Пряма чи крива збройна агресія РоССіі проти України, або Ось – й ще один з результатів того, що дебіли обирають ідіотів!
«Войско взбунтовалось!
Говорят, царь – нєнастоящій!».
Слова з кінокомедії
«Іван Васільєвіч мєняєт профєссію».
Читаємо розміщену на Офіційному веб-сайті Міністерства оборони України 3 серпня 2020 року Офіційну заяву Міністерства оборони України: «В Росії лунають політичні заяви стосовно постачання зброї на Донбас у разі отримання Україною військової допомоги від США. Однак РФ вже сьомий рік поспіль веде війну проти України.
Кількість озброєння і військової техніки на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей відома: танків – 480 одиниць; бойових броньованих машин – більше 900 одиниць; гармат і гаубиць – близько 450 одиниць; мінометів – близько 300 одиниць; реактивних систем залпового вогню – близько 210; засобів протиповітряної оборони – близько 700; протитанкових засобів – близько 450.
Усю цю зброю Росія застосовує у воєнних діях проти України. Російське озброєння було завезено в Україну через непідконтрольну ділянку кордону нашої держави.
З початку агресії зазначене озброєння та бойова (військова – Г. М.) техніка використовуються не лише проти військовослужбовців ЗС України та інших військових формувань, а й проти мирного населення Донбасу. Відтак, якщо Росія хоче збільшити постачання зброї, то це свідчить про пряму збройну агресію та підтримку терористичної діяльності на рівні держави (виділено Г. М.).
Україна, відповідно міжнародних договорів, отримує технічну допомогу від держав-партнерів. І цьогорічна ситуація – не виняток. Україна вдячна міжнародним партнерам за підтримку у боротьбі проти агресора».
Ця Офіційна заява Міністерства оборони України (МОУ) не могла з’явитися на світ Божий без схвалення її керівництвом МОУ й щонайголовніше самим Міністром оборони України, бо висвітлює якраз їхню позицію!
В противному випадку це могла би бути Заява чи Офіційна заява прес-служби МОУ, а то ж ні – таки МОУ…
Таки МОУ, таки керівництво МОУ…
До речі, ось воно – керівництво МОУ під командуванням Президента України – Верховного Головнокомандувача ЗСУ, ухильника (уклоніста – на болєє понятном для Зе язикє) від служби в ЗСУ, про що свідчить моє дослідження «Зе чи Пе?» (невже керівництву МОУ, особливо тим із нього, хто багато років чи все своє доросле життя присвятив військовій службі, Головнокомандувачу ЗСУ, керівництву ГШ ЗСУ не соромно мати такого, обраного, згідно моєї роботи «Дебіли обирають ідіотів!», дебілами, «Верховного Головнокомандувача» ЗСУ, яскраво охарактеризованого епіграфом до цієї праці – словами з кінокомедії «Іван Васільєвіч мєняєт профєссію» 1973 року, та служити під його наказом?!), Зе:
Міністр оборони України Андрій Таран – народився 4 березня 1955 року, у 1977 році закінчив Київське вище зенітне ракетне інженерне училище за спеціальністю «Військовий інженер-радіотехнік», потім – служба на різних посадах: кар’єру офіцера розпочав заступником командира зенітної ракетної батареї, далі був начальником штабу – заступником командира зенітного ракетного полку в ВС СССР, а у ЗСУ – в українському війську – перебував на командно-штабних посадах, у 1984 – 1987 роках навчався і закінчив Військову академію ППО Сухопутних військ у Києві за спеціальністю «Управління бойовими діями», з 1992 по 1995 рік проходив службу в центральному апараті МОУ, здійснивши при цьому у 1993 році дипломатичну перепідготовку, навчаючись в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету, у 1994 році став співробітником Головного управління розвідки (ГУР) МОУ, в 1995 – 1996 роках навчався у Вашингтоні в Національному університеті оборони США, отримав ступінь магістра за спеціальністю «Стратегія національних ресурсів», у 1996 – 1998 роках працював експертом центру стратегічного планування й аналізу Ради національної безпеки та оборони України, вільно володіє англійською мовою, 1998 року знову повернувся до служби в центральному апараті МОУ, у 1999 – 2004 роках обіймав посаду військового аташе Посольства України в США, у 2005 – 2008 роках служив начальником управління МОУ, із 2008 по 2011 роки був заступником начальника ГУР МОУ (відповідно до п. 2 про розподіл обов’язків між керівництвом Міністерства оборони України згідно з додатком 1 підписаного Міністром оборони України Андрієм Тараном Наказу Міністерства оборони України «Питання Міністерства оборони України» від 3 квітня 2020 року № 108 тільки Міністр спрямовує і координує діяльність ГУР МОУ: сподіваюся, що Андрій Таран, враховуючи його досвід служби по лінії воєнної розвідки, розуміє важливість ГУР МОУ для національної безпеки України й зробить все залежне від нього, щоби українська воєнна розвідка НАТОвського зразка чимшвидше змогла зайняти своє гідне місце серед уже існуючих потужних передових розвідок світу, як того вимагають реалії геополітики включно із існуванням під українським боком постійного сусіда та вічного ворога України імперсько-шовіністичної РоSSіі і вкрай необхідні виправлення провалів окремих попередніх керівників МОУ (зокрема, в сфері воєнної розвідки, формування спецрезерву, ССО, протиповітряної оборони, оскільки радіолокаційне поле над Україною є дискретним, а на мою, як народного депутата України, вимогу від 12 вересня 2005 року створити суцільне радіолокаційне поле тодішній Міністр оборони Анатолій Гриценко відповів, що це «не обумовлено стратегічною доцільністю», чим залишив Україну абсолютно відкритою перед потенційними ударами російської авіації, у сфері ПДВ, морської піхоти, ПС ЗСУ, ВМС ЗСУ – або вони будуть належними, включаючи не менше одного корабля проекту 1164 типу ракетного крейсера «Україна» під заводським № 2011, без основної ставки на так званий «москітний флот», або Україна перестане бути морською державою, а над Азовським морем та більшою частиною акваторії Чорного моря пануватиме Чорноморський флот ВМС РоSSіі, в сфері фінансування оборони, коли уряд «не підтримав мою пропозицію про законодавче закріплення розпису видатків з Держбюджету на національну оборону за видами ЗСУ, доходячи до найменшої окремої військової частини», бо керівництво МОУ не хотіло розставатися із ручним управлінням оборонними фінансами, хоча командувачі видами ЗСУ вітали таку мою ініціативу), означених моєю публікацією «Чому?» ще у березні 2014 року, й рекомендує мій дослідницький матеріал «Про проблеми української розвідки» – він так само вказує на пріоритети розвитку ЗСУ, оприлюднені мною ще 2001 року), в 2011 – 2014 роках – представник МОУ при Представництві України у ООН, з квітня по серпень 2015 року був представником України в Спільному центрі контролю і координації (СЦКК), який створений для мирного врегулювання російської війни на Донбасі за участю представників України та РоССіі, потрапивши таким чином до району бойових дій АТО (моє аналітичне дослідження «Листи небайдужого… Або перемога, або наша смерть!» про неї розказує), у вересні 2015-го призначений в робочу підгрупу із питань безпеки у ТКГ Мінського процесу (моя праця «Подякуймо Путіну…» висвітлює багато несподіваного про цей процес), працював там до листопада 2015-го року, в грудні 2015-го призначений першим заступником командувача Сухопутних військ ЗСУ («…очевидно, чтобы завершить карьеру на почетной должности… Кандидатуру Загороднюка (попередник Андрія Тарана – Г. М.) предлагал бывший глава ОП Андрей Богдан (моя публікація «Зе чи Бо? НаВухоДоносець і Ко!» показує, хто він є – Г. М.), а кандидатуру Тарана предлагает новый глава ОП Андрей Ермак (з мого аналітичного матеріалу «Who are you, Mister чи все ж таки господін Єрмак, або Протоколи нєукраінскіх мудрєцов» можна дізнатися багато цікавого про нього – Г. М.). Очевидно, Ермак считает опытного военного дипломата и военного разведчика, который имеет связи в США и опыт «перемирий» с россиянами на Донбассе оптимальной фигурой для продолжения миролюбивой политики… Таран, судя по карьере, мало сталкивался с реалиями современной войны и состоянием армии (виділено Г. М.)