США визначилися з окремими зовнішньополітичними пріоритетами?

   В Німеччині 17 – 19 лютого 2017 року проходив найвагоміший міжнародний захід – Мюнхенська безпекова конференція (МБК), в якій щороку беруть участь лідери, відомі політики багатьох країн світу з метою обговорення глобальних проблем безпеки і шляхів їхнього подолання.

   Україну під час роботи 53 — ї МБК представляв Президент України Петро Порошенко. У своєму виступі 17 лютого 2017 року він сказав: «…Дозвольте мені почати з відомої цитати 1938 року.«Я привіз вам мир для цілого покоління. Ми глибоко вдячні вам. Йдіть додому та добре виспіться»...Це слова Невілла Чемберлена на захист Мюнхенської угоди...

   Як ми всі знаємо, політика умиротворення була хибною. Ніколи не слід вірити в добру волю того, хто довів, що у нього немає доброї волі.

   Але чи знаємо ми, що тоді було б правильно зробити?Можливо, залишатись сильними в єдності.

   І, напевно, це історичний заклик до всіх нас з 1938 року (моя публікація «Мюнхен 1938 – Мюнхен 2015» характеризує поведінку окремих країн тоді й у наш час – Г. М.)...

   Дякувати Богу, що політика умиротворення щодо реваншистської та агресивної Росії не в руслі західної політики. Проте, я чую все більш нав'язливі заклики до умиротворення, принаймні в деякій мірі, стосовно апетитів Росії.Рухатися в цьому напрямку було б наївним, неправильним і небезпечним.Не тільки для України, але і для Європи, і для всього світу.Це призведе не до миру, а до ще більшої дестабілізації (мій матеріал «Liberté, Égalité, Fraternité» показує відповідні загрози – Г. М.)...

   Путін глибоко та щиро ненавидить Україну. Я це знаю особисто.Він заперечує самобутність і унікальну ідентичність українського народу. Він публічно проголошує українську ідентичність частиною російської домінуючої ідентичності. Він не бачить місця України на політичній карті Європи і він хоче розмалювати місце для України російськими кольорами (у моїй статті «Незалежна Україна? Маячня!» розказується детальніше про антиукраїнські дії Путіна та його партнерів – Г. М.).

   Але було б помилкою думати, що апетити Росії обмежуються тільки Україною...

   Минулого року, в листопаді, Президент Путін брав участь в церемонії нагородження переможців російської географічної асоціації.«Де закінчуються межі Росії?»,– запитав він одного студента в аудиторії.«Російські кордони закінчуються в Беринговій протоці зі Сполученими Штатами»,– відповів студент.Це була правильна відповідь, але Путін все ж виправив хлопчика і сказав: «Російські кордони не закінчуються ніде!» (моє дослідження «Крим… Аляска…» є цьому підтвердженням – Г. М.)...

   Це доктрина і багато країн – в Європейському Союзі або за межами Атлантики – вже відчули цю доктрину в дії. І є тільки один час і одне місце для того, щоб протистояти цьому вченню і зупинити появу російського реваншизму. Час – «зараз». Місце – «Україна»...

   Це абсолютно історичний шанс для всіх нас.Але, перш за все, це історичний шанс для нової адміністрації США (зверніться до моєї публікації «Обама загнав Трампа на слизьке…» – Г. М.) і міцної трансатлантичної єдності…

   Будь-яка угода за нашою спиною буде негайно рішуче анульована мільйонамиукраїнців, які вже довели здатність боротися за свою незалежність.Ми не маємо наміру здаватися і готові захищати нашу країну...Будь-яка угода з Путіним за спиною України тільки погіршить ситуацію.

   Підтримка України є єдиним способом зупинити триваючу агресію і повернути Росію на шлях поваги до міжнародного права і світового порядку.

   Дозвольте мені нагадати вам: Україна зробила набагато більше для збереження миру і стабільності, ніж ми отримали у відповідь.Горезвісний Будапештський меморандум є наочним прикладом в цьому питанні (в моєму матеріалі «Ціна незалежності: 1240 чи 600 тисяч?» знайдете, скільки згаданий меморандум коштує Україні – Г. М.)...

   По-перше, ніщо не може підбадьорити нас більше ніж дотримання обіцянок перед партнерами та збереження трансатлантичної єдності та солідарності з боку Трансатлантичної спільноти.

   По-друге, ніщо так не протверезить Москву як рішучість Заходу у забезпеченідотримання червоних ліній шляхом жорстких санкцій...

   Зупинення дипломатичного тиску на Росію або пом'якшення санкцій перш ніж Росія вийде з Донбасу і Криму сприятиме подальшій агресії…

   По-третє, ніщо не надихне нас більше ніж відкритий та всеохоплюючий Європейський Союз по відношенню до своїх проєвропейських партнерів і союзників...

   Віра українців в європейський проект і його цінності є сильнішою, ніж віра в ядрі Європи…

   Давайте не будемо повторювати драматичні помилки минулого.

   Давайте покажемо агресору місце, якого він заслуговує.

   Давайте консолідувати нашу єдність і солідарність (моя стаття «Ave vita!»   закликає західний світ до реального єднання перед російською загрозою – Г. М.).

   Ось так ми зможемо забезпечити мир для нашого покоління і повернутися додому, щоб добре виспатись…».

   Промова дуже сильна (очевидна російська загроза для України та всієї міжнародної демократії, котру багато хто у світі не хоче бачити, так само як у 1938 році закривав очі на німецько — нацистську загрозу, названа своїм іменем: зверніться до мого матеріалу «Два чоботи – пара»; можна було ще сказати про тверде бажання української сторони невдовзі набути членства в НАТО і ЄС, що принесе користь західному світу, бо лише після прийняття до них України Росія змушена буде змиритися з її остаточною втратою й заспокоїтися), але не зовсім відповідала найменуванню секції «Майбутнє Заходу: занепад чи повернення», до роботи в якій був запрошений Президент України. Подібних нюансів повноважним представникам офіційного Києва треба уникати в майбутньому, надалі подаючи чисто українські справи в загальному контексті потреб всього демократичного співтовариства і зацікавлюючи Захід українськими реформаторськими змінами: досвідом співіснування з Росією, здобутками у протистоянні російській гібридній агресії й на шляху власних демократичних трансформацій та дієвими пропозиціями для вирішення актуальних його проблем в нерозривному зв’язку з Україною. При таких підходах зацікавленість українськими справами не відходитиме на задній план у західному світі.

   В Мюнхені 17 лютого стався також один досить показовий момент. Німецький дипломат і політик, голова МБК Вольфґанґ Фрідріх Ішінґер в ексклюзивному інтерв’ю DW (Deutsche  Welle, Німецька хвиля) заявив: «Я пропоную адміністрації Трампа приєднатись до тих, хто разом працює у так званому Нормандському форматі, – до Німеччини, Франції, Росії та України. Це б посилило формат переговорів». Показовість цих слів полягає в тому, що їх сказав саме представник Німеччини, яка відіграє одну з ключових ролей у Нормандській четвірці, усвідомивши її неефективність без присутності наддержави США (моя публікація «Росія аплодує!» про це й говорить).

   На жаль, 18 лютого, після переговорів Міністрів закордонних справ Нормандського формату було прийнято рішення, протилежне до пропозиції Вольфґанґа Ішінґера, яке озвучив інший представник Німеччини – Міністр закордонних справ Зіґмар Ґабріель: «Ми говорили про це з Тіллерсоном (Державний секретар США, тобто Міністр закордонних справ – примітка моя), ми чітко домовилися, що має бути тісний контакт з США, але ми думаємо, що той формат, який маємо («четвірка» в складі України, РФ, Німеччини та Франції), треба зберігати. І Сполучені Штати на це погодилися».  

   Напевно, в цьому немає нічого дивного, що таку позицію озвучив саме Зіґмар Ґабріель, бо на своєму попередньому посту Віце — канцлера – Міністра економіки та енергетики він проявив себе відвертим русопутінофілом. Можна зрозуміти і згоду з «нормандцями» Рекса Вейна Тіллерсона, адже ж не буде він насильно настоювати перед «четвіркою» на протилежному, коли їй так комфортно без представника офіційного Вашигґтона, хоча й фактично безрезультатно в плані впливу на Росію, бо вона ігнорує Україну та не зважає на Німеччину і Францію. Умиротворююча позиція щодо Московитського хижого агресора двох останніх країн є загальновідомою, а от чим США не влаштовують Україну не можу збагнути. Та й які аргументи на користь згаданого вище сумнозвісного рішення «четвірки» висловлював представник України – Міністр закордонних справ Павло Клімкін чи він просто мовчки погодився?

   Українська влада, з одного боку, начебто з усіх сил старається налагодити тісні стосунки з Адміністрацією США (і це правильно, бо без неї європейське майбутнє України виглядає примарним: зверніться до мого матеріалу «ЄС – Україна: безвіз, безліс чи безшанс? Український шанс – твердий курс на США і НАТО, як надвагому складову частину української мрії!»), а з іншого – пропонує американцям постояти в сторонці (але й одночасно допомагати, не бажаючи в той же час їх бачити разом з «четвіркою» за одним столом переговорів), поки вона продовжуватиме топтатися на місці (якщо не гірше) разом з німцями та французами у протистоянні російській агресії. Така українська зовнішня політика виглядає щонайменше дивно. Її дивність ще рельєфніше проступає на європейському тлі, бо попри всі проблеми у стосунках з Вашинґтоном ЄС хоче мати тісну співпрацю із США, добре розуміючи, що без американської воєнної могутності ні НАТО, ні ЄС нічого не варті. Яскравим підтвердженням цьому є заява Голови Єврокомісії Жана — Клода Юнкера, зроблена ним на прес — конференції разом з Віце — президентом США Майком Пенсом перед початком їхньої зустрічі у Брюсселі 20 лютого 2017 року: «Ми партнери вже стільки десятиліть у світі. Глобальна стабільність сильно залежить від хороших стосунків між США іЄС…Я думаю, що США потребують сильного об'єднаного ЄС в усіх можливих безпекових питаннях, де ми хочемо посилити наші власні зусилля щодо захисту (йшлося про збільшення країнами ЄС видатків на оборону, хоча раніше він дуже цьому опирався – примітка моя)».

                                 Обидві фотографії знайдено у «Всесвітній павутині».

   Та повернімося до МБК. 18 лютого 2017 року в її рамках виступив Віце — президент США Майк Пенс. Позиції офіційного Вашинґтона після обрання Президентом США республіканця Дональда Трампа щодо НАТО, ЄС, України, Росії (її агресивної, загарбницької зовнішньої політики) з нетерпінням чекали не лише в Україні. Європа загалом і ЄС зокрема не зможуть протистояти російській загрозі, спрямованій на руйнацію, в першу чергу, європейської єдності, якщо США менше приділятимуть уваги трансатлантичному співробітництву та тісному партнерству в рамках НАТО і не допомагатимуть європейцям зупинити російську експансію на кордоні з Україною. Можна констатувати, що виступ Майка Пенса був оптимістичним у всіх цих означених аспектах: «Від імені Президента Трампа я хочу донести сигнал: США непорушно прихильні до НАТО… США обирають дружбу з Європою та міцний Північноатлантичний союз… Ми будемо захищати Європу сьогодні й завжди, тому що ми об'єднані одними і тими ж ідеалами: свобода, демократія, справедливість та верховенство права… Лише п’ять країн-членів виконують норму про 2% ВВП на оборонні витрати. Значна частина наших союзників ще не почали рух до виконання цієї норми… Що стосується Росії, вона повинна нести відповідальність за свої дії в Україні. Необхідно досягти, щоби Росія виконувала Мінські угоди, починаючи з деескалації ситуації». Докори Вашинґтона щодо оборонних витрат у НАТО є цілком справедливими, бо до цього часу основний тягар несли Сполучені Штати, а європейські країни більше надували щоки (тепер вони зобов’язалися виправляти ситуацію, хоча й надто повільно), особливо не переймаючись своїми військами та їхньою бойовою готовністю, бо американці і так допоможуть, керуючись нормами базових документів Організації Північноатлантичного договору (про здатність європейських країн НАТО, зокрема Німеччини, проводити масштабні військові операції поза Європою без Сполучених Штатів я взагалі промовчу, хоча гонору в європейців є більше ніж треба).  

   Правда, Майк Пенс не згадав Крим та офіційна позиція США в ООН, висловлена Послом Сполучених Штатів при Об’єднаних Націях Ніккі Гейлі під час засідання Ради Безпеки ООН 2 лютого 2017 року, звучить так: «США стоять разом з народом України, який майже три роки страждає від окупації і військової інтервенції Росії… Сполучені Штатипродовжують засуджувати та закликають негайно припинити російську окупацію Криму. Крим є частиною України. Наші санкції, пов'язані з Кримом, діятимуть, поки Росія не поверне контроль над півостровом Україні»(будь — який Посол завжди висловлює точку зору влади тієї країни, котру він представляє).  

   Але під час роботи МБК проявився один дуже цікавий момент. Дипломати його добре розуміють. Мова йде про черговість переговорів Віце — президента США Майка Пенса з високими представниками інших країн, а саме в наступній послідовності: Федеральний Канцлер Федеративної Республіки Німеччина Анґела Доротея Меркель (тут, в принципі, ця першість не дивує, бо Німеччина є господаркою МБК), Президент Ісламської Республіки Афганістан Ашраф Ґані Ахмадзай, Президент Автономного Реґіону Іракський Курдистан Масуд Барзані (загрози від «Талібану», «ІД»), Президенти країн Балтії одночасно – Естонської Республіки Керсті Кальюлайд, Латвійської Республіки Раймондс Вейоніс і Литовської Республіки Даля Грібаускайте, Прем’єр — міністр Турецької Республіки Біналі Їлдирим (зближення Анкари з Москвою, проблеми Сирії), Президент України Петро Порошенко. Вказана послідовність не може бути випадковою (на такому рівні випадковостей не буває: тим більше, що американці є дуже прискіпливими до протокольних речей, включаючи офіційні повідомлення, в яких завжди містяться чіткі сигнали) свідчить про те, що США визначилися з окремими зовнішньополітичними пріоритетами. Приємно, що Україна є серед цих пріоритетів, але не зовсім приємно, що не на перших («призових») місцях.

   Вище я вже вказував, як Києву треба зацікавлювати Захід, а також детально це описав у своїх програмних тезах «6Д + 3П, або Що необхідно Україні для успіху», аби бути серед його першорядних пріоритетів, особливо США, бо вони, попри всі свої внутрішні проблеми, залишаються не лише наддержавою, а й лідером всього демократичного світу. І повинні ним залишатися, бо занурення тільки у свої внутрішньоамериканські справи приведе Сполучені Штати до втрати першості на міжнародній арені, чого з нетерпінням чекає Росія, що, в свою чергу, завдасть непоправної шкоди світовій демократії через постійно зростаючу російську воєнну загрозу. Московитській загрозі має протистояти об’єднаний Захід, до якого відносяться також НАТО та ЄС (до них в недалекій перспективі повинна вступити Україна), на чолі з надпотужними, включаючи воєнний компонент, США, як це показано нижче на фото ПС Сполучених Штатів (старший пілот  Erin Babis), де американський літак В-52 Stratofortress 9 червня 2016 року веде стрій літаків, включаючи два польських F-16 Fighting Falcons, 4 американських F-16 Fighting Falcons, 2 німецьких Eurofighter Typhoons і 4 шведських Gripens над Балтійським морем, який був частиною навчань BALTOPS 2016.