Розкоші й злидні українських (не куртизанок) можновладців…
Згідно законодавства вже закінчився термін подачі електронних декларацій за 2016 рік окремими категоріями українських громадян. Можна підбити підсумки…
Будучи в житті, у політиці і державній діяльності ідеалістом, романтиком, мрійником (мій «Маніфест порядності» демонструє: чим більше є принципових, порядних людей, тим здоровіше суспільство), як мене називали й називають кожен на свій смак друзі, товариші, побратими, я боровся за те, щоб в незалежній Україні не було бідних. Електронне декларування (за 2015 рік, висвітлене у моїй статті «Ніхто не хотів помирати, ні – декларувати…», та за 2016 рік) показало, що так і сталося, та… лише для касти можновладців, тобто для невеличкого прошарку українського суспільства, але не для його абсолютної більшості. А метою моєї безкомпромісної боротьби, як і моїх багатьох соратників,
Джерело світлини: Iryna Kravchuk, facebook.
активістів, проти СССР за незалежність України (назва мого матеріалу «Хіба можна розчаруватися в Україні?!» є однозначною – не можна) було створення таких умов життя українцям, коли б бідних було не більше, із тенденцією до постійного зменшення, ніж тепер багатих можновладців (старші покоління, наші батьки (зверніться до мого есе «Мамі…» з посвятою Матерям), сучасники заслуговували й заслуговують пристойного буття),тобто все вийшло з точністю до навпаки, бо, на жаль, гору в українській політиці з 1991 року, при незначних винятках, взяли ті, що є типовими пристосуванцями до нових українських реалій, а не переконаними українськими незалежниками, ті, які відкидають мої та моїх однодумців принципи, ті, хто народом лише вміло прикривається задля особистого, а не загальнонародного, збагачення, хоча на виборах народ дуже часто підтримує саме своїх ошуканців — пристосуванців, котрі роками й складають більшість у владі, продовжуючи ошуканство свого ж народу, який їх і обирає. Отака виходить народна «мудрість». Але опускати руки не можна (моя філософська замітка «Самопорятунок, або Ніколи не здавайся!» також це стверджує): революційні 2004, 2013 – 2014 роки мають надихати українців.
Купаючись в розкошах, домінуюча більшість власть імущіх духовно та морально є злиднями раз дозволяють собі безсоромно знущатися над Українським народом, не дбаючи про його гідні умови існування й не лише матеріальні, котрий реально, фізично у переважній своїй чисельності живе злиденно, але при цьому дух і мораль тримає високими (хоча далеко не весь таким є, зокрема в розрізі мудрості, розуму: моє дослідження «Про «ватників», дурнів, чистоплюїв і запізнілу реакцію…» це підтверджує) й демонструє готовність боротися проти можновладців, коли вони хочуть залізти йому на голову та перетворити на своє рабське бидло (у моїй публікації «Наочний приклад, або Люди будьте Людьми!» показано, що такого нікому не варто робити), і жертовність у боротьбі за свої людські права (переважно пасіонарно-ідеалістична, романтична його частина й навіть не всі ті, хто вчасно зорієнтувався та зумів очолити той чи інший масовий протестний рух, бо відомо, який шлейф пристосуванства і негребування брудними методами для власного збагачення за рахунок обдирання українців тягнеться за багатьма з них: мої статті «Це – тривожний сигнал!»,
«Горбатого могила виправить? Щодо візитів в Україну Джорджа Буша і Джозефа Байдена»,
«Владна багатоголовість доведе нас до цуґундера!»,
«Ні розуму, ні совісті?» будуть для читачів цікавими в антикорупційному, зокрема, розрізі), підтвердженням чому є здійснені народом після відновлення незалежності України дві революції – Помаранчева та Революція Гідності, активним учасником котрих я був.
З іншого боку, «кожен народ має той уряд (тобто владу – примітка моя), якого він заслуговує», – так писав Жозеф де Местр, посланець королівства Сардинія при російському дворі, у листі від 27 серпня 1811 року, повідомляючи своєму двору про нові закони імператора Олександра I.
Влада – слуга народу (стаття 5 Конституції України), а в реальності виходить, що народ – слуга влади. Такого в принципі не повинно бути! Українські революції мають слугувати уроком для неї, якщо вона є притомною! Тільки російська агресія грає роль стримуючого фактору для виступу Українського народу проти свавілля і відчуття безкарності сильних цього світу (проаналізуйте мій матеріал «Конституція України не діє!»), право якого (люду) на повстання проти будь — якої антинародно — узурпаторської влади, посадового непотребу однозначно треба закріпити в Конституції України!
Американський учений — фізик, державний діяч, один із авторів Декларації незалежності та Конституції США Бенджамін Франклін (1706 – 1790) говорив: «У ріках і поганих урядах (розуміється влада – примітка моя) зверху плаває найлегше» (читайте мою програму «6Д + 3П, або Що необхідно Україні для успіху»).
Можновладці (моя аналітична розвідка «Дбають» про український народ» розказує, як вони ставляться до українців), намагаючись перебити негатив від оприлюднення своїх електронних декларацій з позахмарними багатствами сумнівного походження (багато із них взагалі завжди працювали в бюджетній сфері), запровадили, наразившись на критику підтримуючого Україну у війні з Росією всього західного демократичного світу, електронне декларування й для громадських активістів, що через різні антикорупційні громадські організації реально протидіють корупції(зверніться до моєї публікації «Корупція – наш рулєвой? Кого і як треба люструвати…»), та подумують високопосадовці запровадити його (на тлі процвітання олігархії: для неї якраз потрібне детальне декларування, хоч влада вже мовчить про деолігархізацію; моя стаття «Або незалежність, або олігархи!» заставляє задуматися, що для України є важливішим) також для всіх (яке відношення мають громадські активісти, можливо за винятком лише керівників антикорупційних громадських структур (питання дискусійне), і звичайні люди до можновладців?!)простих українських громадян. Цього допустити не можна, а виконання статті 67 Конституції України (вона вказує: «Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом (виділено мною – Г. М.)») людьми, не наділеними владними повноваженнями й іншими керівними розпорядчими функціями очільників підприємств, установ і організацій, може бути забезпечено паперовими, простішими за електронні, деклараціями (всім чесним громадянам взагалі нічого приховувати) при відповідному законодавчому врегулюванні даного питання.
Хоча 15 червня 2017 року на брифінгу в Запоріжжі Прем’єр — міністр України про введення загального обов’язкового декларування статків фізичних осіб заявив, що «фактично ця система впроваджена не буде». Він скасував Конституцію України?!
Ось така ситуація з українським декларуванням майна й доходів громадян – гіркі підсумки…
Харс Єнсен (1904 – 1971), політичний радник голови Соціал — демократичної робітничої партії Швеції, виступаючи в 1932 році на засіданні комітету Ріксдаґу (парламенту) з міграційної та демографічної політики щодо відтоку шведських мізків, сказав: «Коли із країни виїжджають учені, інженери, лікарі й інші представники розумової праці, коли її покидає цвіт народу – інтелігенція, то потім правителями там стають бізнесмени, політиками – плебеї і пройдисвіти з вулиці, а депутатами Ріксдаґу – базарні спекулянти, спортсмени та артисти».
Описаний вище стан справ в українському суспільстві має бути поламаний з виведенням на чисту воду всіх корупціонерів й продажних можновладців (для довідки: куртизанки – продажні, себто легкої поведінки, жінки – «елітні» шльондри для «вищого», в тому числі владного, світу, дороговартісні повії), оскільки він не відповідає ні стандартам НАТО, ні стандартам ЄС, до яких Україна повинна вступити заради людського життя своїх громадян, заради побудови правової держави, заради збереження своєї державності, про що йдеться у моїй статті «Це теж нарешті дійшло!».
0 коментарів