Про колізії з Державною прикордонною службою України і не тільки...

   Закон України «Про Державну прикордонну службу України» (набув чинності у квітні 2003 року) однозначно не встановлює спосіб підпорядкування прикордонного відомства, оскільки початково (базово) він писався відповідно до вже недіючої Конституції України 1996 року з президентською формою правління.

   Як військове формування Держприкордонслужба (ДПС) підпорядковується Президенту України – Верховному Головнокомандувачу Збройними Силами України (ЗСУ) (п. 17 ст. 106 Конституції України), а як правоохоронний орган спеціального призначення і центральний орган виконавчої влади – Кабінету Міністрів України (КМУ) (п. 9 ст. 116 Конституції України). Згідно ст. 2 Закону України «Про державний кордон України» «Кабінет Міністрів України… вживає заходів щодо забезпечення захисту та охорони державного кордону і території України» (не зайвим було би внести зміни до цього Закону щодо оборони державного кордону ДПС та Національною гвардією України (НГУ). Варто також зазначити, що фінансове і матеріально-технічне забезпечення ДПС та НГУ практично повністю залежить від КМУ.

   Аналогічна колізія існує і щодо Голови ДПС. Про неї я детально висловився у своїй статті «Про проблеми української розвідки». Як наслідок, ДПС та її Голова опинилися поміж двох органів державної влади – центрів прийняття управлінських рішень. А там, де два господарі, порядку не завжди вистачає, чим користаються різні зловмисники і жадібні до наживи службовці ДПС, плодячи корупцію (читайте мою публікацію «Корупція – наш рулєвой? Кого і як треба люструвати…») та інші зловживання, про що я вже неодноразово писав, зокрема і у своєму матеріалі «Лист Голові Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції…».

   Враховуючи правовий статус ДПС, як правоохоронного органу спеціального призначення (аналогічний до СБУ і УДО) та військового формування, на підставі ст. 102, пунктів 1, 17 ст. 106 Конституції України, доцільно чітко підпорядкувати ДПС безпосередньо Президенту України, змінивши при потребі відповідним чином Закон України «Про Державну прикордонну службу України» (за такою ж аналогією треба було би поступити з НГУ як військовим формуванням з правоохоронними функціями, підпорядкованим Міністерству внутрішніх справ (МВС) України, внісши потрібні зміни до Закону України «Про Національну гвардію України» разом із запровадженням її однозначної підлеглості Генеральному штабу ЗСУ в особливий період під час воєнних (бойових) дій, можливо не тільки в особливий, передавши при цьому правоохоронні функції НГУ іншим, за необхідності навіть новоствореним, правоохоронним (не військовим) підрозділам МВС, але якщо залишити правоохоронні функції НГУ при її підлеглості ГШ ЗСУ, то можна надати НГУ право виконувати окремі завдання в інтересах правоохоронних органів, зокрема МВС, до того ж вона могла б також здійснювати функції військової поліції – нинішньої Військової служби правопорядку), а також, згідно ст. 107 Конституції України, варто ввести Голову ДПС України до складу РНБО України (командувач НГУ теж не був би зайвим у її складі).

   Верховна Рада України 03 лютого 2015 року внесла певні зміни до Закону України «Про Національну гвардію України», за якими Президент України призначає і звільняє командувача НГУ (раніше це робив Парламент за поданням Президента України), його першого заступника та заступників за поданням Міністра внутрішніх справ України, але питання однозначної підпорядкованості-підлеглості все одно залишається відкритим. Залишається воно відкритим ще й тому, що вказані законодавчі зміни не вступили в дію.

   Як відомо, на жаль, ще 17 грудня 1999 року Л. Кучма (читайте про нього моє дослідження «Час показав…») своїм президентським указом розформував НГУ, розділивши її між Внутрішніми військами (ВВ) МВС України і ЗСУ, а 11 січня 2000 року Верховна Рада України в контексті цього указу прийняла відповідний шкідницький закон (Л. Кучма його з радістю підписав), проти чого я, будучи тоді народним депутатом України – членом комітету з питань національної безпеки і оборони, активно боровся, але кучмівська парламентська більшість взяла гору.

   10 січня 2008 року була спроба відновити НГУ, коли Президент України вніс до Верховної Ради України відповідний законопроект, зробивши одне з небагатьох добрих починань. Але це починання за надуманими аргументами «про створення окремої армії» успішно поховав політичний соратник Глави держави 2005 – 2010 років, завдяки котрому він був Міністром оборони України та й став, зрештою, народним депутатом України, тодішній голова парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони (у березні 2014 року при відновленні НГУ він вже не говорив «про створення… фактично ще одних збройних сил»), якого згодом підтримала Верховна Рада України, відхиливши згаданий законопроект.

   Чи потрібні ВВ МВС України? Не потрібні! Бо на ділі виглядали продовженням НКВДистських сталінських традицій часів СССР, до яких не можна повертатися за жодних умов (читайте «Чому я не хочу повертатись до СРСР?»). Чи потрібна НГУ? Потрібна! Але про величезну сумнівність потреби правоохоронного відомства – МВС мати у своєму складі війська – НГУ я говорив не раз: моя стаття «Фільтрація, або Таких «правоохоронців» – на мило!» стала цьому черговим підтвердженням. Закон України «Про Національну гвардію України» потребує відповідної переробки.

   Встановлення зрозумілих (недвозначних) правил у системі управління Воєнною організацією держави, в ДПС та НГУ зокрема (такі ж правила треба терміново запровадити і в інших сферах державного управління, а не керуватися одвічним «Краще пізно, ніж ніколи…»), тільки зміцнить національну безпеку України та заставить українську владу здійснювати системні реформи (вони вказані у моїй статті «В Європу – без сміття! Про деякі першочергові кроки нової влади») і працювати наче новий український годинник, інакше (без цього), стараннями Путіна, Україна надалі житиме за годинником московським.

   P. S. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Національну гвардію України» щодо удосконалення правових засад діяльності Національної гвардії України» № 920-VIII від 24 грудня 2015 року НГУ під час дії воєнного стану підпорядковується Міністерству оборони України (ч. 1 ст. 61), а командувач НГУ призначається на посаду Президентом України за поданням Міністра внутрішніх справ України та звільняється з посади Президентом України (ч. 2 ст. 7) і перший заступник та заступники командувача НГУ призначаються на посади за поданням командувача НГУ і звільняються з посад Президентом України (абзац другий ч. 3 ст. 7).

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте