1031 й 333, або Русь-Україна – незалежна: і політично, і духовно!

                                                                                    Господь дарував нам незалежну Церкву.

                                                                                                         Далі маємо розбудовувати Її.

                                                                                                                      Митрополит Епіфаній

 

   Так стверджують документи!

                                                        Про політичну незалежність…

   У своїй статті «Хіба можна розчаруватися в Україні?!» я писав: «24 серпня 1991 року...  Мільйони українських сердець прискорено билися від радості, яка переповнювала нас. Віковічні прагнення нашого народу мати свою державу нарешті здійснилися парламент схвалив Акт проголошення незалежності України», а сам Акт гласить:   

   «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

   – продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні,

   – виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

   – здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто

                                                                        проголошує

незалежність України та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ.

   Територія України є неподільною і недоторканною.

   Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

   Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення».

   Та Акту проголошення незалежності України, прийнятого 24 серпня 1991 року, передував Акт злуки українських земель – Універсал Директорії Української Народної Республіки від 22 січня 1919 року, де вказано наступне: «Однині народ український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну державу українську на благо і щастя всього її трудового люду» (мій матеріал «Від соборності українських земель до соборності наших душ!» детальніше розповідає про цю величну історичну подію). А схвалений 22 січня 1919 року Універсал, своєю чергою, посилається на прийняте 3 січня 1919 року рішення законодавчого чинника ЗУНР – Ухвалу Української Національної Ради (тимчасового парламенту – примітка моя) про злуку Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою, у котрій говориться таке: «Українська Національна Рада, виконуючи право самоозначення Українського Народу, проголошує торжественно з’єднання з нинішнім днем Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою в одну, одноцільну, суверенну Народну Республіку».

   Отже, більш вірним вердиктом українського парламенту було б Акт проголошення незалежності України назвати Актом відновлення незалежності України, демонструючи у такий спосіб поєднаність, спорідненість, тяглість УНР й новітньої України, бо українська незалежність (самостійність, суверенність) в статусі єдиної держави, як бачимо, була проголошена ще 22 січня 1919 року, а не 24 серпня 1991 року, коли, власне, вже відбулося її відновлення після звільнення України від московитсько-совєтскої окупації під маркою СССР (чим він був яскраво змальовує моя публікація «Чому я не хочу вертатись до СРСР?»), а загалом, «продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні» згідно Акту проголошення незалежності України, відновлена 1991 року українська державність через УНР, через козацьку державу українських земель своїм корінням сягає древньої величної держави Руси зі стольним градом Києвом – тієї, що з подачі московитів називають ще Київською Руссю, а це – неправильно, бо Русь була єдиною – ні Київською (хоча ця назва і прижилася), ні, тим більше, Московською, але ж московити, щоб приховати своє угро-фінське й ординське походження, показане моїм дослідженням «Золота Орда, Московська (урядова) православна церква і «русскій мір», вигадали Московську Русь, начебто, за їхнім задумом, споріднену із іншою Руссю – Київською, хоча на той час, коли зародилося славетне місто Київ як центр Руси, на місці Москви було дике поле, що продемонстровано у моїй роботі «Хто найбільше любить Путіна?».

   Але, зрештою, в будь-якому випадку 24 серпня 1991 року на політичній карті світу постала незалежна самостійна українська держава – Україна (де-юре й де-факто – Русь-Україна), а Акт проголошення незалежності України, як юридично-правовий та політичний документ, був підтверджений всеукраїнським республіканським референдумом 1 грудня 1991 року (на нього виносилося питання «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?»), під час котрого я активно працював у Чернівецькій області для забезпечення максимального результату: тоді проголосували 586 377 буковинських виборців або 87,68 %, із них «Так, підтверджую» відповіли 544 022 людини чи 92,78 %, а «Ні, не підтверджую» – 24 226 або 4,13 %.

   Загалом по Україні зі 37 885 555 виборців отримали бюлетені 31 943 820 осіб чи 84,32%, з них взяли участь у голосуванні 31 891 742 особи (84,18 %): позитивно  (так, підтверджую) відповіли 28 804 071 виборець (90,32 %) і негативно (ні, не підтверджую) – 2 417 554 (7,58 %). Зокрема, в Криму голосували 1 036 190 осіб або 67,5 % від тих, хто мав право голосу (так – 561 498 виборців (54,19 %), ні – 437 505 людей (42,22 %), у Севастополі – 195 688 чи 63,74% (так – 111 671 (57,07 %), ні – 77 091 (39,39 %), в Донецькій області – 2 957 372 або 76,73 % (так – 2 481 157 (83,9 %), ні – 372 157 (12,58 %) та у Луганській – 1 682 344 чи 80,65 % (так – 1 410 894 (83,86 %), ні – 225 589 (13,41 %).

   Отож, всеукраїнський першогрудневий 1991 року референдум позитивним результатом 90,32 % голосів виборців підтвердив Акт проголошення незалежності України, прийнятий українським парламентом 24 серпня 1991 року, чим остаточно юридично-правово схвалив політичну незалежність України.

   Відтоді українська влада зобов’язана була дієво реагувати першочергово хоча б на найбільш високі негативні результати референдуму в Криму, Севастополі, Луганській, Донецькій, Одеській (11,6 %), Харківській (10,43 %) і Миколаївській (8,17 %) областях, посилюючи ненав’язливо, себто не наскоком, але наполегливо повсякденно, українську державницьку сутність у зазначених адміністративно-територіальних одиницях, не кажучи ще й про інші українські території, що так само постраждали від страшної голодоморівсько-русифікаторської політики Москви (моя праця «Чи здатні ми бути вдячними?» розказує про неї).

   На жаль, владна пасивність згодом обійшлася українцям та Україні надто дорогою ціною: вбитими РоССієй майже 15-ма тисячами життів і окупацією нею в 2014 році Криму, Севастополя, окремих районів Донецької й Луганської областей, а також серйозною дестабілізацією ситуації у тих же Одеській, Харківській та Миколаївській областях, яку, на щастя, вдалося нейтралізувати завдяки підтримці влади значною частиною самих місцевих жителів. Сподіваюся, що вже після розв’язаної Московією проти України війни і початку російської збройної агресії українська влада надалі діятиме адекватно в усіх відповідних випадках, завжди пам’ятаючи результати проведеного 1 грудня 1991 року референдуму.

   Ну, а тепер можна перейти й до справ духовних (тим паче, що рік назад15 грудня 2018 року у Києві на території собору Святої Софії (Софійського собору, Софії Київської) відбувся визнаний Вселенським (Константинопольським) Патріархатом Помісний Об’єднавчий Собор, під час котрого було стверджене єднання трьох гілок українського православ’я – УПЦ КП, Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) та частини УПЦ МП (зараз правильно – РПЦ в Україні, РПЦвУ) – у одну помісну, повністю канонічно незалежну ні від Константинопольського, ні від Московського Патріархатів (автокефальну) Українську Православну Церкву (Православну Церкву України), тобто УПЦ (ПЦУ), зі своїм Статутом й на чолі із Предстоятелем – Блаженнійшим Митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм, зображеним на світлині нижче – попереду в центрі)…Логічним є розпочати їхній розгляд

                       

                                                             Джерело фото – Інтернет.

розповіддю, що ж таке Томос…

   Читайте продовження статті — Ч. 2.

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте