Нарешті дійшло!
22 березня 2017 року після поіменного голосування (за 232, проти 1, утрималися 3, не голосували 91) Верховна Рада України прийняла Постанову «Про Звернення Верховної Ради України до Конгресу Сполучених Штатів Америки щодо безпекових гарантій» (законопроект № 6111 від 22 лютого 2017 року), якою затвердила вказане Звернення. В ньому, зокрема, зазначено:
«Відповідно до духу і букви Будапештського меморандуму, а також на розвиток стратегічного партнерства між нашими державами звертаємося до США з проханням розглянути питання щодо укладення з Україною оборонної угоди та надання Україні статусу Основного союзника поза НАТО.
Надання Україні статусу основного союзника поза НАТО та укладення двосторонньої оборонної угоди між Україною та США матиме величезний вплив на припинення російської агресії проти України, стримування агресора та запобігання розпалюванню великої війни в Європі. Це є в інтересах України, США, Європи і усього світу.
Ми впевнені у тому, що безпека і успіх України, забезпечені непохитною підтримкою Сполучених Штатів Америки, відобразить велич тих цінностей, які є запорукою історичного успіху американського суспільства і сьогодні надихають мільйони українців».
Нарешті дійшло!
Ще в квітні 2014 року я пропонував владі ініціювати укладення між США та Україною двостороннього договору про взаємну оборону, що засвідчує моя стаття «Обережно – Росія! 10 завдань українцям», і надсилав відповідні пропозиції окремим високопосадовцям. Результату не було. Та ось через три роки на це спромігся парламент: моя однойменна публікація каже: «Краще пізно, ніж ніколи…».
Лише парламент, хоча Верховна Рада України відповідно до п. 5 статті 85 Конституції України й здійснює «визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики», але така ініціатива мала б виходити й від Президента України, бо згідно п. 3 статті 106 Конституції України він «представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України», і від Прем’єр — міністра України (уряду – КМУ, тобто вищого органу виконавчої влади: ч. 3 статті 113 Конституції України гласить: «Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України», ч. 5 статті 114 вказує: «Прем’єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України…», п. 1 статті 116 підкреслює, що КМУ «забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави…» та «спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади» відповідно до п. 9 тієї ж статті 116 Конституції України), і від Міністра закордонних справ України (його сама посада зобов’язує), тобто від усієї влади.
Укладення вказаної вище оборонної угоди (договору) стало б логічним продовженням Будапештського меморандуму – міжнародно — правового документу (хай навіть не дуже досконалого), котрий віроломно порушила Росія – один з його підписантів, оскільки самі США – ще один його підписант не убезпечили Україну від російської агресії, як мали б фактично зробити згідно Меморандуму про гарантії (виділено мною – Г. М.) безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, підписаному в Будапешті 5 грудня 1994 року (проаналізуйте мій матеріал «Меморандум — Резолюція — Постанова — Заява = ?»).
До вступу України в НАТО (може статися не надто швидко та й після набуття нею членства в Альянсі), необхідність якого обґрунтована у моїй статті «Навіщо це Україні?», американсько — українська оборонна угода буде гарантом збереження української державності: детальніше про це і особливості статусу Основного союзника поза НАТО (як правило, він надається країнам, що не стануть членами НАТО, тому такий статус Україні не підходить – вона повинна вступити до Організації Північноатлантичного договору: якби українська влада діяла злагоджено, то в прийнятій Постанові Верховної Ради України могло б не бути згадки про вказаний статус) сказано в моєму дослідженні «Ето радость со слєзамі на глазах…».
Про всі перипетії, пов’язані із вступом України до НАТО, йдеться у моїх статтях
«Говориться одне, а робиться інше?».
Куди ж спрямовувати українські основні зовнішньополітичні зусилля вказує моя програмна публікація «ЄС – Україна: безвіз, безліс чи безшанс? Український шанс – твердий курс на США і НАТО, як надвагому складову частину української мрії!».
Отже, в добрий час! Тим паче, що Штати не відмовляються від України, підтвердження чого знайдете в моєму матеріалі «США визначилися з окремими зовнішньополітичними пріоритетами?».
Українська владо, дій!
Україні потрібна угода із США про оборону!
Україні потрібен Північноатлантичний Альянс – НАТО!
0 коментарів