…», – писав 29 лютого 2020 року на своїй Facebook-сторінці головний редактор Інтернет-порталу «Цензор.Нет» Юрій Бутусов), де числився, оскільки навіть наприкінці лютого 2016-го року МОУ називало його керівником української сторони СЦКК щодо питань припинення вогню й стабілізації лінії розмежування сторін (Офіційний веб-сайт МОУ: «Українська сторона СЦКК: за минулий тиждень по позиціях сил АТО бойовиками НЗФ випущено більше 600 мін», 27 лютого 2016-го), в квітні 2016-го року був звільнений з військової служби у ЗСУ в запас через вік у званні генерал-лейтенанта, в 2019 році очолював виборчий штаб кандидата на посаду Президента України Ігоря Смешка (даний факт повідомив сам Смешко відповідно до інформації «Передвиборчий штаб екс-глави СБУ Смешка очолив генерал-лейтенант ЗСУ Таран», оприлюдненої 15 лютого 2019 року Інтернет-сайтом «Громадського радіо»), так само 2019-го року, згідно офіційних даних ЦВК, брав участь у позачергових виборах народних депутатів України за списком політичної партії «СіЧ» під № 24, будучи її членом, на чолі із партійним головою Ігорем Смешком (моя дослідницька праця «Сила і Честь»: «гарний» початок…» докладно оповідає про перипетії тих виборів у розрізі «СіЧ»ових проблем: до прикладу, перша 30-ка партійного списку включала тільки 10 членів партії), пенсіонер, згодом, після внесення Зе до Верховної Ради України проекту Постанови Верховної Ради України про призначення Тарана А.В. Міністром оборони України № 3169 від 04.03.2020, Верховна Рада України 285-а голосами народних депутатів України «за» прийняла Постанову Верховної Ради України «Про призначення Тарана А.В. Міністром оборони України» № 517-IX від 4 березня 2020 року і в день свого 65-ліття Андрій Таран став Міністром оборони України (Інтернет-ресурс «Новинарня»: «Відставний генерал, представник у СЦКК й голова штабу Смешка: Міністром оборони став Андрій Таран», 4 березня 2020 року), а уже цитований вище Юрій Бутусов про це написав наступне (Facebook: Юрий Бутусов: «Что думаю о назначении Министром обороны Андрея Тарана?», 5 березня 2020 року): «1. Министра обороны не представили парламенту – с ним не общалась ни одна фракция, ни Комитет по обороне Верховной Рады. Причем Министр был обязан явиться по обращению фракции «Голос», но не явился, и это прямое нарушение закона о назначении министров. Такой подход не может не вызывать вопросов. Война с РФ требует ясной и четкой стратегии, очевидно, что ее нет. Депутаты парламента и общество были вообще лишены дискуссии на тему причин отставки прошлого Министра и причин назначения нового. Это плохая политика.
2. Кандидатуру Тарана пролоббировал глава Офиса Президента Андрей Ермак. Ермак реализовывает проект примирения Украины с РФ на Донбассе, и Министр обороны ему нужен для полного контроля военно-политической ситуации на Донбассе. По какой логике осуществляется это примирение мы не понимаем, все делается на уровне личных отношений и договоренностей.
3. Таран провел большую часть своей военной карьеры на разведывательной и дипломатической службе, в этой сфере у него большой опыт и знания. Он стал участником АТО в 2015-м, но в боевых действиях участия не принимал. Он не занимал публичных политических должностей, не давал ни одного интервью, не освещал свои взгляды и теперь даже общения в парламенте не прошел, а мне казалось, это должно быть обязательным условием назначения. Тарана мало кто знает среди армейских командиров, поэтому сможет ли Таран определить стратегию изменений в армии – большой вопрос. Для этого ему надо строить команду и предположить о том, каким он будет Министром мы сможем только после того, как Таран представит своих заместителей (його заступники уже відомі, про них ідеться далі, тому й певні висновки про Міністра оборони України Андрія Тарана вже можна робити – виділення й примітка Г. М.).
4. Стратегия Владимира Зеленского назначать и менять правительство без всякого обоснования и без постановки задач, без разбора проблем – сам по себе ошибочный подход. Это подрывает главное – доверие к власти и к кадровым назначениям. После смены правительства и руководства Минобороны нет никаких надежд – есть только настороженность»;
перший заступник Міністра оборони України 68-річний Іван Руснак – народився 29 січня 1952 року, в серпні 2010 року у званні генерал-полковника звільнений в запас із посади Командувача Повітряних Сил (ПС) ЗСУ («Авіація чарує!», як показує дана моя фоторозповідь; окрім цього, згідно уже зазначеного вище п. 2 Наказу Міністерства оборони України «Питання Міністерства оборони України» від 3 квітня 2020 року № 108, що стосується й інших відповідних за розподілом обов’язків окремих заступників Міністра та й самого Андрія Тарана, а не лише Руснака, керівництво МОУ повинно усвідомити, що: 1) сучасні ЗСУ не можуть бути повноцінними без ракетного щита – мій матеріал «Чим Україна лякає Північну Корею? Або Україна має законне право на володіння ядерною зброєю та відновлення ядерного статусу!» на цьому наголошує – і без розвитку української ракетно-космічної галузі, зокрема для потреб ГУР МОУ: мій фотонарис «Космонавтика, ракетна техніка вражає!» це потверджує; 2) сучасні ЗСУ не можуть бути повноцінними, універсально функціональними без потужних, відповідно до вимог часу, повітряно-десантних військ (ПДВ), помилково перетворених у десантно-штурмові війська (ДШВ): якими повинні бути ПДВ ЗСУ, розповідає моя дослідницька робота «Крилатій піхоті» підрізали крила…» – у ній теж піднімаються окремі проблеми розвитку воєнної авіації, що взаємопов’язано зі зміцненням ПДВ; 3) також сучасні ЗСУ не можуть бути повноцінними, універсально функціональними й без потужних, відповідно до вимог часу, Сил спеціальних операцій (ССО, ССпО), створення котрих розпочалося тільки 2016 року, хоча моя Концепція підвищення ролі високомобільних родів військ (ПДВ, морської піхоти, спецпризначенців) і створення ССО ще в першій половині 2001 року була мною – тоді народним депутатом України – офіційно надана вищим посадовцям України, яка, до прикрого, повною мірою не реалізована й дотепер; 4) так само ЗСУ мають продовжувати славні бойові традиції українських воєнних формацій минулого, що продемонстровано моєю публікацією «Слава захисникам України!»; але після появи такої «якості» документа, як Офіційна заява Міністерства оборони України від 3 серпня 2020 року, мене беруть сумніви, що керівництво МОУ зможе здійснити ті вкрай потрібні ЗСУ перетворення, про які я сказав вище), потім працював на цивільних посадах у Міністерстві з надзвичайних ситуацій та МОУ, а 23 квітня 2014 року, в віці 62-х років, Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про призначення Руснака І.С. заступником Міністра оборони України» № 419-р призначений заступником Міністра оборони України, пізніше Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про звільнення Руснака І.С. з посади заступника Міністра оборони України» від 10 вересня 2014 р. № 843-р звільнений із відповідної займаної посади й Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про призначення Руснака І.С. першим заступником Міністра оборони України» від 10 вересня 2014 р. № 844-р призначений першим заступником Міністра оборони України;
заступник Міністра оборони України Олександр Поліщук – народився 1963 року, військову службу проходив з 1984 по 2010 роки на командних та штабних посадах у частинах і підрозділах ВС СССР, ЗСУ, Генеральному штабі (ГШ) ЗСУ й МОУ, 1996 року закінчив Академію ЗСУ, пройшов підготовку за спеціальністю «Офіцер багатонаціональних штабів» у Оборонному коледжі Нідерландів, першим серед українських офіцерів освоїв програму стажування в Управлінні оборонної політики та планування Міжнародного секретаріату НАТО на посаді експерта з оборонного планування і розвитку оперативних можливостей військ (сил), навчався у Королівському коледжі оборонних досліджень Великобританії, в 2004 – 2007 роках обіймав посаду заступника військового представника Місії України при НАТО, із 2010 року обіймав посаду заступника директора Департаменту воєнної політики й стратегічного планування МОУ, генерал-майор (відповідно до Указу Президента України «Про присвоєння військових звань» № 32/2010 від 15 січня 2010 року) запасу ЗСУ з 2012 року, із червня 2012 по липень 2013 року перебував на посаді державного експерта, а від квітня 2014 по жовтень 2017 року – керівника департаменту з питань воєнної безпеки і керівника служби із питань оборони Апарату РНБО України, у 2014 році з відзнакою закінчив Національну академію державного управління при Президентові України, магістр державного управління в сфері національної безпеки, у 2018 – 2019 роках працював експертом Фонду «Майдан закордонних справ» (засновником Фонду був нинішній народний депутат України, «слуга народу» Богдан Яременко, котрий прямо на робочому місці під час пленарного засідання Верховної Ради України телефоном замовляв повію, тобто можна припустити, що до призначення Олександра Поліщука на керівну посаду МОУ міг бути причетний Яременко), згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про призначення Поліщука О. М. заступником Міністра оборони України» від 23 жовтня 2019 р. № 1001-р став заступником Міністра оборони України;
заступник Міністра оборони України Ігор Старобінський – народився 1970 року, займався підприємницькою діяльністю, Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про призначення Старобінського І. О. заступником Міністра оборони України» від 29 березня 2020 р. № 355-р призначений заступником Міністра оборони України (маємо те, що маємо, а потім отримуємо те, про що йдеться у моїй статті «Ось – один з результатів того, що дебіли обирають ідіотів!»);
заступник Міністра оборони України Олександр Миронюк – народився 1973 року, на військовій службі перебував із серпня 1990 року по серпень 2012 року: офіцерську кар’єру розпочав командиром групи спеціального призначення, потім – командир взводу, роти, батальйону, начальник штабу полку, командир полку спеціального призначення ЗСУ, проходив службу в складі Українського миротворчого контингенту багатонаціональних сил у Республіці Ірак, очолював український миротворчий персонал в Ісламський Республіці Афганістан, з 2013 по 2020 роки працював начальником групи, відділу, департаменту державних підприємств, що входять до складу Державного концерну (ДК) «Укроборонпром», відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про призначення Миронюка О. Ю. заступником Міністра оборони України» від 29 березня 2020 р. № 354-р став заступником Міністра оборони України;
заступник Міністра оборони України з питань європейської інтеграції Анатолій Петренко (було б логічним, якби він був заступником Міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, хоча правильніше було би саме євроатлантичної та європейської інтеграції, бо ніколи Україна не вступить до ЄС, не ставши перед цим членом безпекової спільноти НАТО (моє дослідження «Оце «життя», або Інтеграція від інтеграції різниться» про це говорить детальніше), оскільки Міністерство – це все таки, в першу чергу, воєнне відомство, а Україна, згідно п. 5 ст. 85 Конституції України, повинна стати, вірю, що й стане заради свого збереження, повноправним членом ЄС і НАТО – саме у такій, на жаль, неправильній послідовності, хоча правильно було би записати НАТО і ЄС, – а не лише ЄС, але ж «Ідіоти керують дебілами!», як демонструє оця моя однойменна праця) – народився 22 січня 1969 року, військову службу розпочав у 1986 році, будучи згодом командиром взводу, роти, начальником розвідки штабу полку, командиром батальйону, 1999 року із відзнакою закінчив Національну академію оборони України на оперативно-тактичному рівні, а в 2010 році – на оперативно-стратегічному, потім служив на різних посадах у Командуванні СВ ЗСУ, ГШ ЗСУ, де обіймав посади від начальника відділу до начальника Управління євроатлантичної інтеграції, та МОУ на посаді директора Департаменту воєнної політики, стратегічного планування й міжнародного співробітництва, брав участь у складі миротворчих сил ООН в колишній Югославії, був призначений офіцером відділення планування і політики Штабу Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО у Європі, служив військовим представником – радником-посланником Місії України при НАТО, учасник АТО як керівник української частини СЦКК щодо питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін, закінчив службу в ЗСУ у 2018 році в званні генерал-лейтенанта, згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про призначення Петренка А. Г. заступником Міністра оборони України з питань європейської інтеграції» від 20 грудня 2017 р. № 942-р призначений заступником Міністра оборони України з питань європейської інтеграції, але за 2 роки й 7 місяців, включно із 15-а місяцями Зе-влади, ніхто з високопоставлених ідіотів не додумався виправити дану недоречність та назвати посаду так, як і належить – заступник Міністра оборони України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, дотримуючись, уже головно Зе-владою, відповідної норми Конституції України, затвердженої Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)» № 2680-VIII від 7 лютого 2019 року, котра почала діяти із 21 лютого 2020 року після публікації газетою Верховної Ради України «Голос України» 20 лютого 2020 року Закону України № 2680-VIII;
заступник Міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Юлій Гере – народився 1982 року, з 2005 по 2020 рік займався підприємництвом у сфері технічної та інформаційної безпеки, Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про призначення Гере Ю. П. заступником Міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації» від 27 травня 2020 р. № 575-р призначений заступником Міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації;
заступник Міністра оборони України Ігор Халімон – народився 27 липня 1980 року, із 2002 по 2019 займався підприємницькою діяльністю у різних сферах (Інтернет-ресурс «Військовий навігатор України» свою заміткою «Новий заступник Міністра оборони підприємець Ігор Халімон («Наша ряба»)» за 14 червня 2020 року повідомив: «Кабінет Міністрів призначив Ігоря Халімона, власника охоронних підприємств пов’язаних з компанією «Миронівський хлібопродукт» (ТМ «Наша Ряба») заступником Міністра оборони України (виділено Г. М.)… У відкритих джерелах інформації небагато: лише його підприємства в реєстрах і дані про те, що людина на ім’я Халімон Ігор Сергійович була помічником нардепа шостого скликання (Верховної Ради України – Г. М.), колишнього «регіонала», аграрного бізнесмена Віктора Бондаренка. Українські ЗМІ називають нового заступника Міністра оборони «людиною мільярдера Косюка». Підприємець Ігор Халімон, колишній засновник та власник підприємств, пов’язаних з агрохолдингом МХП (Миронівський хлібопродукт, приватне акціонерне товариство (ПрАТ «МХП») – Г. М.) Юрія Косюка (Героя України, як стверджує Указ Президента України № 754/2008 «Про присвоєння Ю. Косюку звання Герой України» від 20 серпня 2008 року, за вирощування курей і заробляння на цьому для себе мільярдів: дивний курячий Герой від Президента Віктора Ющенка – виділення й примітка Г. М.). МХП – найбільший виробник курятини в Україні. Згідно з оцінками самої компанії, вона посідає 55% українського ринку курятини. В Україні холдинг представлений торговими марками «Наша Ряба», «Легко», «Бащинський… Халімон також був засновником та керівником двох ТОВ – «Безпека МХП» та «МХП-безпека» (виділено Г. М.)…»), відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про призначення Халімона І. С. заступником Міністра оборони України» від 12 червня 2020 р. № 662-р став заступником Міністра оборони України;
державний секретар Міністерства оборони України Олександр Дублян – народився 24 травня 1964 року, на військовій службі перебував із серпня 1981 по листопад 2018 року: командир взводу, роти, заступник командира батальйону, командир батальйону, заступника командира полку, бригади, командир бригади, потім з 2004 по 2010 роки – військовий комісар Київського міського військового комісаріату, у 2010 – 2013 роках був начальником Центрального управління Військової служби правопорядку по м. Києву і Київській області, із 2013 по 2015 роки – начальник Військової служби правопорядку (ВСП) в ЗСУ, звільнився зі ЗСУ у званні генерал-полковника, згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про призначення Дубляна О.В. заступником Міністра оборони України – керівником апарату» від 7 жовтня 2015 р. № 1043-р призначений заступником Міністра оборони України – керівником апарату, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про призначення Дубляна О.В. державним секретарем Міністерства оборони України» від 28 грудня 2016 р. № 1037-р став державним секретарем Міністерства оборони України, Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про звільнення Дубляна О. В. з посади державного секретаря Міністерства оборони України» від 11 грудня 2019 р. № 1243-р звільнений із посади державного секретаря Міністерства оборони України, згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про призначення Дубляна О. В. державним секретарем Міністерства оборони України» від 11 березня 2020 р. № 251-р знову призначений державним секретарем Міністерства оборони України (окремі біографічні дані перелічених вище керівників МОУ взяті з розділу «Міністерство. Керівництво» Офіційного веб-сайту МОУ).
І в результаті Міністр оборони України має аж 7 заступників! Навіщо ж скільки?! Як на мене, то мінімум 2 посади заступників Міністра оборони України повинні бути скорочені.
Окрім цього, два керівники Міністерства оборони України мають вік 65 та 68 років, а також три його керівники були вперше призначені на свої посади ще при Пе й ще один керівник Міністерства, як стверджує вище ЗМІ, пов'язаний з Косюком, близьким до того ж самого Пе, ось докази: 1) Указ Президента України№ 559/2014 «Про призначення Ю.Косюка Першим заступником Глави Адміністрації Президента України» від З липня 2014 року; 2) Указ Президента України№ 924/2014 «Про звільнення Ю.Косюка з посади Першого заступника Глави Адміністрації Президента України» від 8 грудня 2014 року (через свої бізнес-інтереси Косюк просто не мав бажання займатися державними справами); 3) Указ Президента України № 925/2014 «Про призначення Ю.Косюка Радником Президента України» від 8 грудня 2014 року; 4) Указ Президента України № 283/2019 «Про увільнення Ю.Косюка від виконання обов'язків Радника Президента України» від 18 травня 2019 року (щоби цього не робив Зе)! А як же ж бути з новими обличчями нової влади Зе, про що раніше повсюдно кричав Зе?! Мабуть, покричав, покричав і швидко забув про свої обіцянки виборцям, цим самим наплювавши на них, та пішов своїм звичним шляхом, детально показаним у моїй аналітичній роботі «Й ще одне «нове» обличчя нової влади Зе!»!
Але повернуся знову до наших баранів…
У чому ж – «геніальна» особливість наведеної вище Офіційної заяви МОУ? А от у чому…
Головну увагу треба звернути на оцей абзац: «З початку агресії (виділено Г. М.) зазначене озброєння та бойова (себто, військова – Г. М.) техніка використовуються не лише проти військовослужбовців ЗС України та інших військових формувань, а й проти мирного населення Донбасу. Відтак, якщо Росія хоче збільшити постачання зброї, то це свідчить про пряму збройну агресію (виділено Г. М.) та підтримку терористичної діяльності на рівні держави».
Як бачимо, МОУ, а це значить, що керівництво МОУ, саме говорить про триваючу вже сьомий рік російську збройну агресію, котра підживлюється постійним завезенням РоССієй на окуповану частину українського Донбасу для свого контингенту військ й місцевих російських бойовиків-колабораціоністів величезної кількості озброєння і військової техніки, які там ніяк не могли з’явитися одномоментно, й тут же заявляє, що «…якщо Росія хоче збільшити постачання зброї, то це свідчить про пряму збройну агресію…».
А до цього часу, починаючи із лютого 2014 року, коли відбувалося безперервне постачання РоССієй на Донбас озброєння і військової техніки (та й зараз відбувається, оскільки вони ламаються і знищуються українськими воїнами), російська збройна агресія супроти України була якою – прямою, непрямою чи кривою?!
Це ж треба, щоб Міністр оборони України + 7 його заступників + державний секретар – 9 керівних «мудреців» Міністерства оборони України переважно з досвідом, як свідчать наведені вище їхні біографічні дані, – видали на люди отаке «творіння» – Офіційну заяву Міністерства оборони України від 3 серпня 2020 року. Але що тут удієш, коли лише через чотири дні Андрій Таран, перебуваючи на Донбасі, видав на люди ще й отаке: «Майже за два тижні перемир'я армія та жителі Донбасу почали відчувати кінець війни…, розповів Міністр оборони України Андрій Таран… «Усі хочуть миру на цій землі. Те, що відбувається зараз, дає надію, дає людям сподівання, що ми (ми – це хто, Україна?! – Г. М.) колись нарешті це вирішимо (раніше уже Зе говорив про окупацію частини українських земель, не кажучи, хто ж їх окупував, як свідчить мій матеріал «Окупація без зазначення окупанта, або Зе продовжує українцям пудрити мізки після заглядання в очі Путіну…», а тепер і Таран – туди ж, але Міністр оборони України, уся Зе-влада, сам Зе повинні нарешті зрозуміти й назавжди зарубати собі на носі, що припинення російської війни на Донбасі залежить не від України, яка її не починала, а від РоССіі та Путіна, котрі цю війну розпочали: якщо Зе в односторонньому порядку почне припиняти оцю російську війну, то Україна, як незалежна держава, згодом припинить своє існування і стане частиною шовіністичної РоSSіі та я впевнений, що патріотичне українство не дозволить цього зробити ні Зе-правітєлю, ні Зе-владі, нікому й ніколи, збунтувавшись проти них разом з українським військом, оскільки тоді навіть для сліпих стане очевидним, що царь-правітєль – нєнастоящій! – Г. М.)…» (Офіційне інтернет-представництво Президента України: «За два дні в зоні проведення ООС Президент пересвідчився в цілодобовому дотриманні перемир'я на лінії розмежування», 7 серпня 2020 року).
Оце Україна, завдяки Зе, має керівництво Міністерства оборони України!
Ідіоти!
0 коментарів