Від Парижа до Києва! Від Вашинґтона до Канберри!

   В Україні триває страшна біда і жахлива трагедія: Росія-терорист окупувала Крим і частину Донбасу, вбивши при цьому тисячі невинних людей, і продовжує їх вбивати – 13 січня 2015 року, під час Різдвяних свят, на Донеччині під Волновахою вона забрала життя ще 12 наших мирних громадян, підло розстрілявши руками своїх терористів з «ДНР» пасажирський рейсовий автобус.

   На жаль, до цього часу немає законодавчого акту Парламенту і відповідних підзаконних актів – Постанови Кабінету Міністрів України і Указу Президента України про визнання російських маріонеткових утворень на Донбасі – псевдореспублік «ДНР»-«ЛНР» терористичними організаціями, а є тільки рішення Генпрокуратури, якого абсолютно недостатньо. Натомість Україна постійно вимагає від демократичного світу визнати ці утворення терористичними організаціями, але для цього треба спочатку самій показати приклад власного юридичного ставлення до згаданих російських терористичних формувань, що сіють смерть на нашій землі.

   Українцям розриваються серця від невимовного горя і жалоби за жертвами російської воєнно-терористичної агресії. Нам боляче!

    Україна і українці мають ще тісніше згуртуватися навколо свого горя, як це зробили Франція і французи після трагедії 7 січня 2015 року в редакції видання Charlie Hebdo, і продемонструвати всьому світові свою єдність у боротьбі супроти світового зла – тероризму, як єдналися на Майдані під час Революції Гідності проти внутрішньоокупаційного режиму Януковича, керованого терористичною Москвою.

   Українці в Україні ще не проявляли своєї загальної солідарності масовими заходами протесту проти багатотисячних жахливих вбивств невинних людей на українській землі російськими окупаційними бандитсько-терористичними військами. Настав час зробити це хоча б після Волновахи, хай навіть слідом за Францією і за дещо інших підстав, ніж у неї.

   Українці мають вийти на мільйонні протестні акції по всій Україні, а в Києві повинна відбутися кульмінація протесту проти окупації своїх територій Росією-терористом і скоєних нею воєнних злочинів. Українська влада має стати ініціатором цих заходів, руйнуючи в такий спосіб підґрунтя дволикості частини Європи у стосунках з Москвою.

   Президент Франції показав приклад і рішучість, як треба гуртувати свій народ у біді, як треба боротися з терористами, безжально знищивши їх без жодних переговорів, і привертати на бік Франції світову демократію задля відстоювання французьких національних інтересів. Українській владі і українській молодій демократії не гріх взяти на озброєння цей приклад.

   Українці по всьому світу повинні бути солідарними, як було до цього, зі своїми співвітчизниками в Україні.

   Єднання світового українства сколихне демократичний західний світ, який, нарешті, весь повинен продемонструвати свою єдність, а значить і силу, у боротьбі з тероризмом, звідки б він не походив – з Росії чи з Близького Сходу, і свою єдність з Україною, яка вже майже рік стікає кров’ю у боротьбі з російським державно-воєнним тероризмом, рятуючи Європу від навали московських терористів – нащадків золотоординських рабів.

   Мільйони людей у Франції на чолі зі своїм Президентом і поза її межами вийшли на вулиці і сказали «Je suis Charlie», засудивши цим терористичне мракобісся близькосхідного походження. До них у Парижі приєдналися лідери демократичних країн світу, зокрема й України, і міжнародних організацій.

   Мільйони людей в Україні на чолі зі своїм Президентом і поза її межами, від Парижа до Києва і від Вашинґтона до Канберри, мають вийти на вулиці і сказати «Я — Волноваха» («I am Volnovakha», «Je suis Volnovakha»), засудивши цим терористичне мракобісся російського походження. До них у Києві мають приєднатися лідери демократичних країн світу, зокрема й Франції, і міжнародних організацій, якщо вони дійсно хочуть захистити Україну і поставити на місце Росію-терориста, а не продовжувати двояку, за винятком США, політику щодо Москви, як було до цього.

   Україна (її влада) має ініціювати проведення в Європі Ланцюга Єднання проти тероризму від Парижа до Києва. Якщо Берлін, Париж і Рим не лукавлять, то вони підтримають нашу ініціативу. До ланцюга повинні долучитися всі країни, які солідарні з Україною у її боротьбі з тероризмом. Жителі цих країн мають одночасно, у заздалегідь домовлений день, стати вздовж вулиць населених пунктів і автошляхів між ними, утворивши на одну годину живий багатомільйонний, багатотисячнокілометровий антитерористичний ланцюг Париж – Брюссель – Амстердам – Берлін – Варшава – Київ, до якого зможуть приєднатися ланцюжки з інших солідарних європейських столиць.  

   Такий Ланцюг Єднання продемонструє єдність всієї Європи, якій загрожує російський і близькосхідний тероризм, у боротьбі з терористичним злом. Це покаже приклад єднання всім прихильникам демократії у світі, серед яких також – США, Австралія і Японія, котрі й тепер не стоять осторонь боротьби з тероризмом.

   Демократичний західний світ сказав «JesuisCharlie», солідаризувавшись з Францією, де терористи вбили 12 невинних французів.

   Демократичний західний світ має сказати «Я – Волноваха» («I am Volnovakha», «Je suis Volnovakha»), на ділі солідаризуючись з Україною, де терористи вбили і вбивають тисячі + 12 невинних українців.

                                                                Демократи всього світу, єднаймося!

                           


6 коментарів

Галина Маслак
«Але Україна постійно вимагає від демократичного світу визнати ці утворення терористичними організаціями...» Сама Україна не визнає, а від інших вимагає. У Вашому тексті занадто багато слова «тероризм».

А щодо маршу єдності… Померлих він не воскресить і на живих ніяк не вплине. Політики можуть хоч щодня повторювати, що вони солідарні з загиблими, бо ці слова ні до чого не зобов'язують. Чи цей марш зупинить війну в Україні? Чи політики інших держав допоможуть чимось, крім слів? Між іншим, владі дуже вигідна ця війна, яка дозволяє відмивати купу грошей.

До речі, ніяк не можу зрозуміти, чому «Je suis Volnovakha». Французи писали «Je suis Charlie» своєю рідною мовою. Чому українці пишуть французькою? Цікаво, якою була б реакція в Україні, якби перед цим трагедії у Франції не було? Стрічка у ФБ рясніє постами: «У Франції люди вийшли на вулицю. І нам треба». Кому і що ми хочемо довести? Чи це перші люди, які загинули на цій війні? Чи перші, про яких популярно говорити?

Коментар Ганни Сінькової у ФБ 14 січня 2015 року:
Святослав Вишинський
Шановний дописувач буде переконувати нас, що «тероризм» і «втрати серед мирного населення» в умовах війни — це одне і те ж. Отже, неуникна загибель мешканців міста Донецька від обстрілів української армії — це тому, що «війна», і випадкові «жертви неуникні». А загибель пасажирів на військовому блокпосту від обстрілу донецької артилерії — це «тероризм» і «залякування». Логіка — залізна. Саме тому так зручно змішувати поняття «війни» і «АТО» — коли вбивають тебе, то це «тероризм», а коли вбиваєш ти — то «війна». Зрештою, до жертв терору з 11 вересня 2001 р. завжди більше співчуття, ніж до жертв війни. Навіть якщо останніх — у сотні і тисячі разів більше. Так «закаляється» пропаганда.
Галина Дичковська
Тетяна Малахова
Кручу большой напольный глобус.
Устала от вранья, обиды, страха….
Я – Горловка, я – Боинг, я – автобус,
Я – Иловайск, Я — Крым! Я — Волноваха!
Я – мать Решата, крымская татарка!
Я — воин, что лежит под Добропольем!
… Но нет толпы у Триумфальной арки,
На Риволи и площади де Голля!
Я – пленный! Я – солдаты из окопа!
Я – киборги, стоящие в огне…
Ну, что же ты молчишь, Европа?
Мы с самого Майдана шли к тебе!
Георгій Манчуленко
Дякую за розуміння, пані Галино! Саме цю ідею я хочу донести до читачів:«Я — Волноваха»,«Я — Донбас»,«Я — Крим»… На жаль, тут окремі «коментатори» говорять про все, тільки не про це.Через таких «розумників» життя сумне.
Георгій Манчуленко
І такі повідомлення можуть бути різними мовами, звісно, що й державною українською мовою.
Ігор Гамаль
Чому Волноваха — не Шарлі, а #ЯНеВолноваха
Для початку, коротка історія – хто не знає. У місті Парижі була редакція журналу з назвою «Шарлі Ебдо», який малював ядучі карикатури на все навкруги, в тому числі – на пророка Магомета.

Радикальні ісламісти увірвалися до редакції і вбили 12 осіб. Мільйони французів вийшли на вулиці під гаслами «Я – Шарлі» щоб показати: атака на людей лише за їхні переконання, хай навіть висловлені в образливій для когось формі, – це атака в тому числі на мене, «я – за країну вільних переконань».

На жалобній ході у Парижі були лідери багатьох країн, в тім числі і Петро Порошенко. Єдине, що їх об'єднувало – вони фактично підтримали гасло «Я – Шарлі», тобто «Я – проти обмеження свободи переконань».

Вчора неподалік райцентру Волноваха терористи ДНР розстріляли на українському блокпосту автобус сполученням Златоустівка-Донецьк. Загинули 12 пасажирів автобуса, про переконання і вподобання яких ми не знаємо нічого.

Терористи скоріше за все не мали на меті влучити в автобус – вони тупо, саме тупо, в них це стиль життя, лупанули по «укропу». Ну і вбили тих, кого вони самі, певне, вважають «громадянами ДНР, котрі потерпають від свавілля хунти».

І я більш ніж переконаний, що дехто з родичів загиблих, а може й чимало хто, буде звинувачувати українську владу, як звинувачували її на камеру мешканці сіл з околиць Маріуполя: «що вони сюди припхали свою армію, понаставили блокпостів, влаштували нам тут війну».

Тим не менш, купа українських користувачів соцмереж вже влаштувала флеш-моб з теґом «Я – Волноваха». Логіка така: якщо через загибель французьких журналістів у Париж приїхали лідери розвинених країн, то через загибель пасажирів автобуса…

Ну, по-перше, це зневага. У Парижі розстріляно конкретно відомих журналістів з конкретно редакції «Шарлі», вбивці навіть вигукували на вулиці «Ми вбили Шарлі!» А в нас що – вбито Волноваху?

Ні, містечко стоїть як і стояло. Вбито мешканців Волновахи? Теж не факт, що всі загиблі були саме з цього містечка.

Трагічно загиблих людей, які опинилися не в той час не в тому місці одночасно знеособили, накрили брендом найближчого населеного пункту і намагаються використати для невдалого геополітичного мавпування – навіть не завдавши собі справи дізнатися їхні імена.

По-друге, це карґо-культ. Так само як дикуни на островах Тихого океану складали солом'яні макети літаків, сподіваючись, що вони принесуть їм смачну їжу і корисні дрібнички, так і наші народні умільці тупо передерли щось у «білих людей» не розуміючи як воно насправді працює.

По-третє, це вторинність. Бажання «виїхати» на чужому креативі, на чужому бренді – ще й у такій трагічній ситуації.

Панове, більшість простих людей у Європі доволі приблизно уявляє, що таке Україна, Донбас і чому там війна. От скільки з українців знають різницю між Карабахом та Нахічеванню? Хто з нас переймався кривавою громадянською війною в Таджикистані та роллю Узбекистану в ній?

А це події часів не таких далеких, вже періоду незалежної України. Не треба сподіватися, що ми важимо для громадян Франції чи Німеччини більше, ніж для нас важить Вірменія чи Азербайджан. Можливо і важимо, в певні періоди, але сподіватися на це все-таки не варто.

А що треба робити – так це, в першу чергу, намагатися якнайкраще розуміти суспільства Європи, усвідомлювати культурний контекст тамтешніх мешканців, намагатися якнайдоступніше та найефективніше донести до них українське бачення ситуації.

Наразі ж це виглядає не менш жалюгідно, ніж анекдотичні дружини червоних офіцерів у Львові 1939: ніби і вийшла на вулицю у європейській одежині, от тільки нічна сорочка на людях виглядає дикувато.


Павло Зуб«юк, для УП
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте