Чим Україна лякає Північну Корею? Або Україна має законне право на володіння ядерною зброєю та відновлення ядерного статусу!

   Увесь світ переймається забороненими ООН, але все одно тривартоючими, ракетно-ядерними розробками КНДР.

   Найбільшу стурбованість і готовність навіть до воєнних дій, щоб заставити Північну Корею поважати міжнародне право, проявляють Сполучені Штати Америки. Під час свого виступу на сесії ГА ООН 19 вересня 2017 року Президент США Дональд Трамп сказав: «Сполучені Штативолодіють великою потугою татерпінням. Однак якщо нас змусять захищати себе і союзників, іншого вибору у нас не буде, окрім як повністю знищити КНДР… Північна Корея має зрозуміти: денуклеаризація – єдине прийнятне для неї майбутнє».

   Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ 29 жовтня 2017 року в інтерв’ю японській газеті «Yomiuri online» заявив: «Ми визнаємо, що Європа також знаходиться в межах досяжності ракет (КНДР – примітка моя)... Та альянс має в своєму розпорядженні можливості і рішучість нанести контрудар».

   Пізніше перебуваючи з офіційним візитом у Південній Кореї, Дональд Трамп, згідно повідомлення СNN, 8 листопада 2017 року про ту ж КНДР висловився так: «Зброя, яку ви маєте, не робить вашу країну безпечнішою, вона піддає ваш режим серйозній небезпеці. Кожен крок, який ви робите на цьому темному шляху, збільшує небезпеку… Північна Корея – це не рай... Це пекло, яке ніхто не заслуговує… Я сподіваюся, що говорю… від імені усіх цивілізованих країн, коли я повідомляю Північній Кореї: не недооцінюйте нас. Не випробовуйте нас».

                              Україна проти Північної Кореї. З чим?

   Україна теж не стоїть осторонь ядерної проблеми Пхеньяна. Київ по-своєму реагує на Північну Корею, лякаючи її...

   А як ви думаєте, чим Україна лякає КНДР?

   Не все так просто…

   Доведеться відкрити «велику таємницю».

   Читаємо Заяву МЗС України щодо ядерного випробування, проведеного в Північній Кореї 3 вересня 2017 року: «Україна якнайсуворіше засуджує ядерне випробування, проведене 3 вересня в КНДР, яке в поєднанні з агресивною програмою створення балістичних ракет становить реальну загрозу безпеці вже не лише сусіднім країнам, а й світовій спільноті.

   Україна, яка добровільно відмовилася від свого третього за величиною ядерного запасу та стратегічних засобів доставки, розцінює останні дії Пхеньяну як свідомий, авантюрний і провокативний крок. Учергове доводиться із жалем констатувати, що дії керівництва Північної Кореї прямо і цинічно суперечать численним резолюціям Ради Безпеки ООН.

   Україна закликає Пхеньян відмовитися від будь-яких демонстрацій сили та негайно припинити, відповідно до міжнародного права, всі випробування ядерної зброї, а також без передумов відновити конструктивний міжнародний діалог з метою повної, незворотньої й контрольованої відмови від програм ядерної і ракетної зброї. Україна готова приєднатися до більш рішучих дій міжнародної спільноти… для протидії подальшим ядерним і ракетним загрозам.

   З метою зміцнення режиму нерозповсюдження ядерної зброї закликаємо РБ ООН провести детальне експертне дослідження розвитку північнокорейської ядерної та ракетної програм у контексті виявлення можливої іноземної допомоги Пхеньяну в цій сфері».

   Тепер зрозуміли, чим Україна лякає Північну Корею – КНДР (Корейську Народно-Демократичну Республіку, яка насправді не являється ні народною, ні демократичною, а є комуністичною диктатурою зразка СССР, котрий правдиво показаний у моєму матеріалі «Чому я не хочу вертатись до СРСР?»)?!

   Заявою!

   Хоча заявами, хай їх буде навіть мільярд, Північну Корею можна так налякати, як їжака голою… Ну ви знаєте чим…

   Але зате який войовничий стиль!

   «Україна якнайсуворіше засуджує…», «…закликає… негайно припинити», «…готова приєднатися до більш рішучих дій…».

   Грізно ж звучить, правда?! КНДР, мабуть, аж тремтить від страху! :)))

   І все це – на відповідному внутрішньоукраїнському тлі, характеристику якому мною було зроблено в статті «Чому?», де, зокрема, зазначалося: «Чому ЗСУ за 22 роки нашої незалежності доведені до жалюгідного стану?.. Чому суттєве покращення фінансування стосувалося переважно репресивного апарату, а не війська?..

   Чому протиповітряна оборона України схожа на діряву парасолю, яка не рятує від дощу?..  

   Чому бездумно скорочувалась чисельність повітряно-десантних військ (ніяк не сприймаю назву «Високомобільні десантні війська», штучно підігнану під російську абревіатуру «ВДВ»)?..

   Чому ж таке скорочення не обминуло і морську піхоту Військово-Морських Сил (ВМС) ЗСУ?..

   Чому Повітряні Сили (ПС) ЗСУ майже на ладан дихають?.. Чому розвалена і розкрадена військово-транспортна авіація?..

   Чому ніхто за таке «реформування» ЗСУ, а насправді – розвал, не покараний?..

   Чому не чутно заяв нової влади про вимушений крок України, при подальшій безхребетності Заходу, повернутися до створення тактичної ядерної зброї, якої ми так бездарно позбулися свого часу під тиском Росії та того ж Заходу?».

   А у своїй публікації «Хто?» від 21 березня 2014 року я писав: «Хто з високопосадовців візьме на себе відповідальність за проведення жорстких переговорів щодо надання нам зараз належної військово-технічної та іншої допомоги від США і Великобританії – гарантів територіальної цілісності України в обмін на нашу відмову від ядерної зброї, відповідно до Будапештського меморандуму 1994 року, і отримання недвозначної відповіді: так чи ні?..

   Хто з нової влади не побоїться, у разі ненадання однозначної відповіді з боку США, Великобританії та НАТО, прийняти рішення про… відновлення воєнного ядерного циклу, оскільки Україна має такі можливості?».

   Про ймовірні відповіді на поставлені питання щодо українських здобутків у даний час робіть висновки самі. Від себе можу лише додати, що так, ЗСУ, попри всі труднощі об’єктивного і чималого суб’єктивного характеру, поступово відроджуються, але у вказаних вище проблемних воєнних сферах Україні похвалитися особливо нічим…

                   Будапештський меморандум – символ русофільства

   Тепер знову повернемося до наведеної вгорі Заяви МЗС, котра, між іншим, каже й таке: «Україна, яка добровільно відмовилася від свого третього за величиною ядерного запасу та стратегічних засобів доставки, розцінює останні дії Пхеньяну як свідомий, авантюрний і провокативний крок». Оця згадана добровільна, а насправді добровільно-примусова, відмова зафіксована в Меморандумі прогарантії (виділено мною – Г. М.) безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, який ще називають Будапештським меморандумом. В моєму дослідженні «Меморандум — Резолюція — Постанова — Заява = ?» ви знайдете не лише текст вказаного Меморандуму, а й побачите оту кляту примусовість, котра привела до трагічних наслідків для України від існування цього несправедливого документу, оманливість якого підтверджується відповідним коротким витягом зі вказаного вище дослідження: «Будапештський меморандум рясніє різноманітними обіцянками на адресу України щодо непорушності нашої незалежності, суверенітету, територіальної цілісності та існуючих кордонів з боку країн – гарантів: Росії, Великобританії, США.

   З Росією, котра наплювала на Будапештський меморандум, зараз все стало ясно – це ворожа нам країна… А що ж сталося з Великобританією і США? Куди ділися їхні гарантії? Чому гарантії насправді виявилися фікцією (оце така їхня, включаючи Францію, дружба з Києвом?! – примітка моя)?..

   Раніше я вже наголошував: якщо США і Великобританія не відмовляються від цього Меморандуму (самі вони стверджують, що не відмовляються), то нехай укладають з Україною двосторонні договори про оборону, котрі наповнять його реальними, а не псевдогарантіями та цим самим, на відміну від Росії, продемонструють відсутність подвійних стандартів у відносинах з Україною.

   І нічого США, Великобританії ховатися за недосанкції, безкінечні словесні погрози, тисячні китайські попередження Росії…, на які вона плює з Останкінської телевежі… Нам потрібна реальна, а не бутафорна допомога.

   Українська влада теж повинна діяти жорсткіше на переговорах з Великобританією та США: або вони є справжніми гарантами Будапештського меморандуму, або вони продовжують і надалі дотримуватись подвійних стандартів».

   Адже така приховано-двояка позиція є нічим іншим, як фактичним русофільством. Мало того, що США в 1991 році застерігали Україну від довгоочікуваного проголошення Незалежності, йдучи на зустріч побажанням Москви (моя праця «Горбатого могила виправить? Щодо візитів в Україну Джорджа Буша і Джозефа Байдена» це показує), так вони потім, за підтримки інших країн Заходу, ще й обеззброїли Україну, позбавивши її ракетно-ядерного щита та стратегічної авіації, на догоду, в першу чергу, тій же Росії. Але Вашинґтону нічого було боятися Києва (навіть з ядерною зброєю). Навпаки, США мали б не слухатися своїх совєтологів, оскільки в їхніх моделях світового устрою не було місця незалежній від Москви Україні, а всіляко допомагати молодій державі стати на ноги і вагомо сприяти їй у створенні потужного війська для швидкого виходу її з-під тісної опіки Московії, яка була й залишиться імперською (до остаточного свого розпаду) загрозою всій світовій (західній) демократичній спільноті. На жаль, США, Захід, замість того, щоб після розвалу СССР зробити однозначну ставку на Україну, як основну противагу Росії в Європі, пішли шляхом русофільства, сподіваючись демократизувати насправді ментально нєдємократізуємую Моксель – Московію, яка такий підхід сприйняла за слабкість, що врешті-решт вилилося в зневажання нею західних держав, включаючи самі США, й окупацію частини України.

   «Україна не прагне захопити чужі території. Україна хоче відновити свою територіальну цілісність: для цього їй потрібна допомога світової демократії зброєю, розширенням санкцій (…зокрема в нафтовій галузі) і дипломатичним тиском. Тільки поєднання, одночасне застосування означених трьох механізмів принесе успіх у боротьбі зі злом, яке Росія розносить по світу…

   Чому Захід не почне разом рішуче допомагати Україні зброєю? Ще мало Росія вбила людей в Україні?!.. Врешті-решт, Україна має право на свій збройний захист від російської збройної агресії чи має питати на це дозволу у Німеччини і Франції?!Чому Росія має право поставляти зброю своїм окупаційним силам на Донбасі, а Україна немає права отримувати зброю від своїх західних союзників для відбиття агресії? Єдина надія України в отриманні зброї – це США, якщо вони менше звертатимуть увагу на путінських агентів у Європі. Постійні скигління цих агентів про виключну роль дипломатії у припиненні російського нападу на Україну не дають жодного результату, навпаки… Скільки Заходу разом з Україною можна терпіти таке брехливе, цинічне, хамське путінське знущання над собою?!», – запитую я в своїй публікації «Мюнхен 1938 – Мюнхен 2015».

   Русофільство, умиротворення московитського агресора матиме наслідком лише його нову агресію та війну, а не мир. Тільки посилення антиросійських санкцій, надання Україні летальної зброї при синхронному жорсткому дипломатичному тиску на Московію зупинить кремлівсько-ординського окупанта.

                Захід, США. Русофільству – ні! Українофільству – так!

   До речі, повертаючись до північно-корейської проблеми, є очевидним, що без таємної підтримки і допомоги Росії КНДР самостійно ніколи б не змогла створити власні доволі потужні збройні сили та ракетно-ядерний щит (чи хтось може підтвердити спроможність Пхеньяна при міжнародних санкціях, хай і не всеохопних (до них Москва приєдналася для отвода глаз аж через рік після їх запровадження ООН в 2016 році та й то у бутафорсько-символічному вигляді, що тільки додатково підтверджує існуючий зв'язок Північної Кореї та Росії), зробити це власними силами?!). Ось до чого привело русофільське угодовство Заходу. Пора йому на чолі із супердержавою США твердо ставати на шлях українофільства, викинувши на смітник утопічні плани дружби з Московією (вона дружить лише з тими, хто їй беззастережно підкоряється, а період налагодження начебто партнерських стосунків із демократичними країнами використовує тільки як перепочинок для ще більшого нарощування м’язів з метою підкорення інших народів і відновлення Російської імперії: всі західні мантри, що треба співпрацювати з Росією, зокрема в боротьбі проти міжнародного тероризму, який сама ж Москва й підживлює (мій матеріал «Liberté, Égalité, Fraternité» засвідчує сказане), попри її експансіоністську зовнішню політику, це – короткозорість і шлях в нікуди, підтвердженням чому є Азербайджан (Карабах), Грузія (Абхазія, Південна Осетія), Молдова (Придністров’я), Україна (Крим, Донбас), Сирія, де Росія тупо гне свою імперську лінію, не рахуючись ні з ким (у моїх наступних двох статтях «Чи шльондра, чи імпотент – все одно біда!» й «Незалежна Україна? Маячня!» знайдете докази сказаного), та московське втручання у вибори в США і у різних європейських країнах: зверніться до мого дослідження «Крим… Аляска…»), та виправляти свої минулі помилки хоча б у розрізі Будапештського меморандуму (прочитайте мою публікацію-заклик «Ave vita!»).

   Україна своїми ж конкретними діями, перетвореннями має демонструвати західним партнерам тверде бажання постійно рухатися шляхом демократичних реформ і створення потужного війська задля оборони власної незалежності та свободи Європи від імперських устремлінь Росії. А для побудови воєнної могуті Києву будуть потрібні чималі гроші. Де ж їх брати? Щодо внутрішньоукраїнських джерел, то відповідь на дане питання дає моя стаття «Украина, не подведи Майдан… Не подведи всех нас». Але за українське ядерне роззброєння, закріплене Будапештським меморандумом, під яким стоять також підписи США й Великобританії, Україна, порівняно з реальною вартістю наявного тоді в неї ядерного потенціалу разом із засобами доставки, отримала просто копійки (такими були результати діяльності «реформаторів» Кравчука і Кучми: у моєму матеріалі «Час показав…» знайдете їхні «портрети») та на додачу окупацію Росією Криму й частини Донбасу, тому зовнішні джерела – в першу чергу дві західні держави-підписанти Меморандуму, згідно їх же зобов’язань перед Києвом, теж мають зробити свій внесок на потреби українського війська у належних розмірах, як це засвідчує моя публікація «Ціна незалежності: 1240 чи 600 тисяч?»: «Вартість… однієї ядерної боєголовки, залежно від типу, з тих 1240, що Україна мала на озброєнні після 1991 року, складає, за словами самих ракетників, до $ 50 мільйонів, а загалом – приблизно $ 60 мільярдів (йдеться лише про ціну боєголовок для МБР, а були ж іще самі ракети, ШПУ, стратегічні літаки-ракетоносці та інші види бомбардувальників-ракетоносців з відповідними ракетами для них, тактична ядерна зброя – примітка моя)!..

   Зрештою Україна приєдналася до ДНЯЗ 16 листопада 1994 року, а 2 червня 1996 року остаточно втратила свій ядерний статус.

   Треба наголосити, що Ізраїль (веде непрозору політику відносно власного ядерного арсеналу), Індія, Пакистан та КНДР, володіючи ядерною зброєю, не є учасниками ДНЯЗ і це не привело до їхньої міжнародної ізоляції (винятком є КНДР з її агресивним комуністичним режимом…)».

   Як вам така ситуація з ДНЯЗ і Пакистаном, Індією, Ізраїлем, Північною Кореєю?!

   Між іншим, саму КНДР дуже яскраво характеризує наведена далі інформація.

   У повідомленні Reuters 16 жовтня 2017 року сказано, що в незачитаному розділі копії зауважень заступника посла Північної Кореї в ООН Кім Ін Рена до засідання Комітету ГА ООН з питань ядерної зброї було таке: «До тих пір, поки будь-хто не братиме участь у військових діях США проти КНДР, ми не маємо наміру використовувати або загрожувати використанням ядерної зброї проти цієї країни». Іншими словами це означає сигнал країнам світу, щоби ті не зв’язувалися з Вашинґтоном, зокрема у воєнному плані, тоді у них все буде добре. Хоча Кім Ін Рен і не озвучив дану погрозу, але сам факт існування такого нахабства свідчить, що відносно своєї ракетно-ядерної програми Північна Корея плює на заборонну позицію міжнародної спільноти в особі ООН так само, як Росія нехтує рішеннями ООН про припинення Московським Кремлем порушень територіальної цілісності України та відновлення її у визнаних світовою спільнотою кордонах включно з Кримом, Севастополем і частиною Донбасу.

   До речі, КНДР та Російська Федерація голосували проти прийняття Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» А/RES/68/262 від 27 березня 2014 року й Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Становище в області прав людини у Автономній Республіці Крим і місті Севастополі» A/RES/71/205 від 19 грудня 2016 року (іншого голосування РФ по даній Резолюції важко уявити), якою Росія визнана окупантом, а Крим та Севастополь – тимчасово окупованими територіями. Ці голосування є ще одним доказом існування тісних зв’язків між Північною Кореєю і РФ, а їхня поведінка на міжнародній арені – тотожною – агресивною та зухвалою, про що я вже говорив вище.

Читайте закінчення статті — Ч. 2.