Київської Русі і її діячів (виділено Г. М.)» («Радіо Свобода»: «Порошенко у Франції: світ має називати Росію агресором, а Анну – Київською», 26 червня 2017 року) – Г. М.)…

Анна Ярославна, відома на Заході як Анна Київська, була середньою дочкою князя Ярослава Мудрого, який правив Київською Руссю. Однак справа в тому, що князівну ніяк не можна називати російською – на момент її життя навіть не існувало такої держави (виділено Г. М.)».

А журналістка Анна Шестак написала: «От і маємо результат відсутності належного інтересу України до своїх пам'яток і відсутності гуманітарної політики як такої… Реймське Євангеліє «житиме» у Москві аж до 9 січня наступного року. Дивіться, аби держава Франція широким жестом його там не залишила на знак своєї щирої дружби з країною, якої 10 віків тому взагалі не існувало…

Узагалі то, мусили б негайно відреагувати на такі речі і Ambassade d'Ukraine en France/Посольство України у Франції, і Міністерство закордонних справ України/MFA of Ukraine, і Міністерство культури та інформаційної політики України, і, передусім, Український інститут національної пам'яті.

Й наші вчені високочолі, які так класно вміють заламувати руки і голосити з приводу низьких зарплат у НАН (Національній академії наук – Г. М.), але, на жаль, не здатні аргументовано, чітко, фахово фактажем дати по зубах агресору, який давно натяг на свої лапті не лише чужі території, а й чужу історію, а також вічно занепокоєній Європі, для якої ми з росіянами досі адіннарот, який щось незрозуміле десь там ділить.

Чого чекаємо? Запрошень на виставку?» (Facebook, 24 вересня 2021 року; виділено Г. М.).

Видно Зе-влада таки чекає запрошень на московитсько-французьку виставку, де офіційні Москва і Париж, який на словах називає себе другом України, а на ділі, як бачимо, грає за РоSSію, плюють на реалії історії, оскільки офіційний Київ на чолі із Зе жує шмарклі, дозволяючи їм уже вкотре витирати ноги об Україну!

Читайте закінчення статті – Ч. 4.