За мову солов'їну! За Україну!
Україну вдарили в саме серце! Вдарили хижо, нахабно і підступно. Вдарили ті, яким байдуже все українське, які виконують вказівки офіційної Москви з розшматування нашої Батьківщини, які є апологетами «русского міра» в Україні.
Початок гноблення рідної мови українців офіційно зафіксовано ще 1622 р. в наказі царя Міхаіла за поданням Московського патріарха Філарєта спалити всі примірники надрукованого в Україні «Учительського Євангелія» К. Ставровецького. З того часу, за період панування на нашій землі різних загарбників, було прийнято приблизно 50 актів проти української мови. Зараз особливо безчинствують нинішні послідовники московських сатрапів в Україні. Вони продовжують знущання над українською мовою в угоду тим, хто стоїть за доктриною «русского міра». А за цією доктриною маячить Московський Кремль, Московський патріарх Кірілл та російські спецслужби, що досить комфортно почувають себе на українській землі, запустивши свої щупальця в різноманітні структури.
Ці щупальця проникли і до Парламенту України, який, після ганебного голосування за антиконституційний акт щодо мовної політики в Україні з цинічним порушенням Конституції України та Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», перетворився на ще одну палату Фєдєрального Собранія (Парламєнта) Россійской Фєдєрації. Доказом цього є схвалення згаданого «мовного» акту офіційною Москвою.
На жаль, Служба безпеки України, яка мала б відрізати ці щупальця, не виконує належним чином своїх конституційних обов'язків.
А ті, що керують цими щупальцями, свідомо вносять розбрат в Україну: між людьми, між територіями, спекулюючи на вигаданих мовних проблемах. Адже Європейська Хартія регіональних або міноритарних мов (далі — Хартія), як вказано в її преамбулі, спрямована на «захист історичних регіональних або міноритарних мов Європи, декотрим з яких із плином часу загрожує зникнення», при чому чітко зазначає, «що захист і підтримка регіональних або міноритарних мов не повинні здійснюватися на шкоду офіційним мовам і необхідності вивчати їх». Міноритарні (меншинні) мови — це мови, яким загрожує зникнення, а не просто мови меншин. В Україні до міноритарних мов належать кримчацька, караїмська та урумська мови, які є корінними і мають тут основну територію свого поширення, а також нижньонімецька, що має міграційне походження.
Невже хоч якась людина при здоровому глузді може сказати, що російській мові та іншим мовам, зазначеним в Законі України про ратифікацію Хартії, загрожує зникнення?! Тимбільше, що на заваді цьому стоїть ст. 10 Основного Закону України, де сказано: «В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України». Та загроза зникнення існує якраз для української мови, особливо у південно — східних областях України. Тим паче, що антиконституційний «мовний» акт фактично запроваджує на окремих територіях використання інших мов замість української, що прямо суперечить самій Хартії та тій же ст. 10 Конституції України, яка закріплює за українською мовою статус єдиної державної мови: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». На жаль, держава на чолі з Віктором Януковичем ігнорує цю статтю і не дбає про українську мову. А К.Маркс свого часу сказав:«В державі недержавною мовою можуть розмовляти тільки гість, невільник і окупант» (т.2, ч.3, с.17).
Цікаво відзначити, що такі держави — члени Ради Європи, як Росія, Італія, Франція підписали, але не ратифікували Хартію, а Бельгія, Болгарія, Греція, Ірландія, Туреччина, Португалія, країни Балтії не підписали і не ратифікували Хартію.
А т. зв. «українські депутати», плюючи на норми Конституції України та міжнародного права, посягнули на святе — на українську мову, нашу рідну солов'їну мову. Без української мови нема української нації! Без української нації нема Української держави! Цим т. зв. «депутатам» нема місця в Україні. У них під ногами має горіти земля! Українці, яких в Україні є майже 80% і з них майже 70% визнають українську мову своєю рідною мовою, повинні її захистити! До цього закликав і закликає геніальний Володимир Сосюра у своєму вірші «До брата»:
«На мові нашій дня печать.
Вона — як сяйво серед ночі...
Її не можна забувать,
Вона душі твоєї очі.
Єднає з піснею в гаю
Вона з життям тебе любовно...
Коли ж забудеш рідну мову,
Загубиш душу ти свою.
Коли, йдучи з труда дороги,
Слова не ті вкладеш в уста,
Немов піджак з плеча чужого
Для тебе мова буде та.
Немов чужого саду віти,
Тієї мови пишний цвіт.
Не зможеш нею ти творити,
Знання засвоювать як слід.
Нічним зів'янеш синьогубцем...
На мові нашій дня печать.
Національним самогубцем
Невже ти, брате, хочеш стать?
Яке прекрасне рідне слово!
Воно — не світ, а всі світи...
Шевченка мову і Франкову
Невже під ноги кинеш ти?
Невже забудеш слово «мати»,
Ту, що дала тобі життя,
І підеш наче тінь крилата,
Блукати в тьмі без вороття.
У небуття підеш, в нікуди,
Сліпим до сонячних висот.
Невже народмій мову гудить?!
Не вірю я! Це не народ!
Окремі люди. Їм не знати
Сяйливих творчості висот.
І хай людей таких багато,
Але нас більше! Ми — народ!
Я вірю в тебе, моя мати.
Мій Бог, що дивиться з висот.
В народів інших старцювати
Повік не буде мій народ!
Ні, наша мова не загине,
Її не знищать сили злі!
Ти власним світом, Україно,
Сіяти будеш на землі».
Так, нашу рідну мову «не знищать сили злі!». Її віками у своїх серцях плекає українство, її оберігає і Конституція України, яку ніхто не скасовував. Ми — небайдужі українські громадяни, а не пристосуванці і перекинчики — маємо заставити нинішній режим дотримуватися Основного Закону України: антиконституційний «мовний» акт не повинен набрати чинності. Бо цей режим, щоб приховати свої провали у внутрішній і зовнішній політиці, діючи на догоду офіційній Москві, вдається до мовних спекуляцій і сіє ворожнечу між громадянами України. Адже мовне питання стоїть тільки на 31 місці після багатьох соціальних проблем, що дійсно турбують українське суспільство.Цей режим, який здійснив «покращення життя вже сьогодні» тільки для себе, щоб відволікти увагу наших людей від тотальної корупції, низьких зарплат, пенсій, інших соціальних виплат, вбиває клин у територіальну цілісність України. Але в нього нічого не вийде. Всім небайдужим українським громадянам треба бути пильними, щоб на парламентських виборах ц.р. не були обрані пристосуванці і перекинчики, які дбатимуть про свою кишеню, а не про мову, культуру і високий рівень життя нашого народу.
Ми — небайдужі українські громадяни — разом маємо дати відсіч антиукраїнським силам! Ми маємо стати плечем до плеча за рідну мову солов'їну, за Конституцію, за Україну! Ми маємо відправити у небуття нинішній внутрішньоокупаційний режим України! Нас надихає вірний син українського народу Володимир Сосюра:
«До зброї! Як один, хто в грудях серце має!
І душу, й тіло, й кров за світ братам віддай!
Хай загуде наш крик, як буря в темнім гаю.
До зброї як один за наш коханий край!..»
Початок гноблення рідної мови українців офіційно зафіксовано ще 1622 р. в наказі царя Міхаіла за поданням Московського патріарха Філарєта спалити всі примірники надрукованого в Україні «Учительського Євангелія» К. Ставровецького. З того часу, за період панування на нашій землі різних загарбників, було прийнято приблизно 50 актів проти української мови. Зараз особливо безчинствують нинішні послідовники московських сатрапів в Україні. Вони продовжують знущання над українською мовою в угоду тим, хто стоїть за доктриною «русского міра». А за цією доктриною маячить Московський Кремль, Московський патріарх Кірілл та російські спецслужби, що досить комфортно почувають себе на українській землі, запустивши свої щупальця в різноманітні структури.
Ці щупальця проникли і до Парламенту України, який, після ганебного голосування за антиконституційний акт щодо мовної політики в Україні з цинічним порушенням Конституції України та Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», перетворився на ще одну палату Фєдєрального Собранія (Парламєнта) Россійской Фєдєрації. Доказом цього є схвалення згаданого «мовного» акту офіційною Москвою.
На жаль, Служба безпеки України, яка мала б відрізати ці щупальця, не виконує належним чином своїх конституційних обов'язків.
А ті, що керують цими щупальцями, свідомо вносять розбрат в Україну: між людьми, між територіями, спекулюючи на вигаданих мовних проблемах. Адже Європейська Хартія регіональних або міноритарних мов (далі — Хартія), як вказано в її преамбулі, спрямована на «захист історичних регіональних або міноритарних мов Європи, декотрим з яких із плином часу загрожує зникнення», при чому чітко зазначає, «що захист і підтримка регіональних або міноритарних мов не повинні здійснюватися на шкоду офіційним мовам і необхідності вивчати їх». Міноритарні (меншинні) мови — це мови, яким загрожує зникнення, а не просто мови меншин. В Україні до міноритарних мов належать кримчацька, караїмська та урумська мови, які є корінними і мають тут основну територію свого поширення, а також нижньонімецька, що має міграційне походження.
Невже хоч якась людина при здоровому глузді може сказати, що російській мові та іншим мовам, зазначеним в Законі України про ратифікацію Хартії, загрожує зникнення?! Тимбільше, що на заваді цьому стоїть ст. 10 Основного Закону України, де сказано: «В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України». Та загроза зникнення існує якраз для української мови, особливо у південно — східних областях України. Тим паче, що антиконституційний «мовний» акт фактично запроваджує на окремих територіях використання інших мов замість української, що прямо суперечить самій Хартії та тій же ст. 10 Конституції України, яка закріплює за українською мовою статус єдиної державної мови: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». На жаль, держава на чолі з Віктором Януковичем ігнорує цю статтю і не дбає про українську мову. А К.Маркс свого часу сказав:«В державі недержавною мовою можуть розмовляти тільки гість, невільник і окупант» (т.2, ч.3, с.17).
Цікаво відзначити, що такі держави — члени Ради Європи, як Росія, Італія, Франція підписали, але не ратифікували Хартію, а Бельгія, Болгарія, Греція, Ірландія, Туреччина, Португалія, країни Балтії не підписали і не ратифікували Хартію.
А т. зв. «українські депутати», плюючи на норми Конституції України та міжнародного права, посягнули на святе — на українську мову, нашу рідну солов'їну мову. Без української мови нема української нації! Без української нації нема Української держави! Цим т. зв. «депутатам» нема місця в Україні. У них під ногами має горіти земля! Українці, яких в Україні є майже 80% і з них майже 70% визнають українську мову своєю рідною мовою, повинні її захистити! До цього закликав і закликає геніальний Володимир Сосюра у своєму вірші «До брата»:
«На мові нашій дня печать.
Вона — як сяйво серед ночі...
Її не можна забувать,
Вона душі твоєї очі.
Єднає з піснею в гаю
Вона з життям тебе любовно...
Коли ж забудеш рідну мову,
Загубиш душу ти свою.
Коли, йдучи з труда дороги,
Слова не ті вкладеш в уста,
Немов піджак з плеча чужого
Для тебе мова буде та.
Немов чужого саду віти,
Тієї мови пишний цвіт.
Не зможеш нею ти творити,
Знання засвоювать як слід.
Нічним зів'янеш синьогубцем...
На мові нашій дня печать.
Національним самогубцем
Невже ти, брате, хочеш стать?
Яке прекрасне рідне слово!
Воно — не світ, а всі світи...
Шевченка мову і Франкову
Невже під ноги кинеш ти?
Невже забудеш слово «мати»,
Ту, що дала тобі життя,
І підеш наче тінь крилата,
Блукати в тьмі без вороття.
У небуття підеш, в нікуди,
Сліпим до сонячних висот.
Невже народмій мову гудить?!
Не вірю я! Це не народ!
Окремі люди. Їм не знати
Сяйливих творчості висот.
І хай людей таких багато,
Але нас більше! Ми — народ!
Я вірю в тебе, моя мати.
Мій Бог, що дивиться з висот.
В народів інших старцювати
Повік не буде мій народ!
Ні, наша мова не загине,
Її не знищать сили злі!
Ти власним світом, Україно,
Сіяти будеш на землі».
Так, нашу рідну мову «не знищать сили злі!». Її віками у своїх серцях плекає українство, її оберігає і Конституція України, яку ніхто не скасовував. Ми — небайдужі українські громадяни, а не пристосуванці і перекинчики — маємо заставити нинішній режим дотримуватися Основного Закону України: антиконституційний «мовний» акт не повинен набрати чинності. Бо цей режим, щоб приховати свої провали у внутрішній і зовнішній політиці, діючи на догоду офіційній Москві, вдається до мовних спекуляцій і сіє ворожнечу між громадянами України. Адже мовне питання стоїть тільки на 31 місці після багатьох соціальних проблем, що дійсно турбують українське суспільство.Цей режим, який здійснив «покращення життя вже сьогодні» тільки для себе, щоб відволікти увагу наших людей від тотальної корупції, низьких зарплат, пенсій, інших соціальних виплат, вбиває клин у територіальну цілісність України. Але в нього нічого не вийде. Всім небайдужим українським громадянам треба бути пильними, щоб на парламентських виборах ц.р. не були обрані пристосуванці і перекинчики, які дбатимуть про свою кишеню, а не про мову, культуру і високий рівень життя нашого народу.
Ми — небайдужі українські громадяни — разом маємо дати відсіч антиукраїнським силам! Ми маємо стати плечем до плеча за рідну мову солов'їну, за Конституцію, за Україну! Ми маємо відправити у небуття нинішній внутрішньоокупаційний режим України! Нас надихає вірний син українського народу Володимир Сосюра:
«До зброї! Як один, хто в грудях серце має!
І душу, й тіло, й кров за світ братам віддай!
Хай загуде наш крик, як буря в темнім гаю.
До зброї як один за наш коханий край!..»
1 коментар
Кольоровий варіант — на сторінці .