«Ето радость со слєзамі на глазах...»

   Перед нами – оригінал Мінського протоколу від 1 вересня 2014 року, який став доступним громадськості у повному обсязі завдяки ОБСЄ, котра його оприлюднила і не пробувала приховати всіх підписантів цього неоднозначного акту (у цивілізованому світі та подібних міжнародних організаціях так не прийнято), як це зробили деякі українські офіційні видання, знявши підписи Захарченка («ДНР») і Плотніцкого («ЛНР»).

   Читаємо уважно і аналізуємо кожен пункт.

   Отже, аналіз:

   1. Не виконується. Україна дотримується взятих на себе зобов’язань, хоча серед наших військовиків, після припинення вогню є багато загиблих, поранених і пропавших безвісти. Росія та її бойовики — терористи продовжують бойові дії.

   2. Не виконується. ОБСЄ не може проводити моніторинг і верифікацію в умовах ведення вогню з боку російсько — терористичних військ.

   3. Виконано. Парламет, за наполяганням Президента України, прийняв 16 вересня 2014 року (за – 277 депутатів) запропонований ним проект Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» (парламентський реєстраційний № 5081 від 16.09.2014 р.). Росія устами своїх маріонеток — терористів заявляла саме про це ще весною нинішнього року. Навіщо тоді Україна принесла стільки жертв, щоб врешті — решт пристати таки на московську пропозицію?! Краще було так поступити ще у червні.

   4. Не виконано. Дивіться пункти 1 і 2 аналізу Мінського протоколу.

   5. Виконується, хоча і зі зволіканнями з боку російських терористів.

   6. Виконано. Парламент, за наполяганням Президента України, прийняв 16 вересня 2014 року (за – 287 депутатів) запропонований ним проект Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб – учасників подій на території Донецької та Луганської областей» (парламентський реєстраційний № 5082 від 16.09.2014 р.).

   Обидва згадані Закони, які фактично легалізують «ДНР» і «ЛНР»  та протирічать статтям 5, 10, 73, 121, 133 Конституції України, були прийняті без жодного обговорення в таємному режимі, щоб приховати напередодні позачергових парламентських виборів, хто і як голосував. Хоча зараз уже відомо, що позитивний результат забезпечили «УДАР» та антиукраїнські політичні сили – комуністи, регіонали і перефарбовані регіонали. Отакий вийшов дивний симбіоз.

   7. Не виконується. Дивіться пункти 1, 3 та 6 цього аналізу. З ким вести діалог? З тими, хто вбиває наших мирних громадян і наших воїнів, які боронять територіальну цілісність України?!

   8. Не виконується. Дивіться пункт 1 аналізу.

   9. Виконано. Дивіться пункт 3 аналізу.

   10. Не виконано. Росія та її терористи — найманці продовжують окуповувати частину українського Донбасу. Крім цього, не забуваймо про російську окупацію нашого Криму.

   До речі, майже все літо цього року в районі Новоазовська Донецької області тривало затишшя, але ніхто палець об палець не вдарив, щоб встановити інженерні споруди, хоча б вирити протитанкові рови, та мінні поля на тоді ще контрольованій Україною ділянці кордону, починаючи від Азовського моря (орієнтовно 200 км). Хто буде покараний за цей злочин?

   11. Не виконується. Українська влада заявила про свою готовність відроджувати зруйнований Росією Донбас, а деякі західні країни надаватимуть у цьому допомогу. Та зробити зараз це неможливо. Дивіться пункт 1 аналізу.

   12.? Україна має надавати гарантії безпеки російським бандитам, які вбивають українських громадян?!

   Таким чином, з 12 пуктів Мінського протоколу не виконано або неможливо виконати 7 пунктів з вини Росії та її найманців під маскою «ДНР» і «ЛНР», які, до речі, в Україні офіційно визнані терористичними організаціями. Раніше українська влада публічно заявляла, що добиватиметься від міжнародних організацій та західних демократичних країн, зокрема США, визнання «ДНР» і «ЛНР» також терористичними організаціями, але нині подібних заяв від неї щось не чути. Виходить, що українська влада веде переговори з бандитами — терористами, які плюндрують нашу Батьківщину та вбивають її громадян.

   А нижче на фото зафіксовані п’ять сторін Тристоронньої контактної групи (початок – ліворуч): Кучма (Україна), Захарченко («ДНР»), Тальявіні (ОБСЄ), Зурабов (Росія, Надзвичайний і Повноважний Посол в Україні), Плотніцкій («ЛНР»).

   Хтось з притомних людей може пояснити, як у Тристоронній контактній групі працює п’ять сторін?!

   Час уже показав русофільство Кучми, його роль у вбивстві Георгія Гонгадзе та виключну заслугу у кар’єрному зростанні зрадника, колишнього очільника внутрішньоокупаційного режиму України Януковича. І ця людина зараз представляє Україну в Тристоронній (?) контактній групі. Хтось може повірити, що Кучма в ній опинився з власної волі?! Звісно, що ні. Таке могло статися тільки з дозволу та за дорученням глави нашої держави. Невже у нас немає досвідчених, принципових дипломатів, які своєю діяльністю завжди демонстрували відданість Україні?! Є, але вибір зроблений, на жаль, на користь Кучми.

   Про терористів Захарченка і Плотніцкого, якими керує Москва, та Росію говорити нічого: переважна більшість світового співтовариства визнає, що за всіма трагічними подіями в Україні (окупація Криму і війна на Донбасі) стоїть саме Росія.

   Щодо ОБСЄ, то вона на ділі, як це не прикро визнавати, часто — густо дотримується проросійських позицій.

   І ось така Тристороння (з реальними п’ятьма сторонами) контактна група «народила» Мінський протокол, а на його виконання – Меморандум від 19 вересня 2014 року (знайдете нижче), який з першого дня вступу в силу порушується Росією. Нічого кращого від такого складу групи з’явитися не могло.

   Тільки переговори у Женевському форматі (Україна – ЄС – США – Росія) можуть мати толк для України. Мене дивує, чому наша влада відмовилася від цього формату (про занепокоєння таким її кроком я написав у своїй статті «А що сталося з першою леді України?» на початку липня 2014 року).

   Так само мене дивує, що Україна не добивається від США (один із гарантів Будапештського меморандуму) укладання двостороннього договору про взаємну оборону (якби він існував, то Росія ніколи б не напала на Україну, бо це автоматично означало б її напад на США), про що я писав ще в квітні ц. р. у своїй статті «Обережно – Росія! 10 завдань українцям» і надсилав відповідні пропозиції окремим нашим високопосадовцям, а зупинилася тільки на вимозі надання їй статусу союзника США поза НАТО (такий статус мають Австралія, Єгипет, Ізраїль, Республіка Корея, Японія, Йорданія, Нова Зеландія, Аргентина, Бахрейн, Таїланд, Філіппіни, Кувейт, Марокко, Пакистан, Афганістан; він надає значно менші гарантії безпеки, ніж договір про взаємну оборону), отримавши від Президента США відмову у цьому під час його зустрічі з Президентом України у Білому Домі 19 вересня 2014 року. Нині глава нашої держави уже заявляє, що союзницький статус з офіційним Вашингтоном нам не дуже і потрібен, бо існуюче зараз особливе партнерство між Україною та США навіть перевершує за рівнем співробітництва статус союзника США поза НАТО. Тоді навіщо він у своїй промові на спільному засіданні обох палат Конгресу США говорив, що Україні потрібен згаданий союзницький статус?

   Мені видається, що причина відмови полягає в іншому: Вашингтон не до кінця довіряє Києву, оскільки останній обмежився тільки розмовами про скасування позаблокового статусу України, нав’язаного нам російською маріонеткою Януковичем, а відповідні зміни до українських законів внесені не були (це можна було спокійно зробити у Парламенті 16 вересня 2014 року напередодні візиту Президента України до США, натомість замість скасування позаблоковості були продавлені проросійські закони щодо Донбасу), про необхідність прийняття яких я зазначав у статті «Поради провідникам…» також ще у квітні ц. р.

   Куди дивилися керівники Міністерства закордонних справ України та Адміністрації Президента України, котрі відповідають за нашу зовнішню політику? Чи вони ні на що не впливають?

   Тут доречно згадати саміт НАТО у Ньюпорті (Великобританія), на якому Україна отримала відчутну реальну підтримку з боку Північноатлантичного альянсу, що зафіксовано у Спільній заяві Комісії Україна – НАТО на рівні глав держав та урядів від 4 вересня 2014 року (подано далі), але Президент України у Заяві за результатами засідання Комісії Україна – НАТО теж від 4 вересня 2014 року (дивіться нижче) жодним словом не обмовився про бажання України в майбутньому набути повноправного членства в НАТО, хоча вже 2/3 українських громадян усвідомлюють, що єдиним способом збереження нашої державності є вступ України до НАТО. Він сказав тільки про європейську інтеграцію та євроатлантичне співробітництво України, а мав сказати, виходячи з волі українського народу і реальних загроз нашій незалежності від Росії, наступне: «Або Україна отримує чітку гарантію прийому до НАТО в близькій перспективі, або у разі відсутності такої гарантії Україна змушена буде відновити ядерну зброю!». Саме про це я писав у своїй статті «Хто?», датовану ще березнем 2014 року. Невже його страх перед Путіним може перекреслити євроатлантичну перспективу України?!

   Прикро було спостерігати і за незрозумілими (на думку звичайних українських громадян) вихилясами навколо ратифікації Угоди про асоціацію (УА) між ЄС та Україною. Різні високопосадовці впевнено нас переконували, що все йде добре, що готується план імплементації УА, тому її ратифікація відкладається на вересень, а згодом з’ясувалося, що вони нас просто обманювали.

   Спочатку сама УА була розділена на політичну і економічну частину, які в різний період підписали відповідно Прем’єр — міністр України та новообраний Президент України. Потім – пауза з ратифікацією, нарешті – ратифікація без зміни тексту Верховною Радою України і Європарламентом, але щоб УА набула чинності, вона має бути ратифікована Парламентами всіх країн – членів ЄС. І на цьому поприщі Україну можуть очікувати сюрпризи, враховуючи наявність агентів Росії в Європі.

   Але перед ратифікацією УА стало ясно, чому власне її ратифікація відкладалася аж до 16 вересня 2014 року. Виявилося, що Україна за цей час проводила незрозумілі переговори з Росією, піддалася її тиску і погодилася відкласти введення в дію Угоди про глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі між ЄС і Україною, тобто економічну частину, яка є невід’ємною складовою частиною УА, до 1 січня 2016 року. Зрозуміло, що після згоди України ЄС теж погодився з російським шантажем. Хоча не можна виключати і того, що ЄС сам (прикладом може бути питання нашої децентралізації) був готовий поступитися Росії своїми домовленостями з Україною, оскільки він, як і Захід в цілому, не готовий психологічно навіть думати про збройне протистояння з Росією, яка почала війну проти України окупацією Криму (ця війна насправді є війною Росії проти всього демократичного світу і чим швидше він це зрозуміє, тим швидше зупинить глобальну катастрофу), тому веде з нею торг для її умиротворення.   

   Подібне вже було в нашій історії. Свого часу окремі європейські країни, зокрема Франція та Великобританія, умиротворяли Гітлера, погодившись на Мюнхенську змову 1938 року, але і це не зупинило вождя німецького народу. В новітній українській історії була Харківська змова 2010 року з трагічними для нас наслідками. 12 вересня 2014 року, коли Україна та ЄС пішли на нечувані поступки Росії, може стати Брюссельською змовою, бо поступки россійскому самодєржцу Путіну – це поступки тому ж Гітлеру (два чоботи – пара), які нічого не дали тоді і не дадуть зараз. А всі змови, як підтверджує історія, закінчуються надзвичайно погано.

   Тепер пригадаймо, що відбувалося перед самим Вільнюським самітом ЄС 2013 року, на якому мало відбутися підписання УА між ЄС і Україною. Росія сама, а також устами свого лакея Януковича заявляла, що асоціація зашкодить російській та українській економіці, що Україна не готова до підписання УА з ЄС, що потрібно розділити саму УА на політичну і економічну частину, що потрібна відстрочка у виконанні Україною економічної частини УА.

   А що відбулося зараз? Та все те, чого добивалася Росія! Вона від початку, пробуючи на стійкість Україну та ЄС, вимагала змінити багато положень УА (у такому випадку – це нові переговори України з ЄС і повна невизначеність з майбутнім підписанням нової редакції УА) та, розуміючи малоймовірність подібних поступок, а насправді капітуляції, спокійно відійшла на заздалегідь визначені запасні позиції: економічна частина УА, на догоду Москві, почне діяти тільки в 2016 році, якщо почне. До ц. ч. Росія отримала можливість і надалі пресувати Україну вкупі з ЄС, оскільки вони самі дозволили їй загнати себе на слизьке.

   Та найгірше полягає в тому, що у міжнародному праві започатковано небезпечний прецедент: Росія стала третьою стороною у двосторонніх переговорах України з ЄС щодо УА, незважаючи на початкові категоричні заперечення проти цього офіційних Брюсселя і Києва. Після цього Китай матиме повне право вимагати своєї участі у переговорах США з ЄС про зону вільної торгівлі між ними, мотивуючи, що вона зашкодить китайській економіці, посилаючись при цьому на згаданий вище прецедент. І так у майбутньому може поступати будь — яка країна, котра має достатній потенціал, щоб зірвати які завгодно двосторонні домовленості, мотивуючи свої дії надуманою загрозою своїм економічним інтересам, як це зробила Росія.

   Алеукраїнському народу наші поступки Росії влада подає, як видатну дипломатичну перемогу України, висуваючи на перший план продовження ЄС торгових преференцій для українських товарів на своїх ринках та відсутність подібних преференцій для євросоюзівських товарів на українському ринку, сором’язливо замовчуючи попередні вимоги Росії щодо застосування Україною УА, які зараз стали реальністю. І ніхто з можновладців не говорить, що збереження ввізних мит на товари з ЄС підтримує високі ціни на них, а це, в свою чергу, б’є по гаманцю бідного українського споживача (в народі недаремно кажуть: «Ситий голодного не розуміє»), що така надмірна поступливість офіційного Києва перед російським агресором всім нам може вилізти боком, бо є поганим сигналом для українського суспільства (гальмування реформ) та для інших країн, що сприйматимуть Україну як ненадійного партнера у міжнародних стосунках, котрий відмовляється від попередніх домовленостей під тиском третьої сторони.

   Мало того, Міністр закордонних справ України Павло Клімкін заявив, що це ЄС був ініціатором поступок Росії. Але через кілька днів його заступниця Олена Зеркаль, яка є новачком у зовнішньополітичному відомстві, прямо заявила, що саме Україна відступила під тиском Росії. Це ж саме заявив і Штефан Фюле, Єврокомісар з питань розширення та політики сусідства. Навіщо тоді Клімкін сказав неправду? Вигороджував своїх начальників? Сподівався, що правду ніхто не скаже? Сказали, а вся Україна із — за свого Міністра виглядатиме не зовсім привабливо в очах світової демократичної спільноти.

   Як випливає з наведених мною аргументів, Мінський протокол є складовою частиною тієї політики, яку українська влада чомусь приховує від своїх громадян. Ми не знаємо чим погрожував Путін Порошенку під час їхньої зустрічі тет — а — тет у Мінську, коли там проходила нарада ЄС – Україна – «Євразійська трійка» 26 серпня 2014 року, після якої Президент України дозволив Кучмі брати участь у роботі Тристоронньої контактної групи і підписати напрацьований нею згодом протокол. Невже за такі кулуарні методи керування Україною загинула Небесна Сотня на Євромайдані та продовжують гинути наші воїни в зоні АТО?! Ні! Їхні життя покладені на вівтар збереження української незалежності і утвердження справжньої європейськості у всіх сферах суспільного життя нашої Батьківщини.

