Конституція України не діє!

   Кабінет Міністрів України 27 квітня 2016 року прийняв постанову № 315 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 року № 758». Така собі звичайна назва, яка нічого не говорить українським громадянам. Але коли добратися до змісту самої постанови, то стає дещо не по собі. І ось чому.

   З 1 травня 2016 року по 31 березня 2017 року єдина гранична роздрібна ціна на природний газ для населення (побутових споживачів) становить 6879 грн (була 7188 грн) за 1000 кубічних метрів (ці дії уряду підтримав Президент України, назвавши їх «потужним антикорупційним кроком», та МВФ). Таким чином скасовано норму 1200 кубічних метрів газу (при найекономнішому споживанні і несильно холодній зимі виходить приблизно 1400: перевірено на собі; й тут влада обділила людей, бо технічні характеристики газових котлів навіть не передбачають меншу за 1200 кубічних метрів мінімальну норму використання газу) з пільговою ціною 3600 грн за 1000 кубічних метрів (коли газ використовується споживачами для індивідуального опалення помешкань) в опалювальний період з 1 жовтня до 1 квітня (мінімальний тариф 3004 грн стосувався й підприємств теплокомуненерго (ТКЕ) для централізованого теплопостачання) та піднято ціну на газ до 100% ринкової (хіба в Україні вже створений повноцінний ринок газу як товару?), навіть біжучи поперед вимог МВФ, за якими таке підвищення мало б стати остаточним до кінця 2016 року (не хочеться, щоб влада бігла поперед батька – міжнародних фінансових донорів включно із МВФ в пекло). Після такого газування з газовими цінами побутові споживачі за тепло (при централізованому постачанні) платитимуть в середньому не 652 грн/Гкал, а 1041 грн/Гкал – в 1,6 раза більше, оскільки підприємства ТКЕ купуватимуть газ по значно вищій ціні: не по 3004 грн за 1000 кубічних метрів, а по 6810 грн. Всю «принадність» нової ціни газу для своїх гаманців українські громадяни відчують з початком опалювального сезону. В цьому контексті актуальною буде моя стаття «Ось так на нас наживаються!» про газові оборудки.

   Цікаво, а коли приймали такі рішення, враховували досить теплу минулу зиму і, звідси, зменшення споживання газу, та чи не приведуть вони згодом до кризи неплатежів?

   Крім того, в Україні видобувається приблизно 20 – 21 мільярд кубічних метрів газу, а для потреб населення не вистачає додатково лише 2 – 3 мільярдів (нарощування власного видобутку можливе, але не робиться, бо, напевно, олігархам воно не вигідно, оскільки вони розбагатіли завдяки російській газовій голці). При повному покритті цих потреб газом свого видобутку його ціна, за оцінками різних енергетичних експертів, становила б орієнтовно 3500 – 4000 грн (з усіма податками, транспортними витратами) за 1000 кубічних метрів. Погодьтеся, що 4000 і 6879 грн – дві великі різниці, як кажуть в Одесі.

   Але й це ще не все. Для релігійних організацій з 1 травня 2016 року по 31 березня 2017 року гранична роздрібна ціна на той же природний газ становитиме 3913 грн за 1000 кубічних метрів (крім обсягів для здійснення виробничо — комерційної діяльності; на мою думку, в багатьох випадках її буде досить складно відділити від побутового споживання) – в 1,76 раза менша, ніж для населення, тобто нас з вами. Я є віруючою людиною й прихожанином УПЦ КП, але такі владні підходи до вибудовування стосунків з релігійними організаціями не поділяю. Виглядає не тільки дивно, а й по — підлабузницьки. Хіба можна постмайданній владі так відверто загравати з Церквами всупереч законодавству України?!

   Дивимося Конституцію України (мій матеріал «Владна багатоголовість доведе нас до цуґундера!» містить її детальний аналіз), стаття 24 якої каже: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

   Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних (виділено мною – Г. М.) та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

   Виходить, що Конституція України в Україні не діє! Такий висновок напрошується після аналізу згаданої вище постанови № 315.

   Куди дивилися юридичні служби Кабінету Міністрів України, відповідних міністерств, причетних до розробки вказаного документу, включаючи Міністерство юстиції України?

   30 квітня 2016 року інформаційний ресурс УГКЦ оприлюднив повідомлення щодо ціни на газ (інші Церкви промовчали) під заголовком «За газ усі мають платити справедливу ціну», – Блаженніший Святослав», в якому сказано, зокрема, таке: «Усі споживачі: чи то населення, чи комунальні підприємства, чи релігійні організації – мають платити справедливу ціну за газ (виділено мною – Г. М.). Ця ціна повинна бути об’єктивною, а її встановлення – прозорим і зрозумілим для всіх споживачів.

   Так відреагував Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, на суспільну дискусію, яка виникла внаслідок останніх рішень Кабінету Міністрів України про зміни тарифів за спожитий газ…

   Глава УГКЦ зазначив, що Українська Греко-Католицька Церква завжди є і буде зі своїм народом. Це було чітко продемонстровано і під час Революції гідності, і тепер, під час війни за цілісність і незалежність нашої країни.

   Коли Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій, зокрема й наша Церква, упродовж останніх років офіційно зверталася до урядових структур щодо тарифів за спожитий газ для релігійних організацій, то просила про встановлення ціни не як для комерційних структур чи підприємств (як зазвичай було), а як для населення. Адже релігійні організації не отримують прибутку, а здійснюють своє служіння за пожертви вірних, крім того, не мають, що є природним, жодних субсидій чи субвенцій від держави. «Якщо сьогоднішня ціна для населення є справедливою і обґрунтованою, то ми перші будемо звертатися до Уряду з проханням таку ж ціну встановити і для релігійних організацій. Церква має нести тягарі, які несе її народ», – резюмуючи, сказав Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ».

   З одного боку, рішення уряду встановити єдину ціну газу для побутового споживання виглядає правильно, бо ліквідовує корупційні оборудки газових ділків на різниці в цінах. З другого, одночасне запровадження іншої ціни газу для релігійних організацій вчиняє соціальну несправедливість і навіть поглиблює її, бо крім постанови № 315 Кабінет Міністрів України 27 квітня 2016 року прийняв також постанову № 317, якою знизив норми споживання енергоносіїв (газу – із 7 кубічних метрів до 5,5 в місяць під час опалювального періоду, електрики, тепла в розрахунку на 1 квадратний метр опалюваної площі централізованого та індивідуального опалення житла), які встановлюються державою для розрахунку розміру субсидій населенню, в середньому на 20%.

   Уряд, запровадивши єдину ціну газу 6879 грн (меншу, ніж була, на 309 грн), фактично змушує (при вже отримуючих субсидії 5,5 мільйона) ще додатково 2,5 – 3 мільйони сімей звертатися за тими ж субсидіями. Прем’єр — міністр України під час вже згаданого засідання Кабінету Міністрів України 27 квітня 2016 року заявив: «Багаті споживали газ задешево, і бідні… люди сплачували податки, державний бюджет направляв їх на дефіцит «Нафтогазу», але навколо цих речей завжди були оборудки… Ми маємо припинити цю несправедливість і потурбуватись за кожного громадянина, якому сьогодні важко.  Система субсидій буде настільки ефективною, що від цих змін ті, хто не має високого доходу, будуть захищені державою адресно… Звісно, ті, хто має великі статки, вони будуть доплачувати повну ціну – відповідно до свого споживання. Той, хто буде потребувати додаткового соціального захисту від держави, його отримає». На 2016 рік в державному бюджеті закладено 35 мільярдів грн субсидій, без врахування отих додаткових 2,5 – 3 мільйонів сімей.

   Де взяти додаткові кошти? Та з населення (хоча його переважна більшість й так ледве зводить кінці з кінцями), свідченням чому є нова газова ціна без пільгових 1200 кубічних метрів газу і зниження соціальних нормативів, передбачене постановою № 317.

   А хто контролює газову, й не тільки, енергетику в Україні? Правильно, олігархи. Раніше влада хоч говорила про деолігархізацію, тепер вже мовчить (у моїй публікації «Кому в Україні весело живеться, або Хто плює на законодавство про боротьбу з корупцією… Частина 5» йдеться і про цю проблему)… Мовчить, бо благоденствує? Чи може все узгодили між собою? Чи олігархи беруть гору? Не хочеться в це вірити, але й деолігархізації не помітно…

   Куди підуть державні субсидії на оплату побутово спожитого газу? Правильно, в кишені олігархам.

   На кого перетворюються українські громадяни, змушені просити державу виділити субсидії? Правильно, на безправне населення, при чому – рабське: з непомірною залежністю як від держави так і від олігархів, котрі контролюють найласіші шматки економіки в державі.

   Кому це вигідно? Відповідь – очевидна!

   Дейл Карнеґі говорив: «Особисто я люблю суниці з вершками, але риба чомусь надає перевагу черв’якам. Ось чому я, коли йду на рибалку, думаю не про те, що люблю я, а про те, що любить риба».

   Можновладці в Україні теж люблять суниці з вершками та щоб вершків – величезних статків було побільше, а звичайні українські люди також люблять суниці з вершками і не те, що люблять, мають природне й конституційне право гідно жити, а не животіти на тлі розкошування «сильних світу цього» (назва мого матеріалу «Корупція – наш рулєвой? Кого і як треба люструвати…» говорить сама за себе).

   Знову процитую окремі положення Конституції України: «Стаття 5… Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо (виділено мною – Г. М.) і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування…

   Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

   Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

  Норми Конституції України є нормами прямої дії (виділено мною – Г. М.)…

   Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу (виділено мною – Г. М.). Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (виділено мною – Г. М.).

   Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

   Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

   Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість (виділено мною – Г. М.) економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом (виділено мною – Г. М.).

   Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (виділено мною – Г. М.). Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

   Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

   Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

   При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження (виділено мною – Г. М.) змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

   Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності…

  Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень (виділено мною – Г. М.) для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло». Як з цим бути?

   Тому влада, якщо вона дійсно хоче бути українською (моя стаття «Обережно – Росія! 10 завдань українцям» містить відповідні конкретні пропозиції для неї, а в моєму матеріалі «Про те, як Україна сама фінансує вбивство українців Росією!» прочитаєте багато цікаво — несподіваного для себе), повинна думати не про те, що любить вона, а про те, що люблять люди (її вподобання в межах закону мають бути далеко позаду законних вподобань людей), оскільки вона ними найнята на службу.

   Український народ є терплячим, але треба боятися гніву терплячої людини, коли її терпець вривається!

   Давня мудрість повчає: «Правитель має в себе закохати людей. Якщо когось не може закохати, має його купити. Не може купити, повинен убити».

   А що правитель (вже сучасна українська влада) має робити з сучасними українськими людьми? І навпаки (моя публікація «Щоб то означало?» є тут символічною), коли люди не задоволені діями влади?

   Відповідь знайдете у моїй статті «Або незалежність, або олігархи!».

   P. S. Пам’ятаю, як весною вже далекого 1994 року під час парламентських виборів у 435 виборчому окрузі (Заставнівський та більша частина Хотинського району Чернівецької області), де я вперше був обраний народним депутатом України, практично на кожній зустрічі з виборцями, в оселі котрих трубопроводами ще не подавався природний газ, ставилося питання про допомогу в газифікації. Підтримуючи такі прагнення селян (саме переважна більшість сіл не мала доступу до газу, крім балонного), бо добре обізнаний з їхніми складними побутовими умовами життя (не кажучи вже про працю), оскільки сам народився і виріс в селі й далі опікуюся батьківською оселею (батьки вже давно пішли на вічний спочинок), я прямо говорив виборцям, що на рівні держави має бути затверджена програма, яка б передбачала/стимулювала використання для побутових потреб не тільки газу, а й інших видів палива (енергоносіїв, зокрема і з поновлюваних джерел – вітру, сонячного випромінювання), включаючи тверді для твердопаливних котлів, та електроенергії для електричних котлів (в конкурентному ринковому середовищі). Прив’язування лише до природного газу є проблемним з точки зору безпеки і ціни. Ці підходи щодо індивідуального споживання залишаються актуальними й у сфері централізованого постачання теплоносіїв підприємствами ТКЕ з відновленням використання також вугілля та, можливо, мазуту.

   Треба відзначити, що в мою першу депутатську каденцію газифікація населених пунктів проходила кепсько – не вистачало фінансів. До прикладу, Державний бюджет 1994 року затверджувався у червні 1994 року, хоча це мало статися до кінця 1993 року. Мало чим відрізнялася ситуація і в наступні роки.

   В другу каденцію стало трішки краще, а в третю – ще трохи покращало в контексті субвенцій для газифікації (мій матеріал «Край, де варто жити! Кому?» розказує про них).

   Вказаної вище своєї позиції щодо енергоносіїв я дотримуюся й тепер. На жаль, тоді в державі гору взяли газові лобісти та й досі не помітно зрушень у потрібному напрямку.

                                                                           Зображення взято з Інтернету.