Куди нас ведуть?

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              Найгарячіші місця в пеклі
призначені для тих, хто в часи
великих моральних випробувань
зберігав нейтралітет.
                                                Данте Аліг’єрі


   Щоб зрозуміти поставлене питання, одразу перейду до аналізу першоджерел. Їхні однозначні формулювання розставлять все на свої місця. Читачеві тільки треба уважно слідкувати за наведеними цитатами.

   Отже, окремі норми ЗАКОНУ УКРАЇНИ «Про основи національної безпеки України» в редакції 2003 року:

   «Стаття 6. Пріоритети національних інтересів

   Пріоритетами національних інтересів України є: …

інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

   Стаття 8. Основні напрями державної політики з питань національної безпеки

… .Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є:

   у зовнішньополітичній сфері – проведення активної міжнародної політики України з метою: …;

   забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору

Президент України                                                                       Л. КУЧМА 

19 червня 2003 року №964-IV».

   Я був серед тих небагатьох депутатів – членів Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, котрі категорично наполягали на тому, що Україна в майбутньому повинна стати членом Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Комітет більшістю голосів підтримав цю пропозицію, а згодом – Парламент і Президент України. Звичайно, тодішня кучмівська достатньо москвофільська, як показав час, влада мало що робила для зближення України з НАТО (вона більше загравала з Заходом, ніж реально чинила), але Закон все ж таки був.

   І така його редакція діяла до липня 2010 року, поки Президент - зрадник України та московський лакей Янукович не запропонував свою редакцію Закону, в якій уже не було норми про набуття Україною членства в НАТО.

   Ось деякі норми ще діючого  (до набуття чинності прийнятого законопроекту №1014-3)  ЗАКОНУ УКРАЇНИ «Про основи національної безпеки України»  в редакції Януковича:

   «Стаття 6. Пріоритети національних інтересів

   Пріоритетами національних інтересів України є: …

інтеграція України в  європейський  політичний,  економічний, правовий  простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими  державами  світу  в інтересах України.

   Стаття 8. Основні напрями державної політики з питань національної безпеки

…. Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є:

   у зовнішньополітичній сфері – проведення активної міжнародної політики України з метою: …;

   забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі…».  

   Вказані зміни внесені ЗАКОНОМ УКРАЇНИ «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» №2411-VIвід 01 липня 2010 року. Цитую окремі його норми:

   «Стаття 11.Засади зовнішньої політики

   1. Україна як європейська позаблокова держава здійснює відкриту зовнішню політику і

прагне  співробітництва  з  усіма заінтересованими   партнерами,  уникаючи  залежності  від  окремих держав, груп держав чи міжнародних структур.

   2. Основними засадами зовнішньої політики є: …

дотримання Україною політики  позаблоковості, що означає неучасть України у військово-політичних союзах, пріоритетність участі у вдосконаленні та розвитку європейської системи колективної безпеки, продовження конструктивного партнерства з Організацією Північноатлантичного договору та іншими військово-політичними блоками з усіх питань, що становлять взаємний інтерес; … 

Президент України                                                                       В. ЯНУКОВИЧ
1 липня 2010 року №2411-VI».

   Як видно з наведених норм цього Закону, Україну зробили позаблоковою державою, позбавивши її перспективи набуття членства в НАТО. Позаблоковість України, а на ділі – підлеглість Москві, привела до окупації Росією наших Криму і частини Донбасу. Ось таку дорогу ціну ми платимо через тих, хто сприяв обранню та обирав Януковича Президентом України. До речі, частина любителів «проффесора» продовжує спокійно працювати практично в усіх органах влади зверху донизу. Страшнішого знущання над Героями Небесної Сотні, всім Майданом і тисячами загиблих українських громадян (військових та мирних) на окупованих Москвою наших територіях годі придумати.

   А тепер – проект ЗАКОНУ  УКРАЇНИ «Про внесення змін до деяких законів України щодо відмови України від здійснення політики позаблоковості»  №1014-3 від 18 грудня 2014 року, внесеного Президентом України:

   «Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

    І.  Внести зміни до таких законів України:

   1. У Законі України «Про основи національної безпеки України» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 39, ст. 351; 2006 р., № 14, ст. 116; 2010 р., № 40, ст. 527; 2013 р., № 14, ст. 89, № 38, ст. 499; 2014 р., № 10, ст. 119, № 22, ст. 816):

   1) абзац одинадцятий статті 6 викласти в такій редакції:

   «інтеграція України в європейський  політичний,  економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України»;

   2) абзац п’ятий частини другої статті 8 викласти в такій редакції:

   «поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації».

   2. У статті 11 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 40, ст. 527; 2014 р., № 22, ст. 816):

   1) частину першу викласти в такій редакції:

   «Україна як європейська держава здійснює відкриту зовнішню політику і прагне рівноправного взаємовигідного співробітництва з усіма заінтересованими партнерами, виходячи, в першу чергу, з необхідності гарантування безпеки, суверенітету та захисту територіальної цілісності України»;

   2) абзац восьмий частини другої викласти в такій редакції:

   «поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації».

   II. Прикінцеві положення

   1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

   2. Кабінету Міністрів України:

   у місячний строк привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

   у двомісячний строк забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними  органами  виконавчої  влади  їх  нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом».

