Будні «крилатої піхоти». Ч. 2
«Крилата піхота» покидає борти Іл-76. Такі її будні.
В моєму активі є не один десяток різновидових стрибків (про них розповідає
мій матеріал «Крилата піхота» forever!») з багатьма типами парашутів із
різних літальних апаратів, включаючи Іл-76, а загалом – більше сотні.
Після бойового парашутного десантування з технікою на незнайомий
майданчик Яворівського полігону разом з американцями (командир групи
капітан Еванс, 82 ПДД, – по центру в касці: з ним вітається начальник
аеромобільних військ СВ ЗСУ полковник Іван Якубець, який зустрічав нас на
полігоні) 17 липня 2000 року. Георгій Манчуленко – третій з лівого флангу
(передній план).
Парашутисти, які жодного разу не десантувалися парашутним способом
із військово — транспортних літаків, зокрема з Іл-76 в ЗСУ,
не можуть називатися десантниками.
16 липня 2002 року я здійснив парашутний стрибок у складі екіпажів БМД-1
(першим слідом за технікою через 3 секунди покинув Іл-76) разом із батальйоном
десантників на невідомий майданчик полігону в районі Гвардійського
Дніпропетровщини (завантаження було в Болграді Одеської області) під час
навчань, пов’язаних із передислокацією туди 25 окремої повітряно — десантної
бригади (ОПДБр; про неї та ССО йдеться в моїй статті
«Меморандум — Резолюція — Постанова — Заява = ?»),
вириваючи її зі складу 1 АеМД, сформованої на базі частини колишньої
98 повітряно — десантної дивізії (ПДД),
яка більшістю особового складу після розвалу СССР перейшла до Росії.
На навчаннях був присутній Президент України, котрий після слів їхнього
коментатора, заступника командира 1 аеромобільної дивізії (АеМД), який сам мені
розказав цю історію по завершенню навчань, що першим десантувався секретар
комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони,
народний депутат України трьох скликань Георгій Манчуленко,
вигукнув: «Він і тут є?!».
Я був категоричним противником: 1) передислокації 25 ОПДБр
(один з можливих варіантів, запропонованих мною, передбачав розгортання на
Дніпропетровщині десантно — штурмової бригади, не повітряно — десантної,
тобто аеромобільної, як тоді було прийнято неточно називати десантників),
2) поступового перетворення 1 АеМД, котра взагалі мала залишатися ПДД
(так є в різних країнах НАТО з бригадно — корпусною структурою збройних сил,
включаючи США) та розміщуватися в Болграді (по сусідству з
Північноатлантичним Альянсом – союзником України), на чисто механізовану
з важким, не здатним до парашутного десантування, озброєнням і технікою
та, зрештою, її розформування в 2003 році.
Кілька років з допомогою багаточисельних усних, письмових звернень до
високопосадовців, політичного тиску мені вдавалося відстоювати таку позицію,
але остаточне рішення верхами було прийнято весною 2002 року під час
парламентської виборчої кампанії, коли в мене не було змоги йому протистояти,
оскільки доводилось активно працювати для своєї перемоги у тодішньому 203
виборчому окрузі Чернівецької області. Тому я й вирішив здійснити парашутний
стрибок разом з десантниками 25 ОПДБр, щоб самому побачити умови її
розміщення на новому місці.
Моя позиція отримала додаткове підтвердження.
Я був категоричним противником територіального способу комплектування українського
війська, коли особовий склад частин, дислокованих на територіях
тих чи інших адміністративно — територіальних одиниць України, практично
повністю формувався військовиками із місцевих жителів цих адмінодиниць, та
тотального скорочення чисельності ЗСУ, що владою цинічно називалося їхнім
«реформуванням», нижче межі 400 – 450 тисяч чоловік,
а після вступу до НАТО – не нижче 375 тисяч
(Наполеон І Бонапарт сказав: «Народ, який не бажає годувати свою армію,
незабаром буде вимушений годувати чужу»),
бо вважав і вважаю сусідню Росію постійним, вічним основним ворогом України,
для захисту від якого потрібне боєздатне потужне українське військо,
(проаналізуйте мої дослідження
«Наше майбутнє – в об’єднаній Європі, а не на руїнах Російської імперії»,
«Чи здатні ми бути вдячними?»,
«Чому я не хочу вертатись до СРСР?»,
«Золота Орда, Московська (урядова) православна церква і «русскій мір»,
«Європа – у перехресті прицілу!»,
«Росіє, віддай вкрадені тобою українські гроші!»,
«Пам’ятайте, що Росія завжди була вашим ворогом»,
«Обережно – Росія! 10 завдань українцям»,
«Про «ватників», дурнів, чистоплюїв і запізнілу реакцію…»,
«Who are you, Mister Flynn?»),
загрозою Європі та всьому демократичному співтовариству!
Дії Росії постійно підтверджують моє бачення.
Я залишаюся переконаним прихильником відповідності назви ПДВ ЗСУ їхній
реальній суті з домінуванням десантованого над недесантованим компонентом
і наявності у них десантно — штурмових бригад, що мають важкі озброєння та
техніку, включно із гірською складовою.
Я вважав і вважаю НАТО та США основними союзниками України на Заході!
Я вважав і вважаю набуття Україною членства в Організації
Північноатлантичного договору та максимальне розширення нею
співробітництва зі Сполученими Штатами
(читайте мою публікацію «Це теж нарешті дійшло!»)
гарантією збереження української державності!
ПДВ повинні дислокуватися поблизу, поруч з аеродромами (так було в Болграді,
а в Гвардійському до нього – кілька десятків км, які під час бойових дій заберуть
дорогоцінний час на переміщення і завантаження в літаки) та висуватися на випадок
війни із оперативної глибини своєї території, а не знаходитися поблизу кордону з
ворогом, котрий одні із перших масованих ударів наноситиме по аеродромах,
інших важливих об’єктах, розміщених ближче до нього.
Вказані вище шкідницькі дії конкретних високопосадовців мали б отримати
кримінальне покарання, щоб іншим більше не хотілося займатися подібним.
Якби не було таких «реформ» ЗСУ, то ситуація в Криму і на українській частині
Донбасу була б іншою.
Час показав… руйнівні наслідки діяльності моїх опонентів.
Час підтвердив мою правоту!
Десантники ЗС США з парашутами покидають борт військово — транспортного
літака Boeing C-17 Globemaster III, який прийшов на заміну С-141 (нижче).
Lockheed C-141 Starlifter здійснюють парашутне десантування
воїнів 82 ПДД ЗС США.
Навіть гроза не може завадити десантникам на парашутах
дістатися з неба до землі!
Дивіться мою статтю «Небеса грозяться!».
Військово — транспортний літак Lockheed C-130 Hercules в дії!
Американський десантник покидає С-130 над Німеччиною
24 лютого 2015 року.
Фото – з мого власного архіву та Інтернету.
Ось такі вони парашутні підкорювачі неба, звідки до космосу не так і далеко!
Ось такі вони повітряні побратими підкорювачів
безповітряного (космічного) простору!
Про космічних покорителів йдеться в моєму матеріалі
«STS – 87: 19 років космічній місії. Окремі маловідомі сторінки».
Ось такі вони безстрашні повітряні десантники!
«Крилата піхота» forever!
4 коментарі