Мамі…

                                                                      Присвячується всім Матерям у їхній День… 

      
                         

За все, що маю, дякую тобі,

За все, що маю і що буду мати…

Ночами сняться зорі голубі

І вишні білі на причілку хати.

Немов пилинку світ мене крутив,

Ловив я мрію і мету високу.

Пробач мені, що тяжко завинив,

Лишив тебе на старість одиноку.

Та й що я знав, коли із дому йшов,

Хіба я міг в ту пору зрозуміти,

Яка то святість – мамина любов,

Яка то мука, як лишають діти...

Аж отепер, коли я – батько сам

І час настав стрічать і проводжати,

Я знаю ціну тим гірким сльозам,

Які тобі судилося спізнати.

Тому то сняться зорі голубі

І вишні білі на причілку хати.

Тому спішу подякувать тобі

За все, що маю і що буду мати...

   «Немов пилинку світ мене крутив, ловив я мрію і мету високу. Пробач мені, що тяжко завинив, лишив тебе на старість одиноку» та «Вони прозріють, але пізно буде: черешня всохне, мати одцвіте»,– золоті слова Миколи Луківа (краще й не скажеш), присвячені Мамі… Моя Мама завжди проводжала мене до хвіртки на дорогу, коли я залишав її одну після чергових відвідин, і одцвіла 12 січня 2009 року… Нема вже кому зустрічати й проводжати… Як не стає наших батьків, ми перестаємо бути дітьми…

Росте черешня в мами на городі,
Стара — стара, а кожен рік цвіте.
Щоліта дітям ягодами годить,
Хоча вони й не дякують за те (2).

 Приспів:
Мамо, мамо, вічна і кохана…
Ви пробачте, що був неуважний.
Знаю, Ви молилися за мене
Дні і ночі, сива моя нене.

Живе старенька мати у господі –
Невтомні руки, серце золоте.
Щодня і дітям, і онукам годить,
Хоч рідко хто з них дякує за те (2).

 Приспів.

Ну що ж, про вдячність забувають люди,
Душа сліпа у щасті, а проте

Вони прозріють, але пізно буде:

Черешня всохне, мати одцвіте (2).

   Тепер, коли я сам є батьком «і час настав стрічать і проводжати», інколи приходить до мене у снах моя Мама біля нашої рідної хати, де ростуть і вишні й черешня, котрі ще щоліта її дітям та онукам ягодами годять…