   Про це мають пам’ятати можновладці України та дбати про наші реальні перемоги, від яких буде радість хай і зі сльозами на очах, та не хизуватися згаданими вище «перемогами», від яких у нашого народу більше сліз, ніж радості.

   Адже народні сльози ніколи не бувають марними. Мало того, дуже часто вони є передвісниками народного гніву, який нищівною хвилею падає на голови тих, хто заставив свій народ плакати.

   Революція Гідності перемогла, але вона ще не здолала всіх «діячів», що засмічували Україну до Євромайдану і мають бажання, замаскувавшись, мімікрувавши, пристосувавшись, робити це й надалі. Український народ, могутній та волелюбний, повинен повністю вичистити свою рідну домівку від сміття, керуючись у такій відповідальній справі принципами і вимогами Маніфесту порядності!

   P. S. Офіційне визнання «ДНР» і «ЛНР» терористичними організаціями, як виявилося дещо пізніше, було тільки з боку Генеральної прокуратури України, що явно замало. Для цього потрібен відповідний законодавчий акт Верховної Ради України та підзаконні акти у вигляді Указу Президента України і Постанови Кабінету Міністрів України.

   На запит «Української правди» у головному департаменті інформаційної політики Адміністрації Президента України 31 січня 2015 року відповіли, що Кучма Л. Д, призначений представником України у так званій Тристоронній контактній групі розпорядженням Президента України від 08 липня 2014 року. Але на офіційній інтернет-сторінці Президента України 01 лютого 2015 року такого документу я не знайшов. Він появився 02 лютого 2015 року. Живемо по-новому!

   4 лютого 2015 року прийнято Постанову Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» № 145-VIII.

   Економічна частина УА почала тимчасово діяти з 1 січня 2016 року.

                                    Заява Президента України за результатами засідання

                                                               Комісії Україна – НАТО

 Велика Британія, м. Ньюпорт, 04.09.2014 р.

    Шановний Генеральний Секретар, Ваші Високоповажності, Пані та Панове!

    Я радий сказати Вам, що сьогодні ми мали відкриту та дуже конструктивну дискусію на Саміті Комісії Україна-НАТО. Я ніколи раніше не відчував настільки сильну підтримку, яка була продемонстрована сьогодні по відношенню до України, з боку лідерів держав та керівників урядів, які представляють народи країн-членів НАТО.
   Це дійсно є визначальною подією на найвищому рівні у 20-річній історії партнерства між Україною та НАТО.
   Це партнерство завжди було визначальним фактором міжнародної та регіональної безпеки та стабільності. Безпеки та стабільності, які грубо підриваються російською агресією проти моєї країни. І кожен керівник Уряду та Глава держави наголошував на необхідності єдності та солідарності з Україною, яку має продемонструвати НАТО.
   Із самого початку цієї ворожнечі Альянс надавав Україні максимально можливу політичну та практичну підтримку. Ця позиція була підтверджена главами держав і урядів держав-членів НАТО сьогодні. Це високо цінується.
   Ми також вдячні НАТО та окремим союзникам за практичну допомогу Україні в останні місяці – гуманітарну допомогу мирному населенню, яке постраждало в результаті збройного конфлікту; консультативну підтримку; лікування поранених українських військовослужбовців.
   На зустрічі багато Союзників заявили про додаткову практичну допомогу Україні, що буде надана на двосторонній основі, включаючи зобов'язання зробити внесок у новостворені цільові фонди з нарощування обороноздатності, і що особливо важливо: реабілітація поранених військовослужбовців, двостороннє військове співробітництво у сфері постачання летальної і нелетальної зброї. Ми вітаємо та цінуємо цю демонстрацію істинного особливого партнерства.
   Цілком нова ситуація в контексті безпеки, що виникла внаслідок цієї агресії, потребує наших спільних заходів спрямованих на протистояння новим викликам, зокрема загрозі гібридної війни, та на побудову нових стратегічних рамок співробітництва Україна – НАТО.
   Ми провели відвертий обмін думками про поточні та майбутні відносин між Україною і НАТО в цьому новому середовищі безпеки.
   Ми домовилися, що наша подальша співпраця буде спрямована на досягнення повної сумісності між Україною і НАТО та розробку спільних можливостей у військовому, оборонному секторі та секторі безпеки.
   Ми будемо зміцнювати наше інтенсивне співробітництво з НАТО в секторі оборони та безпеки через програми розвитку та нарощування потенціалу, зосереджуючись на реформах Збройних Сил України та інших силових структур.
   Другим важливим елементом нових стратегічних рамок співробітництва Україна – НАТО є участь України в ініціативі сумісного партнерства.
   Це дозволить нам підтримувати високий рівень взаємодії між українськими силами та силами НАТО, що був досягнутий шляхом безперервної участі наших контингентів в місіях та операціях НАТО, спільних військових навчаннях, Силах реагування НАТО.
   Останнім але не менш важливим елементом є подальше поглиблення особливого партнерства Україна – НАТО.
   Ми вважаємо, що це партнерство буде невід'ємною частиною євроінтеграційного курсу України.
   Залишаючись відданою імплементації широкомасштабних реформ, спрямованих на інтеграцію з ЄС, Україна буде і надалі переслідувати дану мету через Щорічну Національну Програму Співробітництва Україна – НАТО, а також інші існуючі інструменти та механізми.
   Такий підхід створить необхідну синергію між Європейською інтеграцією та Євроатлантичним співробітництвом України. 

