Або незалежність, або олігархи!

   Мовчазна більшість… каже «Цить» тим, хто насмілюється говорити. Завдяки таким мовчунам коїться «бєзпрєдєл» на землі. В Україні зокрема. Купка олігархів, включаючи російських/проросійських, крутить Україною, як циган сонцем. На тлі тотального зубожіння абсолютної більшості українців вони продовжують жирувати: їхні корупційні бізнес-схеми діють далі, монополізм в багатьох галузях, включаючи енергетику, процвітає, вплив на владу не зменшується (їхні люди в ній працюють), насміхання з майданівців (ми виступали й проти засилля олігархіїї), ідеалів Євромайдану (його хроніка частково зафіксована у моєму матеріалі «Український Євромайдан діє!»), борців із російським окупантом (воїнів, волонтерів, добровольців, усіх тих, хто допомагає чим може ЗСУ і українському фронту в зоні АТО, часто майже останнім – знаю це й з власного досвіду, та вимушеним переселенцям) продовжується – ви боріться, а ми (олігархи) будемо й при новій владі панувати. Щодо допомоги у війні з Росією, то є один олігархічний виняток, але бізнесові діла з цинічним обдиранням держави і українців нівелюють його заслуги у згаданій сфері.

   Ці олігархи ведуть себе в українському суспільстві так нахабно й зухвало, як мавпи в дикій природі.

   Суд над одним із них – януковичівським олігархом, другом Москви (Кремля) Фірташем (разом з його одкровеннями) у Австрії 30 квітня 2015 року теж шокував (попахує Віденською змовою). На судовий процес приїхало з України різне шобло, котре має українців за бидло (читайте мою статтю «Нас мають за бидло!»), ґоїв, перегній, підтримувати свого партнера. Безкарність Фірташа (відмова австрійського суду видати його правоохоронним органам США; апеляцію австрійської прокуратури на це рішення швидше за все чекає така ж сама доля) додасть сміливості всім іншим олігархам, нуворишам різних партійних кольорів продовжувати «бєзпрєдєльнічать» в Україні, при цьому уникаючи лише відвідин тих країн, котрі мають договори про правову взаємодопомогу зі Сполученими Штатами Америки.

   Австрія, як один з дрібних російських агентів у Європі (моя публікація «Обережно – агенти Росії в Європі, або Зґвалтування – не найкращий спосіб отримання жертвою задоволення!» розказує про них), невдоволена провідною роллю США у світі (хоча сама Європа без підтримки США не здатна адекватно відпости на жодну серйозну загрозу), зокрема і у стримуванні російської агресії в Україні (недостатньою, на мій погляд), тому й крутить носом, ловлячи сигнали з Москви.

   Якщо українська влада не допоможе американському правосуддю розібратися з Фірташем (в США йому «світить» кілька десятків років ув’язнення за його бізнесові «здобутки» та тісні контакти з одіозними російськими «бізнесменами», розшукуваними ФБР), а потім сама не розбереться у себе вдома з рештою йому подібних – бойками, льовочкіними, ахмєтовими, клюєвими, колєсніковими, єфрємовими, добкіними, кернесами, вілкулами, ківаловими, мельниками, медведчуками, калєтніками і всіма тими, хто з ними разом «бєзпрєдєльнічал» та «бєзпрєдєльщіками» зі свого табору, то гріш ціна такій владі.  

   До речі, якби Генеральна прокуратура України, СБУ, МВС захотіли глибоко покопатися в діяльності Фірташа кінця 80-х, 90-х років минулого століття в Чернівцях (є ще живі свідки і наставники його бізнесового зростання, починаючи від посади водія у міській пожежній частині), то змогли б простежити цікаві фірташівські зв’язки з багатьма нинішніми столичними діячами, тісно пов’язаними з Буковиною, що належать до різних політичних таборів: владних (провладних) та проросійських («опозиційних»).

   Відносно СБУ одразу виникають сумніви, бо вона тримає в своїх рядах людей Фірташа, у 2006 – 2010 роках провалила контррозвідувальну роботу на російському напрямку (при Януковичу цей провал тільки поглибився), не може похвалитися вагомими здобутками у боротьбі з корупцією (ГПУ, МВС – так само), з дивних мотивів користується послугами Медведчука – путінського кума, апологета Росії, Московської церкви, Януковича і Митного (тайожного) союзу (моя стаття «Туристична фірма «Таможєнний союз» і брєд Брєдіхіна» розказує про «принади» цього утворення), покровителя ідеологів поділу України на «три сорти» ще в 2004 році, олігарха, противника НАТО, ЄС та західної орієнтації України загалом (читайте мій матеріал «Куди нас ведуть?»), який тепер ще й представляє Україну (дожилися: повна шизофренія, коли українську сторону уособлює проросійська, путінська, антизахідна особа, в той час, коли сама Україна воює з Росією і йде шляхом інтеграції до західного світу) в одній з робочих підгруп Тристоронньої (насправді – п’ятисторонньої) контактної групи з мирного врегулювання ситуації на Донбасі (у моїй статті «Ето радость со слєзамі на глазах…» міститься детальний аналіз роботи вказаної групи).

   Щодо української корупції, то Джон Гербст, Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні протягом 2003 – 2006 років та нинішній керівник Євразійського центру Атлантичної Ради США, впливового американського аналітичного центру, виступаючи з доповіддю на симпозіумі «Україна: визволення від пострадянської спадщини?», який відбувся 24 – 26 квітня 2015 року у Києві, сказав: «В Україні дуже серйозні проблеми з корупцією, тому що, відверто кажучи, верхівка вашої еліти дуже корумпована. Саме найвища верхівка. Я не буду зараз називати їхні імена, але у списку корупціонерів є навіть ті особи, які дуже гарно вміють говорити «мовою реформ» із країнами Заходу, влучно говорити, процвітаючи при старій системі. Їм чудово вдається переходити з однієї партії в іншу, часом здійснювати маневри між декількома партіями і так чи інакше залишатися недоторканою особою та процвітати. Вони навчилися процвітати, граючи за старими, але дуже зручними для себе правилами. І якщо вам зручно працювати на посаді міністра, уявіть собі, які будуть «зручності» на ще вищому рівні. Ці люди і є проблемою, і водночас – вони є керівництвом вашої країни». Ось який сигнал США послали Україні.

   Проблема з «українськими» багатіями зайшла так далеко, що залишається одне: «Або незалежність, або олігархи!».

   Якщо у стосунках з ними українська влада далі мовчатиме, тобто бездіятиме, не поставить олігархів на місце (влада США безжалісно руйнує монополії американських мільярдерів, коли ті монополії входять у конфлікт з державними, суспільними інтересами), щоб весь наш люд зміг творити заможне життя для себе, а не горбатитися на кілька відсотків «елітних» жителів України, то своє вагоме слово має мовити український народ. Він на повні груди повинен сказати «Цить» олігархам і всім тим, хто заважає Україні будувати в себе високі стандарти життя за демократичними західними зразками.

   Правда має торжествувати на землі!

   Чи правди, справедливості в світі не існує?!

   Український народ має більшість над олігархічно-нуворишівською шоблою, над всією шоблою загалом.

   Більшість не повинна бути мовчазною.

   Мовчазна більшість сприяє збереженню панування шобли в Україні, не лише олігархічно-нуворишівської, а взагалі суспільного сміття, бидла, пристосуванського непотребу, нічого не зробившого для української державності навіть з початку її новітнього відродження в 1990 році (коли була прийнята Декларація про державний суверенітет України), перешкоджаючи своєю пасивністю (мовчазною байдужістю) прогресивно налаштованій активній, немовчазній, чисельно меншій, частині суспільства позбуватися цієї різноманітної шобли, а це може мати наслідком втрату української державності: Росія продовжує чатувати – анексувала Крим (читайте мою публікацію «Украина, не подведи Майдан… Не подведи всех нас») і воює з нами на Донбасі, окупувавши його частину (про цю війну розказує моя стаття зі зворушливою історією «Як російський офіцер у своїх батьків-українців стріляв…»).

   Мовчазна більшість, перешкоджаючи немовчазній меншості позбуватися шобли, цим самим здійснює страшний злочин – сіє зневіру й розчарування в українському суспільстві на тлі російської збройної агресії: відсутність кардинальних змін після Майдану та покараних за вбивство Небесної Сотні, непотоплюваність тих, хто довів Україну до ручки при внутрішньоокупаційному режимі Януковича, корупція (актуальним тут є мій матеріал «Корупція – наш рулєвой? Кого і як треба люструвати»), гальмування люстрації, призначення на ті чи інші посади у владі негідних кадрів, повзучий реванш недобитої московської «п’ятої колони», захмарні тарифи на комунальні послуги, знецінення гривні та височенні ціни на найнеобхідніше для життя людини, що ставить її на межу виживання, не зупинена й непокарана вседозволеність олігархів, відсутність деолігархізації як такої, відбиває бажання багатьох, навіть патріотично налаштованих, українських громадян боронити від зовнішнього ворога свою державу, країну (хоча назвати це правильним важко, адже Батьківщина у нас – одна, назавжди – Україна, а влада в ній, тобто державні інституції, є тимчасовою, змінюваною нами – українським народом: дуже доречною у цій ситуації є моя стаття «Хіба можна розчаруватися в Україні?!», оскільки невдоволення, розчарування багатьох, якщо не більшості, українців владою має спрямовуватися тільки на неї і не повинно автоматично перетворюватися в частині нашого суспільства на ненависть до самої України), бо вона асоціюється з усім цим вказаним безладом, з яким не може (чи не хоче?) дати ради влада (виходить, що одні мають боротися, захищати, а шобло в той час у тиловому комфорті, плюючи на всіх нас разом з владою, нерідко й за її сприяння, збагачуватиметься, користуючись моментом та ловлячи рибку в мутній водичці – отакі реалії, котрі пояснити людям неможливо, хіба що сама влада зможе це зробити й переконати їх у своїй бездоганності).

   І тільки війна з Росією рятує Україну від соціального вибуху (хоча й не більшості громадян), заставляючи людей поки-що відсовувати своє невдоволення означеним вище бардаком на задній план. Але ж так не може тривати вічно. Не можна безкінечно випробовувати терпіння українців, списуючи всі наші негаразди лише на війну (вона принесла нам дуже багато горя та економічних збитків, але чимала кількість наших внутрішніх проблем з нею зовсім не пов’язана), а їхню навіть обґрунтовану критику влади називати московською провокацією, щоб одразу закрити їм роти і заставити мовчати.

   Мовчазна більшість перетворюється на те, що зображено на гострій, але актуальній, картинці вгорі.

   Мовчазна більшість заслуговує тільки зневаги!

   Зневаги разом з шоблою та тими інституціями, які дозволяють цій шоблі господарювати на українській землі!

   А зневажені інституції потребують заміни! Без жодних ілюзій і сентиментів!