«По-чорному» і «по-білому»!

                                                                                           Освічена людина – та, котра знає,

                                                                                               де знайти те, чого вона не знає.

                                                                                                                         Ґеорґ Зіммель. 

   Кожен п’ятий офісний працівник отримує «чорну» зарплату. Ще третина зізналися, що їх офіційна ставка та реальний дохід відрізняються. І тільки 35% співробітників заробітна платня виплачується повністю офіційно, тобто вони отримують «білу» зарплату. Таким чином, для більшості опитаних «чорна» зарплата складає весь заробіток або його значну частину.

   Із тих, хто частково або повністю отримує неофіційну зарплату, 31% заявили, що зарплата «в конверті» складає весь їхній заробіток. Більше половини тих, хто має неофіційний заробіток, отримують «сіру» зарплату. Тобто 50-70% від загальної суми видається у конверті та не обкладається податками. 

   Варто також відзначити, що більше за все «чорних» зарплат у сфері торгівлі і виробництва. Там кількість неофіційних виплат складає 19% та 16% відповідно. Третє місце поділяють сфера послуг і будівництво (по 9%). У 2013 році лідером за кількістю неофіційних зарплат був готельний та ресторанний бізнес. Менше, ніж у інших, «тіньових» доходів у медиків і працівників агробізнесу (по 1%).

   Кожен четвертий, отримуючи неофіційну зарплату, позбавлений усіх решти соціальних виплат. У 22% випадків рішення про те, чи будуть виплачуватися соціальні виплати та яким чином, ухвалює керівник. А кожен десятий співробітник ризикує отримати компенсацію нижче реальної заробітної платні.

   Переважна більшість (84%) офісних співробітників в Україні готові погодитися на неофіційну зарплату.

   Більш ніж четверта частина офісних працівників вважають «чорні» зарплати нормою українського ринку праці. Для кожного другого зарплата в конверті — не надто радісна новина, але відмовитися від хорошої роботи через цю причину він не збирається. І тільки для кожного десятого така форма оплати праці є категорично неприйнятною.

   Що ж примушує офісних працівників погоджуватися на неофіційний заробіток? Для третини опитаних вирішальним у цьому питанні є розмір «чорної» зарплати, який найчастіше перевищує офіційні пропозиції. На другому місці серед важливих причин — відсутність іншої роботи. Таким чином, для більше ніж четвертини опитаних форма обліку грошей не має значення, головне — їх наявність. А ось кожен десятий готовий пожертвувати формальностями заради цікавої роботи.

   Проте тільки 23% респондентів, які мають неофіційний заробіток, запевняють, що не зіштовхувалися з проблемами через «чорну» зарплату. Кожен п’ятий із тих, хто отримував зарплату «в конверті», зіштовхувався з недобросовісністю роботодавця, який залишає за собою право довільно змінювати суму заробітку або затримувати виплати. 14% не можуть отримати соціальні виплати в повному обсязі, а кожен десятий зіштовхується з неможливістю оформити хорошу пенсію. Також через «чорну» зарплату дехто не може отримати кредит або надати довідку про реальні доходи при подачі документів на візу.

   Дані були отримані в результаті опитування, проведеного Дослідницьким центром Міжнародного кадрового порталу  hh.ua  в жовтні 2014 року.В опитуванні взяли участь 1412 респондентів.

   Ось таку, досить сумну, картину, тільки на фоні зарплат «по-чорному» та «по-білому» у офісних працівників, маємо в українській економіці, де в «тіньовій» її частині обертається, за різними оцінками економістів/фінансистів, майже така ж кількість капіталу, як і у «освітленій». Напевно будь-яка інша держава світу уже б збанкрутувала, а Україна досі тримається попри шалений грабунок «своїми» ж політичнорізнокольоровими негідниками, котрі більшість українців мають за бидло. Але так не може тривати безкінечно. Запас міцності вичерпується і вичерпується дуже швидко завдяки російському «сприянню»: терроризму, окупації Криму та війні на Донбасі, яка поглинає і поглинатиме, як «чорна дира», сотні мільярдів гривень (це горе прийшло до нас також через двояку позицію щодо Росії-терориста московських агентів у Європі, зокрема тієї ж Франції, як би це боляче для них не звучало) та різним схемам-трикутникам на зразок «Москва – Тель-Авів – Київ». Тому в української влади залишилося обмаль часу для здійснення рішучих реформаторських кроків (принцип «Краще пізно, ніж ніколи…» тут не підходить), щоб відвернути економічну та політичну біду, при цьому памятаючи (поради провідникам), що держава зобов’язана дбати і про належне забезпечення (кадрове та матеріальне) свого українського війська. Зволікання смерті подібне!

   А розпочинати реформи треба боротьбою з корупцією від верху до низу (для отримання потужної міжнародної підтримки від Парижа і Берліна до Вашинґтона та Канберри, незважаючи на наявність в Європі чималої кількості «путіністів»), інакше жодні прогресивні починання не дадуть ніякого результату і будуть задушені ще в зародку наваленою на них зверху величезною кількістю сміття з усіх, без винятку, різнобарвних політичних ніш українського суспільства. З іншого боку, щоб уникнути саботажу боротьби з корупцією та інших реформаторських змін зі сторони різнокаліберних «діячів», треба одночасно проводити найжорстокішу нейтралізацію ворогів, люстрацію і фільтрацію в нашій громаді.

   Тільки при поєднанні цих чинників є надія на успіх та євроатлантичну/європейську перспективу української справи. І навпаки: без вступу України в ближній перспективі до євроатлантичної спільноти – Організації Північноатлантичного договору (НАТО) українська справа має примарні перспективи – російський скажений ведмідь чатує та лише чекає слушного внутрішньо- і зовнішньоукраїнського моменту, щоб накинутися на нас різними способами остаточно. Мета Москви настільки є очевидною, що навіть до ворожки ходити не треба, не кажучи вже про інформацію розвідників.