Від Литвина до Дейнека, або Куди котиться Державна прикордонна служба України… Ч. 4

Читайте початок статті, Ч. 2, Ч. 3.

Але повернемось до наших баранів…

На той час одіозним «господарем» всієї Луганщини був регіонал Єфремов О.С., який налагоджував і контролював контрабанду нафтопродуктів із Росії. Вирішення питання контрабанди з прикордонниками Єфремов О.С. довірив Болотову В.Д. (так, так, це – той Болотов, який у 2014 році зрадив Україну, став російським колабораціоністом-пособником й допомагав РоССіі тимчасово окупувати частину українського Донбасу, воюючи проти України: він згадується в моїй липневій 2014 року статті «Нейтралізація спрута!»). На цьому специфічному бізнесі й відбулося знайомство Болотова В.Д. і Дейнека С.В. Після вказаного, як наслідок 2012 – 2014 років, на ділянці Луганського прикордонного загону збільшується контрабанда нафтопродуктів. Водночас, кількість викритих каналів постачання паливно-мастильних матеріалів звелася до непристойного мінімуму (про Болотова, Слюсарєва та страшну корупцію серед прикордонників йшлося у моїй публікації «Лист Президенту України…» ще в жовтні 2014 року).

З початком російської агресії Болотов В.Д. стає лідером місцевих російських пособників-терористів, але продовжує підтримувати зв’язки з Дейнеком С.В. 15 травня 2014 року Дейнеко, за твердженням деяких його колег, дає негласну вказівку після начебто дзвінка з Києва щодо пропуску В.Болотова до Росії. 17 травня 2014 року на зворотному шляху групою прикордонників під керівництвом полковника Момота І.Ф. у пункті пропуску «Довжанський» Болотов В.Д. був затриманий. Разом із тим, можливо з метою уникнення відповідальності за спільну протиправну діяльність, Дейнеко С.В. нібито попросив Момота І.Ф. відпустити Болотова В.Д., а потім мовби вжив заходів для його звільнення (полковник Момот І.Ф. героїчно загинув на сході України у 2014 році, посмертно йому присвоєно звання генерал-майора та у 2019 році – звання Герой України). Через ділянку державного кордону Луганського прикордонного загону за грошову винагороду здійснювався пропуск учасників проросійських мітингів та вантажівок зі зброєю (до 15 000 доларів США за авто).

«В частности, как докладывал первому заместителю Председателя пограничной службы Шишолину и и.о. Министра обороны Ковалю полковник И. В. Момот, в мае 2014 года Дейнеко фактически помогал боевикам освободить из плена самозванного луганского «президента» Болотова. Лидер сепаратистов был задержан группой (порядка десяти человек) Момота на автомобильном пункте пропуска «Довжанский». Оценив обстановку (на выручку своему главарю уже спешили боевики), Момот запросил подкрепление от своего командира Дейнеко, но вместо этого получил приказ… отпустить задержанного, так как пограничная служба должна придерживаться «нейтралитета» (Дейнеко, як буде видно нижче, це заперечує – Г. М.)…

Какое-то время между пограничниками и боевиками шли переговоры, пока майор Ширпал физически не оттеснил Момота от Болотова, выдав последнего боевикам, которые увезли своего предводителя в неизвестном направлении. Позже Ширпал объяснял свои действия тем, что выполнял непосредственный приказ Дейнеко (виділено Г. М.). Спустя несколько дней после инцидента майор Ширпал и полковник Момот погибли, но свидетелями этого происшествия был личный состав пропускного пункта «Довжанский», начальник ОПС «Амвросиевка» Донецкого пограничного отряда майор Виктор Ковалюк да и Шишолин с Ковалем (із мого матеріалу «Лист Голові Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції…» можна дізнатися багато неприємних фактів про тодішнє керівництво Держприкордонслужби України, включаючи й Коваля М.В. – Г. М.), наверное, помнят о происшедшем. Среди сослуживцев Дейнеки тогда ходил упорный слух о его материальной заинтересованности в освобождении боевика» (веб-сайт «ОРД»: «Пограничный рай под патронатом Балоги. Эвакуировавшие деньги Януковича теперь стерегут государственную границу», 19 серпня 2015 року).

У подальшому такі стосунки із Болотовим, як розповідають знаючі прикордонники, дали змогу Дейнеку С.В. вивести без втрат особовий склад загону з місця постійної дислокації в обмін на залишений у руках російських бойовиків-терористів-сепаратистів склад озброєння та боєприпасів Луганського прикордонного загону, а це – сотні одиниць стрілецької зброї з повним комплектом боєприпасів! Чому її не було знищено під час евакуації Луганського загону? Де вона осіла? Скільки життів патріотів України перервалось із застосуванням терористами цієї зброї?

І ще раз говорить Дейнеко

«Вперше озброєнні сепаратисти захопили п’ять осіб прикордонного патруля, які виїхали на кордон поблизу Станиці Луганської…

Я… доповів керівництву про ситуацію і запросив дозволу на виїзд до сепаратистів.

Так, я вперше в кабінеті колишнього голови Луганської ОДА побачив ватажка луганських «сєпарів». Він мені запропонував випити з ним за знайомство, але я відмовився. Болотов на диво швидко погодився віддати наряд, при цьому не вимагав від нас перейти на їх сторону. Пацанів я забрав. Деякий час після цього ми вільно пересувалися територією області та їздили озброєними на наших машинах.

Другий штурм загону почався о 4 ранку 2 червня (2014 року – Г. М.). Протягом першої години бою восьмеро наших прикордонників були поранені. З них два – дуже важко, їх треба було терміново оперувати. В 10 годині мені зателефонувала одна людина.

Болотов?

Ні, на той час наші стосунки радикально погіршились після 17 травня, коли він був нами затриманий, а потім відбитий сепаратистами…

Спершу у них не було зброї, вони стояли на блокпостах з мисливськими рушницями та ножами і загрози ні для кого не створювали. Потім угрупування Болотова захопили СБУ (приміщення Луганського обласного управління – Г. М.) і отримали зброю.

Але серед усіх сепаратистських груп найбільшою загрозою для нас було угрупування Мозгового… Він був найбільш радикальним…

Між Мозговим і угрупуванням Болотова йшла відверта боротьба за доступ до Володимира Жириновського (член Держдуми, засновник Ліберально-демократичної партії Росії – «LB.ua»). Тоді розглядалось питання надходження з території Росії гуманітарної допомоги, ліків та бронежилетів для сепаратистів. У Мозгового не було зброї, зброя була у Болотова. Я зробив все, щоб ці два угрупування не зійшлися, бо якщо б вони об'єдналися, нас на кордоні вже б не було і почалися би спроби переміщення зброї через кордон…

Так от, за день до штурму (31 травня) Олег (один із сепаратистів-терористів – Г. М.) приїхав до мене і передав, що Болотов пропонує мені посаду керівника «прикордонно-митної служби Новоросії». Я посміявся, відмовився. Тоді він сказав, що нас будуть штурмувати… Хочу наголосити, що про кожну нашу з ним зустріч знали керівники ДПСУ, я кожного разу їм про це доповідав телефоном, робив письмовий рапорт у вигляді шифр-телеграми, який передавався на той час голові ДПСУ Миколі Литвину і двом його заступникам. Крім того, всі розмови я документував на диктофон (й де той диктофон? – примітка і виділення Г. М.)…

Почався штурм о 4 ранку. А в сьомій ранку я наказав включити через гучномовці на плацу частини Державний Гімн, який безперервно звучав до 11 години…

Хочу уточнити з приводу затримання Болотова на кордоні. Деякі люди звинувачують вас у тому, що ви відпустили його…

Я не давав наказ відпустити Болотова, вище керівництво теж такого наказу не давало (а вгорі, де мова йде про майора Ширпала, зазначено, що давав – виділення та примітка Г. М.). Чому це трапилось? Я поясню. Давайте спершу згадаємо, як Болотов виїжджав з території України. Якщо не помиляюся, це було 13 травня. На той момент він був громадянином, який міг вільно пересуватися з нашої країни закордон, тобто жоден правоохоронний орган України не надав заборону на його виїзд (дивно, що не надав – виділення й примітка – Г. М.). Тому законних підстав затримувати його я не мав. Він зателефонував мені перед тим, як виїжджати. Хотів виїхати через «Ізварине». На той час пункт пропуску «Ізварине» був знищений…

Поки він їхав на «Червонопартизанськ», я зателефонував керівництву. Мені сказали, що зараз перевірять Болотова по базам даних. Також я поставив задачу перевірити це своєму начальнику штабу, який згодом доповів мені, що ніяких обмежень щодо його виїзду немає.

Як тільки Болотов виїхав у Росію – відразу надійшов папірчик в Київ, у Адміністрацію прикордонної служби: «Шановні прикордонники є інформація, що Болотов буде повертатись в Україну, треба його затримати». Я розумів, що після затримання Болотова у мене виникнуть проблеми з його передачею СБУшникам, тому що всі дороги, які вели до кордону, були підконтрольні сепаратистам, а до найближчого існуючого підрозділу СБУ було приблизно 300 кілометрів. Я зрозумів, що це конкретна СБУшна «підстава» для того аби зняти з себе відповідальність (виділено Г. М.).

Тоді Шишолін (перший заступник Голови ДПСУ – Г. М.)… сказав, пиши листа начальнику управління СБУ в Луганській області, кажи, що в пунктах пропуску, через які може повертатись Болотов (а таких було фактично два), повинні бути працівники СБУ, щоби вони одразу його, як ініціатори і забрали. Відповідь на цей лист я досі не отримав. І жоден співробітник СБУ тоді на кордоні не з’явився.

…СБУ ж прослуховували телефони. Чому вони чекали поки Болотов виїде і аж тоді дали доручення затримати?

Мої підлеглі наказ про затримання Болотова виконали (Дейнеко каже, що «законних підстав затримувати його я не мав», але «наказ про затримання Болотова» виконав: виглядає якось по-ідіотськи – Г. М.). Коли він повертався, в пункті пропуску було 80 людей. О 6 ранку мені надійшла інформація, що Болотов заїхав і на нього складають документи адміністративного затримання. Сказали, що він спокійний, видно, що вчора пив. Після доповіді на Київ керівництво мені повідомило, що гелікоптери зараз будуть за ним вилітати. Біля пункту пропуску був вертолітний майданчик, вони мали там сісти. Через якийсь час від нашої людини в середовищі сепаратистів надійшла інформація, що із захопленої будівлі СБУ в Луганську в напрямку пункту пропуску «Довжанський» виїхала велика кількість озброєних людей. З відділу прикордонної служби «Краснодон» доповіли, що місцевий сепаратист «Вітязь» з групою озброєних людей також виїжджає визволяти Болотова.

Я не міг направити до «Довжанського» резерв від управління прикордонного загону через сепаратистські блокпости. Але там на місці був полковник Ігор Момот разом із близько 80-ма військовослужбовцями ДПСУ… Близько 7:15 до пункту пропуску прибули біля 200 озброєних сепаратистів, які вимагали, щоб прикордонники відпустили Болотова. У перестрілці зі стрілецької зброї, на щастя, ніхто з прикордонників не був поранений. Чи були поранені з боку сепаратистів, мені не відомо. Потім на територію пункту пропуску потрапив сепаратист із гранатою з видаленою чекою, який погрожував підірвати себе й прикордонників. Момот також видалив чеку з гранати та продовжував особисто утримувати Болотова. Через деякий час сепаратист та Момот кинули свої гранати до протитанкового рову, після чого Болотов залишив територію пункту пропуску (виділено Г. М.).

Чи я шкодую, що його відбили? Ні, бо жоден сепаратист і навіть Путін не вартий життя моїх 80 людей, в кожного з яких є сім'ї. Можна було покласти всіх, але для чого? Щоб його потім обміняли, як і всіх інших? Мої підлеглі багато кого затримували. Вони затримали коханку Гіркіна…, яка разом з трьома чоловіками перетинала кордон з Росії у «Газелі» повній зброї… Доповіли, склали документи, я зброю забрав, поділив між підрозділами. Коханку Гіркіна передали СБУ, її обміняли…

А в 2014 році після початку сепаратистських рухів була контрабанда?

…За той час, коли я був на місці, не можу сказати, що там була контрабанда. Може якийсь дріб'язок (протилежні факти будуть далі – Г. М.), бо ти кожного за руку не вхопиш, але такого як зараз тоді не було…

Пам'ятаю, як мій загін залишав військове містечко. Я отримав команду з метою збереження життя особового складу залишити будівлю прикордонного загону, знищити зброю та майно, рятувати людей (виділено Г. М.). Ми йшли в аеропорт. Пішло тільки 32 людей з загону. Решта особового складу отримали команду переодягнутись в цивільний одяг, спалити документи й зброю і виходити до місць проживання. Всі не могли піти, бо в нас було на 150 чоловік один тепловізор. Колона б розтягнулась така, що шансів дійти не було б…

До аеропорту було 20 км… До речі, перед тим, як ми вийшли з загону, я попросив керівництво нанести по загону авіаційний удар, щоб напевно знищити склад зі зброєю. Це мали зробити в 4:30 вранці. Якби я знав, що удару не буде, я б не пішов (виділено Г. М.).

В 6 ранку ми сховались в лісосмузі, це було за 8 км від аеропорту. Я зв'язався з начальником регіонального управління, кажу: «Я не чув вибухів, склад знищений?» (себто, на відстані 12-ти км від будівлі загону Дейнеко наслухав чи не чутно вибухів, виглядає дещо дивно – виділення й примітка Г. М.). Він каже: «Склад не знищений». Я кажу: «Що робити? Повертатись? Ми повернемось, але ж ми не вийдемо звідти». Він каже: «Ні, йдіть далі в аеропорт» (виділено Г. М.). Я почувався тоді просто зґвалтованим. Розумів, як це все обернуть» («LB.ua»:«У 2014 році Луганські прикордонники врятували Порошенку життя», 1 червня 2017 року).

І знову говорить Сергій Дейнеко…

2 червня 2017 року у своєму інтерв’ю «Луганські прикордонники вели бій під гімн України» – Дейнеко про події 2014-го» проекту «Донбас.Реалії» інтернет-ресурсу «Радіо Свобода» він сказав: «Залишили загін, виконавши наказ Миколи Литвина – тоді він був Головою Служби. За що я дуже йому вдячний (виділено Г. М.)… Останній прикордонник залишив загін близько пів на четверту в ніч із 3 на 4 червня…

Приблизно опівночі мені зателефонував Голова Державної прикордонної служби, який запитав про обстановку. Я доповів… …Голова дав команду залишити загін (виділено Г. М.). Тоді ми були в кабінеті всім офіцерським складом, усі чули цю розмову й були здивовані, адже були налаштовані битися до останнього…

Коли ви відходили, то йшли пішки. Як вас відпустили? Як вони не стріляли в спину?

Вони нас не бачили (виділено Г. М.)… Єдиний варіант – дислокація прикордонного загону до Луганського аеропорту…

Що залишилося в прикордонному загоні, чим потім могли скористатися сепаратисти?

Забрати щось із собою не було можливості. Були знищені секретні документи, шифр-орган, комп'ютери, зброя, яку можна було знищити. Крім того, був наказ знищити склад артилерійського озброєння, але при цьому зберегти життя людей (виділено Г. М.). Фактично фахівців-підривників у нас не було. Я розумів: якщо знищу цей склад під час того, як у загоні будуть люди, це приверне увагу, тоді взагалі ніхто не зможе піти. Тож запропонував наступний варіант: даю команду особовому складу вийти, сам залишаюсь, підриваю склад, якщо пощастить – прориваюсь в аеропорт, якщо ні – в полон не здаюся, дію як офіцер (виділено Г. М.). Бо залишати когось замість себе й давати наказ, а потім не знати, чи вижив мій боєць, я так не міг. Голова заборонив, наказав вивести всіх людей, бо збереження життя людей важливіше (виділено Г. М.)».

Й тут одразу кидається в очі наступне: те, що було сказано «LB.ua» 1 червня 2017 року, різниться від того, що було сказано «Радіо Свобода» 2 червня 2017 року, тобто всього через день.

Читайте продовження статті – ч. 5.