Україні після відновлення незалежності й державності – 30 років і буде ще 130 й буде ще 1030 і буде ще багато років… P. S.

Читайте початок статті.

Й ще деякі цікаві дані…

«Два роки поспіль ми вислуховували від Зеленського і його шапіто, що парад – це задорого і марнотратство. Мільйони гривень в День Незалежності вони витрачали на низькопробні шоу з артисточками у трусах і шльопках, влаштовуючи сльозливі спектаклі з голубами миру і дітьми в білих накидушках (а ось, що про це пише громадський активіст Сергій Стерненко: «Софія Ротару спочатку порозважає окупантів у Сочі (на «Новой волнє 2021» 19 – 25 августа «Софія Ротару виступіт на нашєй сцєнє на концєртє в чєсть откритія конкурса» – Г. М.), а за пару днів на запрошення Офісу Президента буде у Києві співати перед нашими військовими до Дня Незалежності. І це за наш з вами кошт. Ми це приниження оплатимо зі своїх кишень. Нагадаю, раніше Ротару регулярно гастролювала в РФ, а коли її там звинуватили у допомозі ЗСУ, то її концертний директор заявив, що «Ротару не спонсорує війну та любить Росію» (Telegram: STERNENKO, 6 серпня 2021 року)…

2 дні тому Ротару розважала російських окупантів у Сочі. День тому вона отримала державну нагороду від Президента України (згідно зазначеного вище його Указу № 374/2021 «Про нагородження відзнакою Президента України «Національна легенда України» від 20 серпня 2021 року, хоча необхідно відзначити, що саме завдяки виконанню пісень знищеного совєтской сістємой СССР/УССР легендарного Володимира Івасюка, про котрого Зе забув, Софія Ротару й почала своє сходження до можливої легенди та нарешті отримала від ПреЗедента засновану ним же Указом Президента України «№ 362/2021 «Про відзнаку Президента України «Національна легенда України» від 16 серпня 2021 року відзнаку «Національна легенда України» – Г. М.). А завтра вона виступатиме перед українцями до Дня Незалежності. А потім далі поїде тішити окупантів, бо вона любить Росію. Самоприниження України триває (Telegram: STERNENKO, 23 серпня 2021 року)…

30-й День відновлення Незалежності України був повний вражень… Виступила на «Олімпійському» (стадіоні в Києві – Г. М.) і зрадниця Ротару. Днями вона у Сочі обіймалась з окупантами, потім отримала від Зеленського нагороду й ось виступила у Києві (Telegram: STERNENKO, 25 серпня 2021 року)» – Г. М.)…

Військовий парад – це демонстрація сили, патріотизму, міцності і мотивованості української Армії. Це велика можливість тисячам киян і гостей столиці зірвати голоси, стерти долоні, ДЯКУЮЧИ найкращим і найважливішим! Це – день нашої спільної Гордості. Зеленський позбавив нас цієї важливої миті єднання нації в 2019 – 2020 (виділено Г. М.).

Ми з нетерпінням чекаємо військового параду 2021!..

До речі, Президент Петро Порошенко запрошував на військовий парад всі фракції і всіх депутатів, адже Армія – наша спільна гордість, відповідальність, гарант нашої безпеки і суверенітету. ОП (Офіс Президента – Г. М.) запрошує лише керівників комітетів і фракцій…

Мені здається, всі депутати ВР (Верховної Ради – Г. М.) в День Незалежності мають бути на Хрещатику, це день Єдності, а не поділу на владу і опозицію, керівників фракцій і рядових депутатів (от, що про це я писав у своїй статті «Хіба можна розчаруватися в Україні?!» ще в 2011 році – Г. М.). Це день, коли ми можемо стати сильнішими і відкритішими. Запрошення всіх депутатів парламенту – це була б демонстрація зрілості, єднання, так потрібного сьогодні країні. Але це потребує мудрості…

На питання до президентського протоколу, чи можна взяти з собою дітей, категорична відповідь – НІ! А чому? Хіба не всі ми тепер президенти (так казав Зе після обрання Президентом – Г. М.)? Й чи може бути щось більш емоційніше і щасливіше, аби бути на параді разом зі своєю дитиною, і разом пережити ці неповторні відчуття ГОРДОСТІ і ПОДЯКИ тим, хто дарує нашим дітям мирне небо. Разом кричати дякую і збивати долоні, вітаючи коробки наших військ, роз’яснючи нюанси форми, бригад і родів військ?! Чому діти в білих балдахінах з голубами – це Ок, а діти, які дякують Армії, – це НІ. Бо Парад – це й шанс мотивувати дитину, що бути воїном – це велика місія (виділено Г. М.)», – так влучно відреагувала народний депутат України (фракція «ЄС») Ірина Геращенко на дії Зе-влади (Facebook: Iryna Gerashchenko, 20 серпня 2021 року).

Все та ж Ірина Геращенко, про котру можна більше дізнатися із розділу «Українська відповідь російському отруювачу» моєї аналітично-дослідницької публікації «СКРІПАЛЬскоє дєло і двоякість дій Заходу. Так – правильній позиції Президента України! Ні – непрофесіоналізму його владних соратників!», продовжує: «Прийняття з нагоди візиту Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія. Разом із колегами… щасливі подякувати Вселенському Патріарху і Предстоятелю ПЦУ Митрополиту Епіфанію за Томос, за їх повсякденну молитву за Україну (в моїй аналітичній роботі «1031 й 333, або Русь-Україна – незалежна: і політично, і духовно!» детально показано весь процес створення УПЦ (ПЦУ) – Г. М.)!..

Й після двох років кривлянь «зелена» влада раптом прийшла до того, що фундамент Незалежності – це Армія, Мова і Віра.

Військовий парад, приїзд Патріарха Варфоломія, спільна молитва за Україну, посилення позиції української Мови – так святкуємо наше 30-тиріччя (після цих слів логічним тут буде надати для читачів й Послання Митрополита Київського і всієї України Епіфанія з нагоди святкування 30-ліття відновлення Незалежності України та візиту Вселенського Патріарха Варфоломія: «Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри, український народе!..

З миттєвостей, днів та років сплітається тканина історії. Але як і кожна тканина, вона не виникає сама собою, бо має Єдиного Того, Хто творить її, хоча і включає в себе незліченну кількість справ і подій, що є плодом праці та волі окремих особистостей або взаємодії стихій.

Кожен з нас, людей, є унікальною особистістю, наділеною Творцем свободою волі й вибору. Плодом цього дару є можливість і свобода для кожного з нас бути не підлеглим плину історії, не заручником стихій чи обставин, але за образом Божим ставати малим творцем. Кажемо «малим» тому, що Єдиний Творець, наш Господь і Вседержитель світу, творить усе існуюче з нічого, одним Своїм словом. Людина ж, як частина творіння, хоча і є досконалим вінцем його, здатна творити лише з уже існуючого.

Ось нині перед поглядом нашим велично красується Собор Святої Софії у Києві, священне місце для всього українського народу та історична кафедра православних Київських митрополитів. Але від початку ці прекрасні склепіння й куполи, мозаїки та розписи були нічим іншим, ніж камінням та піском, або іншим таким самим простим матеріалом, що сам собою ані виглядом своїм, ані якістю не схожий на цей величний храм. Лише творчі дар і премудрість, пізнання та праця тисяч людей з каміння й піску, дерева й металу, з барвників та інших простих речей, сполучаючи і єднаючи їх, піднесли від землі у височину небес цей храм.

Такі роздуми і приклади, явні та наочні, спонукають нас нині, у дні, коли український народ відзначає 30-ліття відновлення Незалежності нашої держави, духовними очима поглянути на історію, зазирнути за її тканину в глибини сутності й вічних сенсів. Як підкидаючи в хаотичному порядку різні матеріали ніколи ніхто не досягне того, щоби вони силою випадкового збігу стали величним і гармонійним храмом, бо з хаосу силою випадку можна отримати лише хаос, і ніколи – порядок, – так неможливим є лише хаосом і випадком пояснити плин історії. Бо насправді вона – жива і неперервна тканина, в якій за премудрим задумом Бога-Творця з безлічі ниток окремих справ унікальних особистостей сплітається цілісне полотно.

Безперечно, кожен з нас є свобідний у своїй волі, маючи вибір. Однак і ця свобода теж премудрим Промислом Божим вплітається у загальний задум Творця. Відтак всякому добру Бог допомагає, а зло, яке є віддаленням від добра, – зупиняє і спрямовує до добрих наслідків. Тому хоча і маємо ми, як особистості, свободу, однак при розмаїтті вибору насправді маємо лише дві можливості: або збирати з Богом, або розкидати без Нього, або будувати з Творцем як Його співробітники і працівники, або руйнувати, відступаючи від Нього. Адже саме так говорить Спаситель наш і Син Божий Господь Ісус Христос: «Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає» (Лк. 11:23).

Протягом багатьох століть наш народ не мав власної держави, втративши її через розбрат і чвари, підкоряючись добровільно чи бувши примушений силою, владі інших. Тому для численних поколінь українців сама можливість мати власну незалежну державу стала метою і прагненням. Важким був шлях до здійснення цієї мети, незліченні жертви склав наш народ у боротьбі за свободу. Цій жертовній праці та подвигу самозречення сотень тисяч і мільйонів наших попередників ми завдячуємо, маючи нині благо Незалежності. Але розмірковуючи над цим, ми неодмінно прийдемо до висновку, що Незалежність є засіб, а не тільки і не лише мета. Незалежність є потенціал і передумова, але від кожного з нас та від народу, як спільноти особистостей, залежить – як ми скористаємося цим потенціалом і цими можливостями.

Тридцять років тому український народ з Божою допомогою досягнув здійснення мрії багатьох поколінь – відновив Незалежну державу, коріння якої заглиблене в тисячолітній історії, сягаючи княжих часів та навіть глибше. Але нам, як християнам і патріотам, особливо належить розуміти, що досягнення мрії – це лише початок, лише нова точка відліку, лише фундамент. Що і як з’явиться на цьому фундаменті – величний собор чи велика руїна – залежить від кожного з нас. Нам дано матеріал для будівництва, дано мудрість пізнання і сили творити, але лише від нас самих залежить, чи збудуємо ми справді щось прекрасне і спрямоване у вічність, подібне до Собору Святої Софії, тисячолітнього видимого символу єднання Бога і людей. Собору, як вияву тимчасового, яке здане до вічності, окремого, яке сполучаючись, творить велич цілісності (виділено Г. М.).

Без всякого сумніву кожна людина особисто має таланти і мудрість, має ті чи інші дари, отримані від Бога. І часто, а особливо у нинішньому віці, усвідомлення талантів та можливостей для людини стає такою ж спокусою, перед якою не встояв Денниця, який захотів стати богом без Бога. Серед людей багато хто теж думає: «Я – премудра і свобідна людина, мені не потрібні ані Бог, ані інші». Цю безумну і погибельну думку слід відкидати. Бо як не може одна цеглина бути усім храмом, одна нитка – всією тканиною, одна, навіть найбільш талановита людина, збудувати собор, так кожен з нас окремо, відсторонившись від Бога та інших людей, не може досягти добрих плодів.

Лише єднаючись і сполучаючи сили та знання, здібності та можливості, всі разом ми можемо досягати блага – блага загального і блага для кожного зокрема, добробуту віку цього і скарбів нетлінних, які зберігаються у вічності (виділено Г. М.).

В сьогоднішній особливий і знаковий для історії українського народу і його Помісної Автокефальної Православної Церкви день, вшановуючи 30-ліття відновлення незалежної Української держави, ми маємо видиме і наочне підтвердження всього, дотепер сказаного. Тисячі зібраних на молитву в цей недільний день у Святій Софії Київській, як і безліч тих, хто молитвою і думкою єднаються з нами цієї миті – всі разом ми є свідками сили любові та єднання.

Те, що донедавна здавалося лише мрією – нині стало реальністю. Те, що було лише задумом – втілилося в життя. Те, чого прагнули покоління, стало для нас можливістю. Ми маємо незалежну державу, ми маємо Помісну Автокефальну Православну Церкву. Ми маємо благословення нашої Матері, Церкви Константинопольської, Вселенського Патріархату, зберігаючи непорушно єдність Святої Церкви, самостійно, як Автокефальна і незалежно керована Церква, розбудовувати її заради створення кращих можливостей для пізнання нами та нашими співвітчизниками істини і досягнення спасіння (виділено Г. М.).

Видимою ознакою, символом і втіленням цієї єдності в спільноті є Божественна літургія, яку ми звершуємо нині. В Таїнстві Євхаристії ми єднаємося з Богом через Причастя Тіла і Крові Христових, а також єднаємося одне з одним як таємниче, містичне Боголюдське тіло Церкви. Кожен з нас залишається особистістю, але всі разом ми набуваємо нової якості буття, стаючи єдиним цілим, переходячи від тимчасового і обмеженого до вічного. Як каміння та інші матеріали цього величного Собору Святої Софії в сутності своїй залишаючись тим, чим вони були від віку, через складання генієм будівничих всі разом стали величним храмом, домом Божим, дверима до вічності – так і кожен з нас, залишаючись сам собою, у єднанні Церкви та через усвідомлення єдності суспільства, народу, людства – здатен досягати більшого і кращого.

Дорогі брати і сестри!

Справді нині є історична мить, бо вперше Вселенський Патріарх, Перший серед Предстоятелів Церков, прибув до України, до нашої Помісної Церкви вже як до Автокефальної, дозрілої, належно самостійної Церкви-Дочки. Своєю молитвою і благословенням, цією соборною літургією Вселенський Патріарх Варфоломій стверджує і благословляє наші досягнення, надихаючи нас самостійно, але не егоїстично, розбудовувати своє життя, як батьки благословляють і надихають на добрі справи своїх дорослих і самостійних дітей. Ми від серця вдячні Його Всесвятості Вселенському Патріарху Варфоломію та нашій Матері-Церкві за дари і благодіяння, які протягом століть історії були нашими предками і нами отримані – від дару пізнання істини та спасительної Православної Віри, прийнятого в княжі часи через Хрещення Руси-України, до дарування Томосу про автокефалію, яким перегорнуто сторінку минулих розділень і духовного поневолення, та стверджена наша свобода бути Помісною Церквою (виділено Г. М.).

Крізь сплетення тканини історії ми бачимо премудрий задум Творця, бачимо Його благословення, допомогу і натхнення кожному зокрема і всім нам разом рухатися вперед шляхом правди до кращого, що спасіння й вічного блаженного буття. Тож у ці особливі дні духовного піднесення, святкуючи як Церква і як народ, складаємо подяку Богові за всі Його благодіяння для наших предків і для нас.

І просімо Творця в час грядущий надихати нас любов’ю, мудрістю та зміцнювати наші сили, щоби ми могли належним чином бути і надалі співпрацівниками Божими, щоби будували ми дім нашої держави і нашої Помісної Церкви на камені правди, насолоджуючись добрими плодами праці та у спадок наступним поколінням передавши найкраще з можливого.

Джерело фотознімка – pomisna.info (УПЦ (ПЦУ). 18 серпня 2021 року.

Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни! (виділено Г. М.)» (веб-сторінка Православної Церкви України, 22 серпня 2021 року) – Г. М.).

Національна ідея – це європейська Україна, член ЄС і НАТО (про це йдеться у моїх дослідницько-аналітичних матеріалах «Наше майбутнє – в об’єднаній Європі, а не на руїнах Російської імперії» й «Навіщо це Україні?» та «Ave vita!» й «ЄС – Україна: безвіз, безліс чи безшанс? Український шанс – твердий курс на США і НАТО, як надвагому складову частину української мрії!» та «Це теж нарешті дійшло!» й у розділі «Інтеграція до Європи, НАТО та ЄС – це вірний шлях України» мого дослідження «Оце «життя», або Інтеграція від інтеграції різниться» – примітка і виділення Г. М.)…» (Facebook: Iryna Gerashchenko, 22 серпня 2021 року).

Й ще – трішки інформації від Ірини Геращенко: «Ранок Дня Незалежності наша команда… розпочала з церемонії вшанування пам’яті загиблих в російсько-українській війні… Скорботний дзвін і ритуальний салют… лунали сьогодні в Залі пам’яті Міністерства оборони.

Тисячі загиблих і поранених – це Ціна нашої Незалежності.

Пам’ятаємо про це. Дякуємо за Незалежність, Арміє!

Й коли ми вже були в Залі пам’яті, за годину до початку військового параду, де йтиме техніка, модернізована і закуплена для ЗСУ в часи президенства Петра Порошенка, Офіс Зеленського таки надіслав п’ятому Президенту запрошення на парад (виділено Г. М.)….» (Facebook: Iryna Gerashchenko, 24 серпня 2021 року).

Ну, а тепер – уже згадана вище промова Президента Володимира Зеленського з нагоди 30-ї річниці незалежності України, із котрої я наведу певні витримки: «Нашій гривні – чверть століття, на ній зображений, зокрема, князь Володимир. Але нашій гривні – більше тисячоліття, вона існувала за князя Володимира.

Наш Тризуб був затверджений у Конституції України 25 років тому (про неї, прийняту 1996 року Верховною Радою України, включаючи й мене – Г. М., оскільки я тоді був народним депутатом України, про створення ефективної системи влади в Україні можна дізнатися з моєї дослідницької публікації «Владна багатоголовість доведе нас до цуґундера!» – Г. М.). І наш Тризуб був витиснутий на цеглинах Десятинної церкви (інша її назва Церква Успіння Пресвятої Богородиці – це перша кам’яна християнська церква Русі, збудована хрестителем Русі Київським князем Володимиром на Старокиївській горі у Києві в 989 – 996 роках й зруйнована онуком Чингісхана ханом Батиєм під час ординського штурму Києва 1240 року, тому тут буде актуальною моя праця «Золота Орда, Московська (урядова) православна церква і «русскій мір», бо саме із Золотої Орди походить Московське князівство під історичною назвою Московія або Московщина, як говорять в Україні, а нинішні залишки її фундаменту є пам’яткою національного значення України – Г. М.) 1025 років тому (про «наш Державний символ – багатовіковий Тризуб Великого князя Київського Володимира, одного із творців майбутньої Української європейської держави» йдеться у моїй статті «Обережно – агенти Росії!» – примітка та виділення Г. М.)…

Цьогоріч Збройні Сили України відзначили 30-ту річницю свого створення (моя аналітично-дослідницька робота «Крилатій піхоті» підрізали крила…» демонструє, якими вони, включаючи і цей славний окремий рід військ ЗСУ, мають бути – Г. М.). А в 1616 році збройні сили України відзначали взяття фортеці Кафи (взяли її наші козаки на своїх весельно-вітрильних човнах-«чайках» під командуванням гетьмана Петра Сагайдачного: нині ж Кафою є місто Феодосія АРК – Г. М.).

Все це свідчить про одне: ми – молода країна з тисячолітньою історією.

Ми будуємо свій дім на землі, де жили й будували наші предки.

Ми не в гостях і не в приймах.

Ми – молода родина зі славетної династії Київської Русі – України.

З роду засновників. Роду хрестителів. З хороброго роду. Мудрого роду. Козацького роду. Ми не сироти й не знайди.

Ми – нащадки могутньої країни, яка була центром Європи…

Ми – спадкоємці державності, яка існувала понад тисячу років тому.

І ми починаємо відзначати День Української Державності. Її точкою відліку ми вважаємо рік заснування Києва. Столиці Київської Русі – України, яку недаремно називають містом, де все починається. Тут починалося православ’я, тут взяла початок старослов’янська мова, правонаступницею якої є сучасна українська мова. Тут почалась і наша державність. Зародження нашої державності ми будемо відзначати в день розквіту нашої державності – у день Хрещення Київської Русі – України. І про все це я підписую сьогодні відповідний Указ (УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 423/2021 «Про День Української Державності» від 24 серпня 2021 року; правильні слова й дія Зе – виділення та примітка Г. М.)…

Така країна стає партнером НАТО з розширеними можливостями. Таку країну офіційно підтримають інші, коли вона подаватиме заявку на вступ до ЄС (а ось тут уже не все гаразд зі сказаним, оскільки, як я вже вказував у своєму дослідженні «Зе нехтує прикордонною розвідкою України!», «абзац п’ятий преамбули, пункт 5 частини 1 статті 85, частина 3 статті 102 і пункт 1¹ статті 116 Конституції України» однозначно наголошують, що Україна повинна стати повноправним членом НАТО та ЄС, а Зе говорить лише про вступ до ЄС, але всупереч Основному Закону України нічого не каже про вступ України до НАТО, хоча раніше, про що розповідає мій матеріал «Еволюція Зе: від насмішника – до посміховиська!», ПреЗедент запитував Президента США Джо Байдена, «чому Україна досі не в НАТО?» – виділення і примітка Г. М.).

… об'єднує нас Україна. Бо всі ми кажемо їй: «Ти у мене єдина».

Читайте продовження статті – P. P. S.