Дивився на Інтері 10 лютого 2012 року передачу Євгєнія Кісєльова… Повчально. Україноненависництво табачників не дивує, а все більше і більше дратує. Дограються! З цікавістю чекав телемосту (тільки теле-) з Москвою, звідки до нас, українців, мав промовляти Алєксєй Навальний — нове обличчя російської демократії. Інтрига. Адже це обличчя — начебто наполовину українське. Може що доброго скаже своїй українській половині...

    Навальний почав промовляти. Тримається досить впевнено. Відчувається певна закоханість у свою стрімку популярність. Подобається йому бути на гребені хвилі політичного невдоволення росіян своїм правителем і самодержцем Владіміром Путіним. Говорить загалом правильні речі. Чекаю, коли заговорить про свою українську половину.

    Дочекався… Краще б він цього не говорив. Виявляється, що Навальному… навалилась така ідея: об'єднати Росію, Білорусь і Україну. Чуєте? Про це вже нам хтось говорив… Тепер ще й Навальний навалив… українцям. На новому обличчі російської демократії проявились старі гримаси великодержавного російського шовінізму. До честі українських журналістів, які знаходились в студії, особливо Ірини Соломко, вони на таку навалу відреагували гідно. І нагадали новітньому російському демократові, що Україна — незалежна держава, більшість жителів якої підтримує її вступ до Європейського Союзу.

    Після цього Навальний почав трохи задкувати, але від сказаного вище так і не відмовився. Це й не дивно, бо позиціонує себе, як «умєрєнний россійскій націоналіст»! Тому і проявив себе в повній красі і «любові» до своєї української половини, принагідно згадавши про українське сало. І добре, що засвітився саме зараз, щоб в українських демократів не було жодних ілюзій щодо нових облич серед демократів російських, які з часом можуть з'явитися серед московського державного істеблішменту. Вся демократія багатьох із них закінчується там, де починається українське питання.

    Після таких навальних пасажів у мене з'явилося відчуття якоїсь відрази і гіркоти… Ще раз переконався, що Україну будь-яким способом хотять заманити, в т.ч. і новітні російські демократи, в міцні російські обійми, щоб «по-братерськи» задушити. Невже українство таке простодушне, щобсамостійно впасти в «братські» обійми Москви?

    Ось ця відраза і гіркота посилились ще й від того, що свіжа хвиля опозиційних протестів у Росії, яка свідчить про небажання росіян і далі миритися з авторитаризмом, виносить на поверхню фактично неприхованих великодержавних шовіністів. І це є нове обличчя російської демократії?! А чим воно відрізняється від обличчя нинішньої офіційної Москви в зовнішній політиці, особливо щодо своїх сусідів?

    Чим відрізняється Алєксєй Навальний від Владіміра Путіна? Не знаєте? Казахстаном… Саме так. Путін інтегрує Росію, Білорусь і Казахстан (ЄЕП, ЄврАзЕС, МС), заманюючи — затягуючи туди і Україну, щоб відновити Російську імперію. А Навальний хоче інтегрувати Росію, Білорусь і Україну. Без Казахстану. Поки що. Різницю вловили? Отож бо… Ось чому Україні треба пошвидше інтегруватися в європейські і євроатлантичні структури. Там — запорука нашої незалежності. Аргументи на користь цього я навів у своїй статті «Наше майбутнє — в об'єднаній Європі, а не на руїнах Російської імперії».

    І як тут не згадати інших наших «співвітчизників» — землячків: Хрістєнка, Оніщєнка та іже з ними. За свої високі і не дуже посади в московській державній ієрархії вони вірно служили і служать своїм роботодавцям, без причин боляче кусаючи Українську Батьківщину, де знаходиться їхнє родове коріння. Ось такі от перекинчики-полукровки є набагато небезпечнішими від Путіна, його оточення та їхніх послідовників. Бо стараються продемонструвати свою вірність господарям за будь-яку ціну.

   У нас, в Україні, на високих державних посадах теж вистачає своїх полукровок — необов'язково за походженням, а за духом, що є набагато страшнішим. Вони навіть на відверте знущання з себе дрібних російських чиновників, які затіяли «сирну війну», не можуть гідно відповісти. Особливо «яскраво» себе тут проявив український (чи дійсно так?) аграрний міністр Микола Присяжнюк. Лакейська поведінка. «Раби, подножки, грязь Москви...», — це про них так влучно сказав наш Кобзар — Тарас Шевченко.

   Маємо якнайшвидше позбутися у владі своїх перекинчиків-полукровок. Це дуже скоротить наш шлях до європейської та євроатлантичної інтеграції. Там — наш порятунок. Там — гарантія нашої незалежності. Європа — наш рідний дім. Вертаймося швидше назад до дому!

   Навіть український більшовик Микола Хвильовий, якого згодом тодішній режим довів до самогубства, зрозумівши свого часу справжню суть своїх московських соратників і правителів, сказав: «Геть від Москви!».