Кому українську землю? Перший крок до торгівлі нею зроблений…

Світлина вільно знайдена в Інтернеті.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ, Суд) прийняв епохальне рішення щодо України. Після його ухвалення Секретар Суду видав надзвичайно цікавий документ –

Прес-реліз ЄСПЛ ECHR 182 (2018)

«Рішення Зеленчук і Цицюра проти України –

заборона на продаж сільськогосподарської землі»,

котрий було оприлюднено 22 травня 2018 року, в якому сказано наступне (через його важливість подаю повний текст прес-релізу про рішення палати у перекладі із англійської Оксани Манчуленко):

«Абсолютна заборона Україною купівлі та продажу сільськогосподарської землі призвела до порушення прав, уряд (в західному розумінні – це вся влада, що включає й її законодавчу гілку, – примітка моя) повинен прийняти більш збалансований закон.

У сьогоднішньому рішенні палати (примітка: «Відповідно до статей 43 і 44 Конвенції це рішення не є остаточним. Протягом трьох місяців після його доставки, будь-яка сторона може вимагати передання справи до Великої палати Суду. Якщо такий запит буде зроблено, група з п'яти суддів розгляне питання, чи справа заслуговує подальшого розгляду. В такому разі Велика палата заслухає справу та винесе остаточне рішення. Якщо запит на передання справи відхилено, то рішення палати у цій справі стане остаточним того ж дня. Після того, як рішення стане остаточним, воно передається Комітету Міністрів Ради Європи для нагляду за його виконанням. Додаткову інформацію про процес виконання можна знайти тут: www.coe.int/t/dghl/monitoring/execution») у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви № 846/16 та 1075/16) Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що було:

порушення статті 1 Протоколу № 1 (захист власності) до Європейської конвенції з прав людини.

Справа стосується скарги двох людей про державну заборону на продаж сільськогосподарських земель, котра, як вони заявили, порушує їхні права власності як власників таких ділянок.

Суд зауважив, що після падіння Радянського Союзу (зверніться до моєї публікації «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» – примітка моя) Україна переважно розподіляла сільськогосподарську землю людям, котрі раніше працювали в колгоспах, але ввела, нібито тимчасово, заборону на продаж такої землі, котра називається «земельний мораторій». Уряд стверджував, що цей захід перешкоджав концентрації землі в декількох руках, зупинив збідніння сільських жителів і забезпечив подальшу культивацію землі.

Однак Суд установив, що держава не забезпечила справедливого балансу між загальними інтересами громади та майновими правами заявників. Суд зазначив, що жодна інша країна, яка входить до Ради Європи, не мала такої заборони, і наголосив на невідповідності підходу України щодо припинення мораторію. Також незрозуміло, чому менш обмежуючий захід не був би ефективним для досягнення тих самих цілей.

Суд постановив, що уряд повинен прийняти законодавчі заходи для забезпечення необхідного справедливого балансу для власників сільськогосподарських земель, хоча це не означає, що Україна повинна негайно запровадити необмежений ринок сільськогосподарської землі. Жодної грошової компенсації заявникам не було присуджено.

Основні факти

Заявник у заяві № 846/16 – це Софія Степанівна Зеленчук, громадянка України, яка народилася в 1947 році та проживає в Івано-Франківську (Україна). Заявником у заяві № 1075/16 був Віктор Антонович Цицюра, що народився в 1939 році і проживає у Тернополі.

Обидва заявники отримали невеликі ділянки сільськогосподарської землі у спадщину відповідно в 2000 та 2004 роках і отримали сертифікати власності у 2007 та 2008 роках. Обидві ділянки були здані в оренду компаніям. Перший заявник отримує ренту у натуральному вигляді – зерно або соняшникову олію, тоді як другий отримує орендну плату від 20 до 36 євро за гектар.

Ділянки підлягають забороні на продаж сільськогосподарської землі згідно із Земельним кодексом. Спочатку заборона набрала чинності до 2005 року, до прийняття різних законів, що пов'язані з землею, які вважаються важливими для створення ефективної інфраструктури ринку збуту землі. Проте, заборона була продовжена кілька разів. Перехідні положення Земельного кодексу в даний час встановлюють мораторій на розпорядження більшістю сільськогосподарської землі, крім випадків успадкування, обмінних операцій та експропріації для загального користування, до прийняття закону про обіг сільськогосподарських земель.

Скарги, порядок і склад Суду

Посилаючись на статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції, заявники скаржилися на законодавчі обмеження, що застосовуються до їхньої землі.

Заяви були подані до Європейського суду з прав людини 22 та 23 грудня 2015 року.

Рішення було прийнято палатою із семи суддів у складі:

Vincent A. De Gaetano (Мальта), Президент,

Ganna Yudkivska (Україна),

Paulo Pinto de Albuquerque (Португалія),

Faris Vehabović (Боснія і Герцеговина),

Georges Ravarani (Люксембург),

Marko Bošnjak (Словенія),

Péter Paczolay (Угорщина),

і також Marialena Tsirli, секретар секції Суду.

Рішення Суду

Стаття 1 Протоколу № 1

Ключовим фактором для Суду для виявлення порушення майнових прав заявників було те, що сама Україна послідовно поставила собі за мету дозволити купівлю та продаж сільськогосподарської землі, як тільки була би створена ринкова інфраструктура. Проте, на відміну від цієї проголошеної мети, початковий мораторій був подовжений кілька разів і на сучасному етапі розглядається для всіх практичних цілей як невизначений, незважаючи на запроваджувані періодичні строки для прийняття законодавства, що регулює це питання, котрі не були виконані. Це продемонструвало відсутність послідовності з боку влади.

Він прийняв до уваги аргументи уряду про необхідність обмеження, такі як запобігання збіднінню сільського населення, уникнення зосередження земель у руках декількох груп, таких як багаті особи або ворожі сили, та зупинив процес виведення з культивування.

Однак перший аргумент не врахував той факт, що заявники жили в місті і не хотіли займатися фермерством. Більше того, сама законодавча влада не виявила, що заборона необхідна для досягнення поставленої мети щодо сільського населення в цілому, але була скоріше спрямована на надання достатнього часу для прийняття необхідного законодавства. Подальші дві цілі, зазначені урядом, можуть бути досягнуті за допомогою інших законів, у тому числі вже наявних, таких як обмеження на розмір землі у власності та податки, котрі, як видається, сприяють культивації землі.

Жодна інша держава Ради Європи не мала такої загальної заборони, включно із подібними країнами з перехідною економікою, що використовували інші закони для досягнення цілей, які зазначені урядом. Завдання Суду не полягало в тому, щоб сказати, чи вибір України є найкращим рішенням, але в ситуації, коли сама держава поставила перед собою мету створення добре регульованого ринку продажу землі, вона повинна була дати підстави для прийняття більш обмежуючого рішення, що держава так і не спромоглася зробити.

Суд встановив, що тягар, накладений на двох заявників, був надмірним. Вони зазнали наслідків невиконання владою своїх власних термінів, у той час як влада дала лише слабкі підстави для неможливості прийняття менш обмежувальних заходів. Україна не змогла досягти справедливого балансу між загальними інтересами громади та заявниками і перевищила свої повноваження приймати рішення на власний розсуд («межі свободи розсуду»).

Стаття 46

Суд наголосив, що справа стосується загальної законодавчої ситуації та не обмежується лише самими заявниками. Він постановив, що Україна повинна вжити відповідних законодавчих або інших заходів для забезпечення справедливого балансу між інтересами власників сільськогосподарської землі і громади загалом. Суд підкреслив, що він не вимагає негайного запровадження необмеженого ринку сільськогосподарської землі, й держава залишається вільною у виборі, які заходи необхідно вжити.

Справедлива сатисфакція (стаття 41)

Суд постановив, що висновок про порушення є достатнім для справедливої сатисфакції за будь-яку моральну шкоду та не присудив грошової компенсації. При цьому він мав на увазі свій висновок, який полягає в тому, що Україна повинна вжити загальних заходів для дотримання цього рішення і що дуже багато людей постраждало від цієї ситуації. Проте, якщо держава проявить необґрунтовану затримку у прийнятті необхідних заходів, грошові виплати можуть стати гарантованими. Він присудив 3000 євро для кожного заявника на видатки та витрати, але підкреслив, що в майбутніх випадках такого типу він, як правило, не присуджуватиме таких виплат.

Рішення доступне тільки англійською мовою.

Даний прес-реліз – це документ, що підготовлений Канцелярією. Він не є зобов'язуючим для Суду. Рішення, вердикти і додаткову інформацію про Суд можна знайти на www.echr.coe.int. Щоб отримати прес-релізи Суду, будь ласка, підпишіться тут: www.echr.coe.int/RSS/en або слідкуйте за нами на Twitter @ECHRpress.

Прес-контакти:

echrpress@echr.coe.int, тел.: +33 3 90 21 42 08,

Patrick Lannin (тел.: + 33 3 90 21 44 18),

Tracey Turner-Tretz (тел.: + 33 3 88 41 35 30),

Denis Lambert (тел.: + 33 3 90 21 41 09),

Inci Ertekin (тел.: + 33 3 90 21 55 30),

Somi Nikol (тел.: + 33 3 90 21 64 25).

Європейський суд з прав людини був створений у Страсбурзі державами-членами Ради Європи (РЄ: 31 жовтня 1995 року був прийнятий Закон України «Про приєднання України до Статуту Ради Європи» № 398/95-ВР, а 9 листопада 1995 року Україна стала її повноправним членом – примітка моя) в 1959 році для розгляду заявлених порушень Європейської конвенції з прав людини 1950 року».

Що ж стверджує ця ЄКПЛ?

У свою чергу Європейська конвенція з прав людини (ЄКПЛ, Конвенція, а в повній назві – Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод), котра є чинною для України – однієї із Високих Договірних Сторін з 11 вересня 1997 року, однозначно каже таке: «Стаття 41. Справедлива сатисфакція.

Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію…

Стаття 46. Обов'язкова сила рішень та їх виконання.

1. Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами».

Крім того, Стаття 1 «Захист власності» Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року (юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі держави-члени РЄ після ратифікації ними ЄКПЛ і набуття нею чинності для них, тобто – й на Україну із 11 вересня 1997 року), гласить: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».

Україна, як держава – повноправний суб’єкт міжнародного права, керуючись його загальними принципами, вводить у дію своє законодавство – закони та підзаконні акти, котрі мають відповідати єдиному Основному Закону України, котрий називається

Конституція України,

а її стаття 41 стверджує наступне: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю…

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі».

А тепер послухаємо, що про вказане вище рішення ЄСПЛ каже високопосадовець…

Думка урядовця

Перший заступник Міністра аграрної політики та продовольства України Максим Мартинюк у своїй статті «Як власнику паю увійти в історію земельної реформи», опублікованій інтернет-виданням «Економічна правда» («ЕП») 23 травня 2018 року, зазначив наступне: «Європейський суд з прав людини… визнав мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення, який діє в Україні останні 16 років, таким, що порушує права громадян…

…змушений розвіяти радість багатьох – ЄСПЛ не зобов'язував Україну зняти мораторій на продаж землі, хоча саме в такому формулюванні новина розійшлася в багатьох ЗМІ.

Видати таку директиву ззовні в принципі неможливо, ми суверенна держава. Більш того, в обґрунтуванні свого рішення суд визнає, що держава має право і може вдаватися до контролю використання приватної власності в ім'я загального блага.

Проте, не зважаючи на відсутність швидкого ефекту, важливість цього рішення величезна.

Уперше інституція такого рівня визнала, що в тому вигляді і формі, в яких мораторій на продаж землі діє в Україні, він обмежує права громадян і неспівставний із метою, яку переслідує.

А кінцева мета… – це створення ринку землі.

Тобто ніхто не заперечує право держави формувати політику і захищати економічні інтереси на свій розсуд, проте в цьому випадку мова йде про застосування надмірної сили при такому захисті…

По-перше, подано приклад, який можуть наслідувати й інші власники паїв – і при відсутності помітних поліпшень у держрегулювання цієї сфери, позови вже не зведуться до 3000 євро компенсації, як зараз…

По-друге, у прихильників земельної реформи з'явився додатковий аргумент, оскільки навіть найпалкіші популісти навряд чи зможуть аргументовано довести, що ЄСПЛ «виконує замовлення земельних олігархів і латифундистів».

У цілому рішення ЄСПЛ у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» – це не остаточна перемога. Але це нова, потужна зброя у боротьбі для її досягнення…

Будь-які рішення і кроки, спрямовані на зняття мораторію і на ослаблення обмежень – це безумовна перемога всієї країни і кожного її громадянина».

Ну, а далі читайте іншу позицію щодо цього ж рішення ЄСПЛ…

Думка експерта

Заступник виконавчого директора Міжнародного фонду (МФ) «Відродження», учасник в 2007 – 2011 роках переговорної команди України щодо Угоди про асоціацію з ЄС Тарас Качка у своєму матеріалі «Мораторій ціною в мільярди євро: чому Україна буде змушена відкрити ринок землі», розміщеному на інтернет-сторінці «ЄП» 23 травня 2018 року стверджує таке: «…Європейський суд з прав людини… оприлюднив рішення (автор аналізує все рішення Суду, яке є дуже об’ємним, а не посилається лише на вказаний угорі Прес-реліз ECHR 182 (2018), котрий коротко більш доступною мовою подає суть цього рішення для загального користування – примітка моя) за скаргою двох українських пенсіонерів. Якщо коротко, то рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» можна вкласти в одне речення:

Суд вимагає скасувати земельний мораторій, бо він порушує право людини розпоряджатися своєю власністю, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції про захист прав людини, а також статтею 41 Конституції України, та замінити його дієвою моделлю ринку землі, на розсуд України…

Тому все, про що йдеться в рішенні ЄСПЛ, можна застосувати до всіх 7 мільйонів невеликих українських землевласників…

«Метою мораторію був захист продовольчої та національної безпеки країни», – йдеться… у поясненні офіційного Києва (його аргументи наводяться в рішенні ЄСПЛ). «Випуск землі в обіг загрожував її концентрацією в руках магнатів або ж іноземних і недружніх сил..., а також збіднінням селян», – доводив уряд у листуванні зі Страсбургом. Але найцінніше – це позиція судів ЄСПЛ і їхня правова оцінка українського земельного мораторію. Параграфи 97 – 149 рішення мають обов’язково прочитати усі депутати й урядовці, щоби зрозуміти, чому європейська правова думка не сприймає існування земельного мораторію у нинішньому вигляді…

І повторимо ці солодкі для раціональних людей слова: мораторій порушує Європейську конвенцію про захист прав людини, а також право людини розпоряджатися своєю власністю, гарантоване Конституцією.

Чому? Тому що, на думку ЄСПЛ, українська влада була вкрай непослідовна у продовжені й модифікації мораторію і цим створила правову невизначеність (§121 рішення). Тому що українська влада непропорційно трималася найжорсткішого варіанту обмеження, маючи в розпорядженні інші інструменти досягнення початкових цілей влади (§130).

І нарешті – мораторій непропорційно перекладає проблеми на плечі власників (§148). Не на державу і агрохолдинги, а на власників паїв.

Головне – українська влада просто не може пояснити, чому потрібно зберігати дію мораторію. ЄСПЛ чітко говорить, що якщо і були раціональні причини запровадити мораторій, то вони з часом втратили свій сенс і зараз їх просто немає. Це наскрізна лінія в позиції ЄСПЛ.

Не менш однозначно Суд говорить і про роль держави: національна влада має пряму демократичну легітимність і кращі можливості для оцінки місцевих потреб і умов.

Простою мовою: лише Україна має ухвалювати рішення, якою має бути модель ринку землі. ЄСПЛ не вирішує за нас, якою вона має бути.

У рішенні також присутній порівняльний аналіз моделей ринку країн-учасниць Конвенції. Суд навіть зазначає, що в Європі свого часу існували схеми, які були фінансово обтяжливі для власників землі, але вони мали обмежену дію і чітку соціальну мету.

Суд пояснює: будь-яка модель ринку землі (ліберальна чи соціально орієнтована) має право на існування. Але вона має бути чіткою, прозорою і передбачуваною, а головне – мати сенс.

А український мораторій, який щороку продовжується, став просто безглуздою забороною.

Власне, так треба розуміти юридичний висновок ЄСПЛ у §148 рішення: Суд дійшов висновку, що держава-відповідач перейшла межі широкої свободи дій і не забезпечила справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та правом власності заявників. Але найцікавіше, як саме ЄСПЛ фактично змусив Україну скасувати мораторій до кінця цього року.

По-перше, Суд відзначив, що проблема, яка має наслідком порушення статті 1 Протоколу № 1, стосується законодавчої ситуації як такої і висновки Суду поширюються далі, ніж інтереси виключно заявників у цій справі.

Суд вважає, що Україна має вжити належних законодавчих чи інших загальних заходів, щоб забезпечити належний баланс між власниками сільськогосподарських земель та інтересами суспільства, у відповідності з принципами захисту права власності, визначеними ЄСПЛ. Визначати, як ці інтереси будуть збалансовані – не завдання Суду (§150).

Чітко і по суті. Щоб ні в кого не було сумнівів: Суд вимагає законодавчо врегулювати проблему в цілому!..

Тобто коли в грудні Рада знову здійснить спробу продовжити дію мораторію, це означатиме одне: Україна не лише не виконує рішення Суду, але йде проти його волі.

Відповідь ЄСПЛ буде простою – з часом він перейде до практики швидкого і майже автоматичного присудження грошової компенсації заявникам зі схожими скаргами.

Додаткові кілька тисяч євро не завадять жодному власнику земельного паю…

Тому не здивуйтесь, якщо більша частка з 7 мільйонів власників звернеться до Суду.

І тоді це будуть вже не потенційні втрати економіки, а цілком конкретні багатомільярдні виплати з бюджету – замість витрат на оборону, на зарплатні чи на пенсії».

А тепер ознайомимося з позицією найвищого українського посадовця…

Думка Президента України

У своєму виступі на засіданні Національної інвестиційної ради 25 травня 2018 року Президент України Петро Порошенко заявив (цитується за текстом Офіційного інтернет-представництва Президента України): «На жаль, не все нам вдається. Я не можу сказати про успіхи у сфері земельного законодавства. Чинний мораторій на продаж земель стримує ваші інвестиції, гальмує розвиток аграрного ринку, і позбавляє значну кількість громадян України можливості реалізувати конституційне право розпоряджатися своєю земельною власністю. І декілька днів тому навіть рішення Європейського суду з прав людини, який визнав, що абсолютна заборона на купівлю та продаж земель сільськогосподарського призначення є брутально порушенням Європейської конвенції з прав людини. Думаєте, що це рішення протверезило наших українських популістів? Точно ні. Мушу визнати, що я в цьому питанні, хоча і твердо стою на позиціях української Конституції та європейського права, поки, на жаль маю визнати це, перебуваю в цьому питанні в політичній меншості. І буду докладати максимум зусиль, в тому числі і щодо комунікаційної стратегії для того, щоб забезпечити проведення цього рішення.

Буду продовжувати зусилля, щоб забезпечити у цьому питанні перемогу здорового економічного глузду».

Тепер підсумовуємо викладений матеріал…

Висновки

1. Справа «Зеленчук і Цицюра проти України» не стосується питання доцільності чи недоцільності, законності або незаконності торгівлі українською сільськогосподарською землею, бо її купівля та продаж і так уже передбачені законодавством України, а стосується порушення прав людини – Софії Степанівни Зеленчук та Віктора Антоновича Цицюри зокрема і всіх українських власників земельних паїв загалом.

2. Мораторій на ринок (купівлю й продаж) сільськогосподарської землі України порушує Європейську конвенцію з прав людини (статтю 1 «Захист власності» Протоколу № 1 до неї) та Конституцію України, а саме її статтю 41 (в даному контексті моє дослідження «Конституція України не діє!» для читачів буде також цікавим), тобто земельний мораторій порушує права людини.

3. ЄСПЛ «не вимагає негайного запровадження необмеженого ринку сільськогосподарської землі», тобто торгівлі нею вже зараз, в Україні, згідно прес-релізу ECHR 182 (2018), але він вимагає від української влади у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» вирішити проблему земельного мораторію таким чином, щоб припинити порушення прав людини.

4. В ЄС (у моїй праці «ЄС – Україна: безвіз, безліс чи безшанс? Український шанс – твердий курс на США і НАТО, як надвагому складову частину української мрії!» можна знайти багато важливої інформації про нього) та НАТО (мій матеріал «Це теж нарешті дійшло!» змальовує всі перипетії майбутнього набуття нашою Батьківщиною членства в ньому) – найвагоміших частинах Західного світу, до котрих Україна прагне вступити й це необхідно зробити заради збереження української державності, на всьому Заході порушення прав людини законодавством не допускаються.

5. Урядовець, напевно, не зовсім добре знає ЄКПЛ (у моїй роботі «Непрофесіоналізм і політична шизофренія» теж показано брак знань серед багатьох представників української влади), бо в наведеній вище своїй публікації (розділ «Думка урядовця») допускає невірне трактування Конвенції у розрізі її статті 46, згідно якої Україна зобов’язана «виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах», у котрих вона є стороною, а вона такою стороною дійсно є в справі «Зеленчук і Цицюра проти України».

6. Експерт по-іншому трактує рішення ЄСПЛ, посилаючись на конкретні його положення, та вважає, що «Суд вимагає скасувати земельний мораторій», і, крім ЄКПЛ, апелює, на відміну від урядовця, ще й до Конституції України (дивіться розділ «Думка експерта»), яку зобов’язані виконувати всі українські громадяни, включаючи владу.

7. Українська влада (Глава держави, її законодавча, виконавча і судова гілки, правоохоронні органи), на жаль, не забезпечила виконання Конституції України, щоб українські громадяни могли користуватися своїми конституційними правами, передбаченими статтею 41 Основного Закону України.

8. Українська влада нічого не говорить про конкретні плани реалізації рішення ЄСПЛ, хоча це все одно доведеться зробити згідно статті 46 ЄКПЛ.

9. Незважаючи на мовчанку української влади щодо неминучості виконання нею рішення ЄСПЛ у справі «Зеленчук і Цицюра проти України», відлік часу для невідворотного започаткування Україною повноцінного ринку сільськогосподарської землі вже почався 22 травня 2018 року, тобто перший крок до торгівлі українською землею зроблений…

10. Кожен український власник земельного паю, котрий захоче прочитати весь цей матеріал, сподіваюся, отримає корисну для себе інформацію та зможе правильно нею скористатися і завжди пам’ятатиме, що земля повинна належно цінуватися та оцінюватися, а не розтринькуватися наліво й направо за копійки згідно принципу «Кому дешеву українську землю?», аби не стати згодом жертвою нечистих на руку ділків!