Відзначення непричетних, або Ось – ще один з результатів того, що дебіли обирають ідіотів!

   Давайте здійснимо ми з вами невеликий екскурс у наше минуле. Там можна знайти багато цікавої інформації, котра допоможе краще зрозуміти певні нюанси українського політикуму.

   Зупинюся на одному з аспектів тієї минувшими – Указах Президентів України щодо відзначення тих чи інших людей відповідними званнями та нагородами: серед названої категорії можна побачити тих, які заслужено потрапили до списку відзначених, але багато із них опинилася в ньому за принципом «Відзначення непричетних, покарання невинуватих». Тут ідеться лише про першу частину вказаного принципу.

   А хто заслужено відзначений, а хто ні – аналізуйте й робіть висновки самі. Тоді, можливо, збагнете, чому ми так живемо.

   Український народ має давати собі звіт за власні дії чи бездіяльність і нести повну відповідальність за них, щоб нарешті перестати наступати, як це вже було не раз, на свої ж граблі.  

   Але для затравки почну я з сьогодення, отже…

   УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 254/2020 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України» від 27 червня 2020 року, котрим Зе нагородив наступних осіб (подаю неповний перелік, а якщо когось цікавить увесь список, то прошу звертатися до даного Указу самому):

   орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня–

   ФІЛІП’ЄВУ Олену Валеріївну – артистку балету – провідного майстра сцени державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г.Шевченка», м.Київ;

   ЧЕРКАСЬКОГО Ігоря Борисовича – Голову Державної служби фінансового моніторингу України;

   орденом «За заслуги»  І ступеня–

   ВАКУЛЕНКА Володимира Михайловича – віце-президента громадської організації «Всеукраїнська асоціація автомобільних перевізників», м.Київ;

   ЛАЗАРЕНКА Михайла Дмитровича – голову селянсько-фермерського господарства «Прогрес» Балтського району, Одеська область;

   СТРУТИНСЬКОГО Богдана Дмитровича – генерального директора – художнього керівника театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр оперети»;

   орденом «За заслуги»  ІІІ ступеня–

   БІЛОУСА Андрія Федоровича – директора – художнього керівника Київського національного академічного Молодого театру;

   БОДНАРА Бориса Євгеновича – першого проректора Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна;

   ВЕЧЕРКА Євгенія Матвійовича – тренера-викладача Херсонської міської дитячо-юнацької спортивної школи № 3 Херсонської міської ради;

   ЄФРОСИНІНУ Марію Олександрівну – телеведучу, громадську діячку, м.Київ;

   КУЧІРКУ Михайла Дмитровича – члена Івано-Франківської обласної організації Національної спілки краєзнавців України;

   ТИМЧУКА Віктора Володимировича – першого заступника прокурора Чернівецької області;

   орденом княгині Ольги І ступеня–

   САЛАДУХУ Ольгу Валеріївну – народного депутата України («слуга народу» – Г. М.), члена громадської організації «Федерація легкої атлетики Донецької області»;

   орденом княгині Ольги ІІ  ступеня–

   МАЗУР Аллу Григорівну – ведучу телевізійної служби новин ТРК «Студія «1+1»  (основним власником «1+1» є олігарх Ко – Г. М.), м.Київ;

   САІДОВУ Світлану Бурханівну – головного тренера штатної команди національної збірної команди України з плавання синхронного, м.Харків;

   орденом княгині Ольги ІІІ  ступеня–

   БІЛИК Ірину Миколаївну – співачку, артистку, м.Київ;

   КАРОЛЬ Тіну – співачку, артистку, м.Київ (вона, пори відсутність жодного зв’язку із конституційними питаннями, хоча би чітко стоїть на українській державницькій позиції, але це все одно неправильно – Г. М.);

   НЕХОЦУ Марію Василівну – керівника секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України;

   СЕВЕРНЮК Тамару Артемівну – письменницю, Чернівецька область;

   ЧЕРНОУСЕНКО Валентину Олександрівну – головного консультанта відділу Управління Директорату Офісу Президента України;

   медаллю «За працю і звитягу» –

   ФРОЛОВА Сергія Анатолійовича – спортсмена з плавання Запорізької обласної школи вищої спортивної майстерності;

   присвоїв почесні звання:

   «заслужений артист України» –

   КИСІЛЬ Елеонорі Вікторівні – артистці-вокалістці, провідному майстрові сцени обласного комунального закладу «Харківський академічний театр музичної комедії»;

   ПОТАПЕНКУ Олексію Андрійовичу – співакові, композиторові, музичному, театральному і кінопродюсерові (сценічне ім’я Потап – Г. М.), м.Київ;

   СИНИЦІНІЙ Ірині Анатоліївні – акторці, провідному майстрові сцени міського комунального закладу культури «Дніпровський міський театр ляльок «Театр актора і ляльки»;

   «заслужений будівельник України»;

   «заслужений діяч мистецтв України»;

   «заслужений донор України»;

   «заслужений лісівник України»;

   «заслужений працівник сфери послуг України» та ще багато інших цікавих почесних звань людям відповідних професій.

   Нагадую, що дані відзначення приурочені до Дня Конституції України – 28 червня: в цей день 1996 року Верховна Рада України 2 скликання, до складу котрої тоді входив і я, прийняла Основний Закон – Конституцію України (моя аналітична робота «Владна багатоголовість доведе нас до цуґундера!» розповідає про проблеми українського конституційного процесу).

   Ну й якщо проаналізувати весь список відзначених Зе своїм Указом № 254/2020 осіб, то неможливо не помітити, що  всі вони є «конституціоналістами», а то і «видатними конституціоналістами» України – людьми, які «займалися» або «займаються» конституційним правом, конституційною юстицією, конституційними проблемами, оскільки нинішня українська Конституція є далекою від досконалості, та «зробили» неперевершений внесок у розвиток конституційного права України.

   Звісно, що серед лауреатів наведеного вгорі Зе-Указу є люди, котрі заслуговують на ті чи інші державні відзнаки, але ж не до Дня Конституції України, а до своїх професійних свят, якщо Зе вже так дотримується «совкових» (совдєповскіх) традицій. Хоча заслуговуючих людей можна відзначати й просто так, не прив’язуючись до жодної дати, та то таке, оскільки річна діяльність Зе на посту Президента України чітко показала, що він за своєю реальною ідеологічною наповненістю є типовим «совком», хоча й юним, адже народився 25 січня 1978 року і в умовах совдєпії – СССР встиг прожити лише 13 років, але навіть ці нетривалі совдєповскіє роки життя та ще і в «осовкованому» совдєпієй місті наклали на нього вічний «совковий» відбиток й тому в Україні після «співаючого», бо ж голос барахлить, ректора на ім’я «Юний орел» з’явився ще й  ПреЗедент із іменем «Юний «совок».

   Недарма продюсер Ігор Кондратюк про Зе-Указ № 254/2020 написав отаке: «Потап (Oleksii   Potapenko), який зняв штани перед російською публікою – публікою країни-агресора під час шоу на телеканалі країни-агресора – став заслуженим артистом України. Володя З. мислить, як на мене, досить дивно, бо живе в якійсь своїй «державі-повії» (якщо вже бути надто точним, то не у «державі-повії», а у «державі-порноактрисі», що підкреслює моя праця «Зе чи Пе?» – Г. М.) і навіть посідає в ній головну виборчу посаду (Президента України – Г. М.), і тому ця нагорода виглядає навіть органічно. Тренд такий нині у країні, яка воює з російським загарбником: синдром меншовартості частини української «аліти» (виділено Г. М.)…

   «Тепер я маю право бути похованою на Байковому цвинтарі (в Києві – Г. М.)», – якось пожартувала Наталка Могилевська (жителька Києва – Г. М.), коли Кузьма (Андрій Кузьменко, колишній лідер гурту «Скрябін» – Г. М.) спитав її: «На чорта тобі, улюблениці публіки, це совкове звання «народна артистка України»?
   Коли ви чуєте, що хтось з шоу-бізнесу раптом отримує звання, знайте: мова, скоріш за все, йде про можливість бути похованим на престижному кладовищі. Дай бог їм усім 100 років жити та творити» (Facebook: Igor Kondratiuk, 28 червня 2020 року).

   А журналіст Сергій Руденко на цю ж тему висловився наступним чином: «Після появи Потапа у нагородному листі Президента Зеленського я подивився, хто нині носить звання… народних артистів України…

   Отже, на сьогодні… народні артисти України (крім цих є ще чимало подібних негідників/негідниць – Г. М.):

   Ілля Рєзнік (Указ Президента України «Про присвоєння І. Рєзніку почесного звання «Народний артист України» № 196/2013 від 4 квітня 2013 року – Г. М.)…,
   Ніколай Басков (Указ Президента України від 28 чи 29 жовтня 2004 року, деталі якого незрозуміло чому відсутні у відкритих базах даних – Г. М.),
   Філіп Кіркоров (Указ Президента України «Про присвоєння Ф. Кіркорову почесного звання «Народний артист України» № 483/2008 від 29 травня 2008 року – Г. М.),
   Ані Лорак (Указ Президента України «Про присвоєння К. Куєк (А. Лорак) почесного звання «Народний артист України» № 482/2008 від 29 травня 2008 року – Г. М.),
   Ян Табачник (Указ Президента України «Про присвоєння почесних звань України працівникам культури та мистецтва» № 105/94 від 22 березня 1994 року – Г. М.),
   Володимир Гришко (Указ Президента України «Про присвоєння почесних звань України працівникам культури і мистецтва» № від 757/96 від 22 серпня 1996 року – Г. М.),
   Таїсія Повалій (Указ Президента України «Про присвоєння почесних звань України працівникам культури і мистецтва» № 1186/97 від 27 жовтня 1997 року – Г. М.),
   Володимир Данилець (+Мойсеєнко: Указ Президента України «Про відзначення нагородами Президента України працівників культури і мистецтва» № 945/98 від 23 серпня 1998 року – Г. М.),
   Володимир Мойсеєнко (всі вони є палкими прихильниками РоССіі, незважаючи на розв’язану нею війну проти України і вбивство російським військом близько 15-ти тисяч українських жителів, а частина з них ще й відкрито підтримує московитську збройну агресію та окупацію Московщиною українських Криму, Севастополя й частини Донбасу і ще деякі були й залишаються задолизами покидька Януковича – Г. М.).

   У травні 2018 року звання народного артиста України був позбавлений Іосіф Кобзон (в моєму дослідженні «Українські спецслужби провалилися!» є багато цікавого про нього – Г. М.). Позбавили його і трьох орденів «За заслуги» (ІІІ, ІІ та І ступенів – Г. М.).

   Чому всі інші, окрім Кобзона, дотепер є…  народними, не знає ніхто.  Але відомо, що Лорак і Кіркоров отримали народних (за успішний виступ Лорак на Євробаченні 2008 – 2-е місце, – а Кіркоров був у її команді, але їхня нинішня ганебна позиція щодо України не дозволяє їм разом із такими ж самими переліченими вище Сергієм Руденком особами носити ні ці, ні жодні інші почесні українські звання + державні нагороди: повною протилежністю до Ані Лорак є переможниця Євробачення 2016 Джамала, після тріумфального виступу на якому Петро Порошенко видав УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 213/2016 «Про присвоєння С.Джамаладіновій почесного звання «Народний артист України» від 16 травня 2016 року, йпро котру розповідає моя стаття «Браво!» – Г. М.)   при Президентові Ющенку. Інші – за Президентів Кучми та Януковича.

   42-річний «нелох» (26 жовтня 2019 року поблизу прифронтового міста Золоте на Луганщині Зе по-жлобськи й по-хамськи спілкувався з добровольцями, сказавши одному із них, звертаючись чомусь на ти: «Послухай, я Президент цієї країни. Мені 42-й рік. Я ж не лох якийсь» – Г. М.) Зеленський просто продовжив їхню традицію (виділено Г. М.)» (Facebook: Сергій Руденко, 28 червня 2020 року).

   Як видно, Сергій Руденко копнув глибше, не обмежуючись лише Зе-Указом № 254/2020, і ця його інформація засвітила проблеми з «відзначенням багатьох непричетних» не тільки Зе, а й усіма його попередниками, про що згодом напишу далі…

   І під завершення справи УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 254/2020 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України» від 27 червня 2020 року процитую замітку «Конституція і влада: післясмак» авторства психолога, кримської переселенки Лариси Волошиної, в якій вона пише наступне: «Спостерігаючи за інформаційними хвилями – іноді штучними, а іноді спричиненими цілком реальним загальнополітичним ідіотизмом – важко позбутися думки, що будь-яку подію у нас давним давно перетворено зі стимулятора на подразник. Спробуємо зрозуміти різницю. А вона така ж, як між горнятком кави і ударом струму. І те, і те бадьорить, хоч і з різним ступенем інтенсивності. Виходячи з того, як суспільство кидається у істерику з будь-якого приводу, а потім миттєво переключається на щось інше, стає зрозумілим, що більшість українців так і не зрозуміла різниці між фундаментальним і другорядним («Дебіли!» ж бо, згідно моєї однойменної аналітичної праці – Г. М.). Умовні рефлекси (вони характеризують безмозкових істот – дебілів, ідіотів: вони показані в моїй публікації «Дебіли обирають ідіотів!»– Г. М.)  перемагають громадянську свідомість (виділено Г. М.).

   А тепер давайте по суті. Дівчисько, яка створює прямо у негліже партію антикорупціонерів (дівчиськом є Олександра Клітіна, про котру «Цензор.Нет» 19 листопада 2019 року опублікував інформацію «Замминистра Клитина попала на должность через кровать»: исключенный из «СН»  депутат Поляков обнародовал аудиозаписи Юзика. АУДИО (обновлено)»; Юзік – народний депутат України зі «СН» Юрій Корявченков– Г. М.)  – це стимулятор. А Генпрокурор, яка проголошує радянський принцип: «кожен має право доводити свою невинуватість в суді» – це подразник, удар струмом, гонг, набат (стаття 62 Конституції України гласить: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

   Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину  (виділено Г. М.).

   Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь» – Г. М.). У здоровому суспільстві такі речі мали б конвертуватися у вимогу до чиновників дотримуватися Конституції. Відступ від ключових правил функціонування цивілізованої правової країни мав би викликати більший резонанс, ніж ню-відосік  (виділено Г. М.). В сьогоднішньому інформаційному просторі ці дві події поставлені в один ряд. Мовляв, дві нерозумні кар’єристки насмішили людей недолугими виступами. Але, панове, давайте згадаємо, що в Росії зі слів Свєти з Іванова про те, що за Путіна «люди стали більш краще вдягатися» розпочалася політика примітивізації реальності, яка закінчилася суцільною деградацією суспільства. Хто і для чого спрощує українців і Україну? Чому новини про 40-мільйонну воюючу країну перетворені на дайджест Фейсбук-блогосфери? У мене є відповідь на ці питання. Поки сторожовий пес ганяється за власним хвостом – шлях до скарбниці відкритий.

   Знеціненим виявилося все. Ніхто не несе відповідальності, ключові напрямки курують посадовці, які згідно закону не мають на те повноважень, кожен чиновник має свою особисту думку про  Конституцію, право і «вообщє»  (виділено Г. М.). Чому Андрій Єрмак (Керівник ОПУ – по суті Канцелярії Президента України (КПУ), котрого детально змальовує моя дослідницька робота «Who  are  you, Mister  чи все ж таки господін Єрмак, або Протоколи нєукраінскіх мудрєцов»  – Г. М.), який хизується своєю роботою на зовнішньополітичному напрямку, не займає посади голови МЗС? А якщо не займає, то чому виконує функції зовнішньополітичного відомства? При владних органах створені Офіси: реформ, простих рішень, гуманітарних перетворень, медичних надбань, які щось розробляють, впроваджують, радять і організовують, але не несуть жодної відповідальності за наслідки своїх дій. Отримуючи зарплатню від держави, «радники», «аналітики», «добровільні помічники» і «креативні менеджери» не є держслужбовцями. А отже вони не підпорядковуються законам про держслужбу і не знають ані обмежень, ані берегів. Хто всі ці люди? Чому країна керується в обхід принципу розподілення владних повноважень? Якщо ж говорити на чистоту, то наради «брата старшого брата» (мова йде про Дениса Єрмака – молодшого брата Андрія Єрмака – Г. М.), які вся країна спостерігала на плівках Гео Лероса (народного депутата України зі «СН» – Г. М.), відбуваються сьогодні скрізь. Це схоже на дерево, яке дожирає некомпетентна і непідзвітна мошкара ((моя стаття «Ось – один з результатів того, що дебіли обирають ідіотів!» є одним із доказів даного твердження; виділено Г. М.).

   Одиниці намагаються протистояти процесу тотальної вульгаризації держави. Хоча сотні, або навіть тисячі розуміють, що з державою, як системою інститутів, відбувається розбалансування, тому і намагаються триматися подалі. Пам’ятаєте, як міністри бігли з посад? Просто вони розуміли, що не матимуть можливості працювати. І тут виникає питання: що робити? Ну тут все просто. Влада має повернутися до джерел і діяти в рамках Конституції. Якщо Президент опікується дорогами, а канцелярист – зовнішньою політикою, то це означає, що в країні відсутній і перший, і другий. Суспільство має бути зацікавлене у високопосадовцях, які не перевищують своїх повноважень (виділено Г. М.). А для початку було б непогано провести ревізію на відповідність до владної архітектури держави всіх цих втаємничених органів та людей, які невідомо чим займаються і хто зна звідки годуються. А ще знайти на найвищі посади тих, хто хоча б читав Основний закон країни (бо ж тепер, як твердить мій однойменний матеріал, «Ідіоти керують дебілами!» – Г. М.)» (веб-сайт газети «День», 1 липня 2020 року).

   Хоча б читав…

   Тому справу УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 254/2020 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України» від 27 червня 2020 року я завершу словами колишнього російського військовика й політика Алєксандра Лєбєдя: «Конєй на пєрєправє нє мєняют, а вот ослов (ідіотів – Г. М.) можно і нужно мєнять».