Режим рулить: мучителям Юлії Тимошенко - високі посади
Саме так нинішній владний режим розраховується зі своїми вірними сатрапами за фактичне фабрикування справ проти Юлії Тимошенко та Юрія Луценка і їхнє мордування за гратами.
Отже, по порядку.
1. Олександр Каліфіцький, який був начальником Головного управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України, зараз обіймає посаду прокурора Івано-Франківської області.
Саме він тримав у своїх руках «розслідування» кримінальних справ проти Ю.Тимошенко та Ю.Луценка.
Вважається наближеною особою до першого заступника генпрокурора Рената Кузьміна, який поставлений «опікуватися» опозицією.
2. Сергій Войченко був слідчим з особливо важливих справ Генпрокуратури, а зараз є першим заступником прокурора Івано-Франківської області.
Якраз цей «правоохоронець» очолював слідчу групу, яка «ліпила» справу проти Ю.Луценка, «підказуючи» свідкам, що їм треба говорити.
3. Владислав Грищенко обіймав посаду начальника управління криміналістики Генпрокуратури, а за свої «праведні труди» став заступником прокурора Івано-Франківської області.
У Генпрокуратурі відзначали особливу міцність тандему Каліфіцький-Грищенко, зокрема у «справах» Ю.Тимошенко та Ю.Луценка. Напевно, їхня спайка так діятиме і на Івано-Франківщині.
4. Олександр Нечвоглод з посади слідчого Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України став заступником прокурора Чернігівської області.
Вперше цей діяч «засвітився» у справі звірячого побиття народного депутата України Олеся Донія під час ратифікації Парламентом «харківських угод» у квітні 2010р. Він так «вправно» працював, що жоден винуватець того побиття так і не був притягнутий до кримінальної відповідальності.
Його «майстерність» швидко оцінили і перевели до ГСУ Генпрокуратури. І ту він уже розкрив повністю свій талант «правоохоронця» у справі Ю.Тимошенко.
5. Микола Грабик був слідчим СБУ. Тепер він — начальник слідчого відділу управління СБУ у Харківській області.
До його «здобутків» якраз і відноситься «газова справа» Ю.Тимошенко.
Вірного служаку гідно оцінили. За «мужність і героїзм», проявлені під час «небезпечної операції зі зліплення справи» проти Юлії Тимошенко, до Дня Незалежності України Віктор Янукович вручив йому орден «За мужність» ІІІ ступеня. А згодом М.Грабик отримав і підвищення по службі.
Але є ще декілька «героїв» цього фарсу. Державне обвинувачення у справі Юлії Тимошенко представляли Андрій Байрачний, Олександр Микитенко, Лілія Фролова, Олександр Шорін, а у справі Юрія Луценка — Євген Зінченко, Віктор Клименко, Дмитро Лобань. Цікаво, де випливуть ці «мужні» бійці нинішнього режиму?
Але де б вони не опинилися, їм постійно треба нагадувати про їхнє «героїчне» минуле. Так само і тим, що вже отримали високі посади, про що йшлося вище. Щоб життя їм медом не здавалося, щоб спокій їм тільки снився. Форми такого нагадування можуть бути різними, на будь-який смак. Опозиція має впритул цим зайнятися, в першу чергу «Батьківщина», «Фронт Змін» та інші партії, що входять до Комітету опору диктатурі (КОД). І лакмусовим папірцем тут має стати Івано-Франківщина, де опозиція має дуже сильні позиції, а звідти нагадування має перекинутися і на інші області, в т.ч. і на Харківщину, де на зоні мордують Юлію Тимошенко, та на Чернігівщину, якщо туди етапують Юрія Луценка. Саме тут нагадування режиму про його справжню антинародну сутність мають бути особливо гострими, включаючи широкі акції громадянської непокори. На мій погляд, цим треба зайнятися одразу ж після розгляду справ у Європейському суді з прав людини.
Відповісти мають, як безпосередні виконавці замовлення на розправу з Юлією Тимошенко, Юрієм Луценком та іншими опозиціонерами, в т.ч. і судді, так і самі замовники цієї розправи, тобто режим. Саме тут КОД пройде екзаменування на єдність.
Якщо корпоративні інтереси його учасників будуть відсунуті на задній план заради перемоги над режимом, який поводить себе як окупант Українського народу, то у всіх нас є шанс на гідне життя і європейську перспективу.
Якщо гору візьмуть корпоративні інтереси учасників КОДу, то ні у нас всіх, ні у них (учасників) нормального майбутнього не буде.
Але цього майбутнього не буде і тоді, якщо кандидатами на наступних парламентських виборах ставатимуть випадкові і корисливі люди, які дбають тільки про свій інтерес. А також крикуни без належної фаховості. Саме такі «діячі» потім зраджують і за «мзду» йдуть служити режиму. Їм не місце в лавах опозиції!
Я щиро сподіваюся, що почуття відповідальності лідерів опозиційних партій перед Українським народом за його право жити гідно, як у розвинутих, демократичних країнах, переможеспокуси гетьманства і примарних, короткострокових вигод, і вони єдиним фронтом виступлять проти антинародного режиму.
Отже, по порядку.
1. Олександр Каліфіцький, який був начальником Головного управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України, зараз обіймає посаду прокурора Івано-Франківської області.
Саме він тримав у своїх руках «розслідування» кримінальних справ проти Ю.Тимошенко та Ю.Луценка.
Вважається наближеною особою до першого заступника генпрокурора Рената Кузьміна, який поставлений «опікуватися» опозицією.
2. Сергій Войченко був слідчим з особливо важливих справ Генпрокуратури, а зараз є першим заступником прокурора Івано-Франківської області.
Якраз цей «правоохоронець» очолював слідчу групу, яка «ліпила» справу проти Ю.Луценка, «підказуючи» свідкам, що їм треба говорити.
3. Владислав Грищенко обіймав посаду начальника управління криміналістики Генпрокуратури, а за свої «праведні труди» став заступником прокурора Івано-Франківської області.
У Генпрокуратурі відзначали особливу міцність тандему Каліфіцький-Грищенко, зокрема у «справах» Ю.Тимошенко та Ю.Луценка. Напевно, їхня спайка так діятиме і на Івано-Франківщині.
4. Олександр Нечвоглод з посади слідчого Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України став заступником прокурора Чернігівської області.
Вперше цей діяч «засвітився» у справі звірячого побиття народного депутата України Олеся Донія під час ратифікації Парламентом «харківських угод» у квітні 2010р. Він так «вправно» працював, що жоден винуватець того побиття так і не був притягнутий до кримінальної відповідальності.
Його «майстерність» швидко оцінили і перевели до ГСУ Генпрокуратури. І ту він уже розкрив повністю свій талант «правоохоронця» у справі Ю.Тимошенко.
5. Микола Грабик був слідчим СБУ. Тепер він — начальник слідчого відділу управління СБУ у Харківській області.
До його «здобутків» якраз і відноситься «газова справа» Ю.Тимошенко.
Вірного служаку гідно оцінили. За «мужність і героїзм», проявлені під час «небезпечної операції зі зліплення справи» проти Юлії Тимошенко, до Дня Незалежності України Віктор Янукович вручив йому орден «За мужність» ІІІ ступеня. А згодом М.Грабик отримав і підвищення по службі.
Але є ще декілька «героїв» цього фарсу. Державне обвинувачення у справі Юлії Тимошенко представляли Андрій Байрачний, Олександр Микитенко, Лілія Фролова, Олександр Шорін, а у справі Юрія Луценка — Євген Зінченко, Віктор Клименко, Дмитро Лобань. Цікаво, де випливуть ці «мужні» бійці нинішнього режиму?
Але де б вони не опинилися, їм постійно треба нагадувати про їхнє «героїчне» минуле. Так само і тим, що вже отримали високі посади, про що йшлося вище. Щоб життя їм медом не здавалося, щоб спокій їм тільки снився. Форми такого нагадування можуть бути різними, на будь-який смак. Опозиція має впритул цим зайнятися, в першу чергу «Батьківщина», «Фронт Змін» та інші партії, що входять до Комітету опору диктатурі (КОД). І лакмусовим папірцем тут має стати Івано-Франківщина, де опозиція має дуже сильні позиції, а звідти нагадування має перекинутися і на інші області, в т.ч. і на Харківщину, де на зоні мордують Юлію Тимошенко, та на Чернігівщину, якщо туди етапують Юрія Луценка. Саме тут нагадування режиму про його справжню антинародну сутність мають бути особливо гострими, включаючи широкі акції громадянської непокори. На мій погляд, цим треба зайнятися одразу ж після розгляду справ у Європейському суді з прав людини.
Відповісти мають, як безпосередні виконавці замовлення на розправу з Юлією Тимошенко, Юрієм Луценком та іншими опозиціонерами, в т.ч. і судді, так і самі замовники цієї розправи, тобто режим. Саме тут КОД пройде екзаменування на єдність.
Якщо корпоративні інтереси його учасників будуть відсунуті на задній план заради перемоги над режимом, який поводить себе як окупант Українського народу, то у всіх нас є шанс на гідне життя і європейську перспективу.
Якщо гору візьмуть корпоративні інтереси учасників КОДу, то ні у нас всіх, ні у них (учасників) нормального майбутнього не буде.
Але цього майбутнього не буде і тоді, якщо кандидатами на наступних парламентських виборах ставатимуть випадкові і корисливі люди, які дбають тільки про свій інтерес. А також крикуни без належної фаховості. Саме такі «діячі» потім зраджують і за «мзду» йдуть служити режиму. Їм не місце в лавах опозиції!
Я щиро сподіваюся, що почуття відповідальності лідерів опозиційних партій перед Українським народом за його право жити гідно, як у розвинутих, демократичних країнах, переможеспокуси гетьманства і примарних, короткострокових вигод, і вони єдиним фронтом виступлять проти антинародного режиму.
0 коментарів