Чи здатні ми бути вдячними? P. P. S.

Українець Олексій Захарченко 23 листопада 2019 року о 18:28 на своїй Facebook-сторінці написав: «Шановний Володимир Зеленський, поясніть будь ласка, навіщо Ви прибрали всі лампадки та квіти, які сьогодні українці поклали до меморіалу пам'яті жертв Голодомору (йдеться про Національний музей Голодомору-геноциду за адресою вул. Лаврська, 3 на Печерську неподалік площі Слави столиці України, а не про Пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932 – 1933 років в Україні, розміщеному на Михайлівській площі Києва біля Михайлівського Золотоверхого монастиря Української Православної Церкви (Православної Церкви України) – примітка моя)?

Сьогодні зранку ми з однодумцями поклали понад 50 лампадок, корзини та букети квітів, після нас це ж зробили військові, школярі, просто окремі перехожі (це ті, кого я встиг помітити). Натомість під час Вашого з дружиною покладання лампадок до пам'ятника Голодомору, всі

лампадки та квіти були зачищені! Як ви це можете пояснити?

Це що означає? Що у нас тепер Президент має ПРИВІЛЕЙОВАНЕ право вшановувати жертв Голодомору? Чи на думку і увагу до цієї події простих українців тепер просто плювати? Чи може вже й свічки у вікнах українці не мали права запалювати, поки Ваша величність це не зробить?

Закликаю Вас вибачитись за неприпустимі та огидні дії вашої команди та протоколу! В демократичних європейських країнах, за подібні «дії» Вас би вже попросили піти...

Вічна пам'ять та шана жертвам Голодоморів та політичних репресій в Україні!».

Але ще більше шокує розміщена інтернет-порталом «OBOZREVATEL» 24 листопада 2019 року замітка «Сеньйор Голодомор!». Зеленському пригадали скандальну сценку «95 кварталу». Відео» (дивитися всім!) з розшифровкою доданого відеоролика: «У річницю Голодомору Президенту України Володимиру Зеленському пригадали «жарт» про трагедію.

В 2010 році у «Вечірньому кварталі» показали сценку, в якій співробітники спецслужб прослуховували… Віктора Януковича, який підбирав пароль до комп'ютера Віктора Ющенка. Серед них прозвучали варіанти «володар всесвіту», «бджолиний король» і «сеньйор Голодомор».

Не менш гострою є й публікація українського громадського активіста Тараса Шамайди «ПРО ГОЛОДОМОР, ГРОМАДЯНСЬКУ СВІДОМІСТЬ, ЗЕЛЕНСЬКОГО І МУМУ» (Facebook: Taras Shamayda, 12:18, 24 листопада 2019 року): «Кілька речей учора прикро вразили.
По-перше, біля меморіалу Голодомору було як ніколи мало людей. Буквально кілька сот… В тримільйонному місті вражаюче мало людей готові виділити якусь годину часу, щоб разом вшанувати загиблих у найбільшій в українській історії трагедії. І це – діагноз.

Так само як і традиційно мізерна кількість вікон, у яких учора були запалені свічки. Можливо, 1 – 2 на сотню помешкань або в кращому разі кількадесят тисяч у величезному мегаполісі. Іншим – по барабану (виділено мною – Г. М.)…

По-друге, вразила нездатність політиків розрізняти партійне (часткове) й державне (спільне). Мало того, що представники деяких партій навмисне прийшли до меморіалу не на початок заходів о 15:00 і навіть не на хвилину мовчання о 16:00, а пізніше і підкреслено окремо.

Так дехто взагалі додумався провести о 16 годині паралельний захід на Михайлівській площі. Не додатковий захід до чи після загальнонаціонального, щоб бути біля меморіалу разом з усіма. Ні, вони навмисне зробили власну акцію саме на цей час в іншому місці…

І, по-третє, власне, промова Президента. Безумовно, добре, що Президент Зеленський дотримався традиції, яку порушував лише Янукович, і прийшов на меморіал, особисто оголосивши хвилину мовчання. Якби він цього не зробив, особливо після скандального ігнорування жалобних заходів у Бабиному Яру, це була б зневага і до мертвих, і до живих.

Він прийшов, разом з керівниками парламенту й уряду, і виголосив промову, і це чудово. Але його промова була порожньою, як бубон. Так, він назвав Голодомор геноцидом, але словесні конструкції його промови пасували скоріше діячам епохи Горбачова – Кравчука, а не Президенту вільної України 2019 року. Замість «Українського народу», як у Конституції, законі про Голодомор та інших законах – якийсь «народ України», заміть «комуністичного тоталітарного режиму» – «тоталітарний сталінський режим».

І, на жаль, уже традиційно, жодного слова про те, що цей режим був окупаційним, що він став прямим наслідком поразки України у війні за незалежність і її окупації комуністичною Росією. Жодного слово про Росію, Москву, СРСР, жодного навіть натяку на прямий зв’язок між втратою незалежності і подальшим геноцидом, між боротьбою за незалежність на початку ХХ століття і нинішньою війною проти Москви (виділено мною – Г. М.).

До кого звернене «не пробачимо» Зеленського? Лише особисто до Сталіна і абстрактного тоталітаризму?

До кого і до чого це «за що?», яке доречно звучить від собачки Муму, що звертається до Герасима у відомому анекдоті за мотивами Тургенєва, але зовсім недоречно – у вустах Президента України.

Президент не знає, що історики давно визначили, за що і навіщо Москва організувала Голодомор? За те, що Українці посміли стати на боротьбу за свободу, відроджувати власну мову й культуру, за те, що не бажали ставати частиною міфічного «радянського народу» і органічно не сприймали російсько-комуністичне рабство.

Метою Голодомору, який відбувався одночасно з репресіями проти нашої політичної й культурної еліти, знищенням української церкви і русифікацією, було вбити мільйони найкращих людей – вільних господарів, носіїв культурного коду нації, а решту – залякати, зламавши волю до опору.

Це секрет для Зеленського і його спічрайтерів? Очевидно, що ні. Просто демонстративна порожнеча його слів – частина загальної лінії на «умиротворення агресора», «мир і дружбу» з Москвою замість об’єднання українського народу у захисті свободи і незалежності (виділено мною – Г. М.).

Це не зупинить боротьбу українців за свободу. Але ця боротьба буде набагато важчою, а жертви – більшими, якщо Президент держави і далі буде не на українському боці, а «десь посередині».

А якщо ще раз, уже після київських гірких реалій, говорити про запалювання українцями поминальних свічок у вікнах власних домівок, то, запалюючи свічу пам’яті жертвам Українського Голодомору в своїй чернівецькій квартирі о 16:00 23 листопада 2019 року, я подивився на вікна десятків сусідніх помешкань й не побачив у них жодної запаленої свічки. Ні в одному вікні: чернівецькі пам’ятні постголодоморні реалії теж є гіркими!..