                       Спільна заява Комісії Україна–НАТО на рівні глав держав та урядів

 Велика Британія, м. Ньюпорт, 04.09.2014 р.

    В той час коли ми зустрічаємося сьогодні, Росія продовжує порушувати суверенітет, територіальну цілісність та незалежність України. Попри заперечення з боку Росії, російські збройні сили задіяні у безпосередніх військових операціях в Україні; Росія продовжує постачати зброю бойовикам у східній Україні; вона тримає тисячі боєздатних військ на своєму кордоні з Україною. Цей розвиток подій підриває безпеку України та має серйозні наслідки для стабільності та безпеки всього Євроатлантичного регіону.                  

   Ми, глави держав та урядів у складі Комісії Україна – НАТО, одностайно підтримуємо суверенітет України та її територіальну цілісність у межах міжнародно визнаних кордонів.

   Ми рішуче засуджуємо російську незаконну та нелегітимну самопроголошену «анексію» Криму, а також триваючу та умисну дестабілізацію Росією східної України у порушення міжнародного права. Ми закликаємо Росію відмінити самопроголошену нею «анексію» Криму, яку ми не визнаємо та не будемо визнавати. Росія повинна припинити надавати підтримку бойовикам у східній Україні, відвести свої війська та зупинити свої військові дії вздовж українського кордону та через нього, поважати права місцевого населення, у т.ч. кримських татар як корінного народу, а також утримуватися від подальших агресивних дій проти України. Союзники розглядають будь-які односторонні військові або руйнівні дії Росії на території України, під будь-яким приводом, включаючи гуманітарний, як такі, що є кричущим порушенням міжнародного права.

   Союзники підтримують зусилля Уряду України, у т.ч. шляхом реалізації українського Мирного плану, спрямовані на дотримання політичного шляху, який відповідає прагненням людей в усіх регіонах України без зовнішнього втручання. Союзники вітають зобов’язання, взяті на себе усіма сторонами, у т.ч. у Женеві та Берліні, а також в ході інших триваючих переговорів, працювати для досягнення мирного вирішення ситуації. Водночас, незважаючи на взяті на себе зобов’язання, Росія, фактично, здійснила пряме військове втручання на територію України та посилила свою підтримку бойовикам. Ми закликаємо Росію змінити курс та вжити активних кроків для деескалації кризи, у т.ч. проводити конструктивний діалог з українською владаю.

   Союзники визнають право України на відновлення миру та порядку, захист своїх народу та території, а також заохочують Збройні сили України та органи безпеки й надалі докладати максимальних зусиль під час поточної операції для запобігання жертв серед місцевого населення.

   Союзники цінують відданість народу України свободі та демократії та його рішучість вирішувати власне майбутнє без зовнішнього втручання. Вони вітають проведення вільних та справедливих Президентських виборів у складних умовах та підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, що свідчить про консолідацію демократії України та її європейських прагнень. Ми очікуємо, що майбутні вибори до Верховної Ради у жовтні ц.р., як важливий елемент українського Мирного плану, сприятимуть цій меті.

   Ми вітаємо дії інших міжнародних гравців, зокрема ОБСЄ, Європейського Союзу і Ради Європи, а також союзників індивідуально, що сприяють деескалації та мирному врегулюванню кризи.

   В рамках нашого довготривалого Особливого партнерства, НАТО послідовно підтримує Україну протягом цієї кризи, та усі 28 союзників, у т.ч. через механізми НАТО, посилюють свою підтримку для того, щоб покращити здатність України забезпечувати свою власну безпеку. Визнаючи наміри України поглибити Особливе партнерство з НАТО, ми активізуємо наші стратегічні консультації в рамках Комісії Україна – НАТО. НАТО вже посилило існуючі програми у сфері військової освіти, професійного розвитку, управління сектором безпеки, та наукове співробітництво з Україною у сфері безпеки. Ми й надалі будемо зміцнювати наше співробітництво у секторі безпеки і оборони в рамках Річних національних програм шляхом реалізації програм для України щодо розвитку спроможностей та сталої розбудови потенціалу. У цьому контексті, союзники започаткують суттєві нові програми, які зосереджені на сферах командування, управлінні та зв’язку, логістики, стандартизації, кіберзахисту, соціальної адаптації військовослужбовців, а також стратегічних комунікаціях. НАТО також надасть Україні допомогу у реабілітації поранених військовослужбовців. Союзники посилюють присутність своїх радників в офісах НАТО в Києві. Союзники взяли до уваги нещодавній запит України щодо надання військово-технічної допомоги, і значна кількість союзників вже надають Україні додаткову підтримку на двосторонній основі, що вітається Україною.

   НАТО та Україна продовжуватимуть працювати для досягнення більшої взаємосумісності між збройними силами України та НАТО, у т.ч. шляхом продовження регулярної участі України у навчаннях НАТО. Союзники високо цінують триваючий внесок України в операції Альянсу, Сили реагування НАТО, а також Ініціативу Взаємопов’язаних сил. Союзники вітають участь України в Ініціативі операційної взаємосумісності з партнерами, цінують прояв Україною інтересу до Програми розширених можливостей в рамках цієї Ініціативи та очікують на її майбутню участь.

   За підтримки союзників, у тому числі через Річні національні програми, Україна залишається відданою реалізації широкомасштабних реформ, для подолання корупції та сприяння інклюзивному політичному процесу, основаного на демократичних цінностях, повазі до прав людини, меншин, та верховенстві права.

   Як відзначено на попередніх Самітах НАТО, у т.ч. у Мадриді, Бухаресті, Лісабоні та Чикаго, незалежна, суверенна та стабільна Україна, твердо віддана принципам демократії та верховенства права має ключове значення для Євроатлантичної безпеки. Ми підтверджуємо нашу тверду відданість подальшому розвитку Особливого партнерства між НАТО та Україною, що сприятиме розбудові стабільної, мирної та неподільної Європи.

   P. P. S. 2 жовтня 2018 року Леонід Кучма заявив про припинення своєї роботи в Тристоронній контактній групі. Тому було видано РОЗПОРЯДЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 210/2018-рп «Про представника України у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях» від 21 листопада 2018 року, де зазначено наступне: «Уповноважити МАРЧУКА Євгена Кириловича представляти Україну у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях».

   P. P. P. S. Євген Марчук на своїй Facebook-сторінці написав: «Сьогодні, 19 травня 2019, я зупинив свою чотирирічну волонтерську діяльність у Мінському процесі», а п. 1 РОЗПОРЯДЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 51/2019-рп «Про представника України у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях» від 19 травня 2019 року гласить: «Увільнити МАРЧУКА Євгена Кириловича від виконання обов'язків представляти Україну у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях».