С.У.М. (R.I.P.). На пам’ять про розвідника!
С.У.М. – Спочивай у мирі
(те ж саме латиною буде R.I.P. –
Requiescat in pace).
Символічною є ця українська абревіатура С.У.М.
Першим ЗМІ, яке принесло СУМну звістку (принаймні, я в інших раніше не зустрічав), стало русофільське інтернет-видання «СТРАНА.ua», що 28 травня 2021 року о 15:07 на своєму вебсайті розмістило повідомлення «В Египте после погружения пропал бывший глава украинской разведки Гвоздь. Ведутся поиски»: «Сегодня, 28 мая, около 11:00 (по Киеву – около 12:00 – Ред.), в Египте во время дайвинга вблизи города Дахаб после погружения не всплыл бывший глава Службы внешней разведки в 2014 – 2016 годах 62-летний Виктор Гвоздь. Об этом сообщили «Стране» источники в дипломатических кругах.
Сразу после его исчезновения спасатели занялись поиском его или его тела. Ситуацию взяло под контроль посольство Украины в Египте».
Але після цих слів ще залишалася хоч якась надія…
Та вже о 16:07 того ж 28 травня 2021 року інтернет-портал «OBOZREVATEL» опублікував остаточно СУМну і трагічну звістку під назвою «У Єгипті після занурення в море помер ексглава Служби зовнішньої розвідки України: подробиці НП»: «У Єгипті 28 травня поблизу міста Дахаб під час дайвінгу стало погано колишньому главі Служби зовнішньої розвідки (2014 – 2016 рр.) Віктору Гвоздю. Чоловік помер у лікарні, повідомили джерела OBOZREVATEL. Інцидент стався вранці в п'ятницю. Як стало відомо нашому виданню, колишній глава СЗР захоплювався дайвінгом і їздив із цим хобі по світу. Українцю було 62 роки.
Попередньо, Гвоздь занурився у воду, але на поверхню не сплив. Рятувальники знайшли чоловіка, на березі йому провели серцево-легеневу реанімацію й оперативно доправили в госпіталь. Лікарі констатували смерть українця…
Гвоздь нібито довгий час перебував під водою на глибині близько 40 метрів, після чого занадто швидко винирнув. Такі дії можуть викликати азотне отруєння (декомпресійну хворобу), коли азот у крові розширюється. У важкій формі через це може настати параліч ніг, ураження легень, серця».
Ось, як відгукнувся про нього головний редактор інтернет-видання «Цензор.Нет» Юрій Бутусов: «Важка втрата. Сьогодні пішов з життя видатний Громадянин України, воєнний розвідник Віктор Гвоздь.
24 травня йому виповнилося 62 роки...
Віктор Гвоздь все життя віддав розвідці, починав службу в СРСР з розвідника-перекладача китайської мови на Далекому сході та командира розвідроти.
Він був нашим військовим аташе у колишній Югославії, і він детально вивчав та був просто енциклопедією даних щодо усіх подій у найгарячіші часи, він часто аналізував цей досвід з точки зору ситуації на Донбасі та в Криму.
В 2008 – 10 роках Гвоздь був начальником Головного управління розвідки Міноборони, був відомий своєю відданою проукраїнською позицією. Він розповідав, як запровадив навчання українських розвідників в Ізраїлі: після нього ця навчальна програма, нажаль, була згорнута. Гвоздь посилював контакти з кращими розвідками світу, насамперед із США, у яких варто вчитись та переймати досвід, бо розумів, що протистояння з Росією неминуче.
27 лютого 2014-го одразу після перемоги Революції був призначений Головою Служби зовнішньої розвідки, два роки очолював СЗР під час активної фази бойових дій. Під час війни наша розвідка давала достатньо повну та точну картину дій російських військ, яка дозволяла робити висновки по обстановці. Наприклад, прогноз щодо вторгнення регулярної армії РФ у серпні 2014-го та склад угруповання.
Гвоздь був інтелектуалом, здатним до масштабного аналізу та синтезу, до побудови комунікацій, він ставився до служби професійно.
Віктор Іванович дуже переживав за все, що відбувається у сфері оборони. Ним рухали не амбіції, для нього це був життєвий шлях, він хотів бачити результати – сильну, незалежну Україну, хотів бачити нашу перемогу у війні.
Він багато думав останній час про своє життя… Почав записувати відеоролики, працював над книгами, систематизував свої знання просто для того, щоби залишити структурну пам'ять. Ми домовлялись про інтерв’ю після його повернення, він як розвідник не хотів публічності в усіх критичних питаннях, тож не поспішав, розмірковував, що саме він може сказати.
Смерть завжди передчасна, це велика втрата не тільки для родини, а й для всіх нас, і світла пам'ять завжди залишиться з тими, хто мав честь з Вами спілкуватись...» (Facebook: Юрій Бутусов, 28 травня 2021 року).
А от, що написав про Гвоздя колишній Голова Верховної Ради України 7 скликання й колишній Виконуючий обов’язки Президента України Олександр Турчинов: «Трагічно обірвалося життя справжнього патріота України, людини, яка присвятила життя захисту своєї країни, генерала Віктора Івановича Гвоздя, який очолив Службу зовнішньої розвідки України в лютому 2014.
