Чим Україна лякає Північну Корею? Або Україна має законне право на володіння ядерною зброєю та відновлення ядерного статусу! Ч. 2

Згідно повідомлення Reuters від 26 жовтня 2017 року Президент США Дональд Трамп щодо ядерної проблеми КНДР сказав: «…можливо, Росія йде іншим шляхом і завдає шкоди тому, що ми здобуваємо». Другим разом, а саме 11 листопада 2017 року в Дананґу (В’єтнам, саміт Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), він уже заявив дещо інше (повідомило видання The Hill): «Було би дуже добре, якщо ми б отримали допомогу від Путіна в тому, що

«Царь роділся. Мір отмєчаєт столєтіе Октябрьской революціі,

а Россія снова находітся под властью царя», – TheEconomist.

стосується Північної Кореї… У нас велика проблема з Північною Кореєю. Якби Росія допомогла нам…, ми би вирішили її набагато швидше». Тоді ж і там же ж Дональд Трамп в своєму Twitter написав таке: «Коли всі ненависники та дурні усвідомлять, що хороші відносини з Росією – це добре, а не погано… Я хочу вирішити з Північною Кореєю, Сирією, Україною, тероризмом, і Росія може дуже допомогти (а як назвати тих, хто, попри триваючі московитський експансіонізм, кібер-напади й збройну агресію на різних напрямках, зокрема проти України, та підтримку Московським Кремлем міжнародного тероризму, хоче мати «хороші відносини» з Москвою?; все ще мало США русофільства?! – примітка моя)», а потім на додачу й отаке: «Чому Кім Чен Ин образив мене, називаючи «старим», у той час, як я ніколи не назву його «низьким та товстим»? О добре, я так намагаюся бути його другом і, можливо, коли-небудь це станеться!». Ага, «нє надо пєчаліться, вся жізнь впєрєді…, надєйся і жді», Mister Рresident. Взагалі в Глави Сполучених Штатів має бути єдина позиція щодо ролі Москви в північно-корейській ядерній програмі (дивіться початок статті й цього розділу), щодо злочинів Росії – прямої збройної дестабілізації Московією сусідніх держав, включаючи Україну (без жодних сподівань на російську дружбу: мої аргументи вказані вище), щодо самої Північної Кореї, бо ж КНДР – це російське пугало для Заходу та тих же США.

Україна і ДНЯЗ: є право на статус ядерної держави!

Зневаження Північною Кореєю та Російською Федерацією різних рішень міжнародних організацій, зокрема ООН, стало нормою, як і у випадку Будапештського меморандуму з боку Росії. Цей Меморандум взаємопов’язаний із ДНЯЗ, а Закон України «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року» № 248/94-ВР від 16 листопада 1994 року вказує наступне: «Приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ – примітка моя) від 1 липня 1968 року з такими застереженнями (Україна мала право зробити застереження згідно статей 19 – 23 Віденської конвенції про право міжнародних договорів – примітка моя):

1. Положення Договору не охоплюють повною мірою унікальної ситуації, що склалася внаслідок розпаду ядерної держави – Союзу РСР.

2. Україна є власником ядерної зброї, успадкованої нею від колишнього СРСР…

4. Загроза силою чи її використання проти територіальної цілісності та недоторканності кордонів чи політичної незалежності України з боку будь-якої ядерної держави, так само, як і застосування економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, розглядатимуться Україною як виняткові обставини, що поставили під загрозу її найвищі інтереси…

6. Цей Закон набирає чинності після надання Україні ядерними державами гарантійбезпеки, оформлених шляхом підписання відповідного міжнародно-правовогодокумента».

В ситуації з Україною надання їй «ядерними державами гарантій безпеки, оформлених шляхом підписання відповідного міжнародно-правового документа» у вигляді Будапештського меморандуму (він є все-таки більше політичним, ніж міжнародно-правовим документом), не відбулося, бо Меморандум як такий не діє, а держави-підписанти, звісно крім України, його не виконують і не надають Україні ніяких безпекових гарантій (РБ ООН є безсилою через право вето її постійного члена – Росії), тому згідно п. 6 Закону України № 248/94-ВР сам Закон України «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року»№ 248/94-ВР від 16 листопада 1994 року беззастережно можна визнати нечинним, тобто Україна після такого кроку перестане бути учасником ДНЯЗ від 1 липня 1968 року, при цьому Будапештський меморандум фактично є нікчемним.

Крім того, згідно п. 4 Закону України № 248/94-ВР використання сили «проти територіальної цілісності та недоторканності кордонів… України» з боку ядерної держави – Росії, «так само, як і застосування економічного тиску» зі сторони РФ,«спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, розглядатимуться Україною як виняткові обставини, що поставили під загрозу її найвищі інтереси». Всі ці перелічені фактори з боку Росії мають місце, а тому офіційний Київзобов’язаний адекватно на них реагувати.

В контексті Будапештського меморандуму та ДНЯЗ Постанова Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до держав-гарантів відповідно до Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» № 831-VIIвід 28 лютого 2014 року, крім іншого, «вимагає від усіх держав-гарантів відповідно до Будапештського меморандуму практичними діями підтвердити закріплені в Меморандумі зобов’язання згідно з принципами Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки і співробітництва в Європі поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, підтвердити зобов’язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України». Але цей заклик-вимога Верховної Ради України так і залишився ніким не почутим гласом волаючого в пустелі.

Виходячи із пунктів 1, 2, 4 та 6 Закону України № 248/94-ВР і проігнорованої державами-гарантами Будапештського меморандуму Постанови Верховної Ради України № 831-VII, Україна маєцілком законне та у повній відповідності до норм міжнародного законодавства правона володіння ядерною зброєю, успадкованою«нею від колишнього СРСР» у повному обсязі, і відновлення ядерного статусу.

Будапештський меморандум – це обман. Висновки

Оманливість згаданого Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї засвідчують наступні спогади…

Леонід Кучма на зустрічі Ялтинської європейської стратегії (YES) 12 вересня 2014 року в Києві згадував: «Я памятаю, як (після підписання Будапештського меморандуму – примітка Г. М.) я поїхав до Президента Франції Франсуа Міттерана в лікарню, бо він тоді захворів. Я поїхав до нього підписати додатковий протокол… Душевно поговорили. Він дуже приязний був. Міттеран тоді сказав: «Не вірте їм. Ці підписанти (Меморандуму – примітка Г. М.) вас обмануть». І нас дійсно обманули». Цю ж історію Кучма розказав також під час 14-ї київської зустрічі YES 16 вересня 2017 року, зізнавшись, що тоді не повірив Президенту Франції, але, на жаль, Франсуа Міттеран виявився правий.

Так само оманливість Меморандуму підтверджує й наступний матеріал…

У статті «Порядок денний: колишній очільник НАТО лорд Робертсон» (газета «The Herald Scotland» за 19 лютого 2015 року, переклала з англійської Оксана Манчуленко) Генеральний секретар НАТО 1999 – 2004 років Джордж Робертсон зазначив таке про ядерну зброю і Будапештський меморандум: «…Україна, маючи третій за величиною запас ядерної зброї у світі, погодилася відмовитися від неї в обмін на урочисті гарантії безпеки Росії, США та Великобританії.

Ці країни разом з Францією та Китаєм пообіцяли: а) поважати незалежність і суверенітет України в існуючих кордонах; б) утримуватися від загрози або застосування сили проти України; в) утримуватися від використання економічного тиску на Україну, щоб вплинути на її політику. Хіба ці обіцянки виглядають добре у світлі різанини, якуми бачимо на екранах наших телевізорів щовечора(виділено мною – Г. М.)?

І все-таки – це те, що Україна отримала в обмін на одностороннє роззброєння. Певну угоду. Та логічно запитати: був би Крим захоплений і окупували б Східну Україну, якби українці зберегли частину свого ядерного потенціалу (виділено мною – Г. М.)?..

Президент Путін, звичайно, не збирається це робити (відмовлятися від ядерної зброї – примітка моя). Він зловісно публічно нагадав світові, що Росія має ядерну зброю, і більше того, він замовляє все більше…

Китай теж доповнює свої запаси, як і з власних причин – Індія та Пакистан. …і у нас також є безумні та дуже нестабільні люди в Північній Кореї…

Я почав свою власну політичну кар'єру, як багато хто знає, несучи плакат «Ban the Bomb» («Заборонити бомбу»). Відмовившись від бомби, я вірив, що ми дамо приклад і розпочнемо ланцюгову реакцію. Я був неправий (виділено мною – Г. М.). Будучи міністром оборони цієї країни, я був відповідальним за найбільші коли-небудь скорочення наших ядерних можливостей та це не призвело до скорочення обсягів в інших місцях…

Звичайно, це (вартість ядерної зброї – примітка моя) може виглядати як велика сума, але система повинна існувати впродовж наступних 50 років, і коли розтягнути суму протягом цього періоду, витрати є досить невеликими для забезпечення безпеки. За ці роки вона становитиме лише 5 – 6% оборонного бюджету…

Ядерне стримування зупиняє будь-якого потенційного агресора від думки, що він може виграти звичайну війну або розпочати ядерну атаку, або навіть шантажуватинас(виділено мною – Г. М.)…

Реальний світ є небезпечним, як, на жаль, дізнається народ України. Тут немає місця для тих, хто буде торгуватися нашою довгостроковою обороною та безпекою».

Джордж Робертсон до посади в НАТО був міністром оборони Великої Британії та тіньовим міністром у справах Шотландії. З його статті напрошуються такі висновки:

1) одностороннє ядерне роззброєння – для «лохів», тим більше під паперові гарантії на кшталт Будапештського меморандуму;

2) вартість ядерної зброї є занадто гіперболізованою;

3) ядерна зброя – це незамінний інструмент стримування любого агресора;

4) держави-гаранти Будапештського меморандуму його не виконують: Росія прямо порушила цей Меморандум, здійснивши збройну агресію проти України і окупувавши частину української території, а інші держави нічого не зробили в розрізі своїх зобов’язань, щоб поставити Росію на місце ба більше – вони навіть не спромоглися виконати п. 6 Меморандуму про те, що «будуть проводити консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов'язань», а окремі підписанти Будапештського меморандуму фактично й не приступали до «глибоких скорочень ядерних сил» згідно його преамбули;

5) відмова України від ядерної зброї була помилкою.

Як і Джордж Робертсон погану характеристику Будапештському меморандумові дає й Президент України Петро Порошенко, котрий 17 лютого 2017 року, виступаючи на полях МБК, назвав його горезвісним: визначення дуже влучне, бо він таким дійсно і є, оскільки нічого не дає Україні в безпековому плані (за деталями зверніться до моєї роботи «США визначилися з окремими зовнішньополітичними пріоритетами?»).

А у моєму березневому 2017 року матеріалі «Нарешті дійшло!» відносно пізнього прийняття Постанови Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до Конгресу Сполучених Штатів Америки щодо безпекових гарантій» № 1970-VIII від 22 березня 2017 року сказано наступне: «Відповідно до духу і букви Будапештського меморандуму, а також на розвиток стратегічного партнерства між нашими державами звертаємося до США з проханням розглянути питання щодо укладення з Україною оборонної угоди...»…

Укладення вказаної вище оборонної угоди (договору) стало б логічним продовженням Будапештського меморандуму…, котрий віроломно порушила Росія – один з його підписантів, оскільки самі США – ще один його підписант – не убезпечили Україну від російської агресії, як мали б фактично зробити згідно Меморандуму про гарантії (виділено мною – Г. М.) безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї…» (співставте другий абзац даної цитати з указаними вгорі словами Джорджа Робертсона).

Дивлячись на яловість Будапештського меморандуму, жодна ядерна держава не ризикне піти хибним шляхом України. На жаль, український гіркий досвід погано впливатиме на можливість майбутньої денуклеаризації не лишеПівнічної Кореї, а й інших ядерних країн. Фактично обмануту гарантами Будапештського меморандуму Україну навряд чи хтось захоче наслідувати. Отаку страшну ціну (відсутність зменшення кількості держав із ядерною зброєю) доводиться платити всьому світові лише за один геополітичний обман зі сторони всього-навсього кількох країн.

Що робити Україні?

Враховуючи всі наведені мною в даному дослідженні фактори щодо Меморандуму прогарантії (виділено мною – Г. М.) безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (назва Меморандуму, котра ще й не зовсім відповідає його змісту – подякуймо Кучмі і його «професіоналам» закордонних справ, після початку російської збройної агресії та наступної окупації українських Криму і частини Донбасу звучить як насмішка), Україна має скористатися для своєї користі тими преференціями, котрі випливають із згаданих факторів, а особливо своїм правом на володіння ядерною зброєю та відновлення ядерного статусу, оскільки для цього існують зазначені вище юридичні підстави. Підкреслюю — правом, бо право – це не обов’язок і я не знаю, як цим правом розпорядиться українська влада, але користь для України полягає в тому, що насамперед США, Велика Британія, Франція (при великій вдячності за вже надані ними, особливо Сполученими Штатами, нашій Вітчизні для оборони від Московії допомогу та дружню підтримку, хоча й надто недостатні) зобов’язані повернути Києву той борг, який вони не сплатили Україні за її відмову від ядерної зброї, а він небагато-немало (назву ще раз цю вражаючу цифру) складає $ 60 мільярдів лише за ракетні боєголовки, що еквівалентом має 600 тисяч ПТРК Javelin!

Тому українська влада повинна чітко поставити перед західними гарантами-підписантами Будапештського меморандуму його проблематику: повну вартість ядерного роззброєння України (не тільки ціну боєголовок), невиконання ними Меморандуму та появу у зв’язку з цим невиконанням в Києва права на володіння ядерною зброєю і відновлення ядерного статусу.

Якщо гаранти Будапештського меморандуму (Росія тут ні до чого) не погоджуються із тим, аби Україна знову стала ядерною державою (хоча чим ми гірші від тих же Ізраїлю, Індії, Пакистану?!), то добре, але мають за це заплатити належну ціну-борг, щоб наша Батьківщина (під жорстким контролем підписантів Меморандуму з метою унеможливлення розкрадання та нецільового використання грошей) могла розвивати свою економіку, промисловість, підвищувати рівень життя Українського народу і будувати потужне військо, здатне захистити її та Європу загалом від ворожої Росії (читайте моє дослідження «Вчімося у маршала Маннергейма перемагати Россію!»), а також за їхнього сприяння в близькій перспективі стала членом НАТО і ЄС, оскільки навіть вже офіційний Київ нарешті почав прямо говорити про потребу вступу України до Північноатлантичного Альянсу, підтвердженням чому є моя праця «Це теж нарешті дійшло!».

Чому Україні треба вступити до НАТО? Та навіть тому, щоб стати членом євроатлантичної колективної системи безпеки і отримати над собою воєнну «парасолю», здатну не лише протистояти будь-якій збройній агресії, як то ракетно-ядерна загроза КНДР, а й нанести удар відплати (Київ не має можливостей його зробити через Будапештський меморандум), про що заявив Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ 29 жовтня 2017 року (дивіться початок цього матеріалу). А 10 липня 2017 року в інтерв'ю «112 International Insight» він сказав: «…вона (Україна – примітка моя) має йти до НАТО за допомогою того, що ми називаємо «пакет всебічної допомоги», і ми зможемо зробити набагато більше разом. Важливо зосередитися на діях – як зміцнити українські оборонні інституції та допомогти в модернізації Збройних сил країни». І ось вперше за всю історію співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору такий високопосадовець як Генеральний секретар НАТО, а саме Єнс Столтенберґ, відповідаючи на питання кореспондента «Європейської правди», 7 листопада 2017 року заявив: «Україна – близький партнер Альянсу. Ми підтримуємо євроатлантичні прагнення України (виділено мною – Г. М.)… Зараз ми маємо сфокусуватися на реформах, які ведуть Україну до НАТО». До цього високі представники Північноатлантичного Альянсу боялися наче вогню згадок про підтримку євроатлантичних прагнень України. Значить позиція західних союзників стає більш сприятливою для Києва, тому він сам має діяти активніше на даному (західному) напрямку.

Не західні гаранти (правильніше звучатиме недогаранти) мають тримати Україну з допомогою недіючого Будапештського меморандуму на гачку, а навпаки Україна за його існування має міцно тримати їх на цьому ж гачку: або гаранти дійсно виконують Меморандум про гарантії (виділено мною – Г. М.) безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, ставлячи на місце Росію із одночасним нетривалим відновленням української територіальної цілісності, та реально сплачують Києву борги за ядерну зброю і приймають Українську Державу до НАТО і ЄС, взявши перед цим на себе тверді, у вигляді ратифікованих парламентами законів, а не чергових меморандумів, зобов’язання, або Україна змушена буде почати практично реалізовувати своє законне право на володіння ядерною зброєю та відновлення ядерного статусу. При чому український ракетний щит має бути створений за будь-яких обставин (можна і без ядерних боєголовок для початку)!

Українська влада повинна усвідомити одну, підтверджену самим життям суспільств та реаліями міжнародної політики, істину (маю надію, що вона її усвідомлює): «Рахуються з сильними державами (національно-патріотично, економічно, мілітарно), що виключає наявність найменшої корупції, бо вона підточує державні сили, і бояться сильних». Сильні держави є суб’єктами міжнародних відносин, а слабкі – об’єктами. Україна зобов’язана пошвидше стати таким повноправним суб’єктом, щоб не бути об’єктом, як це було при підписанні Будапештського меморандуму, а для цього українська влада має діяти згідно вимог моєї статті «6Д + 3П, або Що необхідно Україні для успіху».

Як я вже говорив, однією з ознак сили держави є її також воєнна могутність, котра особливо потрібна, коли держава сусідить з ворогами, тому для України при існуванні постійної російської збройної загрози вкрай необхідне потужне військо. Моя робота «Будні «крилатої піхоти» показує, яким воно має бути. Крім того, сильні ЗСУ неможливо уявити без сучасних ПС включно з військово-транспортною авіацією, для розвитку котрої Україна має відомі світові сучасні структури, зокрема ДП «Антонов» (владі треба йому всіляко сприяти), що видно з моєї публікації «Авіація чарує!». Тільки українська воєнна могуть зможе захистити нашу Батьківщину від ворожої Росії, змальованої в моїй статті «Вперед – у минуле!».

Лише тоді, коли в Україні більше не буде того, що ми маємо згідно мого дослідження «Українські спецслужби провалилися!», коли не повторюватимуться більше такі ситуації, про які прочитаєте у моєму матеріалі «І навіть це таки дійшло!», коли Україна стане сильною демократичною державою в економічному, воєнному плані та справжнім суб’єктом міжнародної політики, отоді наша рідна Батьківщина зможе реально впливати на світові процеси, зокрема й на КНДР з її ракетно-ядерною проблемою. А до того часу паперові різкі кроки України на зовнішній арені зразка Заяви МЗС України щодо ядерного випробування, проведеного в Північній Кореї 3 вересня 2017 року виглядають не зовсім серйозно.

Україні необхідно бути всебічно сильною – це основне завдання української влади! Якщо влада діятиме в цьому руслі, здійснюватиме для цього необхідні реформи, які вже реалізовані в НАТО і ЄС, буде справедливою до українських жителів, то матиме повну підтримку Українського народу, якщо ж ні, то народ знає, що з нею робити. Але владі, людям завжди треба пам’ятати одне, що позаду нас – Москва, тому дії всіх Громадян України, і влади – у першу чергу, не повинні давати жодної підстави для радості московитського ворога – сусідньої Росії.

Читайте P. S.