Про результати позачергових парламентських виборів – попередньо, або Україна – остров нєвєзєнія?
Ну, що ж, дочекалися…
Верховна Рада України 9 скликання запустилася.
Парламент працює як «скажений зелений прес-принтер»!
«Слуги народу», маючи у Верховній Раді України «зелену» більшість однієї своєї Зе-партії «Слуга народу», цим Зе-пресом-принтером штампують законодавство, навіть не стараючись прочитати, що їм понаписував Зе (про нього розповідає моя стаття «Зе чи Пе?»), а насправді, швидше за все, Бо, про котрого йдеться в моїй роботі «Зе чи Бо? НаВухоДоносець і Ко!».
Ось такі нечитаючі законодавці, а нечитаючі, оскільки часто просто не встигають прочитати (можливо, багато з них й не мають бажання читати, бо навіть «зеленого» поняття не мають про що там ідеться – є некомпетентними, тобто не знають матеріальної частини – матчастини, яку, на жаль, і сам ПреЗедент не знає, адже Зеленський також є «зеленим» у її знанні, враховуючи його допрезидентську діяльність) під пресовим тиском Зе/Бо та їхнім підганянням «слуг народу», вірніше – де-факто своїх слуг, швидко голосувати так, як потрібно Зе/Бо, особливо не задумуючись над тим, що голосується, й приймають такі ж законодавчі акти: які законодавці, то таке буде й законодавство. Недарма в народі кажуть, що поспішність потрібна лише, даруйте, при ловлі бліх і при поносі, а законотворчість до цих двох проблем немає жодного відношення: навпаки, вона потребує вдумливої, глибокої, фахової, неспішної роботи, як це відбувається в цивілізованих країнах, підкреслюю – у цивілізованих, бо, скажімо, в РоССіі (її підла сутність ґрунтовно змальована в моєму дослідженні «Оце «життя», або Інтеграція від інтеграції різниться», зокрема у його розділі «Керченська провокація»), за словами Прєдсєдатєля Госдуми Боріса Гризлова, сказаними ним 29 грудня 2003 року, «Государствєнная Дума – ето нє та площадка, гдє надо проводіть політічєскіє баталіі…», тобто, іншими словами це означає, що парламент – не місце для політичних дискусій, хоча саме парламент за своєю природою і є місцем для кваліфікованих політичних баталій-дебатів-дискусій заради прийняття якісних законодавчих актів.
Отака законодавча діяльність Зе-законодавців є наслідком позачергових парламентських виборів 21 липня 2019 року. Підставою для їх проведення став УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 303/2019 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» від 21 травня 2019 року, незважаючи навіть на те, що чергові вибори парламенту мали би відбутися всього через три місяці «в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Верховної Ради України», як твердить стаття 77 Конституції України. При цьому КСУ, на жаль, просто «умив руки», не розглянувши по суті відповідне КОНСТИТУЦІЙНЕ ПОДАННЯ 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України № 303/2019 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» від 21 травня 2019 року (Урядовий кур’єр від 23.05.2019 № 95) від 24 травня 2019 року, себтопро неконституційність даного президентського акту, і, попри велику кількість аргументованих заперечень багатьох видатних учених юристів-конституціоналістів, своїм Рішенням у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» (Справа № 1-152/2019(3426/19) № 6-р/2019 від 20 червня 2019 року залишив дійсним неправовий УКАЗ № 303/2019.
Але проблема КСУ з його Рішенням № 6-р/2019 – це тема окремого матеріалу, а зараз – тільки наслідки УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 303/2019.
Отже, 7 серпня 2019 року офіційна парламентська газета «Голос України» № 148 опублікувала список народних депутатів України, обраних на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року згідно встановлених Центральною виборчою комісією (ЦВК) результатів виборіву загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі (ЗБВО), що включає і закордонний виборчий округ (ЗВО), в якому перемогла «ЄС» (29,55 %), політичних партій (всього 225 депутатів)
«Слуга народу» («СН»: у своїй праці «Отаке воно «нове» обличчя нової влади Зе?!» я дещо розкриваю сутність даної партії) – 43,16 % (124 депутати),
«Опозиційна платформа – За життя» («ОПЗЖ») або «ЗаЖОПа» (від перестановки доданків сума не міняється) – 13,05 % (37 депутатів),
Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» (ВОБ) – 8,18 % (24 депутати),
«Європейська солідарність» («ЄС») – 8,10 % (23 депутати),
«Голос» – 5,82 % (17 депутатів),
а інші партії, включаючи й партію «СіЧ», котра охарактеризована моєю статтею «Сила і Честь»: «гарний» початок…», не подолали встановлений частиною 6 статті 98 Закону України «Про вибори народних депутатів України» № 4061-VI від 17 листопада 2011 року прохідний бар’єр у кількості 5 % голосів виборців, та в одномандатних виборчих округах (ОВО) політичних партій (всього 199 депутатів, крім окупованих РоССієй Криму, Севастополя і частково Донецької й Луганської областей, де мали б обиратися 26 депутатів)
«СН» – 130 депутатів,
«ЗаЖОПа» – 6 депутатів,
«Опозиційний блок» («Опоблок», «ОБ») – 6 депутатів,
«Голос» – 3 депутати,
ВОБ – 2 депутати,
«ЄС» – 2 депутати,
«Єдиний центр» («ЄЦ») – 1 депутат,
«Біла Церква Разом» – 1 депутат,
«Об’єднання «Самопоміч» – 1 депутат,
Всеукраїнське об’єднання «Свобода» – 1 депутат,
самовисування – 46 депутатів.
Згодом, 28 серпня 2019 року на своїй Facebook-сторінці ЦВК повідомила, що «станом на 28 серпня Центральна виборча комісія зареєструвала 424 народних депутатів України: 225 – обраних в ЗБВО та 199 – обраних в ОВО», але в той же день, 28 серпня 2019 року, Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року у справі № 855/379/19 зупинено дію постанови ЦВК № 1894 від 23 серпня 2019 року в частині п. 2 про реєстрацію самовисуванця Рудика Сергія Ярославовича обраним народним депутатом України у ОВО № 198.
Таким чином, Зе-партія «Слуга народу» перемогла у всіх областях, окрім підконтрольних Україні частин Донецької і Луганської областей, де першість здобула «п’ята колона» РоССіі – промосковська партія «ЗаЖОПа» (відповідно 43,41 % й 49,83 %; тут, окрім «ЗаЖОПи», у окремих ОВО підтримали також і представників «Опоблоку» – ще однієї проросійської партії (а коли б голосували ще й Крим, Севастополь і окупована частина Донбасу, який би був у них результат?: отож бо – цю проблему окреслила моя робота «Тель-Авів – Москва – Київ» ще на початку грудня 2014 року та віз і досі – там), котрі обидві складаються зі зрадницько-регіоналівсько-януковичівських недобитків (моя публікація «Згадаємо всіх зрадників поіменно!» детально розказує, що вони собою представляють, тому про них нічого нового писати й не варто: зрадниками, московитськими посіпаками були і залишилися): цим місцевим жителям-виборцям хоч кіл на голові теши, а їм все одно люба РоSSія з її «ЗаЖОПою» та «ОБ» навіть попри те, що Москва розв’язала війну проти України, тобто й проти них самих, вбивши уже майже 15 тисяч українських жителів включно із багатьма їхніми знайомими, близькими, сусідами, і перетворює їхній рідний Донбас на руїну) та Львівської області, в якій перемогу святкувала партія «Голос» (23,09 %).
Багато політологів цей результат «СН» називають виборчим Майданом – виборчою революцією за аналогією з Помаранчевим Майданом і Євромайданом – Революцією Гідності. Не думаю, що це правильно порівнювати московського прислужника Януковича, котрий хотів затягнути Україну під російське ярмо, з українським патріотом Порошенком, який прагне бачити суверенну, без російської окупації, територіально цілісну Україну повноправним членом НАТО та ЄС, що є необхідною й достатньою умовою збереження і зміцнення української державності, а окрім того надто різношерста публіка, часто діаметрально протилежних політичних поглядів, голосувала за «слуг народу»…
Головне, щоб після такої перемоги «слуги народу» із партії «Слуга народу», маючи в своїх руках всю повноту української державної влади, не стали господарями-хазяїнами народу(Український народ не повинен допустити подібного сценарію: Помаранчева революція, Революція Гідності підтверджують здатність наших людей протистояти таким речам, хоча нова Зе-влада помилково вважає, що Арсен Аваков зможе її захистити від можливих масових вуличних акцій громадянської непокори, лякаючи народ маячнею про підготовку Пе путчу, тому й залишила Авакова на посаді Міністра внутрішніх справ України: що ж, дурень думкою багатіє, як каже народна мудрість, адже самоорганізований орієнтовно 50-тисячний Народний парад 24 серпня 2019 року, що разів у п’ять чисельно переважив владноорганізовану офіційну Ходу Гідності, має стати тривожним дзвінком для Зе-влади, коли жоден Аваков не допоможе, незважаючи на всі його дотеперішні заслуги), а їхні партійні колеги – парламентські «слуги народу», окрім цього, ще й остаточно не перетворились на слуг Зе/Бо, хоча ознак такого перетворення уже вистачає, підтвердженням чому є «скажений зелений прес-принтер». І щоб сумний стан українських справ, показаний у моїй аналітичній роботі «Наболіле! До 28-ї річниці незалежності України…», якомога швидше змінювався на краще.
Звісно, що ще про результати позачергових парламентських виборів 21 липня 2019 року, скажімо у розрізі «СН», «ЄС», «Голосу» чи тієї ж Української стратегії Гройсмана, можна/варто буде писати окремо докладніше, ну, а зараз я сказав про результати цих виборів лише попередньо.
Й ось яка зелена картина вималювалася (показана нижче)…
Джерело зображення – Вікіпедія: матеріал «Парламентські вибори в Україні 2019».
Україна майже вся позеленіла: за винятком Донеччини, Луганщини та Львівщини!
