Зе-ідіотизм – він і в МЗС України – Зе-ідіотизм! Ч. 2

   Читайте початок статті.

   Ну, раз так закручується сюжет, то треба проаналізувати, що ж відбувається насправді… Почати варто з Єльченка. Одразу застережу, що не належу ні до його симпатиків (навіть навпаки: свого часу мав претензії до нього через слабкувате, на мій погляд, відстоювання ним українських інтересів на посаді Посла в РоССіі), ні до захисників, ні до знайомих, але не терплю, коли будь-які можновладні ідіоти, Зе-ідіоти зокрема, без жодної на те причини навмисно роблять з українців дебілів (їх і так вистачає, судячи за результатами президентської й парламентської виборчих компаній 2019 року), а що саме таким чином поступає Міністр Кулеба, стане очевидним далі. Та про все – за порядком.

                                                             Володимир Єльченко…

   Ще 26 грудня 2019 року «ZN.UA» опублікувало інтерв’ю «Тимчасовий повірений у справах США в Україні Вільям Тейлор: «Президент Зеленський цілком може залишитися осторонь американської внутрішньої політики», у котрому він дав чудову характеристику Єльченку: «Тейлор – «непохитний олов'яний солдатик» американської дипломатії, який очолив Посольство США в Україні у дуже складний період. В одну річку не ступають двічі. Вільям Тейлор увійшов та ще й у які бурхливі води!

   Він погодився вдруге очолити американське Посольство в Києві у момент, коли від України та згадування про неї весь Вашинґтон сахався, як від оголених дротів. Погодився, виставивши Держсекретарю США умову: Америка твердо підтримуватиме Україну в її боротьбі проти російської агресії, інакше – рапорт на стіл і піду (виділено Г. М.). Дипломати не ставлять умов начальству перед призначенням на пост, але, очевидно, Вільям Тейлор міг собі таке дозволити. Кадровий офіцер американської армії, держчиновник, а потім дипломат – протягом кількох десятиліть Тейлор пройшов шлях крізь війни та їхні наслідки. В'єтнам, Афганістан, Ірак, Близький Схід… Мирні переговори на тлі крові й горя, післявоєнні проєкти відновлення зруйнованого, їх координація та впровадження у вибухонебезпечних регіонах… Він цілісний і твердий в своїй місії професіонала-чиновника та у своїх переконаннях…

   (слова журналіста – Г. М.)  український Посол Володимир Єльченко (27 червня 1959 року народження – Г. М.)  одержав зелений коридор: другого січня (2020 року; правда, я ніяк не можу збагнути, як в інтерв’ю, датованому 26 грудня 2019 року, можна говорити про січень 2020 року, але то вже є проблемою не нашою, а «ZN.UA»  – Г. М.)  він вручає (в Державному департаменті, у нас – це МЗС – Г. М.)  копії вірчих грамот, а шостого (вже оригінал) Трампу! Затверджені посли місяцями очікують можливості вручити грамоти Президентові США…

   Ви вказали на цікавий момент щодо нового українського Посла у Вашингтоні Єльченка. Він, на наш погляд, прекрасний вибір: високопрофесійна людина, його справді добре прийняли у Вашингтоні Держдепартамент і Білий дім, він швидко вручив вірчі грамоти (виділено Г. М.)». Як бачимо, Єльченко-дипломат отримав високу оцінку від іншого, при чому ніяк із ним не пов’язаного, американського високопрофесійного дипломата Тейлора!

                                            А тепер за порядком – Оксана Маркарова

   7 грудня 2020 року інтернет-ресурс «РБК-Україна» оприлюднив інтерв’ю «Дмитро Кулеба: ми не залишимося у кінці світової черги на вакцину», де читаємо таке: «Маркарова відома як фахова фінансистка з великим досвідом. Але чи не зведуться тоді україно-американські відносини фактично до одного аспекту: будь ласка, допоможіть нам фінансово?

   Ні. Це абсолютно надумана проблема (дивно було би почути з уст Кулеби якраз протилежне – Г. М.). В нашій країні постійно намагаються знайти, що не так.

   І погодьтеся, часто мають для цього підстави.

   Я абсолютно переконаний, що Оксана Маркарова буде ефективним Послом у США. І на політичному треку, і на військово-технічному треку (із моєї статті «Слава захисникам України!»  можна дізнатися про оборонців моєї Батьківщини – Г. М.), і в питаннях торгівлі та інвестицій, і в питанні взаємодії з МВФ, який за іронією долі теж розташований у Вашингтоні. Але аргумент, що її…

   Що її заслали в США, щоб вона там просила грошей – це якщо вже зовсім прямо сказати.

   Взагалі-то, ми всіх послів засилаємо, зокрема для того, щоб вони шукали гроші – не просили, а шукали. Що таке пошук грошей? Це і залучення інвестицій, і збільшення обсягів торгівлі, відкриття нових ринків для українських компаній, і взаємодія з фондами та міжнародними фінансовими інституціями (Міністр Кулеба мимоволі фактично підтвердив, що Маркарову 28 жовтня 1976 року народження послали до США за грошима в першу чергу – Г. М.)».

   Далі питання Маркарової продовжує інтернет-видання «День», яке 28 грудня 2020 року надрукувало інтерв’ю «Про гібридні можливості і акробатику. Дмитро КУЛЕБА: «Цьогоріч Україна поводила себя якісно по-новому, виходячи з лідерських позицій у своєму регіоні»: «питання щодо США, зокрема призначення новим Послом України у Вашингтоні ексміністра фінансів Оксани Маркарової. Я знаю чимало дипломатів, які досить критично поставились до цієї кандидатури, яку ви запропонували на такий важливий пост. А моє питання чи є виправданою заміна високопрофесійного дипломата, який розбирається у всіх нюнсах двосторонніх відносин, зокрема у першу чергу безпекових, на ексміністра фінансів – новачка у цій сфері?

   Можна критикувати цей вибір. Але питання в іншому. Ніхто, окрім вузької частини української дипломатичної спільноти очолюваної Костянтином Івановичем (Грищенком – Г. М.), до якого я реально тепло ставлюся і поважаю (так, це – той Костянтин Грищенко, котрий у 2006 – 2007 роках був радником Прем’єр-міністра України Януковича, так, це – той Костянтин Грищенко, який після дострокових парламентських виборів 2007 року став «тіньовим» Міністром закордонних справ України в так званому опозиційному регіоналівському уряді на чолі з «тіньовим» Прем’єр-міністром України Януковичем, так, це – той Костянтин Грищенко, котрий згодом, коли мерзотника Януковича виборці-дебіли обрали Президентом України, був призначений уже реальним Міністром закордонних справ України та став причетним до підписання ганебних Харківських угод, про які можна дізнатися із моєї статті «Пакт Мєдвєдєва – Януковича, або Харківська змова», так, це – той Костянтин Грищенко, котрий з 24 грудня 2012 року по 27 лютого 2014 року працював Віце-прем’єр-міністром України, включаючи період Революції Гідності, після якої зрадник України Янукович утік до вічного ворога українців РоSSіі, та до котрого – Грищенка – Міністр Дмитро Кулеба реально тепло ставиться й поважає – Г. М.), не вважає Маркарову негідним кандидатом на цю посаду… Міністр фінансів не може не бути дипломатом  за визначенням. Я про це одразу казав… Я переконаний, що Оксана Маркарова, колишня міністерка фінансів, буде успішною професійною пані Послом України у Сполучених Штатах…

   До речі, у нашому Посольстві у Вашингтоні щодо Маркарової мені сказали, що вона буде супер у стосунках зі  СБ  (Світовим банком – Г. М.)  і МВФ, які знаходяться у столиці США, але водночас зазначили, але як же буде двосторонка і військова тематика…

   Я б дуже хотів, щоби  в українській системі МЗС була достатня кількість людей, яких я міг би представити Президенту на посади послів і закрити всі посади послів професійними дипломатами (виділено Г. М.). Але якщо кадрова ситуація в МЗС дійшла до того моменту, коли нам потрібно вливати свіжу кров на всіх рівнях від аташе до посла, то так, я виходжу на зовнішній ринок і шукаю кандидатів на посади посла (дійсно, Маркарова – із зовнішнього ринку, хоча навіщо у даній ситуації на нього виходити, коли, до прикладу, є кадровий або кар’єрний, як у них говорять, дипломат Олег Шамшур (знову ж таки наголошую, що із ним навіть не знайомий та беру до уваги лише його професійну діяльність), про котрого мова піде нижче, але, окрім цього, Міністр Кулеба не пояснив та не назвав причину, чому за його пропозицією Зе звільнив Єльченка, бо ідіотська відмовка щодо ротації після року служби, про що уже зазначалося вгорі, тут не проходить – виділення й примітка Г. М.)

   Чимало моїх знайомих професійних дипломатів… Шамшур, Клімкін пішли у відставку з дипломатичної служби…, пояснювали мені своє рішення тим, що їм не було нічого запропоновано… Іншими словами вони відчували себе не затребуваними.

   Названий вами Павло Клімкін не пішов у відставку. Так, він залишив посаду Міністра закордонних справ. І ця посада не є вічною, і я колись залишу цю посаду. Це нормальний життєвий процес (звісно, що жодна посада не є вічною, але журналіст каже не про це, а про те, що людям із досвідом нічого не пропонується нинішнім керівництвом Міністерства, тому вони змушені залишати дипломатичну службу, що є неприпустимим в умовах, коли у МЗС не вистачає професійних  дипломатів, про що вище сказав сам Міністр Кулеба, а тому така його кадрова політика – це ідіотизм; окрім того, саме Клімкін 25 грудня 1967 року народження, до якого я ставлюся досить критично, що видно із мого матеріалу «Китаєць, ні – калмик, або Хто кому Зе чи Пе…», ставши Міністром, повернув Кулебу до роботи в МЗС, тому кулебівські філософствування щодо невічності посад у контексті Клімкіна виглядають, м’яко кажучи, некоректно – Г. М.). Олег Шамшур повернувся, він був у мене, ми домовились, що він піде у відпустку. Я готовий з ним говорити. Але ви маєте розуміти, що коли люди з великим досвідом повертаються, вони не готові зайняти будь-яку посаду. Потрібна посада, яка відповідає їхньому рівнюта досвіду. Якщо такої посади немає, я не можу їм придумати її зі стелі (і не треба нічого придумувати, як у цьому конкретному випадку відносно Сполучених Штатів, бо той же Шамшур 6 липня 1956 року народження – дійсно людина з великим досвідом й на посаді Посла в США, коли вже так  закортіло Зе та Кулебі необґрунтовано звільнити Єльченка, йому не треба було би вчитися, а він одразу б почав професійно займатися гідним представленням України перед Адміністрацією Байдена, підтвердженням чому є навіть лише окремі віхи його послужного списку: 3 лютого 2004 – 27 грудня 2005 року – заступник Міністра закордонних справ України, 19 грудня 2005 – 12 травня 2010 року – Надзвичайний і Повноважний Посол України в США та 13 жовтня 2014 – 11 червня 2020 року – Надзвичайний і Повноважний Посол України у Французькій Республіці; невже він ще й досі гуляє відпустку, що Міністр Кулеба ще із ним не поговорив?! – виділення та примітка Г. М.)

   Й запевняю вас, що я з максимальною повагою ставлюся до всіх досвідчених людей. Але на все є свій час. Є час приходити та  є час іти (ох і кривить же ж душею Міністр Кулеба, ох і кривить!!! Пояснюю, чому кривить щодо поваги «до всіх досвідчених людей» (про подібну повагу правильно сказав вище Віталій Портников у розділі «Ось – це дещо…») та часу приходити й часу йти:  1) Іван Кулеба 11 липня 1953 року народження – батько Міністра Дмитра Кулеби – відповідно до УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 129/2018 «Про призначення І.Кулеби Надзвичайним і Повноважним Послом України в Республіці Казахстан» від 17 травня 2018 року обійняв зазначену посаду, потім УКАЗОМ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 940/2019 «Про звільнення І.Кулеби з посади Надзвичайного і Повноважного Посла України в Республіці Казахстан» від 24 грудня 2019 року був звільнений із неї та згідно УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 941/2019 «Про призначення І.Кулеби Надзвичайним і Повноважним Послом України в Республіці Вірменія» від 24 грудня 2019 року заступив уже на цей вказаний пост у той час, коли його син Дмитро Іванович Кулеба був Віце-прем’єр-міністром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України;  2) Борис Тарасюк 1 січня 1949 року народження (кар’єрний дипломат, очолював українські закордонні дипломатичні представництва, двічі був Міністром закордонних справ України, особисто із ним знайомий, ми є політичними соратниками, ціную його як українського патріота і професіонала дипломатичного фронту, бажаю йому подальших професійних успіхів та латиняни казали: «Amicus Plato, sed  magis  amica  veritas», що в перекладі українською означає: «Платон мені друг, але істина  дорожча») УКАЗОМ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 943/2019 «Про призначення Б.Тарасюка Постійним представником України при Раді Європи» від 24 грудня 2019 року поставлений на цю зазначену посаду; а тепер порівнюємо вказані дати народження усіх згаданих мною тут дійових осіб, особливо Міністра Дмитра Кулеби (19.04.1981), його батька Івана Кулеби (11.07.1953), Бориса Тарасюка (01.01.1949), Олега Шамшура (06.07.1956)  і Володимира Єльченка (27.06.1959)  й одразу стає очевидним, що Міністр Кулеба кривить душею відносно поваги «до всіх досвідчених людей» та часу приходити й часу йти, адже критерії такої дивної поваги і часу приходити й часу йти, як бачимо, для різних людей є різними – виділення та примітка Г. М.). Я в професійному плані мрію про те, що я вчасно зрозумію, коли мені потрібно йти з дипломатії і дати дорогу іншим людям, а не скиглити про те, який досвід у кого є. Це мене не цікавить (дійсно, як випливає із наведених мною вище прикладів, Міністра закордонних справ України Дмитра Кулебу не цікавить, «який досвід у кого є», й такий Зе-ідіотизм є неприйнятним – виділення та примітка Г. М.)».

                                         І тепер – ще порівняння, «який досвід у кого є»

                                          в двох головних героїв даного дослідження…

   Володимир Єльченко, кар’єрний дипломат, декотрі віхи його професійної кар’єри (дані є у вільному доступі в ЗМІ): з 1986 по 1992 роки – Другий секретар Постійного представництва України при ООН (Нью-Йорк, США);

   із лютого 1993 по серпень 1993 року – спостерігач в складі миротворчих сил ООН у Хорватії (колишня Югославія);

   з жовтня 1997 по серпень 2001 року – Постійний представник України при ООН (Нью-Йорк, США; УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1169/97 «Про призначення В.Єльченка Постійним представником України при ООН» від 18 жовтня 1997 року);

   із 2000 по 2001 роки – заступник Міністра закордонних справ України;

   з 2001 по 2003 роки – заступник Державного секретаря МЗС України;

   із березня 2003 по травень 2003 року – Державний секретар МЗС України;

   з травня 2003 по березень 2005 року – Перший заступник Міністра закордонних справ України;

   із квітня 2005 по 23 січня 2007 року – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Австрія;

   з квітня 2005 по 29 червня 2010 року – Постійний представник України у міжнародних організаціях в Австрії;

   із 2 липня 2010 по 9 грудня 2015 року – Надзвичайний і Повноважний Посол України у Російській Федерації (УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 749/2010 «Про призначення В.Єльченка Надзвичайним і Повноважним Послом України в Російській Федерації» від 2 липня 2010 року; аж 17 березня 2014 року МЗС України на своєму веб-сайті розмістило повідомлення «Посла України в РФ Володимира Єльченка відкликано для консультацій», де сказано, що у «зв'язку з ситуацією навколо Автономної Республіки Крим та необхідністю обговорення деяких її міжнародних аспектів українська сторона відкликає для консультацій Посла України в Російській Федерації Володимира Єльченка», а УКАЗОМ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 689/2015 «Про звільнення В.Єльченка з посади Надзвичайного і Повноважного Посла України в Російській Федерації» від 9 грудня 2015 року він був звільнений із зазначеної посади, себто 21 місяць без восьми днів Єльченко де-факто не був Послом у Московії, але В.о. Президента України, потім Президент України та МЗС України думали-вагалися від 20 лютого 2014 року, коли РоССія почала окуповувати Крим, й аж до 9 грудня 2015 року);

   з 9 грудня 2015 по 18 грудня 2019 року – Постійний представник України при ООН (Нью-Йорк, США; УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 690/2015 «Про призначення В.Єльченка Постійним представником України при Організації Об'єднаних Націй» від 9 грудня 2015 року) + посада за сумісництвом відповідно до УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 213/2019 «Про призначення В.Єльченка Надзвичайним і Повноважним Послом України в Ямайці» від 11 травня 2019 року (УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 910/2019 «Про звільнення В.Єльченка з посад Постійного представника України при Організації Об'єднаних Націй та Надзвичайного і Повноважного Посла України в Ямайці» від 18 грудня 2019 року);

   із 18 грудня 2019 по 25 лютого 2021 року – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Сполучених Штатах Америки (УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 911/2019 «Про призначення В.Єльченка Надзвичайним і Повноважним Послом України в Сполучених Штатах Америки» від 18 грудня 2019 року) + дві посади за сумісництвом згідно УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 288/2020 «Про призначення В.Єльченка Надзвичайним і Повноважним Послом України в Антигуа і Барбуді та Надзвичайним і Повноважним Послом України в Ямайці» від 20 липня 2020 року (УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 74/2021 «Про звільнення В.Єльченка з посад Надзвичайного і Повноважного Посла України в Сполучених Штатах Америки, Надзвичайного і Повноважного Посла України в Антигуа і Барбуді та Надзвичайного і Повноважного Посла України в Ямайці» від 25 лютого 2021 року).

   Як свідчать ці факти, у грудні 2019 року в Єльченка почалася повна кадрова чехарда завдяки Зе-ідіотизму керівництва МЗС, ОПУ й самого Зе. Ось так насправді Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба «поважає «всіх досвідчених людей»!

   Читайте продовження статті – Ч. 3

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте