Поради провідникам... Ч. 1

                            

Учітеся, брати мої!
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
 Й свого не цурайтесь.
Тарас Шевченко

 
   Будь – який громадянин України, не знаючи, як йому поступити у тій чи іншій ситуації, має керуватися нормами Конституції України та відповідних Законів України. Це ж стосується наших провідників і всіх посадовців, незалежно від їхнього рівня, рангів та військових чи спеціальних звань.
   Спостерігаючи за дискусіями довкола посади Міністра оборони України, побачив, що політики, провідники українського народу не зовсім розуміють, які повноваження покладені на самого Міністра і очолюване ним Міністерство оборони (МО), а що віднесено до компетенції Генерального Штабу Збройних Сил України (ГШ ЗСУ) та Начальника ГШ ЗСУ – Головнокомандувача ЗСУ і Президента України – Верховного Гололовнокомандувача ЗСУ.
   Тому вирішив навести окремі статті відповідних Законів України, щоб кожен бажаючий міг зробити свій власний висновок щодо кадрової політики у сфері оборони України та знати, як йому діяти, особливо тепер, коли російський окупант анексував частину української території – Крим і готовий здійснити збройне вторгнення на нашу материковуу територію з півночі, сходу, півдня та південного заходу (Придністров’я).
   Почнемо із Закону України «Про Збройні Сили України»:
   «Стаття 1. Функції Збройних Сил України.

