Будні «крилатої піхоти»


                           Такими є  повітряно — десантні війська (ПДВ),

                    які дуже влучно називають ще «крилатою піхотою»!

    «Люди називають тебе ненормальним, коли ти робиш те, на що у них ніколи не  

  вистачило би сміливості», – ця народна мудрістьв повній мірі стосується воїнів —  

 десантників і подібних їм сміливців – представників інших ризикованих професій.

                                                     Читайте мої спогади

           «Перша національна експедиція «Україна – Північний полюс – 2000»

                                                     про арктичну епопею.

                                                      У двох своїх статтях

                  «Як російський офіцер у своїх батьків — українців стріляв…» та  

                                                  «Льотчики «малюють»!»

        я розказую про свій шлях до лав «крилатої піхоти», а нижче ще й показую.

                     Україні вкрай потрібні сучасні повітряно — десантні війська

                (моя публікація «Чому?» містить інформацію про їхні проблеми),

 як реальний, а не на папері, повноцінний окремий рід військ – стратегічний резерв        

                                      Верховного Головнокомандувача ЗСУ.

      Вони мають бути одним з наріжних акцентів для української влади на шляху

                             побудови ефективної Воєнної організації держави.

                                               Успіхів, «крилата піхото»!


                                  Я – офіцер повітряно — десантних вйськ!

 На жаль, у мене немає копії рапорту «на гору» (тоді не додумався її зробити),

   в якому я емоційно, щиро аргументував своє бажання стати десантником.

              Після виконання бойового завдання зі своїми десантниками…

                     Командир взводу Георгій Манчуленко стоїть 8-й зліва.

Перед посадкою на борт Іл-76 для парашутного десантування, літо 1989 року.

                                  Впізнаєте мене 26 — річного?

           Даруйте за таку якість фото – роки беруть своє… :)))


На пам'ять про службу в повітряно — десантних військах.

Завантаження 2006 року техніки (тут БМД-1) 25 ОПДБр на борт літаків

                      Іл-76 для десантування парашутним способом.


Одразу після парашутного десантування техніки (БМД, бронетранспортери  

    десантні (БТР-Д), вантажні автомобілі, буксирувана й самохідна артилерія,

 Пересувні протитанкові системи, зенітки, рухомі пункти управління і зв’язку,

   матеріально — технічного забезпечення, інженерні й радіаційного, хімічного,    

    бактеріологічного захисту машини, мобільні польові госпіталі) стрибають

           з парашутами зі зброєю та іншим бойовим спорядженням екіпажі і

      розрахунки та всі «крилаті піхотинці» визначеного десанту (залежно від

завдання можуть бути тисячі людей й десятки, інколи сотні, технічних одиниць;

                         швидкість літаків при десантуванні – до 400 км/год).

           Техніка на багатокупольних вантажних парашутних системах (БКС)

 або ПРС (нижче) і за нею десантники на людських парашутах — куполах (деякі з

них дозволяють стрибати із висот у діапазоні 200 м – 8 км) повернуться на землю

в тилу ворога, щоб приступити до найважчого – виконання бойових завдань.

                                                           З неба – в бій!

Парашутно — реактивні системи (ПРС) із твердопаливними реактивними  

    гальмівними двигунами для десантування авіадесантованої техніки у дії!

 Екіпажі також можуть десантуватися всередині БМД, БТР-Д на спеціальних,      

  схожих з сидіннями космонавтів, але простіших, кріслах при допомозі БКС

 або ПРС, що в реальних умовах війни у кілька разів скорочує підготовку до

бою, дозволяючи розпочати його одразу після приземлення. Техніка та люди

          мають якнайшвидше дістатися землі, щоб їх не знищили в повітрі.

На жаль, у ПДВ ЗСУ є серйозні проблеми із забезпеченням БКС, ПРС (останні

фактично відсутні і дуже складні в експлуатації) та іншою чисто десантною технікою.

Керівництву України, ЗСУ, оборонно — промислового комплексу є над чим працювати.

    Розвідники (дивіться нижче) перед початком повітряно — десантних операцій

              діють за іншим планом з завданням уможливити їхнє проведення.

Розвідувальні, розвідувально — диверсійні групи повітряно — десантних військ

    і ССО (військ спеціального призначення) можуть здійснювати (у бойових

    умовах – переважно вночі) парашутні стрибки на системах типу «літаюче

крило» з літака на великих висотах (8 – 11 км), використовуючи індивідуальні   

    дихальні апарати (є з можливістю одночасної роботи як в повітрі так і під

  водою), із низьким (HALO: High Altitude – Low Opening: велика висота – низьке   

  розкриття, затяжний стрибок) чи високим (HAHO: High Altitude – High Opening:

     велика висота – високе розкриття, орієнтація – за навігаційним обладнанням і   

    безшумний переліт на десятки кілометрів від місця десантування) розкриттям  

        (ручним, примусовим) парашутів залежно від завдання й можливості

       (неможливості) перетину літаком повітряного кордону іншої держави.

Аеродром м. Болград (Одещина), 17 липня 2000 року. Перед завантаженням у  

       військово — транспортний літак Іл-76 для парашутного десантування

 (народний депутат України Георгій Манчуленко – другий з правого флангу)

                    на Яворівський полігон (Львівщина) під час спільних

 українсько — американських навчань «крилатої піхоти» «Щит миру – 2000». 

                                          Десантники – на борту Іл-76.

Читайте закінчення — Ч. 2.

 

 

 

 



 

 


0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте