ЄС – Україна: безвіз, безліс чи безшанс? Український шанс – твердий курс на США і НАТО, як надвагому складову частину української мрії!

                                                                                          Єднайтеся українці та не з москалями!

                                                                                          Ні кроку назад, позаду – Москва!

                                                                                                                      Гасла Євромайдану.

                                                                  Безвіз, ЄС та США

   Про надання ЄС безвізового режиму (назвемо його безвіз) громадянам України (з цього приводу зверніться до моєї статті «Де закінчується політична Європа?»: українська влада зі своєї сторони зробила помилку, незрозуміло чому закцентувавши увагу українців на безвізі, за наявності достатніх обмежень при його запровадженні, як на ледь не панацеї від усіх болячок українсько — європейської інтеграції) вже говорено — переговорено безліч разів, але віз і нині там!

   Чому?

   Головна проблема такої ганебної ситуації знаходиться в самому ЄС (Україна нарешті вже виконала всі умови для отримання безвізу: європейцям добре відомо, із яким скрипом вона їх виконувала, бо запровадження тільки електронного декларування чого варте (про нього йдеться в моєму матеріалі «Ніхто не хотів помирати, ні – декларувати…») попри всі інші наявні проблеми слабкої антикорупційної боротьби, але все ж таки з горем навпіл виконала), точніше – в одному із його керівних органів під назвою  Рада ЄС (одна з палат двопалатного законодавчого органу ЄС, котра представляє держави ЄС: її склад міняється залежно від обговорюваних питань – економіки, фінансів, закордонних справ тощо), до якої входять повноважні представники (відповідні міністри) країн – членів ЄС. Тобто, причину зволікання з безвізом для українців треба шукати серед окремих держав ЄС, оскільки ні з Європейським парламентом (ЄП) – першою інституцією ЄС (теж однією із палат вже згадуваного двопалатного законодавчого органу), ні з виконавчим органом ЄС – Європейською комісією (ЄК) затримок немає. ЄК ще 20 квітня 2016 року прийняла рішення про підтримку безвізу та подала відповідну законодавчу пропозицію до ЄП (готовий до її розгляду з середини вересня 2016 року, хоча міг би й раніше у відповідності зі своєю процедурою змобілізуватися), де вона, згідно твердих запевнень української офіційної сторони з боку його керівництва, отримає схвалення більшістю депутатів ЄП (профільний комітет проголосував за безвізову доповідь й відкрив двері для триалогу: таку процедуру проходить кожне розглядуване питання – дивіться нижче), і Ради ЄС (приймає остаточне рішення з того чи іншого питання кваліфікованою більшістю голосів після його схвалення ЄП).

   А які держави відіграють ключову роль в ЄС? Всі знають, що Німеччина та Франція, почасти – Італія (моя публікація «Обережно – агенти Росії в Європі, або Зґвалтування – не найкращий спосіб отримання жертвою задоволення!» також розказує про їхні специфічні дії у стосунках з московитськими бандитами). Ось тут Україні і треба шукати винуватців ненадання безвізу (ще одне підтвердження цьому знайдете в моєму дослідженні «Незалежна Україна? Маячня!»), не забуваючи й про Нідерланди (їхні антиєвропейські та антиукраїнські вихиляси змальовані мною у статті «Євроскептицизм чи все — таки «На зєркало нєча пєнять колі рожа кріва»?»).

   Щоб українці у повній мірі усвідомили всю складність євросоюзівської бюрократичної машини треба вказати на існування ще одного керівного органу, другої інституції ЄС – Європейської ради (ЄР), до якої входять глави держав і урядів держав ЄС та обраний ними (не з поміж себе) Президент ЄР, котра визначає основні політичні пріоритети і подальший розвиток ЄС.

   Зі сторони може виглядати, що формальна затримка є з боку ЄП (певні підстави так вважати мають місце – свідчення далі), але він не може приступити до розгляду безвізу без прийняття позитивного рішення Радою ЄС (дивіться про COREPER) щодо одного дуже цікавого питання, яке безпідставно, з моєї точки зору, в ЄС прив’язали до українського безвізу. Суть цього питання полягає в тому, що ЄС хоче запровадити новий механізм призупинення (регулюватиме також і можливість скасування) безвізу для будь — якої країни при відповідних умовах – наявності порушень євросоюзівського законодавства (загроз) з її боку, та Рада ЄС ніяк не може його (механізм) остаточно узгодити всередині самої себе (справа крутиться від кінця травня 2016 року: різні застереження поступали то від Франції, то від Німеччини, то від Італії…), хоча в ЄП начебто вже все готово до розгляду того сумнозвісного механізму призупинення (отримав підтримку профільного комітету), але водночас сам ЄП не міг дійти цілковитої згоди (займав досить безкомпромісну позицію) відносно нього із Радою ЄС (формально вступає в триалогові переговори лише після погодження любих розглядуваних питань її підготовчим робочим органом – Комітетом постійних представників (КПП, COREPER) держав ЄС) в тристоронніх перемовинах під загальною координацією ЄК (ЄП – Рада ЄС – ЄК: триалог – знаходження консенсусу, який відносно механізму призупинення безвізу нарешті було знайдено 7 грудня 2016 року, а КПП його погодив від імені Ради ЄС і після цього 8 грудня 2016 року профільний комітет ЄП підтримав, тому тепер справа за ЄП та Радою ЄС; український безвіз чекає, сподіваюсь без тяганини, аналогічний процедурний розгляд).

   Далі виникає логічне питання: «При чому тут Україна?». Та ні при чому!

   В жодному документі, що стосується надання ЄС безвізу українцям, немає згадки про те, що перед його наданням спочатку повинен бути схвалений мезанізм призупинення безвізу. Тут, на мій погляд, і проявилися подвійні стандарти ЄС, вірніше – окремих його членів (така політика може бумерангом вдарити по них самих: читайте мій матеріал — заклик «Ave  vita!»): свої внутрішні проблеми, міграційного характеру в першу чергу (особливо напередодні виборів), хочуть вирішувати за рахунок України.

   ЄС зобов’язаний надати безвіз українцям без жодних додаткових, штучно придуманих, умов, а механізм його призупинення для будь — якої держави, включно з Україною, хай узгоджує потім (після надання безвізу) скільки хоче, адже це є чисто внутрішня євросоюзівська справа. Тим більше, що міграційні загрози для ЄС не йдуть від України і там добре обізнані саме з такими результатами аналітично — соціологічних досліджень: вони (загрози) з’явилися завдяки другу багатьох лідерів європейських країн московському загарбнику Путіну (в моїй публікації «Мюнхен 1938 – Мюнхен 2015» знайдете цікаві факти про їхні стосунки), зокрема після російських бомбардувань у Сирії (моя стаття «Чи шльондра, чи імпотент – все одно біда!» підтверджує це).

   Доведення українців до розчарування в своїй європейській (євросоюзівській) мрії, вагомій без сумніву, за яку вони гинули під час Революції Гідності на Євромайдані та продовжують боронити, втрачаючи часто й життя, європейські цінності від російської збройної агресії на Донбасі в зоні АТО (інтеграція Європи з метою будівництва після кривавої війни, розв’язаної нацистами і більшовиками — комуністами (аналіз мого матеріалу «До Дня Перемоги над нацизмом! З ким Україні звіряти годинник?» зі вбивчими фактами розкриє читачам очі на маловідомі її жахіття), мирного континенту, який своїми агресивними розкольницькими діями прагне зруйнувати Московія (моє застереження «Європа – у перехресті прицілу!» – доказ сказаного), та формування демократичного правового союзу держав заради гідного буття людей – їхніх жителів колись також була мрією для європейців, але тепер вона є реальністю у вигляді євросоюзівського об’єднання), із — за двояких дій ЄС буде фатальною помилкою євросоюзівської спільноти.

   ЄС повинен вирішувати свої внутрішні проблеми сам і тримати слово, дане партнерам, зокрема Україні, щодо безвізу.

   Україна, з власного боку, має зробити належні висновки з двоїстої (навіть зрадницької, зокрема через безвізове крутійство, якщо говорити прямо) позиції ЄС та підкоригувати підходи в своїй європейській політиці, не дозволяючи витирати об себе ноги, але продовжувати йти шляхом євроінтеграції з одночасним посиленням американського напрямку зовнішньої політики, виводячи співпрацю із США (спільне освоєння космосу є одним з чудових її підтверджень: зверніться до моїх спогадів «STS-87: 19 років космічній місії. Окремі маловідомі сторінки»)  шляхом заохочення американців справжніми позитивними змінами (зокрема в жорсткому посиленні боротьби з корупцією) на реальний стратегічний рівень, очевидний для європейців.

   Означені підходи відповідатимуть геополітичним реаліям, за якими без твердих, хай і недостатніх в підтримці України, дій США, включаючи вплив на ЄС, російська агресія не обмежилася б Кримом та частиною Донбасу, а заключення договору про оборону між Вашинґтоном і Києвом (ще в квітні 2014 року у своїй публікації «Обережно – Росія! 10 завдань українцям» я закликав це зробити) покладе край не лише імперським маренням Московії, а й геополітичній хитавиці між різними центрами тяжіння окремих країн на сході Європи: ЄС сам по собі, без НАТО, де основну роль відіграють США, не здатен протистояти руйнівним для себе загрозам, котрі генерує Росія (цьому сприяє й палке бажання окремих держав ЄС тісно співпрацювати з Московським Кремлем, закриваючи очі на його міжнародно — правові безчинства), тому Україна разом з іншими східноєвропейськими країнами (при їхньому бажанні) має бути справді стратегічним партнером США.

                                                                             Безліс

   Повертаючись до проблем з українським безвізом, треба вказати, що на його тлі проявився ще один цікавий аспект під назвою безліс. Що ж воно таке? Мова йде про скасування мораторію, встановленого законом, на експорт лісу — кругляку.

   Зняття заборони на його вивіз приведе до цілковитого знищення українських лісів, тобто – до безлісу: це питання висвітлено у моїй статті «Ні розуму, ні совісті?». І хоча справа вільного експорту з України необробленої деревини безпосередньо не стосується надання безвізу, а також не суперечить Угоді про глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі між ЄС і Україною (за твердженнями розробників відповідної законодавчої ініціативи), вона лунає в євросоюзівських кабінетах (де притримуються протилежної думки, ніж у авторів згаданого закону), особливо коли мова йде про виділення ЄС Києву другого траншу макрофінансової допомоги у розмірі 600 мільйонів євро.

   На мій погляд, Україна за жодних умов не повинна відступити перед цим фінансовим тиском, погодившись на масову вирубку своїх лісів і роль деревинно — сировинного придатку. Треба на українській землі налагоджувати глибинну переробку кругляку, залучаючи для цього європейські (й не тільки) фінансові інвестиції, що дасть можливість створити для українців нові робочі місця та збільшити надходження до українського бюджету.

   Вивіз необробленого лісу, що супроводжується, на жаль, його незаконною масовою вирубкою за корупційними схемами (до прикрого, під час дії мораторію вказані схеми продовжують діяти у більш витонченому вигляді під прикриттям владних структур: вони не ліквідовані правоохоронними, митними органами, а й нерідко ними покриваються, і це є не меншою бідою, ніж запровадження безлісу), призведе до незворотних екологічних проблем, для вирішення яких оті 600 мільйонів євро будуть виглядати мізерною часткою на тлі реальних потреб. Крім того, експорт українського кругляку створює нові робочі місця в країнах — імпортерах, зберігає їхні лісові ресурси, збільшує доходи їхніх бюджетів, в т. ч. й шляхом реалізації на українському ринку готової продукції, виготовленої з  української деревини.

   Безліс є неприйнятним для України навіть в обмін на безвіз!

                                                                           Безшанс

   Після аналізу зазначених політичних вивертів з подвійним підтекстом навколо українського безвізу може скластися враження, що ситуація зайшла в глухий кут. Чи дійсно це так? Чи справді Україна втратила шанси отримати безвіз, впершись у безшанс? Реалії говорять про те, що ще не втратила. Аби безшанс не отримав шансу Києву треба дуже потужно працювати на всьому євросоюзівському полі, щедро засіюючи його зернами невідкладного українського безвізу і використовуючи в ролі сівачів всі державно — владні (дипломатичні, урядові, парламентські) та недержавні (громадські, політичні, неурядові) структури разом з аналогічними структурами тих держав ЄС, які однозначно підтримують надання безвізу українцям і не відкладати засівання на потім, бо потім в ЄС можуть змінитися політично — погодні умови, зокрема після президентських виборів у Франції, що, ймовірно, зробить безшанс невідворотним. При активній безвізівській сівбі на євросоюзівській ниві безшанс втратить шанс, а безвіз однозначно його отримає.

   Англійський письменник та поет Редьярд Кіплінґ колись у своїй «Баладі про Схід і Захід» писав (переклад Максима Стріхи): «Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох». Апологети доктрини про неможливість входження таких східноєвропейських держав як Україна (про імперську Росію й мова не може йти) до єдиної європейської сім’ї в особі ЄС дуже часто посилаються на ці кіплінґівські слова. Але вони чомусь не згадують, що далі він вказував: «Та Сходу і Заходу вже нема, границь нема поготів, як сильні стають лицем у лице, хоч вони із різних світів!».

   Україні треба завжди керуватися твердженням, що «…границь нема поготів…».

                                        Український шанс – твердий курс на США і НАТО,

                                        як надвагому складову частину української мрії!

   Противник москвофільства в тогочасному середовищі літераторів України, письменник, поет, публіцист Микола Хвильовий (справжнє прізвище Фітільов) у листі до свого друга Аркадія Любченка 2 березня 1928 року зазначив: «За всяку ціну ми мусимо вивести нашу літературу на широку європейську арену. Словом, треба мужатись – наше «впереді» (Хвильовий Микола. Твори: у 2 т. – К.: Дніпро, 1990 – Т. 1, с. 19).

   Правильний дороговказ: Україні дійсно треба вивести свою «літературу на широку європейську арену», але не тільки літературу, а всю себе як державу європейського українського народу (назва мого матеріалу «В Європу – без сміття! Про деякі першочергові кроки нової влади» є красномовною), як це зробили країни Сходу Європи від Балтії до Чорного моря Литва, Латвія, Естонія, Польща, Румунія (даний пояс держав, включаючи Україну, з можливими доповненнями повинен перетворитися на ефективну тісно співпрацюючу спільноту)… Широка європейська арена – це, в першу чергу, ЄС. Щоб Україна остаточно закріпилася на євросоюзівській політичній карті, її дії в зовнішньому аспекті жодним чином не повинні обмежуватися, як би це парадоксально не виглядало, одним ЄС. Підтвердженням цьому є вказані мною східноєвропейські держави, котрих спочатку прийняли до НАТО, а вже після перед ними відчинилися двері ЄС (дві мої публікації на євроатлантичну тему «Навіщо це Україні?» та «Куди нас ведуть?» наводять аргументи на користь саме такого алгоритму дій).

   Україна, крім Європи, має одночасно спрямувати свої надзусилля на Штати і не повинна зважати на жодні зовнішньополітичні нюанси в діяльності Адміністрації США (минулої під керівництвом демократа Барака Обами, нової на чолі з республіканцем Дональдом Трампом – навіть навпаки, маючи при ньому дуже проукраїнську, антипутінську республіканську більшість в обох палатах Конгресу США зі значною кількістю таких же демократів, та всіх майбутніх), а вперто розширювати співпрацю з Вашинґтоном, демонструючи, що американці матимуть в особі українців (котрі мріють про сильну, правову, незалежну і заможну Україну, де кожен з них зможе реалізувати себе в повній мірі, маючи право на успіх в досягненні високого суспільного становища, при наявності бажання та здібностей, як це можуть робити всі американці, зокрема й українського походження, що називається американською мрією, надвагомою для українців) надійних друзів, без яких США не зможуть вести ефективну східноєвропейську, а звідси – і європейську загалом, політику, на котру Росія (про її розбійницьку сутність йдеться у моїй статті «Liberté, Égalité, Fraternité»)хоче накласти свою імперську лапу.

                                 «Якщо Росія виграє», – ілюстрація часів «холодної війни»

                     не втратила актуальності (з деякими корективами) навіть після повалення

                комуністичного режиму СССР: «Якщо Росія і комуністи виграють наступну війну,    

                        американські чоловіки будуть стерилізовані. У разі перемоги комуністів

                                 наші жінки будуть безпорадні під чоботами азійських росіян»

                                                                (знайдено в Інтернеті).

   Домінуюча в Європі Московія буде страшною загрозою не лише для ЄС, а й для США (мій матеріал «Крим… Аляска…» наводить підтверджуючі факти цьому): такий стан справ не відповідає американським національним інтересам, тим більше – політика ізоляціонізму, як би вона не виглядала привабливо в світлі бажання республіканської команди більше зосередитись на вирішенні внутрішніх проблем для ще значнішого зміцнення могутності США (вказане зміцнення можливе лише при поєднанні ефективних внутрішніх і активних зовнішніх дій: зациклення тільки на перших завжди шкодило Вашинґтону, бо такою політикою одразу користалися його конкуренти, суперники, особливо Москва), тому описаними розкладами зобов’язана скористатися в повній мірі Україна.

   Реальне стратегічне партнерство, включаючи безпеково — оборонну сферу, та дружба України із США і вступ до НАТО (українське військо, відновлене 6 грудня 1991 року, коли парламентом був прийнятий Закон України «Про Збройні Сили України», має відповідати євроатлантичним стандартам: зверніться до мого аналітичного дослідження «Говориться одне, а робиться інше?»), а потім – до ЄС(навпаки не вийде) на основі широкого дружньо — партнерського співробітництва з ним, а також – таких же підходів на двосторонній основі із його членами (Україна ж знаходиться в Європі), відповідає українським національним інтересам.

   Ось така вийшла розповідь про навколоукраїнські політичні конфігурації з багатьма різнотиповими складовими.

   Висновки для України – без зволікань у необхідних діях її влади.

   Безвіз – так!

   Безліс – ні!

   Безшанс – геть!

   США – так!

   НАТО – так!

   ЄС – так!

   Саме таке поєднання для українців американської мрії з європейською мрією сформує вкрай потрібну загальнонаціональну ідеологічно — об’єднуючу доктрину під назвою українська мрія, як практичну реальність подальшого безпечного існування України в світі у статусі незалежної держави (моя публікація  «Куди простягається Україна?» є тут злободенною)із високими західними стандартами життя. За українську мрію варто й треба боротися!

   P. S. Обрання Еммануеля Макрона Президентом Франції поламало плани євроскептиків щодо руйнації ЄС, включно зі зближенням з Росією та ізоляцією України.

   P. Р. S. Безвізовий режим між Україною і ЄС запрацював із 11 червня 2017 року.