Україна - не Іспанія
Іспанія — чемпіон Європи 2012 р. з футболу. Вдруге підряд! У 2008 р. вона у фіналі здолала збірну Німеччини з рахунком 1:0. А у 2010 р. ця неймовірна команда стала чемпіоном світу з футболу. Фантастичний результат! Іспанським футболістам, які входили до складу своєї збірної, заслужено є чим пишатися. Є чим пишатися всьому іспанському футболу, а Іспанія має гордитися своїми футболістами і своєю футбольною школою.
Саме так, футбольною школою, яка готує своїх майстрів світового рівня, починаючи з дитячого віку. Іспанія дбає про своє футбольне майбутнє, вона вирощує своїх гравців екстра — класу, відбираючи кращих серед іспанської дітвори. А потім ці юні іспанські таланти, приходячи згодом у дорослий футбол, прославляють свою Батьківщину — Іспанію у всьому світі, виступаючи за свою національну збірну з футболу.
А Україна, на жаль, — не Іспанія. Тут власть імущі у своїй переважній більшості, олігархи і олігархики всіх мастей, сучасні нувориші зі жлобською психологією, різні «діячі» від футболу ведуть себе, як «врємєнщікі». Вони розглядають Україну тільки, як територію для заробляння грошей і набивання ними власних кишень, при чому якнайшвидше і побільше, ігноруючи суспільні проблеми. І таких типів серед названих категорій людців — більшість, якщо не абсолютна більшість: обманути, зірвати куш і заховати награбоване в офшорних зонах. Хоча інколи роблять певні винятки, виділяючи частку, з вкраденого у свого ж народу, на будівництво стадіонів чи інших об'єктів, щоб тільки влада їх не чіпала і давала можливість збагачуватися далі. Тому їм наплювати на те, як буде виглядати національна збірна України з футболу, яка комплектується тільки вітчизняними гравцями — громадянами України (про поодинокі випадки натуралізації іноземців говорити нема змісту, в т.ч. і в розрізі інших збірних). А щоб ці футболісти стали майстрами екстра — класу, їх треба починати готувати з дитячого віку. А це, в свою чергу, вимагає багато часу і капіталовкладень, не даючи швидких прибутків. Такий підхід для більшості сучасних українських (хоча українськими назвати їх важко) скоробагатьків є неприйнятним: їм треба все і одразу. Тому багато з них і робить ставку на футбольні клуби і легіонерів, нехтуючи інтересами національної збірної. Вказаний спосіб навіть може мати певний успіх у здобутті того чи іншого клубного європейського кубка, принести великі фінансові прибутки власникам клубів, але збірна команда від цього не виграє.
Адже легіонери не грають за збірну. Тут потрібні тільки свої вихованці, яких з раннього дитинства мають готувати для того, щоб, граючи за різні клуби, вони могли гідно, на високому рівні виступати за українську футбольну збірну.
А все це впирається у розгалужену, високоякісну футбольну школу, якої зараз в Україні фактично немає. Де гідна заміна Андрію Шевченку? Хто посилить лінію атаки і захисту? Хто в майбутньому може скласти таку лінію півзахисту, як, аж страшно подумати, у іспанців? Звідки тренерському штабу постійно поповнювати лави національної збірної найкращими виконавцями?
Звичайно, можна сказати про досить якісну гру наших футболістів зі шведами і англійцями на Євро — 2012, але ж, з другого боку, була провальна гра з французами. Проблем, на жаль, вистачає, а восени уже стартує відбірковий турнір чемпіонату світу 2014 р.
От і виходить замкнене коло, з якого український футбол не може вибратися, бо американські долари і євро у вигляді швидких прибутків для ділків від футболу і не тільки не дають йому цього зробити.
Хоча приклад таких країн, як Чехія, Хорватія (порівняймо кількість населення у нас і у них), а Іспанія й поготів, де дбають про своє гідне футбольне майбутнє, показує нам шлях, яким треба рухатися: сильна національна збірна починається з дитячого футболу.
Але ж в цих, та й інших, країнах Європи, не правлять бал людці, які тільки стараються будь — яким способом і швидко набити грошима власні кишені, а далі — хоч потоп. На теренах абсолютної більшості європейських країн панують інші підходи, які забезпечують багате життя громадянам цих країн і спортивну славу, в т. ч. і футбольну, самим країнам.
Ось чому Україна — не Чехія, не Хорватія, не Португалія, а тим більше не Іспанія. Такий мій погляд на дану проблему, погляд звичайного футбольного вболівальника. Що нам треба зробити, щоб наблизитися до цих та інших європейських країн? Поміняти нинішні хижацько — загарбницькі підходи більшості сучасної «української еліти» в усіх сферах суспільного життя, в т. ч. і спортивній, на цивілізовані, європейські, де перед Законом усі рівні, а влада працює для людей, і позбутися тих, хто тільки дбає про свої кишені, нехтуючи інтересами українського суспільства, тобто цієї ж «еліти». Подібна перетурбація дасть змогу поступово покращити стан справ і в українському футболі (зокрема і через відродження розгалуженої, високоякісної футбольної школи), і в інших сферах нашого життя.
А таке може зробити лише Український народ! І то тільки тоді, коли захоче стати повноправним господарем у своїй Батьківщині і бути єдиним цілим, тобто справді європейським народом. Вже пора!
Саме так, футбольною школою, яка готує своїх майстрів світового рівня, починаючи з дитячого віку. Іспанія дбає про своє футбольне майбутнє, вона вирощує своїх гравців екстра — класу, відбираючи кращих серед іспанської дітвори. А потім ці юні іспанські таланти, приходячи згодом у дорослий футбол, прославляють свою Батьківщину — Іспанію у всьому світі, виступаючи за свою національну збірну з футболу.
А Україна, на жаль, — не Іспанія. Тут власть імущі у своїй переважній більшості, олігархи і олігархики всіх мастей, сучасні нувориші зі жлобською психологією, різні «діячі» від футболу ведуть себе, як «врємєнщікі». Вони розглядають Україну тільки, як територію для заробляння грошей і набивання ними власних кишень, при чому якнайшвидше і побільше, ігноруючи суспільні проблеми. І таких типів серед названих категорій людців — більшість, якщо не абсолютна більшість: обманути, зірвати куш і заховати награбоване в офшорних зонах. Хоча інколи роблять певні винятки, виділяючи частку, з вкраденого у свого ж народу, на будівництво стадіонів чи інших об'єктів, щоб тільки влада їх не чіпала і давала можливість збагачуватися далі. Тому їм наплювати на те, як буде виглядати національна збірна України з футболу, яка комплектується тільки вітчизняними гравцями — громадянами України (про поодинокі випадки натуралізації іноземців говорити нема змісту, в т.ч. і в розрізі інших збірних). А щоб ці футболісти стали майстрами екстра — класу, їх треба починати готувати з дитячого віку. А це, в свою чергу, вимагає багато часу і капіталовкладень, не даючи швидких прибутків. Такий підхід для більшості сучасних українських (хоча українськими назвати їх важко) скоробагатьків є неприйнятним: їм треба все і одразу. Тому багато з них і робить ставку на футбольні клуби і легіонерів, нехтуючи інтересами національної збірної. Вказаний спосіб навіть може мати певний успіх у здобутті того чи іншого клубного європейського кубка, принести великі фінансові прибутки власникам клубів, але збірна команда від цього не виграє.
Адже легіонери не грають за збірну. Тут потрібні тільки свої вихованці, яких з раннього дитинства мають готувати для того, щоб, граючи за різні клуби, вони могли гідно, на високому рівні виступати за українську футбольну збірну.
А все це впирається у розгалужену, високоякісну футбольну школу, якої зараз в Україні фактично немає. Де гідна заміна Андрію Шевченку? Хто посилить лінію атаки і захисту? Хто в майбутньому може скласти таку лінію півзахисту, як, аж страшно подумати, у іспанців? Звідки тренерському штабу постійно поповнювати лави національної збірної найкращими виконавцями?
Звичайно, можна сказати про досить якісну гру наших футболістів зі шведами і англійцями на Євро — 2012, але ж, з другого боку, була провальна гра з французами. Проблем, на жаль, вистачає, а восени уже стартує відбірковий турнір чемпіонату світу 2014 р.
От і виходить замкнене коло, з якого український футбол не може вибратися, бо американські долари і євро у вигляді швидких прибутків для ділків від футболу і не тільки не дають йому цього зробити.
Хоча приклад таких країн, як Чехія, Хорватія (порівняймо кількість населення у нас і у них), а Іспанія й поготів, де дбають про своє гідне футбольне майбутнє, показує нам шлях, яким треба рухатися: сильна національна збірна починається з дитячого футболу.
Але ж в цих, та й інших, країнах Європи, не правлять бал людці, які тільки стараються будь — яким способом і швидко набити грошима власні кишені, а далі — хоч потоп. На теренах абсолютної більшості європейських країн панують інші підходи, які забезпечують багате життя громадянам цих країн і спортивну славу, в т. ч. і футбольну, самим країнам.
Ось чому Україна — не Чехія, не Хорватія, не Португалія, а тим більше не Іспанія. Такий мій погляд на дану проблему, погляд звичайного футбольного вболівальника. Що нам треба зробити, щоб наблизитися до цих та інших європейських країн? Поміняти нинішні хижацько — загарбницькі підходи більшості сучасної «української еліти» в усіх сферах суспільного життя, в т. ч. і спортивній, на цивілізовані, європейські, де перед Законом усі рівні, а влада працює для людей, і позбутися тих, хто тільки дбає про свої кишені, нехтуючи інтересами українського суспільства, тобто цієї ж «еліти». Подібна перетурбація дасть змогу поступово покращити стан справ і в українському футболі (зокрема і через відродження розгалуженої, високоякісної футбольної школи), і в інших сферах нашого життя.
А таке може зробити лише Український народ! І то тільки тоді, коли захоче стати повноправним господарем у своїй Батьківщині і бути єдиним цілим, тобто справді європейським народом. Вже пора!
0 коментарів