Зараз багато людей розповідає про свій героїзм, зокрема, в часи Революції Гідності (моє фотосвідчення «Український Євромайдан діє!» демонструє отой складний період – Г. М.), але в ті дні, коли здавалося, що шансів протистояти потужній агресивній та жорстокій владі немає ніяких, на Майдані було мало офіцерів (і не лише офіцерів, як показує моя публікація «Де був Зе 18 – 19 лютого 2014 року?», та де були багаточисельні Зе-слуги, про котрих ідеться у моїй статті «Слуги народу» служать собі, а не народу!», – Г. М.), а тим більше генералів, які не боялися кинути виклик кривавому режиму. Одним із таких генералів був професійний розвідник Віктор Гвоздь, який працював у нашому Штабі Спротиву з першого до останнього дня Революції. Тому в мене не було питань, кого призначити після перемоги Революції Гідності на Службу зовнішньої розвідки України (27 лютого 2014 року Олександр Турчинов видав УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 164/2014 «Про призначення В.Гвоздя Головою Служби зовнішньої розвідки України» – Г. М.), керівництво якої втекло разом з Януковичем у Росію, здавши всю закриту інформацію про діяльність української розвідки ворогу.
Службу потрібно було підіймати з нуля в умовах війни, яку розв’язала Росія проти нашої держави. Саме Віктор Іванович зайнявся відновленням розвідки, зруйнованої режимом Януковича (назва моєї листопадової 2014 року праці «Про проблеми української розвідки» не потребує додаткового трактування – Г. М.), забезпечуючи нас інформацією в найбільш драматичні часи новітньої історії України.
Мужній, чесний, надійний професіонал і патріот. Саме таким запам’ятається Віктор Іванович тим, хто служив разом з ним, хто разом з ним захищав свою країну (29 квітня 2016 року Петро Порошенко підписав УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 193/2016 «Про звільнення В.Гвоздя з посади Голови Служби зовнішньої розвідки України» – Г. М.). Вічна пам’ять і Царство небесне» («Цензор.Нет», розділ «Блоги»: Олександр Турчинов: «Пам’яті Віктора Івановича Гвоздя», 28 травня 2021 року).
Але після матеріалів Юрія Бутусова та Олександра Турчинова появилася ось така стаття «Як вбивали колишнього начальника ГУР Міноборони України…» журналіста Юрія Колесника: «Вбивали Віктора Івановича Гвоздя приблизно так.
Після того, як він почав занурюватися, його знерухомили. Найпростіше – попередньо промазати нагубник несмертельною отрутою. Як варіант – група плавців на замкнених системах (щоб не було демаскування) захопила під подою і знерухомила ін’єкцією. Коли його вимкнуло, затягли на 40 метрів.
Далі його потримали до майже повного випрацювання повітря. Тримали на глибині, щоби кров перенаситити азотом. У них був час. Навіть старенький ІДА-71 (ізолюючий дихальний апарат ще радянського виробництва – регенеративний ребризер замкнутого циклу, який не дає демаскуючого бульбашкового сліду: на чистому кисні можна занурюватися до 20 м, а при використанні азотно-кисневої суміші – на 40 м без режиму декомпресії терміном до 30 хвилин; при довшому ж перебуванні на вказаних глибиних вихід на поверхню здійснюється із дотриманням декомпресійного режиму – Г. М.) дає кілька годин переваги проти будь-якого аквалангу. А потім йому просто максимально продули компенсатор плавучості (він же жилет аквалангіста) й відпустили. Він спливав швидко та отримав важку баротравму. Навіть якщо він був адекватний і свідомий, що виключено через азотне сп’яніння, — скинути повітря з компенсатора (із жилета аквалангіста) він би фізично не встиг. Результат – кров скипіла й Віктор Гвоздь помер.
Я б радив перевірити дно. Продувати компенсатор іншій людині та набирати воду у свій – геморно. Простіше мати додатковий вантаж, або заготувати якір і через фал тримати на ньому групу захоплення поки продуваєш об’єкт.
Хоча, нащо й кому я це пишу? Повідомлення про «нещасний випадок», я так думаю, писалося коли Віктор Іванович ще був живий…» («Цензор.Нет», розділ «Блоги»: Юрій Колесник, 28 травня 2021 року). В цій ситуації виключати не можна навіть і такої версії, враховуючи послужний список покійного генерал-лейтенанта, та цим уже повинні зайнятися українські компетентні органи.
Мої ж робочі контакти із Віктором Гвоздем, хоча ми були знайомі значно раніше, почалися 27 – 28 лютого 2014 року, бо він був єдиним високопосадовцем, до котрого я зміг у ті дні додзвонитися на мобільний телефон наживо (відтепер його три мобільні номери, які були мені відомі, вже ніколи не працюватимуть), щоби передати важливу термінову інформацію, отриману з-за кордону, про підготовку РоССії до збройної агресії проти України (деяким іншим представникам центральної влади я ці й інші дані просто пересилав, бо абсолютна більшість із них на мої телефонні дзвінки не відповідала): детальніше про це я розказую в своїй роботі «Who are you, Mister Flynn?». І він тоді мені запам’ятався ось цим порядним вчинком: «Тільки керівник однієї структури, яка займається збором прихованої інформації, відреагував на мої листи у цій сфері, подякувавши мені смс-повідомленням за передані мною важливі факти». Це було моє зауваження до мого ж смс-листа від 15.03.2014 р., надісланого одному з високопосадовців, про що йдеться в моєму червневому 2014 року дослідженні «Листи небайдужого… Або перемога, або наша смерть!», уже цитованому у моїй роботі про Флінна, і тим керівником був Віктор Гвоздь – Голова Служби зовнішньої розвідки України на той час.
С.У.М. – Спочивай у мирі, Вікторе Гвоздь!
На пам’ять про розвідника!
0 коментарів