І як тут не згадати пісню «Остров нєвєзєнія» (слова Лєоніда Дєрбєньова, музика Алєксандра Зацєпіна) із фільму «Брілліантовая рука» 1968 року (далі – трохи скорочений варіант):
«Весь покрытый зеленью, абсолютно весь,
Остров невезения в океане есть,
Остров невезения в океане есть,
Весь покрытый зеленью, абсолютно весь.
Там живут несчастные люди-дикари…
Что они не делают, не идут дела –
Видно в понедельник их мама родила,
Видно в понедельник их мама родила –
Что они не делают, не идут дела…
Вроде не бездельники и могли бы жить,
Им бы понедельники взять и отменить,
Им бы понедельники взять и отменить,
Вроде не бездельники и могли бы жить…
По такому случаю ночи до зари
Плачут невезучие люди-дикари,
И рыдают бедные, и клянут беду
В день какой неведомо в никаком году».
Отака жартівлива пісня далеких років, але слова якої є гостро актуальними для сучасного українського суспільства: Президент України Зеленський – «зелений», Офіс Президента України (ОПУ) – «зелений», у Верховній Раді України – «зелена» парламентська більшість, Кабінет Мінстрів України – «зелений», Міністерство оборони України зі ЗСУ та ГУР МО – «зелені», Генеральний прокурор України – «зелений», СБУ – «зелена», підпорядковані «зеленому» МВС України Національна поліція України, Національна гвардія України іДержавна прикордонна служба України – «зелені», Служба зовнішньої розвідки України – «зелена», голови обл/райдержадміністрацій – «зелені», а повністю «зелена» влада Зе, як переконливо свідчить сказане вище, чомусь ображається, коли говорять, що Україною заволоділи «зелені чоловічки» – нє «зєльониє чєловєчкі», але «зелені чоловічки».
Невже в Україні дійсно живуть люди-дикарі, у котрих, щоб вони не робили (бо назвати їх неробами було би несправедливо й могли би вони зі своєї праці нормально жити) від моменту здобуття своєї незалежності після розвалу СССРской імпєріі, діла толком не йдуть, як пише про український стан справ Остап Дроздов, слова котрого наведені мною в уже згаданій вгорі роботі «Наболіле! До 28-ї річниці незалежності України…»?
Невже українським виборцям під час будь-якої виборчої компанії, обираючи місцеву владу чи центральну – парламент і Президента, так важко бути принциповими й розумними, що пропагує, зокрема, мій «Маніфест порядності», та не обирати невігласів – некомпетентних осіб, жлобів, пристосуванців й інший подібний непотріб-сміття (моє аналітичне дослідження «В Європу – без сміття! Про деякі першочергові кроки нової влади» наводить аргументи для цього), які за весь час незалежності України нічого не зробили для зміцнення української державності, а особливо тих, хто не сприймає Україну суверенною державою, по-зрадницьки діє в інтересах інших країн, найперше ворожої РоССіі, чи є просто байдужим до української справи, про що каже моя праця «Від Революції Гідності до контрреволюції негідників?», аби потім знову, як завжди, не нарікати на погану владу, забуваючи при цьому, що самі ж її й обрали?
Невже українські виборці не розуміють, що «кожен народ має той уряд (тобто владу – примітка моя), якого він заслуговує», а «коли із країни виїжджають… представники розумової праці, коли її покидає цвіт народу – інтелігенція, то потім правителями там стають бізнесмени, політиками – плебеї і пройдисвіти з вулиці, а депутатами парламенту – базарні спекулянти, спортсмени та артисти» (цитати взяті із моєї дослідницької публікації «Розкоші й злидні українських куртизанок можновладців…»)?
Невже Едгар Аллан По був правий, сказавши: «Думка більшості – помилкова, бо більшість людей – ідіоти» (не хочеться у сказане вірити: відповідні деталі можна дізнатися змоєї аналітики «Владна багатоголовість доведе нас до цуґундера!»)?
Невже українські виборці не здатні робити належних висновків із усіх попередніх виборів, аби не повторювати одні і ті ж самі свої помилки, потім плачучи й клянучи біду (для цього, звісно, потрібні конкретні зусилля, а які саме розшифровує моя формула «6Д + 3П, або Що необхідно Україні для успіху», і розум, щоби більше не чинився владний абсурд різного штибу, зокрема й такий, котрий демонструє моє дослідження «Непрофесіоналізм і політична шизофренія») та не перетворювати Україну на остров нєвєзєнія?
Невже Україна – справді остров нєвєзєнія, «вєсь покритий зєлєнью, абсолютно вєсь, лиш не в океані, а на політичній карті світу? Мені дуже не хочеться, щоби вона ним була й ним залишалася! І таких як я – мільйони, котрі хочуть бачити Україну везучою й процвітаючою державою, у якій живе такий же везучий та процвітаючий Український народ!!! Тому «зелена» влада Зе, сконцентрувавши усі владні повноваження в одних «зелених» руках, має завжди пам’ятати уроки Помаранчевої революції і особливо Революції Гідності й мудрість древнього єврейського царя та правителя Ізраїльського царства Соломона, на персні котрого було написано: «І це минеться»!!!
0 коментарів