Китаєць, ні – калмик, або Хто кому Зе чи Пе… P. S.

   Читайте початок статті.

   І ще трохи про калмика…

   17 травня 2019 року «УП» розмістила інформацію «Клімкін написав заяву про звільнення і піде в депутати», де наведені такі його слова: «У мене є дуже багато різних ідей, я сподіваюся їх реалізувати, тому я іду вперед, іду в політику. Іду до Верховної Ради України, звичайно, з командою, з якою я поділяю цінності, припципи, емоції і бачення, як іти далі».

   А 20 травня 2019 року ТСН у своєму повідомленні «Клімкін заявив, що піде на парламентські вибори самовисуванцем», котре мною вже вище цитувалося, вказує: «Я вважаю, що потрібно ближче бути до людей, а не до списків. Навколо рідний Київ, я багато чого тут робив, тому самовисуванцем і все суперово».

   Й куди ж всього за три дні, від 17 травня, поділася команда, із якою Павло Клімкін поділяє «цінності, припципи, емоції і бачення, як іти далі»?!

   Та 13 червня 2019 року ТСН («1+1») оприлюднює матеріал «Клімкін розповів, чим збирається займатись після відставки», у якому він каже: «Слухайте, це така класна емоційна історія була б для мене – просто провести європейську кампанію на одному з округів. Але багато з моїх друзів переконують…: «Ну окей, ти виграєш ту мажоритарку, потрапиш до Верховної Ради (а чому він вважає, що обов’язково виграє? – примітка моя), але в цій політиці (і я це добре розумію) насправді працюють команди і виграють команди». Що робити одному, коли в цій Раді олігархи і деякі політичні лідери все вже розподілили (дуже прикро, що влада, до котрої Павло Клімкін належав 5 років, не зламала подібні принципи – примітка моя)?..

   Я вів перемовини з деякими політичним проектами (включаючи створену Святославом Вакарчуком партію «Голос» – примітка моя), але не знайшов команду однодумців, які б були здатні робити реальні зміни в Україні (хоча 17 травня сам говорив про наявність такої команди – примітка моя). Мені важливо, щоб партійний проект, у якому я буду брати участь, не був віртуальним. Тобто він не був замкнутий, щоб це не була якась лідерська партія (на жаль, більшість українських, за реєстрацією, партій є лідерськими, а не ідеологічними, й тому подібні проекти перестають бути дієвими, коли лідер відходить від справ, та, як правило, кидають напризволяще своїх виборців – примітка моя), в якій є  партійний список, але нема тисяч людей, які реально мають серце і мають бажання змінити Україну. Ось це важливо. Проекти мають іти від людей, а не від лідерів. Лідери мають вести людей, але це мають бути реальні люди, а не віртуальна історія».

   Отака сумна історія відбулася із Павлом Клімкіним: від «іду в політику. Іду до Верховної Ради України, звичайно, з командою», потім – «самовисуванцем і все суперово» до ситуації, описаної словами «не знайшов команду однодумців», тобто похід до парламенту завершився навіть не почавшись!

   А може Павло Клімкін занадто переоцінив себе, вважаючи видатним державним діячем та неперевершеним дипломатом, й тому такий калмик ніякому партійно-політичному проекту не потрібен?!

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте