80 років тому… Берлін – Мюнхен – Москва – Ґлайвіц – Вєлунь… Що далі? Ч. 2

   Фюрер… указал еще на урегулирование германо-польского и германо-австрийского вопросов и выразил надежду на то, что и с Чехословакией может быть найдено разумное решение».

   Чим Гітлер закінчив ото «урєгулірованіє гєрмано-польского і гєрмано-австрійского вопросов» та яке ним було знайдено «разумноє рєшєніє» з Чехословаччиною, всім відомо: окупацією Польщі й Мюнхенською змовою, про яку мова піде далі…

   І хто ж цей лорд Галіфакс? Ось деякі його дані: Едвард Фредерік Ліндлі Вуд (англійською Edward Frederick Lindley Wood), британський державний діяч, лідер Палати лордів парламенту Великої Британії у 1935 – 1938 роках, прихильник умиротворення німецького фюрера Гітлера та його Райху, підтримував таку ж політикуПрем’єр-міністра Чемберлена, в листопаді 1937 року вів переговори з Гітлером, виклавши йому програму британсько-німецького співробітництва, Міністр закордонних справ Великої Британії у 1938 – 1940 роках.

                                                       Тепер – слово Паулю Шмідту…

   Й от що про Едварда Вуда розповідають записи, котрі зробив  офіційний перекладач Гітлера Пауль Отто Ґустав Шмідт (німецькою Paul Otto Gustav Schmidt): «Считалось, что это… частный визит… На самом деле поездка Галифакса являлась составной частью тех усилий, которые предпринимал Чемберлен (Прем’єр-міністр Великої Британії з 28 травня 1937 по10 травня1940 року, прихильник політики умиротворення агресора, включаючи Третій Німецький Райх, учасник Мюнхенської змови та підписант її результату – Мюнхенської угоди – примітка моя), чтобы установить хорошие или, по крайней мере, терпимые отношения с Германией. Галифаксу поручили разузнать, как относятся к этому Геринг и Гитлер  (виділено мною – Г. М.). Проведя несколько дней в Берлине, вечером 18 ноября он уехал в Берхтесгаден (німецькою Berchtesgaden: резиденція Гітлера в Баварії – примітка моя)…, а на следующий день у него состоялась довольно продолжительная беседа с Гитлером…

   Этот сердитый Гитлер очень отличался от того спокойного, дружелюбного Канцлера… два года тому назад. Он уже не прощупывал осторожно свой путь, как в 1935 году, а явно уверовал в свои силы и в слабость других людей.

   …Гитлер стал говорить об отношениях Германии с Юго-Восточной Европой. Тесный союз между Австрией и Райхом был абсолютно необходим, и народ Австрии стремился к этому с 1919 года (так прагнув, що аж ніяк не наважувався  на це, поки Гітлер силовим способом не здійснив аншлюс – примітка моя).  Нельзя было больше допускать и притеснения судетских немцев со стороны чехов (ніякого прітєснєнія німців тоді не було, як і згодом не було прітєснєнія русскіх в українських Криму та Донбасі, про що брехливо заявляла та заявляє Москва – примітка моя).  И наконец, Германия должна иметь возможность свободно расширять свои экономические связи с Юго-Восточной и Западной Европой, так как эти регионы составляли естественное дополнение немецкой экономики (і наконєц, РоССія должна імєть возможность свободно расшірять свої економічєскіє связі с Юго-Западной и Западной Європой, так как еті регіони составляют єстєсствєнноє дополнєніє россійской економікі: приблизно так нині гавкає Московський Кремль – примітка моя)…  «Западные державы постоянно ставят на моем пути преграды в Юго-Восточной Европе! –  выкрикнул Гитлер. –  И мне приписываются политические амбиции, которых у меня никогда не было» («Западниє дєржави постоянко ставят на мойом путі прєгради в Юго-Западной Європє! – постійно лементує Путін. – И мнє пріпісивают політічєскіє амбіціі, котрих у мєня нікогда нє било», особливо щодо бажання підкорити Україну, для цього уже окупувавши Крим та частину Донбасу, й відновлення Россійской імпєріі, хоча б спочатку в межах СССР – примітка моя).

   Галифакс заметил, что Англия готова рассматривать любое решение при условии, что оно не базируется на силе. «Это же относится и к Австрии», –  многозначительно добавил он (ось так Велика Британія дозволила Третьому Німецькому Райху аншлюс Австрії та розчленування Чехословаччини – виділення й примітка мої).

