Ave vita!
Агов, Європо, демократичний світе, Америко, Заходе!
Почуйте, побачте і нарешті зрозумійте багатовікові страждання Українського народу під московитсько — російським ярмом, включаючи більшовицько — комуністичний режим (читачі, зверніться до мого матеріалу «За що Україні така кара?!»), однією з найкривавіших сторінок котрого був період правління сатрапа Сталіна (моя стаття «Чи здатні ми бути вдячними?» є свідченням сказаному), політику якого продовжує КГБістський виродок Путін.
Робота корейського дизайнера Джі Лі (це й наступне зображення – з Інтернету).
Почуйте, побачте і нарешті зрозумійте багатовікові прагнення Українського народу (в моїй публікації «Від соборності українських земель до соборності наших душ!» знайдете цьому підтвердження) до визволення з — під московитсько — російського ярма (мій матеріал «Як українська революція з’їла свого героя!» розказує про одну із трагічних сторінок цієї нашої визвольної боротьби), котрі нарешті увінчалися успіхом 24 серпня 1991 року – здобуттям Незалежності України (читайте мою статтю «Хіба можна розчаруватися в Україні?!»).
Почуйте, побачте і нарешті зрозумійте, що Путін здійснив збройну агресію – фактично розв’язав війну проти України, окупувавши частину її суверенної території та поставляючи своїм окупаційним збройним формуванням на тому ж Донбасі, які складаються з російських регулярних військ і російських найманців та місцевих колабораціоністів — сепаратистів — терористів, озброєння і військову техніку (танки, артилерію, тягачі, реактивну артилерію, боєприпаси, пальне, запчастини, стрілецьку зброю), котрі неможливо купити в магазинах воєнторгу (попри ствердження путінской пропаганди протилежного), вигнавши зі своїх рідних домівок мільйони та вбивши тисячі людей.
Почуйте, побачте і нарешті зрозумійте, що коли ви (без поступок Московії та сподівань цим відкупитись від неї часткою українського суверенітету, які апріорі є безглуздям, божевіллям, політичною сліпотою і глухотою) не допоможете Україні зберегти Незалежність, повалення котрої так хоче Росія, то дозволите Путіну після розв’язання «українського питання» піти в Європу (читачі, добре обдумайте мої викладки «Європа – у перехресті прицілу!», де вказане реальне попередження) та ще далі, як це вже було після ваших попередніх поступок – бездарного, беззубого задобрювання – умиротворення диктаторів Гітлера і Сталіна та СССР вже без нього…
Почуйте, побачте і нарешті зрозумійте, що Путін зважає лише на силу, як і вже згадані два страшні диктатори 20 століття (поступки йому тільки розпалюють путінскій апетит), неприховано захоплюючись другим з них – Сталіним, про котрого український військовий та громадський діяч, письменник Юрій Горліс — Горський у своїй праці «Ave diktator» написав страшні речі, зокрема таке:
«Величний і незрівнянний у своїх злочинствах, ти жалюгідний і сміху вартий, всесильний деспоте! Звичайна жадоба влади і тваринний жах її втратити. Твоя зброя – страх, страх перед лицем темного майбутнього, штовхає тебе на безприкладні злочини…
Нищачи нації, підмінюючи в душах людей (як шулер карту) розуміння слова «батьківщина», намагаючись новими методами перетворити народи на вірнопідданих… Москви, ти зміцнюєш лише національну свідомість у поневолених тобою націях!..
Заплющую очі, і, як на екрані, проходять переді мною образи минулого…
Встають безконечні лави розстріляних, що валялися на полях та пустирях, встають на кладовищах України з незчисленних могильних горбків, які з’являються щорана після нічної «праці» московської Чека…
Проходять під ескортою чекістів чотириста здебільшого напівдітей з України, членів Проскурівської «Просвіти», щоб лягти під кулеметами в ями за цвинтарем… З туману небуття дивляться на мене ясні, милі очі шістнадцятилітньої Мані Мазур, яка… ішла попереду колони засуджених, під ударами катів співаючи гімн Незалежності країни моєї…
Проходять накриті брезентами підводи, які вдосвіта вивозили трупи з Полтавської Чека… Гори розстріляних, які залишала за собою по глинищах, попід лісками оперативна «тройка», що… «прочищала» і до того вже «прочищені» подільські села.
Я знову чую глухий стук карабіна Рубцова, який, наспівуючи падеспань, розбивав череп мертвого вже Харченка — Хмари, веселі крики мадяра Сабо, Котєльнікова та Арбузова, які поруч розбивали кольбами голови мертвих Яблунівського та Іваніва в коридорі тюрподу Вінницького ҐПУ…
Я знову, причаївшись коло щілинки у дверях своєї камери, з окаменілим від безсилого протесту серцем, дивлюсь, як товаріщ Санін, прокурор соціалістичної республіки, в захляпаному кров’ю і мозком убранні морського капітана стріляє з нагана… в непорушні тіла забитих, з радісним скавулінням і сміхом витанцьовує на них, як дикун — людожер…
У моїх вухах бринить крик Мані Маєвської, яку, зімлілу, на руках несли твої кати на страту, на шостому місяці вагітності, ствердженої тюремним лікарем доктором Зейфманом, призвів до якої її слідчий «суддя» – «таваріщ» Наг…
Я знову, притиснувши палаюче від болю й обурення обличчя до грубих ґрат на третьому поверсі Лук’янівської в’язниці в Києві, дивлюсь, як ночами проходять через подвір’я свій останній шлях групи обідраних, виснажених українських селян, що застеляли своїми трупами шлях твого «соціалістичного наступу»… Вп’явшись зубами в залізо ґрат, знову проводжаю групи юнаків і дівчат, які з гордим криком прощання і привіту для України несли на її жертівник своє молоде життя…
Я знову чую лайку і боротьбу Петріва і Маслівця, ветеранів Червоної армії, коли їх забирали на розстріл із залізного корпусу Херсонської тюрми, – які втратили під червоними прапорами своє здоровля і, надивившись на страждання Батьківщини, cтали твоїми ворогами… Аве, диктатор!..
Два рази постановляли мені твої судді смертний засуд, але жартівниця Доля вперто видирала мене з обіймів смерті…
І коли стане вільним голос поневолених мільйонів, коли відкриються двері твоїх архівів, коли впаде Хінський мур (Велика китайська стіна – примітка моя), який оточує твої володіння, безславно загине в цілому світі й твоя ідея… поневолення народів…
Аве, диктатор! Той, що йде в життя, вітає тебе, що повільно, але певно йде до смерті!».
Агов, Європо, демократичний світе, Америко, Заходе!
Почуйте, побачте і нарешті зрозумійте Український народ, який пережив оце сталінське жахіття й не бажає більше мати нічого спільного ні з СССР – совєтской імпєрієй (назва моєї публікації «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» є однозначною), ні з нинішньою Московією (мій матеріал «Пам’ятайте, що Росія завжди була вашим ворогом», посилаючись на російську громадянку, розказує чому), котру вождь Путін, наслідуючи диктатора Сталіна (зверніться до моєї розвідки — порівняння «Два чоботи – пара») та інших московитських імперіалістів, після розпаду СССР (його серп і молот – це смерть і голод) хоче відродити вже як Россійскую імперію (під знаком хижого двуглавого орла), хоча всіх вождів, диктаторів та фюрерів разом з їхніми імперіями чекає неминуча смерть.
Почуйте, побачте і нарешті зрозумійте, що Український народ прагне жити, жити, не посягаючи на чуже й не віддаючи своє, жити в колі вільних народів світу, набувши повноправного членства в НАТО та ЄС заради гідного, надійного майбуття (прочитайте уважно мою статтю «Навіщо це Україні?»).
Почуйте, побачте і нарешті зрозумійте, що незалежна та процвітаюча Україна – це ключ до прогресу Європи і світової демократичної спільноти загалом, вільної від російського нахабного впливу та нав’язування своєї «дружби».
Почуйте, побачте і нарешті зрозумійте, що вільна Україна з відновленою територіальною цілісністю – це кінець російським імперським маренням.
Почуйте, побачте і нарешті зрозумійте, що агресор Путін разом зі своєю Московією за всі скоєні ними злочини в Україні (й за її межами) мають бути жорстко покарані, покарані за спричинені ними вбивства невинних людей (моя публікація «На колєні, тварі…» підтверджує сказане устами російського громадянина), за наругу над правами людини та міжнародними законами (у моєму матеріалі «Liberté, Égalité, Fraternité» про це йдеться), покарані заради відновлення справедливості, заради Життя.
Почуйте, побачте і нарешті зрозумійте це, бо ваша подальша угодовська політика (моя стаття «Росія аплодує!» підтверджує сказане) відносно Путіна (зверніться до моєї публікації «Хто найбільше любить Путіна?») загрожуватиме вам самим ганьбою та смертю (читачі, вдумливо проаналізуйте мої аналітичні матеріали «Крим… Аляска…» й «Догрався!» для кращого розуміння означеної проблеми).
Почуйте, побачте і нарешті зрозумійте, що для торжества Життя треба неодмінно карати тих, хто сіє смерть.
Все сказане – Правда.
Почуйте, побачте і нарешті зрозумійте Правду – Правду Українського Життя.
Ave vita!
Тривай, Життя!
0 коментарів