   Збройні Сили  України — це  військове  формування,  на  яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
   Збройні Сили  України   забезпечують   стримування   збройної агресії  проти України та відсіч їй,  охорону повітряного простору держави  та  підводного  простору  у  межах територіального  моря України  у  випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
   З'єднання,   військові  частини  і  підрозділи  Збройних  Сил України  відповідно  до  закону  можуть  залучатися  до здійснення заходів  правового режиму воєнного і надзвичайного стану, боротьби з  тероризмом  і піратством, посилення охорони державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні і  континентального  шельфу  України  та  їх правового оформлення, протидії  незаконним  перевезенням  зброї  і  наркотичних засобів, психотропних  речовин,  їх  аналогів  або прекурсорів у відкритому морі,  ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру,  надання  військової  допомоги  іншим державам, а також брати   участь  у  міжнародному  військовому  співробітництві, міжнародних антитерористичних, антипіратських та інших міжнародних операціях  з  підтримання  миру  і безпеки на підставі міжнародних договорів України та в порядку  і  на  умовах,  визначених законодавством України.
   Органи  військового  управління розвідки та військові частини розвідки Збройних Сил  України  відповідно  до  закону  можуть залучатися  до заходів добування розвідувальної інформації з метою підготовки  держави  до  оборони  та  для  забезпечення готовності  Збройних Сил України до оборони держави.
   Органи військового    управління    забезпечують    неухильне додержання  вимог Конституції  України стосовно того,  що Збройні Сили України не можуть  бути використані  для  обмеження  прав  і свобод  громадян  або  з  метою  повалення конституційного ладу, усунення органів державної влади чи перешкоджання їх діяльності.
   Ніякі надзвичайні обставини, накази чи розпорядження командирів і начальників  не можуть бути підставою для будь — яких незаконних дій по відношенню до цивільного населення, його майна та навколишнього середовища.   
   За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу військовослужбовці  несуть відповідальність згідно з законом.
   Права і обов'язки  військовослужбовців,  які  залучаються до здійснення  заходів,  передбачених частиною четвертою цієї статті, визначаються законом.
   Стаття 1-1. Право на застосування зброї та бойової техніки в мирний час.
   З'єднання, військові частини і підрозділи, у тому числі чергові сили, Збройних Сил  України в мирний час мають право застосовувати і використовувати зброю та бойову техніку для:
   відбиття ударів  засобів  повітряного та підводного нападу по важливих державних та  воєнних  об'єктах,  безпосереднє  прикриття яких здійснюється черговими силами;
   припинення порушення  державного  кордону України повітряними суднами збройних формувань інших держав,  які не виконують  команд (сигналів),   що   подаються черговими  літаками — перехоплювачами (вертольотами), або застосовують зброю;
   припинення протиправних дій повітряних  суден  у  повітряному просторі  України,  якщо  вони використовуються з метою здійснення терористичного акту;
   примушення до  посадки  захоплених  (викрадених)   повітряних суден;
   забезпечення виконання  покладених  на  Збройні  Сили України завдань щодо відсічі  можливої  збройної  агресії  проти  України, забезпечення  недоторканності  повітряного  простору та підводного простору в межах територіального моря України;
   самозахисту в разі застосування зброї проти них  або  загрози такого  застосування,  а  також  у  разі будь — яких дій,  що можуть призвести до нанесення значних матеріальних збитків об'єктам, які прикриваються  ними, за місцем дислокації чи в районі виконання завдань;
   надання допомоги   кораблям   (катерам)   Морської    охорони Державної  прикордонної  служби  України у разі застосування зброї проти них  або  загрози  такого  застосування, а також  під  час безперервного  переслідування,  що  розпочалося  у територіальному морі України,  іноземного судна у відкритому морі  для  примушення його зупинитися;
   відбиття піратських нападів на морські або повітряні судна та осіб, які перебувають на їх борту, захоплення піратських морських або повітряних суден,  звільнення заручників, а також морських або повітряних суден,  захоплених піратами,  у відкритому  морі  чи  в іншому місці поза межами юрисдикції будь — якої держави;
   забезпечення виконання  покладених  на  з'єднання,  військові частини і підрозділи Збройних  Сил  України  завдань  під  час  їх застосування  в  районі  проведення антитерористичної операції,  у разі вчинення  терористичного  акту  в  повітряному просторі  або територіальному   морі   України,   а   також   для   захисту  від терористичних  посягань  об'єктів  Збройних  Сил  України,   зброї масового  ураження,  ракетної  і  стрілецької зброї,  боєприпасів, вибухових  та  отруйних  речовин,  що  перебувають  у   військових частинах або зберігаються у визначених місцях;
   забезпечення виконання  покладених  на  Збройні  Сили України завдань у відкритому морі з протидії незаконним перевезенням зброї і наркотичних  засобів,  психотропних  речовин,  їх  аналогів або прекурсорів.
   Під час залучення до виконання завдань  з  посилення  охорони державного  кордону  та  суверенних  прав  України  в її виключній (морській) економічній  зоні з'єднання, військові   частини   і підрозділи Збройних Сил України мають право:
   зберігати, застосовувати  і використовувати спеціальні засоби та зброю;
   застосовувати і  використовувати  зброю  та  бойову  техніку, спеціальні  засоби  в порядку і випадках,  передбачених статтею 21 Закону України   «Про   Державну   прикордонну   службу   України».
   Застосування і   використання   зброї   та   бойової  техніки допускається в разі, якщо інші заходи виявилися неефективними або застосування таких заходів є неможливим.
   Стаття 3. Структура Збройних Сил України.
   Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади  і військового   управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
   Збройні Сили України мають таку загальну структуру:
   Генеральний штаб Збройних Сил України як головний орган військового управління;    
   види Збройних Сил України — Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово — Морські Сили;    
   з'єднання,  військові  частини,  військові навчальні заклади, установи  та  організації,  що  не  належать до видів Збройних Сил України. 
   Організаційно Збройні  Сили  України  складаються  з  органів військового  управління,  з'єднань,  військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.
   Стаття 7. Президент України — Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України.
   Керівництво Збройними  Силами  України в межах, передбачених Конституцією України, здійснює Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України.
   В особливий  період  керівництво  Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями Президент України може здійснювати через Ставку Верховного Головнокомандувача, робочим органом якої є Генеральний штаб Збройних Сил України.
   Стаття 8. Керівництво Збройними Силами України.
   Міністр оборони України здійснює військово — політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством.
   Військово — політичне керівництво Збройними  Силами  України – діяльність, спрямована на забезпечення реалізації політики держави у Збройних Силах України, політичних та стратегічних цілей у сфері оборони, принципів і напрямів розвитку Збройних Сил України.
   Адміністративне керівництво Збройними  Силами  України – діяльність, спрямована на всебічне  забезпечення  життєдіяльності Збройних  Сил  України, їх функціонування та  розвитку  в межах виконання основних завдань державної політики у сфері оборони.
   Начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних Сил України  здійснює  безпосереднє  військове  керівництво  Збройними Силами України.
   Безпосереднє військове керівництво -  діяльність,  спрямована на  здійснення  заходів щодо  розвитку  Збройних Сил України,  їх технічного  оснащення,  підготовки  та всебічного   забезпечення, визначення основ їх застосування, а також управління ними.
   Стаття 10. Повноваження Міністерства оборони України у сфері управління  Збройними Силами                            України.
   Міністерство оборони України:
   здійснює військово — політичне та адміністративне управління Збройними Силами України;
   реалізує політику держави у Збройних Силах України, розробляє принципи  їх  будівництва,  визначає напрями розвитку Збройних Сил України і підготовки їх у мирний та воєнний час;
   забезпечує   життєдіяльність   Збройних   Сил   України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку  до  виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування  особовим  складом  та  його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності  та  модернізації  зазначеного  озброєння  і техніки, матеріальних, фінансових, інших  ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах  коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль  за  їх  ефективним  використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України;
   провадить розвідувальну та інформаційно — аналітичну діяльність з метою забезпечення виконання завдань,  які покладені на  Збройні Сили України;
   взаємодіє   з   органами   державної  влади  та  громадськими організаціями, контролює дотримання законодавства у Збройних Силах України; розглядає  звернення,  здійснює  прийом громадян з питань, що належать  до  компетенції  Міністерства оборони України,     здійснює в межах своєї компетенції міжнародне співробітництво за воєнно — політичним,  військово — технічним та іншими напрямами,  а також  з  питань  цивільно — військових  відносин   з   відповідними органами  інших  держав  та  міжнародними організаціями;
   здійснює інші повноваження, передбачені законом.
   Забезпечення окремих видів діяльності  Збройних  Сил  України може  проводитися  державними  підприємствами,  що  створюються  у встановленому порядку Міністерством оборони України.
   Організація діяльності Міністерства оборони України визначається законами України та Положенням, яке затверджується Президентом України.
   Функції структурного підрозділу Міністерства оборони України, який проводить розвідувальну та інформаційно — аналітичну діяльність в інтересах оборони і безпеки  держави,  визначаються  Положенням, яке затверджує Президент України».
   Україна вже давно відійшла від тієї моделі, коли Міністр оборони України, обов’язково з генеральським військовим званням, був Головнокомандувачем ЗСУ.
   Нині ці повноваження, як свідчать наведені вище норми Закону, належать Начальнику ГШ ЗСУ, якого не бачить і не чує український народ, не знає про прийняті ним, як Головнокомандувачем ЗСУ, рішення для організації оборони України, в т. ч. щодо кримського угрупування ЗСУ, починаючи з першого дня російської збройної агресії. Хоча при зовнішній загрозі, в особливий період Начальник ГШ ЗСУ під керівництвом Президента України  – Верховного Головнокомандувача ЗСУ разом вдвох несуть основну відповідальність за вжиття (невжиття) заходів для відстоювання територіальної цілісності України. Найпростіше все звалити на Міністра, навіть якщо він і припускався  багатьох помилок, відправивши його у відставку ( прямо чи через подану ним заяву), не  згадуючи жодним словом про відповідальність політичного керівництва України та Начальника ГШ ЗСУ – Головнокомандувача ЗСУ, який сам, не Міністр оборони України, здійснює безпосереднє військове керівництво ЗСУ.
   Генеральна прокуратура України має тут широке поле для діяльності – розслідування і притягнення  винних до кримінальної відповідальності.
   А Міністр, як політична фігура, не обов’язково з високим військовим званням та дійсною кадровою службою (чистий військовий часто скаже «єсть» навіть тоді, коли ще треба боротися хоча б за належне фінансування війська), має рішуче відстоювати інтереси ЗСУ, жорстко забезпечувати дотримання та неухильне виконання МО, ГШ ЗСУ, ЗСУ Конституції України, Законів України, в т. ч. своїх профільних, актів Президента України – Верховного Головнокомандувача ЗСУ і Кабінету Міністрів України (всі підзаконні акти мають відповідати Конститції та Законам України), повинен мати належні знання і бачення перспектив та пріоритетів розвитку ЗСУ, тверду позицію щодо відстоювання їх інтересів в розрізі фінансового, кадрового, матеріально – технічного, збройного і соціального забезпечення, політичну вагу, щоб впливати на прийняття потрібних для зміцнення ЗСУ рішень з боку Президента України,  Парламенту та Уряду України.
   Як видно з призначення нового Міністра оборони України (другого при новій владі), недостатньо високого військового звання, тривалої кадрової служби та відповідного досвіду, щоб належно обстоювати інтереси ЗСУ, оскільки на їхні потреби, в т.ч. оборону, навіть в умовах анексії Росією частини нашої території і готовністю її до збройного нападу на материкову частину України, було запропоновано Урядом та підтримано Парламентом виділення тільки трохи більше половини необхідної суми. Отакі реалії.
   Тепер переходимо до Закону України «Про оборону України»:    

   «Стаття 1. Визначення основних термінів.
   У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
   оборона України — система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту;
   обороноздатність держави — здатність держави до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Вона складається з матеріальних і духовних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально — політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації;
   збройна агресія — застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь — яка з таких дій:
   вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України;
   блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав;
   напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України;
   засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому — сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях;
   дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому — восьмому цієї статті;
   застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів;
   особливий період — період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
   воєнний стан — це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;
   військове формування — створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій;
   підрозділ збройних сил іншої держави (далі — підрозділ збройних сил) — військове формування іноземної держави, що має постійну чи тимчасову організацію, належить до сухопутних (наземних), морських, повітряних або спеціальних військ (сил) цієї держави, оснащене легкою зброєю чи важкою бойовою технікою, яка підпадає під дію Договору про звичайні збройні сили в Європі, перебуває під командуванням особи, відповідальної перед своєю державою і законами України за поведінку своїх підлеглих, які зобов'язані дотримуватися внутрішньої дисципліни, законів України, норм міжнародного права, та яке направляється в Україну з конкретною метою, визначеною міжнародним договором України;
   військове командування — Генеральний штаб Збройних Сил України, командування видів Збройних Сил України, об'єднане оперативне командування, управління оперативних командувань, територіальні управління, командування військових з'єднань, частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;
   органи військового управління — Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), з'єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також військові комісаріати, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
   Стаття 3. Підготовка держави до оборони.
   Підготовка держави до оборони в мирний час включає:
   прогнозування та оцінку воєнної небезпеки і воєнної загрози;
   проведення розвідувальної та інформаційно — аналітичної діяльності в інтересах підготовки держави до оборони;
   здійснення заходів у зовнішньополітичній сфері, спрямованих на запобігання збройному конфлікту та відсіч збройній агресії;
   формування та реалізацію воєнної, воєнно — економічної, військово — технічної та військово — промислової політики держави;
   удосконалення структури, уточнення завдань і функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, забезпечення необхідної чисельності їх особового складу, а також їх розвиток, підготовку і підтримання на належному рівні боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони держави, планування їх застосування;
   розвиток військово — промислового комплексу, створення сприятливих умов для мобілізаційного розгортання галузей національної економіки з метою виробництва озброєння, військової техніки і майна в необхідних обсягах;
   забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами;
   розвиток військово — технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні;
   підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період;
   створення державного матеріального резерву та резервних фондів грошових коштів;
   забезпечення охорони державного кордону України;
   військово — патріотичне виховання громадян України, підготовку молоді до служби в Збройних Силах України, забезпечення престижу військової служби;
   забезпечення розвитку воєнної науки, формування науково — технічного і технологічного набутку для створення високоефективних засобів збройної боротьби;
   захист інформаційного простору України та її входження у світовий інформаційний простір, створення розвинутої інфраструктури в інформаційній сфері;
   забезпечення відкритого та демократичного цивільного контролю у сфері оборони в порядку, визначеному законодавством, та дотримання вимог щодо збереження державної таємниці;
   інші заходи, що впливають на стан обороноздатності держави.
 

      Читайте далі ч. 2.

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте