І навіть це таки дійшло!

   «Чому… СБУ… мало уваги приділяла діяльності різноманітних проросійських і російських структур в Севастополі, Криму та в усіх південно-східних територіях України? Чому ця промосковська і московська братія так безкарно себе почуває на українській землі?..

   Чому Державна прикордонна служба (ДПС) України разом зі своїм… розвідорганом… не мала інформації, що діється на російській стороні у зоні її відповідальності глибиною 150 – 200 км? Чому через наш кордон несанкціоновано проникають не тільки російські військові, але й цивільні підбурювачі..? Чому багато порядних офіцерів скаржиться на страшну корупцію? Чому за все це не відповіло керівництво ДПС?», – ось на чому наголошувала моя стаття «Чому?» ще 2 березня 2014 року.

   «СБУ зараз повинна приділити максимум уваги виявленню та затриманню російської агентури, що працює на розвал України, по всій території нашої держави в усіх сферах суспільного життя, в усіх органах української влади…»,– так було зазначено у моєму дослідженні «Меморандум — Резолюція — Постанова — Заява = ?» 26 квітня 2014 року.  

   «…СБУ має здійснювати фільтраційні заходи… щодо всіх людей, які тимчасово перебували під російською окупацією в Криму і потім виїхали на материкову частину України. Такі закони особливого періоду…», – зауважив я у своїй праці «Листи небайдужого… Або перемога, або наша смерть!» 8 червня 2014 року.

   «Оскільки на Донеччині та Луганщині проводиться антитерористична операція (АТО), в дійсності – справжня війна асиметричного типу Росії проти України…, а Росія вже окупувала наш Крим та прагне контролювати всю Україну або принаймні південно — східні області, то  СБУ, МВС  (Національна поліція знаходиться в його підпорядкуванні – примітка моя)… разом з ДПС  і Управлінням державної охорони (УДО)… мають діяти за законами воєнного часу…, щоб не дозволити російській та проросійській заразі розповзтися по всій Україні…

   Події останнього часу… підтверджують ці мої висновки: диверсії…, вбивства чи замахи на вбивство посадових осіб – противників російської агресії, вербування проросійської агентури…, захоплення заручників, тероризування і вбивства мирних жителів…, поширення брехні, страху і паніки серед наших людей, залякування – цей терористичний набір з Донбасу Москва поступово намагатиметься реалізовувати на інших українських територіях…

   Тому СБУ, при взаємодії з іншими правоохоронними органами та їхньому повномусприянні, має бути готовою протистояти цій асиметричній (гібридній) війні Росії проти України… Йдеться про невидиму боротьбу специфічними (контррозвідувальними) методами… нашої спецслужби… проти російського ворога та його агентури на нашій території…

   Російськими спецслужбами… обговорюється план можливого проведення спецоперації в Україні їхніми силами спецпризначення для затримання наших високопосадовців, проти яких Москва порушила кримінальні справи у зв’язку з АТО, і примусової доправки їх на територію Росії…

  Українські спецслужби мають завадити реалізації зазначеного високоймовірного російського плану. А з іншого боку, вони змогли б провести таку ж, тільки дзеркального виду, спецоперацію, зокрема щодо… основних виконавців російського збройного вторгнення в Україну та кучмівських посіпак Бакая, Білоконя і Януковича з компанією?..  

   …СБУ має вичистити від російської агентури, зрадників усіх мастей свої ряди…, а також спільно з іншими правоохоронними органами – владу зверху донизу, лави МВС разом з Національною гвардією України (НГУ), ГПУ, ДПС, УДО, Міноборони (МО), Генштабу (ГШ) ЗСУ, розвідок, ЗСУ, структури оборонно-промислового комплексу, народного господарства по всій території України…», – йдеться в моєму матеріалі «Фільтрація, або Таких «правоохоронців» – на мило!» від 1 серпня 2014 року.

   «А те, що ніхто з високопоставлених прикордонників (та й не тільки вони) палець об палець не вдарив впродовж майже всього літа на ділянці кордону східніше Маріуполя (після визволення цього міста від російських бойовиків і сепаратистів там було практично спокійно), щоб встановити поблизу українського державного рубежу хоч примітивні інженерні споруди та мінні поля позаду (в результаті чого до близько 200 км неконтрольованого нами відрізку кордону додалося ще майже 250 км), інакше як державною зрадою назвати не можна. І нікого за таку злочинну бездіяльність не притягнуто до кримінальної відповідальності…

   В цій ситуації мали б жорстко реагувати керівники СБУ і Генеральної прокуратури України (ГПУ). На жаль, цього немає. Виходить, що ці дві структури покривають, по суті, шкідництво попереднього керівництва ДПСУ на користь російського агресора і тому теж повинні понести відповідальність за співучасть у злочині», – на цьому наголошує моя робота «Лист Голові Служби безпеки України…» 28 листопада 2014 року.

   «Де українські правоохоронні органи (…МВС,  прикордонне відомство) і спецслужби (СБУ, розвідувальне співтовариство)? Коли вони скажуть своє слово у виявленні та знешкодженні злочинних елементів, котрі руйнують, за зовнішнього сприяння, нашу державність? Чи їм ще мало Криму і Донбасу?!», – запитував я в своєму дослідженні «Тель-Авів – Москва – Київ» 10 грудня 2014 року.

   «Про крайню потребу переведення всіх силових структур (СБУ, МВС…, Держприкордонслужби, УДО…) по всій території України на посилений режим несення служби (фактично вони мали б діяти за законами воєнного часу), щоб не дозволити російській-проросійській нечисті ширитися нашою землею, я вказував ще на початку серпня 2014 року у своїй статті «Фільтрація, або Таких «правоохоронців» – на мило!». Такого рішення досі немає…», – це було черговим моїм нагадуванням українській владі щодо необхідності посилення антитерористичного, контррозвідувального режиму в Україні у публікації «Краще пізно, ніж ніколи…» 26 січня 2015 року.

   «Чому такий бєзпрєдєл став можливим? Та тому, що кримінал на Донбасі зрісся з міліціонерами (тоді ще була міліція – примітка моя), СБУшниками, прикордонниками, митниками, прокурорами, податківцями, суддями, всіма органами місцевої влади… Україною там і не пахло, а Москва цим користувалася на повну потужність при повній бездіяльності СБУ, МВС, ГПУ, Держприкордонслужби. Чим це все закінчилося? Окупацією…

   Аналогічна ситуація була і в Автономній Республіці Крим.  Україною там теж не пахло: Росія почувалася, як у себе вдома… Правоохоронні органи, зокрема СБУ і прикордонники, бездіяли: російські спецслужби, Чорноморський флот РФ, російські та проросійські організації, що хотіли те й робили… Весь вказаний бєзпрєдєл, як і згодом на Донбасі, закінчився російською окупацією Криму», – отакого кричущого фактажу додає моя праця «Донбас = Закарпаття?» 14 липня 2015 року.

   «Якби українська влада зробила належні висновки з російської агресії – фактично неоголошеної війни Росії проти України, то всіма силами через СБУ (в першу чергу, як спецслужбу) старалася б посилити контррозвідувальний режим на українській території, зробивши його максимально жорстким, та разом з іншими правоохоронними органами (МВС – Національна поліція, ГПУ, Держприкордонслужба в межах їхньої компетенції) проводити безжалісні фільтраційні заходи…, що мінімізувало би можливості будь-кого, включаючи різнобарвну «п’яту колону», здійснювати злочини на зразок вбивства Павла Шєрємєта і руйнувати українську державність асиметричними (гібридними) операціями», – зауважив я у своєму матеріалі «Враг нє дрємлєт!», оприлюдненому 22 липня 2016 року.

   «…вбивство Вороненкова ще раз підтвердило мою тезу, що українська влада загалом і СБУ, МВС – поліція, ГПУ, УДО та Держприкордонслужба зокрема не зробили повністю належних висновків… з російської збройної агресії, яка вже триває три роки, і готовності Московії постійно торпедувати стабільність на українській території поза межами АТО… І чого тут більше – небажання, невміння, недбалості, неорганізованості – важко сказати. Цілком можливо, що й всього разом...

   СБУ треба рішуче позбуватися наслідків попередньої шкідливої кадрової політики… та проводити жорстку контррозвідувальну діяльність, фільтрувальні заходи для упередження можливих диверсій, вбивств неугодних Росії людей… на всій українській території. Сказане про кадри і фільтрацію стосується й інших силових структур…

   …відповідні служби та українська влада зобов’язані зробити правильні висновки, щоб подібні випадки(вбивство Вороненкова – примітка моя)не могли повторитися або хоча б ймовірність їхнього повторення стала близькою до нуля.

   Якщо таких висновків не буде, то вбитий Денис Вороненков… не стане послєднєй жєртвой…», – сказано в моїй статті «Послєдняя жєртва?» 30 березня 2017 року.

   «…караючий меч (спецзаходи) українських спецслужб… повинен смертельно впасти на голови зрадників і ворогів України, незалежно від їхнього місцезнаходження (це я пропонував ще у серпні 2014 року, підтвердженням чому є вже згадана вище моя стаття «Фільтрація, або Таких «правоохоронців» – на мило!»), адже вони є злом…, так, як це робив Ізраїль, знищуючи причетних до масових вбивств євреїв – Голокосту німецько-нацистських воєнних злочинців по всьому світу…», – підкреслив я у своєму дослідженні «Українські спецслужби провалилися!» 30 вересня 2017 року.

   «…СБУ має не лише належним чином проводити АТО…, а й боротися із російськими агентурою та інформаційними впливами по всій Україні», – ще одне моє нагадування спецслужбі про її обов’язки, викладене в публікації «СБУ вмиває руки?!» 18 жовтня 2017 року.

   Чому керівники СБУ, МВС, Національної поліції України (НПУ), НГУ, ДПС на тлі активізації із березня-квітня 2014 року шпигунської, диверсійно-терористичної діяльності російських спецслужб на українській території поза зоною АТО одразу не подбали про посилення антитерористичного і контррозвідувального режиму, бо ж це є очевидною прописною істиною для особливого періоду?!

   Чому не вживали відповідних заходів їхні вищі начальники?!

   Аж ось нарешті 31 жовтня 2017 року з’явилося інформаційне повідомлення РНБО України «СБУ, Нацполіції та Держприкордонслужбі доручено посилити антитерористичний і контррозвідувальний режим, – О. Турчинов» (і навіть це таки дійшло!), де сказано наступне: 

   «Терористичні акти, диверсії, зухвалі вбивства…, – усі ці події, що сталися останнім часом в Україні, пов'язані з впровадженням спецслужбами Російської Федерації активної фази плану щодо дестабілізації внутрішньополітичної ситуації в державі.

   Про це заявив Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов...

   За його словами, терористичні акти, спрямовані проти журналістів, працівників СБУ, Головного управління розвідки (напевно МО, бо окремого такого органу не існує – примітка моя), а також жорстоке вбивство військовослужбовця Аміни Окуєвої спрямовані на нагнітання страху, розпачу та невпевненості населення у спроможності державних інституцій забезпечити правопорядок та спокій у суспільстві.

   «З урахуванням цих реальних загроз СБУ, Нацполіції та Держприкордонслужбі України доручено посилити антитерористичний і контррозвідувальний режим, прикордонний контроль та охорону державного кордону з Російською Федерацією...

   Допомогу в реалізації цих заходів надаватимуть усі силові структури України…», – підсумував Секретар РНБО України».

   Я спеціально навів підбірку витримок із моїх публікацій, починаючи від 2 березня 2014 року, коли вже тривала російська збройна агресія, щодо гострої потреби посилення антитерористичного і контррозвідувального режиму в Україні, за які несе пряму відповідальність СБУ згідно вимог Законів України, зазначених у вже вказаному вище моєму матеріалі «СБУ вмиває руки?!» (відповідні пропозиції я неодноразово надсилав окремим українським високопосадовцям), аби читачі самі могли порівняти процитовані витримки з повідомленням РНБО 31 жовтня 2017 року, оскільки в ньому йдеться про «події, що сталися останнім часом» та впровадження «спецслужбами Російської Федерації активної фази плану щодо дестабілізації внутрішньополітичної ситуації в державі».

   Насправді зазначені фактори були характерними для України вже у березні-квітні 2014 року, але, на жаль, українська влада в особі РНБО, СБУ, МВС (Національної поліції), ДПС тоді не вдалася до запровадження максимально жорсткого антитерористичного і контррозвідувального режиму від самого початку війни Росії супроти України, а почала належним чином реагувати лише через три з половиною роки та й то тільки після чергового резонансного політичного вбивства. Причини цього вказані у вже згаданій угорі моїй статті «Послєдняя жєртва?»: через них, зокрема недосконалу кадрову політику (в якій українським патріотам-фахівцям зверхники-керівники не дозволяють остаточно взяти гору над пристосуванцями, перекинчиками і русосовєтофілами, бо для багатьох руководітєлєй, владно-псевдодержавницького чи опоблоківсько-регіоналівського походження, Москва й надалі залишається столицею), Денис Вороненков не став послєднєй жєртвой… 30 жовтня 2017 року неподалік селища Глеваха Васильківського району Київської області приблизно о 20:00 була вбита українська та чеченська патріотка, противник імперсько-ворожої Росії, кадировського режиму Аміна Окуєва, а її чоловік, побратим, соратник, людина такої ж ідеології, як і вона, ворог Путіна та Кадирова Адам Осмаєв –  поранений.

   Українські спецслужби, котрі вже «відзначилися» у справі Павла Шєрємєта, деяких високопоставлених вбитих силовиків, незапобігання знищенню військових баз (немає належного контррозвідувального забезпечення), у справах Януковича, відсутності тотальної зачистки російської агентури і московської «п’ятої колони» (яким чином в Росії опинився Арсен Клінчаєв й багато інших йому подібних мерзотників?) та непроведення відплатних акцій на території московитського ворога, що підтерджує наведене вище моє дослідження «Українські спецслужби провалилися!», не змогли запобігти і вбивству Аміни Окуєвої. Дана ситуація просто шокує, адже на неї й її чоловіка вже був скоєний замах 1 червня 2017 року, тому їм була надана персональна охорона, від котрої «після того, як закінчився термін надання держохорони, вони відмовилися… після кількох місяців з часу інциденту» згідно коментаря «Українській правді» 30 жовтня 2017 року речника Національної поліції України Ярослава Тракала. Відмова могла бути пов’язана із недовірою до охоронців через ту ж кадрову політику в силових відомствах, потребуючу серйозних змін. Та й не завжди фізична охорона може врятувати від добре спланованого і виконуваного професіоналами вбивства.

   Але ж спецслужба – СБУ, як національний контррозвідувальний орган, зобов’язана була здійснювати постійний контррозвідувальний супровід Аміни Окуєвої та Адама Осмаєва з усім комплексом оперативно-технічних заходів, тобто працювати на упередження. Переконаний, що при фаховому виконанні такої роботи можна було б запобігти не лише вбивству Аміни Окуєвої, а й виявити ворожу (російську) агентурну (шпигунську) мережу (мережі), пов’язану (пов’язані) із її вбивством, котра (котрі) діє (діють) в Україні, щоб влаштовувати диверсії, терористичні акти, щоб убивати, лякати, сіяти паніку, невпевненість людей у завтрашньому дні і недовіру громадян до своєї держави (до цього також можуть бути причетні закидувані на нашу територію розвідувально-диверсійні групи російських військ спецпризначення або ССО ВС РФ, включаючи кадировців, залегендовані під добровольцєв – «ополчєнцєв» промосковських маріонеткових утворень «ДНР»/«ЛНР», при сприянні завербованої росіянами місцевої агентури) та у московитів все одно нічого не вийде.

   Українська влада зобов’язана невідкладно переглянути свої підходи, включаючи кадрові, у здійсненні внутрішньоукраїнської безпекової політики і прийняти необхідні рішення Президентом України, РНБО України, якщо треба, то й Верховною Радою України і Кабінетом Міністрів України, відповідно до їх компетенції (оскільки з повідомлення РНБО 31 жовтня 2017 року не зрозуміло, хто, адже безпосередньо Секретар РНБО не наділений такими повноваженнями, правильно, але дуже пізно (принцип «Краще пізно, ніж ніколи…» тут недоречний, бо за таку злочинну розхлябаність доводиться платити надто високу ціну: про це йдеться у моїй публікації «Це теж нарешті дійшло!») наказав СБУ, Національній поліції та Держприкордонслужбі посилити антитерористичний і контррозвідувальний режим), заради безпечного життя людей в Україні та унеможливлення (мінімізації можливостей) появи нових жертв замовних політичних убивств!