Зе нехтує прикордонною розвідкою України!

                                                                                          SAPIENS  DOMINABITUR  ASTRIS

                                                                                          (мудрий пануватиме над зірками).

                                                                                                           OMNIA VINCIT VERITAS

                                                                                                            (істина перемагає все).

   Бо якби не нехтував, то діяв би інакше!

   Чому я так вважаю?

   Пояснюю…

   Така моя позиція випливає із УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 289/2021 «Про внесення зміни до Положення про Воєнний кабінет Ради національної безпеки і оборони України» від 13 липня 2021 року, в якому сказано наступне: «Внести до Положення про Воєнний кабінет Ради національної безпеки і оборони України, затвердженого Указом Президента України від 12 березня 2015 року № 139, зміну, виклавши абзац четвертий пункту 5 у такій редакції:

   «До складу Кабінету за посадою входять Прем'єр-міністр України, Віце-прем'єр-міністр України – Міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, Віце-прем'єр-міністр України – Міністр з питань стратегічних галузей промисловості України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України, Міністр оборони України, Головнокомандувач Збройних Сил України (йому підпорядковується начальник Генерального штабу ЗСУ зі всім ГШ ЗСУ – Г. М.), Голова Служби безпеки України, Голова Служби зовнішньої розвідки України, начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України (виділено Г. М.), Голова Державної прикордонної служби України, командувач Національної гвардії України, Керівник Офісу Президента України, Заступник Керівника Офісу Президента України, до відання якого віднесені питання національної безпеки та оборони, перші заступники Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, а також за згодою Голова Верховної Ради України».

   Як бачимо, Указ Зе № 289/2021 змінює Указ Пе № 139/2015, пункт 5 котрого гласив наступне: «Кабінет утворюється у складі Голови, секретаря та інших членів, які беруть участь у його роботі на громадських засадах.

  Головою Кабінету є Президент України.

  Секретарем Кабінету є за посадою Секретар Ради національної безпеки і оборони України.

  До складу Кабінету за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, начальник Генерального штабу Збройних Сил України, Голова Державної прикордонної служби України, командувач Національної гвардії України, Глава Адміністрації Президента України, а також за згодою Голова Верховної Ради України».

   Звісно, виглядає дивно, що у Воєнному кабінеті воюючої країни Міністр оборони України й начальник ГШ ЗСУ – на той час Головнокомандувач ЗСУ згідно переліку складу Кабінету, затвердженого Указом Пе № 139/2015, знаходяться після Міністра внутрішніх справ України, але Указ Зе № 289/2021, на жаль, так само залишає чинним цей дивний перелік, хоча й містить певні позитивні новації та, до прикрого, лише часткові, а введення до цього Кабінету перших заступників Секретаря Ради національної безпеки і оборони України при наявності в ньому самого Секретаря РНБО України взагалі є непотрібним – це ж саме стосується й керівництва ОПУ.

   Так, Указ Пе № 139/2015 чомусь не передбачав включення до Воєнного кабінету керівників трьох самостійних розвідувальних відомств України (мої початку березня 2014 року аналітична робота «Чому?» і матеріали середини березня 2014 року «Захищай Україну зараз, щоб потім не було пізно!», кінця березня 2014 року «Хто?» й початку червня 2014 року «Листи небайдужого… Або перемога, або наша смерть!» розповідають про тодішні проблеми та завдання українського розвідувального співтовариства)  і якщо відсутність начальників воєнної й прикордонної розвідок автор даного Указу ще якось може спробувати пояснити тим, що вони, навіть очолюючи самостійні структури, все таки входять до складу відповідно Міноборони та Держприкордонслужби України (але це все одно є неправильним, що стане зрозумілим далі із Закону України «Про розвідку» № 912-ІХ від 17 вересня 2020 року, а до того було зрозумілим відповідно до вимог статті 6 «Розвідувальні органи України та сфери їх діяльності» чинного на той час Закону України «Про розвідувальні органи України» № 2331-III від 22 березня 2001 року, до розробки й прийняття котрого мною було докладено дуже багато зусиль, підтвердження чому демонструє моя праця «Про проблеми української розвідки», та який утратив свою чинність після прийняття Закону № 912-ІХ), то відсутність керівника політичної розвідки – абсолютно самостійного (окремого) відомства – пояснити неможливо (або може Пе керувався якоюсь іншою, тільки йому зрозумілою логікою, котру я не можу збагнути).

   Тому хтось із ОПУ аж через два роки керування Зе Україною, бо сам Зе є надзвичайно далеким від розуміння цих питань, нарешті побачив зазначені мною вище прогалини Указу 139/2015 і запропонував їх виправити, але, напевно, через свою обмеженість (ідіотськість), як і переважна більшість Зе-команди, не спромігся це зробити у повному обсязі, адже Указ Зе № 289/2021 не забезпечив включення до складу Воєнного кабінету керівника прикордонної розвідки України, котра повинна охоплювати (сподіваюся, що й охоплює) своєю діяльністю прилягаючі до українського державного кордону території сусідніх держав глибиною орієнтовно до 200 км.

   Невже Воєнному кабінету Зе не потрібна інформація розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, особливо та, яка стосується дій у нашому прикордонні вічно ворожої Українському народові Московії – РоССіі?!

   А в Законі України «Про розвідку» № 912-ІХ від 17 вересня 2020 року говориться ж: «Стаття 4. Розвідувальне співтовариство.

   1. З метою ефективного виконання завдань розвідки в Україні функціонує розвідувальне співтовариство.

   2. Суб’єктами розвідувального співтовариства є (виділено Г. М.):

   1) координаційний орган з питань розвідки (згідно УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 230/2020 «Про Комітет з питань розвідки» від 17 червня 2020 року, оприлюдненого Офіційним інтернет-представництвом Президента України, таким органом є Комітет з питань розвідки при Президентові України, хоча Офіційний вебпортал парламенту України у розділі «Законодавство України» станом на 20 липня 2021 року стверджує, що Указ Президента України «Про Комітет з питань розвідки» № 230/2020 від 17 червня 2020 року не набрав чинності – Г. М.);

   2) розвідувальні органи, визначені цим Законом (дивитися далі статтю 5 – виділення й примітка Г. М.);

   3) Служба безпеки України (спірна норма, котру в Зе-владі явно проштовхнули люди, пов’язані із СБУ або залежні від неї, оскільки сама СБУ, згідно статті 1 Закону України «Про Службу безпеки України» № 2229-XII від 25 березня 1992 року, це – «державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України», а завданнями СБУ відповідно до статті 2 даного Закону є «захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб (що є чистою контррозвідувальною діяльністю – Г. М.), а також забезпечення охорони державної таємниці», себто СБУ – це національний контррозвідувальний орган, котрий діє тільки на території України (доказом цьому служить і стаття 5 «Підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність» Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» № 2135-XII від 18 лютого 1992 року), а звідси – не має права займатися розвідувальною діяльністю, тим паче, як орган із правоохоронними функціями, що підтверджується теж багатьма наступними статтями цього ж Закону, зокрема й такими, як стаття 9 «Систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України»  і стаття 10 «Центральне управління Служби безпеки України відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів Служби безпеки України. До його складу входять апарат Голови Служби безпеки України та функціональні підрозділи: контррозвідки, військової контррозвідки, контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки, захисту національної державності, боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичний, оперативно-технічний, оперативного документування, слідчий, зв'язку, по роботі з особовим складом, адміністративно-господарський, фінансовий, військово-медичний та інші згідно з організаційною структурою Служби безпеки України», котрі ще раз однозначно підтверджують мої слова, що СБУ не дозволено здійснювати розвідувальну діяльність, оскільки лише в авторитарно-тоталітарних режимах органи державної безпеки, тобто контррозвідувальні органи, одночасно займалися розвідкою й контррозвідкою, як це було, до прикладу, в КГБ СССР, але ж абзац п’ятий преамбули, пункт 5 частини 1 статті 85, частина 3 статті 102 і пункт 1¹ статті 116 Конституції України, приймати котру як народному депутату України мені свого часу випала честь, прямо вказують, що Україна повинна стати повноправним членом НАТО та ЄС – провідних структур Західного демократичного світу, у котрих заборонено органам держбезпеки здійснювати й розвідувальну діяльність, наприклад, Федеральне бюро розслідувань – національний контррозвідувальний і одночасно федеральний правоохоронний орган США, які є світовою супердержавою та одночасно лідером західної демократії, певні нюанси українських стосунків з якими – Сполученими Штатами – висвітлює мій дослідницький матеріал «Зе-ідіотизм – він і в МЗС України – Зе-ідіотизм!», – не має права займатися розвідкою,  бо для цього є розвідувальні структури, до котрих відноситься й РУ МО США, про яке розповідає моя аналітична публікація «Who  are  you, Mister  Flynn?», а в моєму детальному дослідженні «Українські спецслужби провалилися!»  були показані проблеми СБУ і українських розвідувальних органів та вже розповідалося, чим є Служба безпеки України, але нині бачу потребу ще раз нагадати норму cтатті 5 «Право на здійснення контррозвідувальної діяльності»  Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» № 374-IV від 26 грудня 2002 року, розробка і прийняття якого теж відбулися за моєї активної участі, де наголошено, що «спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності є Служба безпеки України», хоча іншого й не можна було очікувати від Зе, «таланти» котрого розкриває моя робота «Зе чи Пе?», відштовхуючись від його комічного амплуа  – Г. М.);

   4) визначені Радою національної безпеки і оборони України інші складові сектору безпеки і оборони (назва моєї статті «Слава захисникам України!» не потребує додаткових роз’яснень – Г. М.), що залучаються розвідувальними органами до виконання розвідувальних завдань та посилення розвідувальних спроможностей держави (а про теперішнє керівництво одного із державних органів – Міністерства оборони України, до складу якого входить воєнна розвідка, – розказує моя аналітично-дослідницька праця  «Пряма чи крива збройна агресія РоССіі проти України, або Ось – й ще один з результатів того, що дебіли обирають ідіотів!»  – Г. М.).

   3. Оперативні підрозділи Центрального управління Служби безпеки України (із мого матеріалу «СБУ – це Служба безпеки Вітчизни чи Служба безпеки олігархів, брехунів і шльондр?!» можна зробити висновок про неї – Г.М.), що здійснюють контррозвідувальну діяльність, відповідно до цього Закону можуть проводити розвідувальні заходи з метою отримання інформації в інтересах контррозвідки (дана норма суперечить кільком Законам України, на чому я наголосив вище у своїй примітці до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про розвідку», оскільки вона зробила СБУ де-юре розвідувальним органом, хоча по своїй суті це положення говорить про зовнішню котррозвідку, то треба було його так і виписати: подібного до нинішнього формулювання СБУ прагнула досягти й під час роботи над законопроектом «Про розвідувальні органи України», але завдяки принциповій позиції тодішніх окремих членів Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони України, в першу чергу моїй, згодом підтриманій більшістю кількісного складу зазначеного Комітету в наслідок переконливого доведення їм своєї точки зору, їй цього не вдалося досягти – Г. М.).

   4. Координаційний орган з питань розвідки може утворюватися (а, значить, може й не утворюватися: таким чином, ця норма Закону протирічить ч. 2 ст. 4 про перелік суб’єктів розвідувального співтовариства; аби уникнути протиріччя, треба було замість слів «може утворюватися» написати слово «утворюється» – виділення та примітка Г. М.) Президентом України як постійно діючий допоміжний або інший визначений статтею 106 Конституції України орган для сприяння реалізації повноважень Президента України, у тому числі як Голови Ради національної безпеки і оборони України, забезпечення взаємодії, розвитку та координації спільної діяльності суб’єктів розвідувального співтовариства (моє аналітичне дослідження «Хто править Україною, або Українці, ви здуріли?!» допоможе зрозуміти сутність Зе-можновладців – Г. М.).

   Положення про координаційний орган з питань розвідки та його персональний склад затверджуються Президентом України.

   Рішення координаційного органу з питань розвідки, введені в дію актами Президента України, є обов’язковими до виконання всіма суб’єктами розвідувального співтовариства (виділено Г. М.).

   5. Загальна координація діяльності суб’єктів розвідувального співтовариства здійснюється Радою національної безпеки і оборони України (котру очолює Президент України – Г. М.).

   Стаття 5. Розвідувальні органи (головною загрозою для України є РоSSія, про котру йдеться у моїх публікаціях «Русофільство й москволюбство українців – це інфекційна хвороба!»  та «Європейський Союз вважає, що РоССія знищила коронавірус, але навіть це не врятувало його від публічно-показового приниження Московією! Що ж після цього робити Україні?», тому вона – Московщина – повинна бути пріоритетом в їхній діяльності, адже відоме прислів’я наголошує: «Попереджений – значить озброєний» – Г. М.).

   1. Розвідувальними органами є:

   1) Служба зовнішньої розвідки України (політична розвідка – Г. М.);

   2) розвідувальний орган Міністерства оборони України (цим органом є Головне управління розвідки МОУ – воєнна розвідка – Г. М.);

   3) розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (прикордонна розвідка, при чому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону є Адміністрація Державної прикордонної служби України, яку очолює Голова ДПСУ, а діяльність даного органу регулюється Законом України «Про Державну прикордонну службу України» № 661-IV від 3 квітня 2003 року, окремі положення котрого були написані мною, зокрема й його статтями 6 – 11 – виділення й примітка Г. М.)…

   Стаття 8. Служба зовнішньої розвідки України.

   1. Служба зовнішньої розвідки України здійснює розвідувальну діяльність у зовнішньополітичній, економічній, військово-технічній, науково-технічній, інформаційній, екологічній сферах, сфері кібербезпеки…

   3. Служба зовнішньої розвідки України в межах компетенції може залучати до виконання розвідувальних завдань інших суб’єктів розвідувального співтовариства, визначених пунктами 3 і 4 частини другої статті 4 цього Закону.

   Стаття 9. Розвідувальний орган Міністерства оборони України, інші суб’єкти системи воєнної розвідки.

   1. Розвідувальний орган Міністерства оборони України здійснює розвідувальну діяльність у воєнній сфері, сферах оборони, військового будівництва, військово-технічній (не зрозуміло, чому сюди Зе-«спеціалістами», одним із котрих є сам Зе, що випливає з моєї праці «Еволюція Зе: від насмішника – до посміховиська!», не включені воєнно-політична, воєнно-економічна, інформаційна та екологічна сфери, а також науково-технічна сфера, адже воєнні наука, техніка й оборона без неї не можуть розвиватися і таким чином безпідставно стають залежними від іншого розвідувального органу – політичної розвідки – Г. М.) та кібербезпеки.

   2. Суб’єктами системи воєнної розвідки є такі складові розвідувального співтовариства (виділено Г. М.):

   1) розвідувальний орган Міністерства оборони України, який є головним органом управління в системі воєнної розвідки і в межах повноважень та в порядку, визначених цим Законом та актами Президента України, координує діяльність суб’єктів воєнної розвідки та залучає визначені пунктами 2 і 3 цієї частини суб’єкти, а в особливий період – інші складові сил оборони до виконання покладених на такий розвідувальний орган завдань та здійснення визначених цим Законом функцій;

   2) органи військового управління розвідки і військові частини розвідки Збройних Сил України, які в межах визначених законодавством повноважень здійснюють діяльність з метою розвідувального забезпечення застосування Збройних Сил України;

