Тель-Авів – Москва – Київ
Історія не вчить нас, що ми повинні робити,
але вказує на те, чого робити не слід.
Хосе Ортега-і-Ґассет
Цікавий трикутник (віссю ця конструкція не може бути за жодних обставин через ворожу позицію Москви, особливо – до Києва)? Чи не цікавий? А як для кого… І з якої точки зору дивитися. Звичайних обивателів він не спонукатиме до жодних роздумів, бо для них милішими є значно тривіальніші речі. А тих, хто прагне глибше пізнавати міждержавні, міжнародні відносини, подібна конфігурація може наштовхнути на пошук певних прихованих комбінацій у згаданих тристоронніх стосунках. Тим більше, якщо на них дивитися під кутом наявності спецслужб, оскільки вони мають пряме відношення до окремих подій, про які йтиметься нижче.
Але – про все по порядку. Отже, «алія», як одне з основних понять «сіонізму», – це масове переселення (репатріація) євреїв з інших країн світу на свою історичну Батьківщину, в Ізраїль, визнаною міжнародним співтовариством (рішення 10 спеціальної надзвичайної сесії ГА ООН 2004 р.) столицею якого є Тель-Авів (Ізраїль та Палестинська автономія одночасно вважають своєю столицею Єрусалим). Наведене вище визначення «алії» потрібне читачу, щоб він міг зрозуміти суть подальших моїх викладок.
Звернемось до книги Исаака Дойчмана «Спецслужбы Израиля: от «Шабака» («Шин Бет», загальна служба безпеки – примітка моя)до «Моссада» (Москва: «Вече», 2004). Ось що він пише на с. 231: «В большинстве западноевропейских стран и Америки ограничения в послевоенный период были сняты и «алия» происходила в достаточно широких масштабах. … В странах же социалистического лагеря ситуация была весьма непоследовательной и уже в первые годы после окончания Второй мировой реальные возможности для эмиграции оказывались невелики.
…в странах Восточной Европы наряду с легальными требовались и тайные действия, и специальные операции».
Читаємо далі на с. 241 – 244: «Что же касается отношений с социалистическими странами, то считается, что основным центром координации работ по «советской алии» с 1953 года стала организация с расплывчатым названим «Лишкат га-Кешер», или «Бюро связи». Первым руководителем этой организации стал … Шауль Авигур. …
Непосредственно на СССР работала наиболее засекречення служба в составе «Бюро связей» (до последнего времени о ней в Израиле знали, помимо самих работников этой службы, едва ли больше десяти человек, а структура в точности неизвестна и доныне), которая носит название «Натива» («тропа», ивр.).
…сотрудники «Натива» при посольствах и консульствах не подотчетны в полной мере ни послам, ни консулам или атташе…
Первоначальной задачей «Бюро связи» была организация борьбы в самом Израиле и за его пределами на разрешение советским евреям на выезд из страны. Рождение нового агентства не сопровождалось какими-либо распрями или соперничеством в разведывательном сообществе. …
Штаб-квартира этой организации расположена в уютном домике в … Тель-Авиве. В первые годы главным помощником Авигура по «Нативе», который фактически возглавлял эту организацию, был Моше Червинский (Кармил) … Еще до образования государства, в 1945 – 1946 гг., он участвовал в организации нелегальной переправки в Палестину евреев Западной Украины и Прибалтики. Им были отработаны «каналы» перехода румынской (в районе Черновиц), словацкой и польской границ со стороны СССР…
В девяностые годы хозяином «Тропы» являлся бывший москвич Яаков Кедми (Яков Казаков). …
До тех пор, пока у Израиля существовали хорошие отношения с Москвой, Иерусалим не хотел раздражать советский блок, и старался приглушать еврейский вопрос…. Однако после Корейской войны израильские лидеры отчетливо сменили курс. …
Для выполнения своей мисси – поддержания связи с еврейскими общинами, – «Бюро связи» стало направлять своих сотрудников, под видом дипломатов, в Советский Союз, где была вторая по величине в мире еврейская община – 3 млн. человек. …
С самых первых дней работы сотрудники-эмиссары «Натива» выполняли … и разведывательную работу. …
Фактически получилось распределение обязанностей между израильскими спецслужбами: в «целевых» странах главным образом действует «АМАН» (воєнна стратегічна розвідка – примітка моя), в Западной Европе и Америке – «МОССАД»(політична розвідка – примітка моя), а на «постсоветском» пространстве до последнего времени главной была «Натива». …».
На с. 253 – 255 вказано: «После установления дипломатических отношений между Россией и другими постсоветскими государствами и Израилем сотрудники «Нативы» получили возможность действовать под. прикрытием посольства в Москве и во всех столицах стран СНГ, … не подчиняясь МИД Израиля и предпочитая действовать через голову посла. …
Сейчас «Натива» располагает … сотрудниками, многие из которых работают в представительствах «Сохнут» (Єврейське агентство, яке є офіційною організацією Держави Ізраїль у справах «алії» – примітка моя). …
С 1992 года, когда юридически оформился процесс развала СССР и во всех странах СНГ были сняты формальне ограничения на эмиграцию, руководителем «Натива» стал уроженец Москвы Яков Кедми, эмигрировавший в Израиль в 1969 году. …
Время показало, что в действиях Я. Кедми отчетливо прослеживалась неразборчивость, чрезмерная даже для спецслужб, традиционно не ходящих в ангельском чине. По указанию или под прямым руководством «Натива», а иногда и лично Я. Кедми в Израиль перевели крупне суммы и бежали несколько десятков человек из стран бывшего соцлагеря, которые в той или иной мере нарушили законодательство своих стран и приобрели деньги, полностью или частино, незаконным путем. Среди них … бывший украинский премьер Е. Звягельский (в. о. при Президенті України Л. Кравчуку – примітка моя), которому «Натива» помогла вывести более 300 миллионов долларов …».
Ось як формувався згаданий на початку трикутник: «алія» – «московсько-радянські кадри» – «українські кадри». Ось звідки у родини Зв’ягільського такі величезні статки в Швейцарії! І це тільки невелика частка того, що відомо небайдужим людям з відкритих джерел. Чому українським громадянам про це не каже влада на повний голос? Адже незаконно виведені (вкрадені) з України гроші – це гроші, які мали б працювати на добробут нашого народу. Натомість вони працюють на добробут негідників типу Зв’ягільського (сміття та непотріб), які рвуть на шматки нашу
Батьківщину (але у них все одно нічого не вийде: Україна була, є і буде, а вони згинуть з часом, «як роса на сонці»), набиваючи свої кишені брудними способами, а потім втікають до Ізраїлю (Зв’ягільський туди репатріювався і там переховувався в 1994 – 1997 рр., але наші «правоохоронці» про це вже, мабуть, забули, так само вчинили колишніі «проффесорські» міністри Едуард Ставицький, ставши Розенберґом, і Дмитро Табачник; чому ця держава дає прихисток подібній наволочі?) та Росії (в ній опинився сам «проффесор» Янукович і його найближче «сімейне», бандитсько — злодійське оточення, зокрема колишні високопосадовці Азаров, Арбузов, Пшонка, Захарченко, Якименко, Лєбєдєв, Ілляшов; московська помийна яма приймає цей непотріб, бо то її рідні «кадри», втручається в українські внутрішні справи, вказуючи, який державний устрій має у нас бути, яка Конституція, яка державна мова, куди нам вступати чи не вступати, хоча це не її собаче діло (і Франції – також, котра заявила про необхідність певної автономізації Донбасу, але сама є унітарною державою, тому не бажає надати автономію тому ж Ельзасу або Корсиці, вважаючи автономістів сепаратистами з усіма витікаючими правовими наслідками), веде проти України війну, окупувавши частину нашої території, але в усіх гріхах звинувачує США та частину Заходу), стаючи недосяжними для українського правосуддя (а таке правосуддя взагалі існує?!).
І ось згадане сміття (Зв’ягільський, член партії реґіонів), яке голосувало у Парламенті за прийняття диктаторських «законів» 16 січня 2014 р. та не голосувало за їхнє скасування, знову стало народним депутатом України, хоча за нього віддали голоси всього — навсього 1454 виборці його мажоритарного округу при загальній явці 1999 виборців. Але ж 26 жовтня 2014 р. обирали Верховну Раду України, а не місцеві ради! Мало того, оце сміття — непотріб приводило до присяги новообраних депутатів 8 скликання, бо цього вимагає ст. 79 Конституції України (хоча де-факто це зробив Голова Парламенту 7 скликання; нехай українські поборники правової чистоти свій гнів краще скерують не на цю малопомітну хитрість, а на тих, хто дав можливість «обратися» Зв’ягільському), та відкривало, згідно ст. 82 Конституції України, перше засідання новобраної Верховної Ради України. Таке «обрання» Зв’ягільського – це ще одна ганебна сторінка в нашій новітній історії, вже після перемоги Революції Гідності на Майдані, і брудна пляма на дорогому одязі нинішньої влади.
Мерзотники, такі як він, знову опинилися в Парламенті та й в інших органах влади, в тому числі на місцях (дехто з них звідти нікуди навіть не йшов). Вони продовжують себе почувати достатньо комфортно, плюючи на український народ, тобто на нас з вами.
А де ж нова постмайданна влада? Де її гідність? Коли вона (влада) нарешті почне руйнувати всякі трикутники та інші хитромудрі конструкції, викидаючи сміття на звалища або в помийні ями? Чи вона не розуміє, що якби на минулих парламентських виборах голосував Крим і весь Донбас (хоча все одно в майбутньому вони голосуватимуть у складі України), при такій пасивності державної машини як зараз, то реґіонали набрали б до 15 — 20% та їхні холуї – комуністи мали б до 10%, що в сумі склало би до 25 – 30% і державницької, проєвропейської коаліції з конституційною більшістю голосів (більше 300) не було б, а формування нового Уряду за старим квотним та малопрозорим принципом шкодитиме злагодженій його роботі і створюватиме напругу в самій коаліції, враховуючи також дещо дивне «народження» парламентських комітетів вкупі зі збереженням впливу олігархів на роботу всього державного механізму? Чому влада (майданівські союзники) на виборах не узгодила єдиних кандидатів — мажоритарників хоча б у східних та південних областях, щоб не дати можливості бути обраними кільком десяткам реґіоналівської погані, зокрема такої, як Ківалов?
Де українські правоохоронні органи (Генпрокуратура, МВС, прикордонне відомство) і спецслужби (СБУ, розвідувальне співтовариство)? Коли вони скажуть своє слово у виявленні та знешкодженні злочинних елементів, котрі руйнують, за зовнішнього сприяння, нашу державність? Чи їм ще мало Криму і Донбасу?! Навіщо влада, виконуючи «поради/вказівки» агентів Росії в Європі (свого часу плазування західних країн, в першу чергу Британії та Франції, перед Гітлером тільки заохотило його до розв’язання Другої світової війни, натомість Президент США під час Карибської кризи продемонстрував свою рішучу готовність нанести удар у відповідь і Москва відступила), йдучи їм на поступки (всім треба розуміти, що стабільність назавжди буває тільки на цвинтарі, а для будь — яких суспільних відносин, особливо міжнародних, – це утопія), сама себе загнала в глухий кут так званими Мінськими «домовленостями», бо після них Україна не може ініціювати активні воєнні дії (навіть для нанесення ударів по колонах російської військової техніки зі штатними екіпажами, тисячі одиниць якої терористична Москва безперешкодно доправляє в окуповану нею зону) задля відстоювання своєї територіальної цілісності, а Росія зі своїми бойовиками на Донбасі далі роблять, що хочуть, продовжують війну проти нас, все більше і більше закріплюючись на окупованих наших землях? Домовлятись з «кідалою» – собі на шкоду. Якою ще територією нам треба поступитися для умиротворення очевидно неумиротворюваного московитсько — ординського агресора — окупанта, котрий нині знову контролює за площею таку ж кількість українських земель Донеччини та Луганщини, як і весною, додавши ще й майже 250 км кордону (всього близько 450 км наших державних рубежів є під ворогом)? Де люстрація та нейтралізація? До яких пір триватиме знущання різноманітної нечисті і погані над українським народом? Де фільтрація? До яких пір можновладці сонно закриватимуть очі на повзучу реваншистську вакханалію «колишніх»?
Здається, що настає вже час діяти нашому народу, котрий з гідністю здолав бандитський режим Януковича (саме цей режим усіма фібрами душі підтримував Зв’ягільський) та гідно протистоїть московській навалі на сході України (при не зовсім гідній поведінці своїх начальників; тільки східна війна рятує можновладців від народного гніву, але людське терпіння теж має межу, його не можна випробовувати безкінечно), за Тарасом Шевченком – нашим Кобзарем і Пророком:
«А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить,
Та добре вигострить сокиру —
Та й заходиться вже будить».
Інакше ідеали Майдану будуть поховані разом з Героями Небесної Сотні, хоча, як писав Василь Симоненко ще 23 грудня 1962 р.,
«На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил»,
а Революція Гідності так і не досягне своєї мети – збудувати нарешті справді європейську, сильну та незалежну Україну (без вступу до НАТО і ЄС цього ніколи не буде), незважаючи на повалення «проффесорського» правління, із-за колаборанства переможців з переможеними (колаборація до добра не приводить, підтвердженням чому є сумний результат Помаранчевої революції 2004 р.), хоча згадане малопривабливе явище відбувається, як правило, навпаки: переважна більшість переможених різними способами шукає прилаштування біля переможців (саме це спочатку спостерігалося у 2005 р., а закінчилося воно повним реваншем переможених у 2010 р., російською окупацією Криму та війною на Донбасі, про який Олександр Крамаренко написав статтю: «Донбас зрадили тричі»). Україна навіть у цьому слизькому аспекті може здивувати світ!
Але якщо така дивина стане реальністю, то це вже остаточно вилізе боком українському народу. Тому його (народу) основним завданням, завданням всіх нас – українських патріотів, є недопущення подібного сценарію, якби цього комусь не хотілося всередині і зовні України, будь-яким способом, навіть дуже жорстоким, вказаним нам свого часу незабутнім Українським Кобзарем, як треба волю вже будить!
0 коментарів