Перша національна експедиція «Україна - Північний полюс - 2000». Із фото
Вона складалася з двох частин: перельоту за маршрутом Київ – Хатанга — Північний полюс — Хатанга — Київ і десантування парашутистів з літака Іл-76 на дрейфуючу крижину Північного полюсу серед безмежних вод Північного льодовитого океану та перельоту літака Ан-28 за аналогічним маршрутом з посадкою на ту ж крижину.
До експедиції входило 43 учасники, в т.ч.: 22 спортсмени — парашутисти України (десантна група); 6 членів екіпажу (пілоти і техніки) літака Ан-28 Центрального аероклубу (ЦАК) ім. О.К.Антонова Товариства сприяння обороні (ТСО) України; 11 членів екіпажу літака Іл-76 Військово-повітряних сил (ВПС) Збройних Сил (ЗС) України; група забезпечення — 4 чол. Її перебіг висвітлювався 11-ма представниками ЗМІ. Для експедиції було задіяно 5 одиниць авіаційної техніки, зокрема: літаки Ан-28 — 1шт.; Іл-76 — 1шт.; Ан-26 — 1шт.; вертольоти Мі-8 — 2шт., а також пошуково-рятувальний загін Красноярського краю РФ та Хатангінський авіаційний загін.
Підготовка та проведення експедиції відбулися в три етапи.
І етап — підготовчий.
Він тривав з жовтня 1999 р. по березень 2000 р. Було створено оргкомітет на чолі з президентом Федерації авіаційного спорту України, народним депутатом України Біласом І.Г. та заступником, народним депутатом України Манчуленком Г.М. Тренувальною базою слугував аеродром «Чайка» ЦАК ім. О.К.Антонова (начальник Грибанов В.М.) ТСО України.
Проведено організаційно-штабну роботу з планування та фінансування експедиції, пошуку спонсорів серед вітчизняних товаровиробників (жодної державної копійки на експедицію не було потрачено); встановлення контактів з відповідними структурами Росії; виготовлення екіпіровки та парашутної техніки для членів експедиції. Зокрема, фірмою «Поларіс» (м.Чернівці) було розроблено та пошито одяг для екстремальних умов низьких температур. Черевики на хутрі виготовила також Чернівецька виробничо-торгівельна фірма «Акцент ЛТД».
З листопада 1999 р. учасники десантної групи здійснювали парашутні стрибки з літаків Ан-2 та Іл-76 в різних погодних умовах, зокрема і при суцільній хмарності та відсутності видимості до висоти (250 — 300) м над землею. При цьому довелося частково змінювати конструкцію парашутів «Навігатор» та проводити випробувальні стрибки з метою максимального забезпечення безпеки парашутистів при десантуванні на дрейфуючу крижину Північного полюсу. Кожний з учасників в середньому зробив більше 60 тренувальних парашутних стрибків. Усього за період підготовки було здійснено 1868 парашутних стрибків на аеродромі «Чайка».
Водночас проводилась підготовка та випробування літака Ан-28 (розробник — АНТК ім. О.К.Антонова) для безпрецедентного перельоту за маршрутом Київ — Хатанга — Північний полюс — Хатанга — Київ та посадки в лижному варіанті на дрейфуючу крижину Північного полюсу. Для цього були залучені провідні спеціалісти АНТК ім. О.К.Антонова, що мали досвід експлуатації авіаційної техніки в умовах високих широт. Командир Ан-28, пілот 1-го класу Грибанов В.М. разом з льотчиком-випробувачем АНТК ім. О.К.Антонова, пілотом 1-го класу Хрустицьким А.К. і помічником командира Мігуновим Р.В. здійснили випробувальні польоти в лижному варіанті.
Під час підготовки повністю були погоджені спільні дії з російською стороною щодо використання повітряного простору, забезпечення безпеки експедиції та евакуації її учасників з дрейфуючої крижини.
Начальником експедиції затверджено І.Г.Біласа, а заступником начальника експедиції — Г.М.Манчуленка.
ІІ етап — доставка учасників експедиції до місця старту.
Він розпочався 4 квітня 2000 р. з перельоту літака Ан-28 за маршрутом Київ (аеродром «Чайка») — Хатанга (аеродроми додаткових проміжних посадок не вказано). Було здійснено 8 злетів — посадок для дозаправки та технічного обслуговування літака. У Хатанзі літак підготували для польоту та посадки на дрейфуючу крижину Північного полюсу згідно з правилами польотів у високих широтах.
8 квітня 2000 р. з десантною групою експедиції зустрівся Прем'єр — міністр України. Учасники експедиції отримали благословення у Володимирському соборі (м. Київ).
9 квітня 2000 р. на військовому майданчику аеропорту «Бориспіль» відбулися урочисті проводи десантної групи і групи забезпечення експедиції Міністром оборони України. О 12:00 (за Києвом) літаком Іл-76 ВПС ЗС України вони вилетіли за маршрутом Київ — Москва (аеродром «Чкаловський») — Хатанга.
У Хатангінському авіазагоні спільно зі спеціалістами Красноярського пошуково — рятувального загону були проведені заняття з виживання в екстремальних умовах низьких температур, організації евакуації з дрейфуючої крижини. Всі учасники експедиції проживали в готелі м.Хатанга.
ІІІ етап – взяття Північного полюсу та повернення на Батьківщину.
14 квітня 2000 р. о 22.00 за місцевим часом екіпаж літака Ан-28 вилетів за маршрутом Хатанга — острів Середній — льодовий аеродром (на дрейфуючій крижині орієнтовно 200 км від Північного полюсу) — Північний полюс. Було погоджено спільні дії щодо максимально близької в часі посадки літака Ан-28 та приліднення групи парашутистів на дрейфуючу крижину Північного полюсу після десантування з борту Іл-76.
Група забезпечення разом з індивідуальними комплектами для тривалого перебування на крижині (у випадку форс-мажору) всіх підкорювачів полюсу літаком Ан-26 (розробник АНТК ім. О.К.Антонова) вилетіла за маршрутом Хатанга — о. Середній — льодовий аеродром. З льодового аеродрому до полюсу групу та спорядження доставляли вертольотами. Ця група, до якої долучилися і російські учасники, готувала майданчики для приліднення, базовий табір, налагоджували радіозв'язок з екіпажами Ан-28 та Іл-76, а також з материком.
15 квітня 2000 р. о 08.00 за місцевим часом десантна група літаком Іл-76 (командир полковник Шушарін К.М., висококласний бойовий льотчик, «афганець») вилетіла за маршрутом Хатанга — Північний полюс. Час перельоту до «точки» склав майже 3год.
До складу десантної групи були включені досвідчені парашутисти ТСО України, зокрема і такі, як абсолютний чемпіон світу, президент Федерації парашутного спорту України Тьорло І.А., рекордсменка світу Яковлєва Л.М., срібний призер чемпіонату світу Покатілов В.В. Вибула зі складу групи абсолютна чемпіонка світу Закорецька В.М., чиє ім'я внесено до Книги рекордів Гінеса (здійснила близько 12 тисяч стрибків з парашутом), оскільки під час вильоту з Борисполя (на борту Іл-76) пошкодила руку. Вона ввійшла до складу групи забезпечення. Зате стрибнула її донька Юлія. Разом зі своїм батьком здійснила стрибок і Анна Покатілова. Обидві доньки входили тоді до юніорської збірної України з парашутного спорту. В десантній групі були також представники ВПС і Військово — Морських Сил ЗС України, Міністерства внутрішніх справ України та Антитерористичного центру «Альфа» Служби безпеки України.
Перед десантуванням Іл-76 зробив прохід над кригою на висоті 200 м з розгерметизацією десантного відсіку, щоб парашутисти на своїх висотомірах виставили точну висоту за приладами літака та активували страхові прилади.
Десантування почалося за другим заходом (при першому заході відхилення від «точки» склало близько 1,5 км і початок відділення парашутистів від борта був вчасно зупинений) та здійснювалося у складних метеорологічних умовах при повній магнітній аномалії ( навігаційні прилади були дезорієнтовані) за візуально — звуковим наведенням по рації з дрейфуючої крижини при температурі за бортом -50°С, швидкості вітру на крижині 8 — 10 м/с та температурі -35°С. Ан-28 вже був на полюсі, а його командир Грибанов В.М. заводив Іл-76 на «точку». Першими покинули борт на ешелоні 1500 м начальник експедиції Білас І.Г. та заступник начальника експедиції Манчуленко Г.М., слідом за ними — половина десантної групи. Друга половина з кількома тандемниками (до парашутиста прикріплений пасажир) десантувалася на ешелоні 2500 м. Саме наявність тандемників вимагає більшої висоти для десантування. Швидкість літака під час десантування складала близько 350 км/год. Парашутисти стрибали з парашутами типу «літаюче крило», які дають змогу швидко маневрувати при заході на «точку». Після відділення від літака вони потрапили в суцільну білизну́ (все зливається в один колір), в якій не було видно місця приліднення, а перед захисними окулярами спостерігалося світлове мерехтіння. Тільки відкривши парашути і сповільнивши швидкість зниження, можна було побачити сигнальні знаки і потрібний майданчик. А мерехтіння, як згодом пояснили, створювалося заломленням світла мікрокристаликами льоду, якими насичене повітря. Після завершення десантування Іл-76, зробивши прощальне коло над Північним полюсом і помахавши крилом підкорювачам вершини Земної кулі, взяв курс на Хатангу. Українські льотчики військово-транспортної авіації вперше провели десантування парашутистів в Арктиці і вдало виконали дуже складне завдання.
Учасники експедиції здійснили успішну посадку, як на літаку Ан-28, так і з парашутами, на дрейфуючу крижину, що перебувала в цей час практично в географічній «точці» Північного полюсу, де було встановлено Державний прапор України. Евакуація учасників експедиції з дрейфуючої крижини здійснювалась літаками Ан-28, Ан-26 та вертольотами Мі-8 за маршрутом Північний полюс — льодовий аеродром — о. Середній — Хатанга впродовж 10-ти годин.
17 квітня 2000 р. всі учасники експедиції успішно повернулися в Хатангу. Командир екіпажу Іл-76 Шушарін К.М., ас своєї справи і прекрасна людина, в Хатанзі зізнався, що під час десантування його льотний комбінезон промок від поту. Через напругу. Адже від точності і напрямку заходу літака на «точку», моменту відділення парашутистів від борту залежало їхнє здоров'я і життя. Екіпаж з цим справився. Того самого дня льодовий аеродром припинив існування, оскільки на відстані 2 — 3км почався активний дрейф величезної крижини, що призвело до утворення тріщин на злітно-посадковій смузі, які швидко розширювалися. Російським полярникам довелось упродовж майже двох тижнів здійснювати евакуацію своїх спеціалістів, які досліджують Арктику, і техніки з дрейфуючих крижин колишнього льодового аеродрому.
18 квітня 2000 р. більша частина учасників експедиції відбула до України літаком Іл-76 за маршрутом Хатанга — Москва (аеродром «Чкаловський») — Київ (аеропорт «Бориспіль»). Ан-28 вилетів на Батьківщину днем пізніше за тим же маршрутом до аеродрому «Чайка» (з 8-ма проміжними посадками для технічного обслуговування та дозаправки літака), оскільки здійснювався демонтаж лиж і перестановка борта на шасі, а час перебування його у повітрі (в обидва боки) склав 40 год. Всі учасники експедиції повернулися здоровими на Батьківщину в ранзі підкорювачів Північного полюсу.
Перша національна арктична експедиція України була проведена у короткі терміни, чому сприяли злагоджені дії та належна кваліфікація її учасників, котрі в складних природних умовах Арктики не зазнали жодних ушкоджень і травм, в т.ч. при десантуванні. Експедиція «Україна — Північний полюс — 2000» в таких масштабах і в такому форматі відбулася вперше.
Було здійснено наймасовіший парашутний десант України на дрейфуючу крижину з придатним майданчиком для приліднення розміром орієнтовно (300×300) м практично в абсолютну «точку» Північного полюсу. А вітчизняний літак Ан-28 вперше здійснив унікальний переліт за маршрутом Київ — Хатанга — Північний полюс — Хатанга — Київ та посадку в лижному варіанті на дрейфуючу крижину Північного полюсу.
Експедиція продемонструвала широкі можливості українських виробників і високу якість їхньої продукції, починаючи від екіпіровки і закінчуючи авіаційною технікою АНТК ім. О.К.Антонова, та високий професіоналізм українських авіаторів і парашутистів.
P. S. Цей матеріал я написав до 12-ї річниці успішного взяття Північного полюсу, як спогад про наш важкий і ризикований захід, оскільки в людській пам'яті стираються окремі деталі, а написане збережеться в історії таким, яким воно було тоді для всіх учасників експедиції: яскравим, захоплюючим, напруженим і неповторним.
P. P. S. Своїми спогадами поділились також інші учасники експедиції, з якими я мав честь разом штурмувати Північний полюс.
Грибанов Володимир Михайлович – тоді начальник ЦАК ТСО України, командир літака Ан – 28, багаторазовий чемпіон і рекордсмен України, призер міжнародних змагань:
«Події тих днів ніколи не зітруться з пам’яті, адже у важких умовах Арктики перевірялись люди, з якими я вже багато років працював у ЦАК. Доля експедиції залежала від багатьох чинників, і в тому, що вона пройшла успішно, що ми виконали поставлене завдання, чимала заслуга рядових її учасників, які обслуговували Ан — 28: авіатехніка Бориса Ільїнського, техніка з авіаприладів Віктора Ковриженка, Василя Бондаренка. Ці люди ніколи мене не підводили, як і на цей раз. Відмінно виконали стрибок на крижину парашутистки ЦАК – Людмила Яковлєва і Олена Сивухіна. Я вдячний Руслану Мігунову, завдяки оперативності якого було встановлено надійний зв’язок з бортом Іл – 76 за допомогою запасної рації нашого літака.
А скільки випадків – серйозних, а часом і курйозних – було під час експедиції! При посадці на крижину Ан – 28 довелося ухилятись від крижаної глиби на пробігу (хто літав, мене зрозуміє). Один з парашутистів, не дивлячись на вказівки, здійснював стрибок у закритому шоломі, тому прозоре «забрало» обмерзло, і приліднення відбувалось практично «всліпу» та було досить жорстким. Інший мандрівник вирішив викупатися в ополонці Північного льодовитого океану, а його колега забув у готелі валізу із запасом харчів, де вони й зіпсувалися. Траплялися і дещо серйозніші проблеми і під час повернення додому.
Вже 12 років поспіль мій робочий кабінет прикрашають світлини, зроблені в цій експедиції. І я гордий тим, що серед безлічі спортивних подій, які організувало і в яких брало участь ДТСААФ (ТСО України), є і така неординарна, що дозволила його учасникам проявити свої кращі якості і, сподіваюсь, прославити нашу країну».
Кузнєцов Володимир Андрійович – полковник МВС України (на час проведення експедиції), в активі близько 3000 стрибків з парашутом, один із перших в Україні отримав право на стрибки в системі «тандем»:
«Під час експедиції ми виконали ще одне, як на мій погляд, дуже важливе завдання – довели всьому світові, що парашутисти ТСО України здатні доставити в будь — яку точку Земної кулі, навіть на дрейфуючу крижину, вкрай необхідного там фахівця, який не має жодного відношення до авіації і парашутизму. Я на своєму тандемі «вивіз» на полюс відомого спортивного коментатора Валентина Щербачова, а мій колега Юрій Залевський – лікаря Лева Грицака. Ми ще раз довели, що військово — прикладні і технічні види спорту – це те, що практично потрібне країні, її економіці та безпеці».
Тьорло Ігор Ананійович – заслужений майстер спорту, заслужений тренер, президент Федерації парашутного спорту України (пізніше очолив виконком Федерації), старший тренер збірної України, здійснив більше 9000 стрибків з парашутом:
«В експедиції брали участь не тільки спортсмени, то ж і завдання ставились не лише заради престижу держави, а вирішувались і суто практичні, прикладні питання. По — перше, забезпечення зв’язку екіпажу десантного літака з групою наведення на крижині, адже суцільне «молоко» у повітрі, створене мікрокристаликами льоду, залишило пілотів Іл – 76 без візуального спостереження за місцем приліднення парашутистів. А група забезпечення, що прибула завчасно із Хатанги, практично лишилась без радіозв’язку – перемерзли батареї. І якби не Грибанов, який витяг рацію зі свого Ан – 28 і здійснив наведення літака Іл – 76, то невідомо, чи відбувся б цей десант. Мені навіть вдалося умовити командира екіпажу Іл – 76 підняти ешелон десантування під час другого заходу, аби забезпечити безпечний стрибок тандемам. Також було випробувано експериментальний парашут – гібрид десантного і спортивного куполів. Одночасно парашутисти — випробувачі і фахівці ПДС авіагрупи ВМС ЗС України були в готовності надати кваліфіковану допомогу будь — кому з учасників десанту. Виконали свої функції і «пасажири» тандемів – Щербачов примудрився вести репортаж під час польоту під куполом, а лікар Грицак був готовий надати медичну допомогу».
Емблема експедиції.
24.02.2000. Аеродром «Чайка». Мій стрибок на «Ліснику-2».
Інструктор Олена Сивухіна та учень Георгій Манчуленко задоволені
стрибком на «Ліснику-2».
28.02.2000. Я заходжу на посадку на «Ліснику-2».
28.02.2000. Моє приземлення, здається, класичне...
28.02.2000. Політ закінчено...
04.03.2000. Аеродром «Чайка» ЦАК ім.О.К.Антонова, після стрибка.
04.03.2000. Перед посадкою в Ан-2: Іван Білас, Олег Мазур, Георгій Манчуленко
(зліва направо).
19.03.2000. Аеродром «Чайка». Примірка екіпіровки від «Поларіса».
Юрій Залевський, Костянтин Оборін, Іван Білас, Георгій Манчуленко (зліва направо).
Благословіння у Володимирському соборі, м.Київ.
Прийом у Прем'єр-міністра України. Слово тримає відомий спортивний журналіст
Валентин Щербачов, який стрибав на полюс у тандемі з парашутистом.
Військовий майданчик аеропорту «Бориспіль». Перед завантаження в Іл-76.
Перед вильотом з «Борисполя»: Віктор Рєзнік (праворуч, група забезпечення).
Командир екіпажу Іл-76 полковник Костянти Шушарін — висококласний льотчик і
прекрасна людина, зараз генерал-майор запасу.
На борту Іл-76 (виліт з «Чкаловського» на Хатангу).
Після приземлення в Хатанзі.
Хатанга. Наш борт.
Заполярне м.Хатанга.
В Хатанзі: Георгій Манчуленко, Іван Білас, Ярослав Гриньох
(зліва направо).
Хатанга. Ан-28 готується до стрибка на Північний полюс.
Ан-28 зараз стартуватиме до Північного полюсу.
До зустрічі на Північному полюсі!
На борту Іл-76: політ за маршрутом Хатанга — Північний полюс, час польоту
приблизно 3 год. Настрій бойовий!
Ми пішли… (стрибок на дрейфуючу крижину Північного полюсу).
Ешелон 2500 м. Стрибатимуть також і тандемники.
Приліднення на Північний полюс.
Наш борт махнув нам крилом і взяв курс на Хатангу.
Українські прапори майорять над Північним полюсом!
Ми — на Північному полюсі! З прапором ВМС ЗС України.
Українські козаки осідлали Північний полюс!
Знамено ВПС ЗС УКраїни майорить над Північним полюсом!
Паршутисти з прапором Центрального аероклубу ім. О.К.Антонова ТСО України —
на Північному полюсі.
Начальник експедиції Іван Білас (ліворуч) та його заступник Георгій Манчуленко.
Володимир Покатілов, Ігор Тьорло, Георгій Манчуленко (зліва направо)
приміряються до Південного полюсу.
-35С. Мій рідний голубий берет — на Північному полюсі.
До Києва — 4385 км!
До Хатанги вертатимемось на своєму Ан-28.
Північний полюс мною взято!
Наш готель на дрейфуючій крижині… :)))
Прощавай Північний полюс, нас чекає Хатанга...
Вид з ілюмінатора Ан-28: темні прожилки — це ріки. Так називають розломи в
крижинах, ширина яких коливається від кількох до кількасот метрів.
На льодовому аеродромі. Через кілька діб його не стане — крижина розламається.
Хатанга: урочисті збори з нагоди успішного повернення з Північного полюсу.
Свідоцтво про його взяття мені вручає генерал-лейтенант Іван Білас.
18.04.2000. Підмосков'я, аеродром «Чкаловський»: Олег Мазур, Іван Білас,
Георгій Манчуленко, Юрій Новицький (зліва направо).
18.04.2000. Аеродром «Чкаловський». Втомлені, але з перемогою повертаємось додому!
Карта нашої епопеї з підписами підкорювачів Північного полюсу.
0 коментарів