   3) Сили спеціальних операцій (ССО – Г. М.) Збройних Сил України (їхнього створення, будучи тоді народним депутатом України, я почав добиватися ще весною 2001 року, розробивши й офіційно передавши Концепцію підвищення ролі високомобільних родів військ (частин спецпризначення, повітряно-десантних, морської піхоти) та створення Сил спеціальних операцій ЗСУ  Президенту України, Секретарю РНБО України і Міністру оборони України, про що говориться в моєму аналітичному матеріалі «Меморандум — Резолюція — Постанова — Заява = ?» кінця квітня 2014 року, за часів президентства Кучми, розгорнуту характеристику котрого можна дізнатися, прочитавши моє дослідження «Отаке воно «нове» обличчя нової влади Зе?!», але згідно Законів України «Про внесення змін до деяких законів України з питань оборони» № 1420-VIII від 16 червня 2016 року й «Про внесення змін до деяких законів України щодо Сил спеціальних операцій Збройних Сил України» № 1437-VIII від 7 липня 2016 року ССО ЗСУ українська влада повноцінно почала створювати, на жаль, аж у 2016 році, згаявши цілих 15 років – Г. М.), які в межах визначених законодавством повноважень здійснюють спеціальну розвідку в інтересах підготовки та проведення операцій військ (сил) оборони та спеціальних операцій.

   3. Залучені відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті суб’єкти системи воєнної розвідки виключно для виконання покладених на них завдань застосовують технічні засоби розвідки та реалізують інші повноваження в межах і в порядку, визначених цим Законом, виданими на його виконання актами Президента України та розвідувального органу Міністерства оборони України.

   4. Розвідувальний орган Міністерства оборони України, крім зазначених пунктами 2 і 3 частини другої цієї статті суб’єктів системи воєнної розвідки, у межах компетенції також може залучати до виконання розвідувальних завдань інших суб’єктів розвідувального співтовариства, визначених пунктами 3 і 4 частини другої статті 4 цього Закону.

   Стаття 10. Розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (моя аналітично-дослідницька робота «Від Литвина до Дейнека, або Куди котиться Державна прикордонна служба України…» чудово показує, чим є цей нинішній центральний орган виконавчої влади – Г. М.).

   1. Розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, здійснює розвідувальну діяльність у сфері безпеки державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні (так само не зовсім зрозуміло, чому з компетенції прикордонної розвідки Зе-«спеціалісти» виключили діяльність у сферах прикордонної й імміграційної політики, як це було раніше, та не деталізували, що входить до сфери безпеки державного кордону  – Г. М.)…

   3. Розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, у межах компетенції може залучати до виконання розвідувальних завдань інших суб’єктів розвідувального співтовариства, визначених пунктами 3 і 4 частини другої статті 4 цього Закону.

   Стаття 11. Керівництво розвідувальними органами.

   1. Загальне керівництво розвідувальними органами здійснює Президент України (про нього розказує моя стаття «Зе поїхав…» – виділення й примітка Г. М.).

   2. Керівники центральних органів виконавчої влади, у підпорядкуванні яких функціонують розвідувальні органи, створюють необхідні умови для їх функціонування (виділено Г. М.), спрямовують та координують їх діяльність у порядку, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом та положеннями про відповідні розвідувальні органи.

   3. Безпосереднє керівництво розвідувальними органами здійснюють їх керівники, які призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України (виділено Г. М.). Керівники розвідувальних органів, які функціонують в підпорядкуванні центральних органів виконавчої влади (моя публікація «С.У.М. (R.I.P.). На пам’ять про розвідника!» згадує про одного із таких колишніх керівників – Г. М.), призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням керівників центральних органів виконавчої влади, в підпорядкуванні яких вони функціонують».

   Таким чином, Зе, підписавши УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 289/2021 «Про внесення зміни до Положення про Воєнний кабінет Ради національної безпеки і оборони України» від 13 липня 2021 року, підтвердив, що він нехтує прикордонною розвідкою України!

   Хоча можна припустити, що Зе, виходячи з його кваліфікації коміка, швидше за все, взагалі не підозрює про існування такої самостійної структури як розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону!!

   Невігластво Зе, продемонстроване вище, зокрема і в деяких згаданих моїх працях, може привести Україну до руїни, тому, Український народе, українці, робімо висновки!!!