   Гитлер снова пришел в возбуждение. Вопрос о применении силы в случае Австрии не может возникнуть, совершенно очевидны пожелания народов. Затем он перешел к Данцигу и Польскому коридору. И здесь Галифакс снова заявил, что готов обсуждать любое решение, не предполагающее применение силы (й тут Велика Британія підіграла нацистам – примітка моя).  Гитлер постоянно подчеркивал стремление Германии к миру, и я чувствовал, что на Галифакса произвело впечатление то, как он обосновывал потребность Германии в мире для программы ее внутреннего развития (Путін постоянно подчорківаєт стрємлєніє РоSSіі к міру і чувствуєтся, что на Запад проізводіт опрєдєльонноє впєчатлєніє то, как он обосновиваєт потрєбность РоССіі в мірє для программи єйо внутрєннєго развітія, здійснивши збройну агресію проти України – примітка моя)…

   Когда около полудня беседа закончилась, у меня появилось чувство, что битва за мир проиграна (чим сильнішим буде враження Заходу, що Путін хоче миру, тим швидше західна битва за мир буде програна – примітка моя)…

   Мы знаем из дневника Чемберлена, что Галифакс вернулся с благоприятными впечатлениями (сучасні західні переговірники теж досить часто повертаються від Путіна з тими ж благопріятнимі впєчатлєніямі – примітка моя)…    

   Гитлер сдержал слово в 1937 году –  сюрпризов не было.Но он провел подготовку – и военную, и политическую – для грядущих событий (Гітлер вигравав час для воєнного зміцнення Райху, а Путін виграє час для російського воєнного зміцнення, стараючись заодно розколоти Захід – виділення та примітка мої)» (інтернет-ресурс «Милитера. Военная литература, мемуары». Шмидт П. Переводчик Гитлера. – Смоленск: Русич, 2001 (Глава третья. 1937 г.). Оригінал: Schmidt P. Statist auf diplomatischer Buhne, 1923 – 45. – Bonn: Athenaeum, 1949).

                                                 Наступним є щоденник Едварда Вуда

   А російський історик і журналіст Лєв Бєзимєнскій оприлюднив знайдені ним  «личные дневниковые записи лорда Галифакса, представленные Чемберлену сразу после поездки»: «17 ноября.

   …важно дать ясно понять, что независимо от того, сможем ли мы согласиться с немецкой точкой зрения или нет, мы воздаем ей должное и что мы искренне хотим установить с ними дружественные отношения…

   Я не могу не думать, однако, о том, что ожидания неминуемого краха руководства диктаторов, по-видимому, …не оправдаются ходом событий (виділено мною – Г. М.)…

   18 ноября…  

   До сих пор сложившееся у меня впечатление от казарм и военизированных людей не из приятных. И до тех пор, пока армии, СС (200 000 человек) и полиции хорошо платят, довольно сложно представить себе, что этот режим будет свергнут (теж саме стосується й РоССіі – виділення та примітка мої)…

   Беседа с Гитлером в Берхтесгадене.

   19 ноября 1937 года…

   Германии пришлось признать реальность в виде Польши.  Все мы должны принять такую реальность как признание Германии в качестве великой державы. Мы должны отойти от версальского мышления и признать, что мир не может постоянно находиться в состоянии «статус-кво».

   На это я ответил, что никто и не намеревается относиться к Германии иначе, как к великой державе, и что никто в здравом уме не ожидает, что мир может вечно оставаться неизменным. Все дело в том, каким образом должны происходить эти изменения.

   На это он ответил, что имеется две, и только две, альтернативы:

   1) свободное противоборство сил, что означает войну; и

   2) разумное урегулирование.

   …опыт показывает, что уважение к странам зависит от степени их вооруженности. А теперь еще Россия (про це говорилося ще в 1937 році, тому Україна – її влада мусить робити правильні висновки зараз із даного факту – виділення та примітка мої)... Я сказал, что Версальский договор, несомненно, порождает… проблемы, которые, как нам представляется, могут вызвать осложнения, если не найдут своего разумного решения, например, проблемы Данцига, Австрии, Чехословакии. По всем этим проблемам мы не настаиваем непременно на сохранении статус-кво по состоянию на нынешний день, но мы озабочены тем, чтобы избежать такого их решения, которое могло бы вызвать осложнения. Если может быть найдено разумное урегулирование при свободном согласии и доброй воле тех, кого это прежде всего касается, –  мы, разумеется, не проявим ни малейшего желания блокировать его (тобто Велика Британія з готовністю продавала Третьому Німецькому Райхові Данціґ, Австрію й Чехословаччину, якщо Гітлер повирішує ці його територіальні претензії мирно – виділення та примітка мої).

   Он ничего не сказал о Данциге (Пауль Шмідт, як показано вище, говорив інакше – примітка моя), а в отношении Австрии заявил, что у них есть соглашения, которые соблюдаются, и что он надеется, что «разумные элементы» в Чехословакии предоставят возможность судетским немцам «пользоваться статусом, который гарантировал бы их положение»…

   Он выразил также надежду на то, что мы могли бы отойти от атмосферы «неминуемой катастрофы». Нынешняя обстановка не является опасной. Если верить печати, то, конечно, можно ожидать, что в один прекрасный день проснетесь и увидите германские войска в Вене или в Праге (що, на жаль, й сталося, попри запевнення Гітлера про відсутність «неминуемой катастрофы»: так само попри запевнення Путіна російські війська зайшли до українських Криму та частини Донбасу, окупувавши їх – примітка моя)…

   Ни один человек, который видел, что такое война, как видел он, не может быть настолько глупым, чтобы хотеть новой войны, ибо все мы знаем, что в войне проигрывает даже победитель. В настоящее время только одна страна может думать о войне – Россия (всім притомним людям уже зрозуміло, що запевнення Гітлера тоді і Путіна нині гроша ламаного не вартують, а РоССія, дійсно лише вона одна, про війну не просто думає: вона її веде гібридними методами проти України з 2014 року – примітка та виділення мої)!..

   …он поразил меня своей искренностью и верой во все то, о чем он говорил… Я полагал бы, что беседа была хороша для установления контактов, но у меня сложилось четкое впечатление, что…, по его мнению, в отношении европейских проблем время работает на него. В конечном счете я полагаю, что, желая поддерживать с нами дружественные отношения, он в то же время…  рассматривает разоружение как дело достаточно безнадежное и, короче говоря, чувствует себя сильным и не собирается бегать за нами (РоССія, Путін так само, як тоді й Гітлер, постійно говорять, що у справі європейських проблем час працює на них, а на роззброєння, як колись і Третій Німецький Райх, вони наплювали, в односторонньому порядку порушивши ДРСМД, що привело до вимушених дій США з його розірвання (моя праця «Чим Україна лякає Північну Корею? Або Україна має законне право на володіння ядерною зброєю та відновлення ядерного статусу!» детально про це розповідає і вказує, що треба робити Україні), та, коротше кажучи, почувають себе сильними й не збираються звертати увагу на західні демократії, і все це описується одним коротким терміном, тотожним із назвою моєї статті, «Два чоботи – пара»: РоССія = Райх та Путін = Гітлер – виділення й примітка мої)» (інтернет-ресурс «Милитера. Военная литература, исследования». Безыменский Л. А. Гитлер и Сталин перед схваткой. – М.: Вече, 2000 (Глава шестая. Дневник лорда Галифакса).

                                      «Путін – учень Гітлера. Путін – це Гітлер сьогодні»

   «…вражає разюча схожість тактик тодішньої Райхсканцелярії і нинішнього Кремля. Ви не повірите, як багато між ними спільного…

   Колискою німецької – як і російської – демократії стала геополітична поразка.

   Берлін у 1919-му програв Першу світову, Москва у 1991-му – Холодну війну. Як німці, так і росіяни не хотіли жити по-старому – і спробували будувати республіку замість імперії. Але жити по-новому не зуміли. Політичні кризи, економічні потрясіння, розпад звичного укладу спричинили розчарування у дерьмократии і ностальгію за сильною рукою…

   На початку 2000-х світ найбільше боявся терористів. Недарма ж ранній Путін так любив говорити про «солідарність РФ у боротьбі зі світовим тероризмом» (хоча на практиці саме РоССія є лідером світового тероризму, доказом чому, зокрема, служить і моя робота «Liberté, Égalité, Fraternité» — примітка Г. М.).

   А тоді, після кривавого кошмару Першої світової, провідні країни найбільше боялися війни. Тому перша заява Гітлера для світу була промовою про мир.

   «Війна – безмежне безумство, – каже він у травні 1933-го, презентуючи депутатам Райхстагу свою зовнішньополітичну програму. – Німеччина готова ліквідувати не тільки наступальну зброю, але й усю свою армію, лишень би зберігся мир»…

   Минає літо 1933 року. На засіданнях Ліги Націй (тогочасного прообразу ООН) союзники згоджуються скоротити свої армії до німецького рівня. Але просять кілька років, щоб це реалізувати.

   Пастка спрацювала, і фюрер… оголошує: «Німеччині відмовляють у рівності озброєнь! Ліга Націй відкинула наші мирні ініціативи, тому Німеччина залишає цю неефективну організацію… Ми ігноруємо попередні угоди, включно з Версальським мирним договором, і починаємо переозброєння».

   Читайте продовження статті — Ч. 3.