    Верховна Рада України 23 грудня 2014 року ухвалила президентський законопроект №1014-3 від 18 грудня 2014 року: за – 303 депутати. Після його підписання, що  Президент України зробив 29 грудня 2014 року, і оприлюднення він набуде сили Закону. Ним вносяться зміни до Закону України «Про основи національної безпеки України» та Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» в редакції Януковича 2010 року і одночасно фіксується вступ у майбутньому України до ЄС, але не фіксується вступ у перспективі України до НАТО. Тобто, метою поглиблення співпраці України з ЄС є набуття членства в ньому, а метою поглиблення співпраці України з НАТО є… подальше поглиблення співпраці з ним. Оце така «відмова» від позаблоковості! Виглядає, м’яко кажучи, дивно, бо Янукович теж був (на папері) за співпрацю і вступ до ЄС та за співпрацю з НАТО, але без вступу до нього. Щоб нам жити по-новому, потрібні зміни: зміни до Конституції України, зміни до багатьох законів України, в першу чергу щодо жорстокої боротьби з корупцією, за євроатлантичними стандартами, зміни  у свідомості наших людей (люстрація і фільтрація має бути невблаганною та невідворотною) і кардинальні зміни в українській зовнішній політиці.  

   Чому нинішня нова влада, до якої відноситься й парламентська більшість (коаліція), так боїться прямо заявити про бажання України вступити до дружньої нам Організації Північноатлантичного договору, а говорить тільки про членство в ЄС?! Тим більше, що критерії вступу до НАТО (військово-політичне об’єднання) та ЄС (економічне об’єднання) співпадають на (75 – 80)%, причому частина вимог набуття членства в ЄС є жорсткішими у порівнянні з НАТО. А намагання української влади спочатку вступити до ЄС, залишивши членство в НАТО на потім, є помилковим. Економіка, фінанси, інвестиції, гуманітарно-соціальна сфера, чим, власне, і є ЄС, потребують надійного захисту, що може надати тільки військово-політичний союз, яким і є НАТО. Тому – спочатку вступ до НАТО (єдність з ним), тобто безпека, а потім – до ЄС, тобто економіка в широкому розумінні цього слова. Особливо актуальним такий підхід є для країн колишнього соціалістічєского лагєря, в котрому, на жаль, була і Україна. НАТО – це незалежність держав, свобода, гідність та добробут людей, які не є гумусом чи підстилкою для інших, і захист країн-членів цього об’єднання та ЄС з тими ж високими стандартами життя його громадян (все, чим володіють мешканці цих двох організацій для своїх щоденних потреб, українцям поки що навіть і не снилося). Хіба не це потрібно Україні?! Чи може мав рацію Зіґмунд Фрейд, коли говорив: «Більшість людей в дійсності не хочуть свободи, тому що вона передбачає відповідальність, а відповідальність більшість людей страшить»? Як на мене, то західні демократії якраз спростовують наведене твердження. А українці спростовують?

   Чітке законодавче означення нашої мети (потрібне внесення відповідних змін до вже підписаного Президентом України законодавчого акту) – вступ у перспективі до НАТО (до речі, як і вступ до ЄС) зовсім не означає та й не зобов’язує подачу Україною вже завтра заяви про прийняття нас (хоча її обов’язково треба подати після започаткування реалізації необхідних нам реформ, але не пізніше 2015 року (Україні відступати нікуди, позаду – ворожа Москва), розуміючи, що розгляд цього подання може тривати кілька років) у члени цієї організації (з іншого боку, якомога швидше набуття нами членства в НАТО назавжди збереже українську державність та незалежність, а зволікання зі вступом тільки заохочуватиме Росію до поневолення України і відновлення СССР чи іншого московсько-імперського хижого утворення під облудною маскою «тайожного союзу»), але чітко окреслює наш український зовнішньополітичний пріоритет у оборонно-безпековому й цивілізаційному вимірі та реальний відхід від позаблоковості, що тільки б зміцнило віру західних партнерів у щирість наших намірів. А також заставило б їх будувати свою зовнішню політику з урахуванням таких реалій, менше оглядаючись на Росію. Бо це оглядання, зокрема й українське, нічого не дає, крім російської окупації частини України і бід у інших регіонах, зокрема на Кавказі. Світ має усвідомити назавжди: куди приходить Росія, там – кров, руїна та війна.

   Пєрєзагрузка відносин між Вашингтоном і Москвою закінчилася, як бачимо зараз,пєрєгрузкой, себто невдачею.В багатьох інших країнах – членах НАТО та ЄС на російському напрямку – теж схожа ситуація, адже Росія плює на норми міжнародного права і вважає дружніми тільки ті країни, які схвалюють її зовнішню політику, якою б вона не була, маючи інших за ніщо. Тому миритися з такими діями московскіх тварєй не можна: за злочини вони мають відповідати.

   Коли б у 2008 році агенти Росії в Європі (найбільше – Німеччина та Франція) на Бухарестському саміті НАТО не завдали Україні підступного удару, заблокувавши наше приєднання до ПДЧ в НАТО, то Росія не почала б проти нас війну. Якщо Україна не буде сильною, а без членства в НАТО це неможливо, миру не буде.

   Але висновок, встановлення істини, куди наші провідники нас (Україну) ведуть чи не ведуть і куди треба вести, хай робить українська громада, виходячи з наведених мною вище даних та реалій на східному фронті (зона АТО), в Криму і загалом багатовікової російської імперсько-загарбницької, ординської політики щодо нашої Батьківщини, та спростує знову ж таки слова Зіґмунда Фрейда, що «маси ніколи не знали жаги до істини. Вони вимагають ілюзій, без яких не можуть жити».

                             

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте