Хіба можна розчаруватися в Україні?!

    24 серпня 1991 року... Мільйони українських сердець прискорено билися від радості, яка переповнювала нас. Віковічні прагнення нашого народу мати свою державу нарешті здійснилися — Парламент схвалив Акт проголошення незалежності України.

   Дуже важким і тернистим був шлях до власної державності, яку здобували, а потім втрачали через війни, розбрат, кровопролиття і окупації різними імперіями. І тільки наприкінці 20ст., в нових історичних умовах, коли ніхто не смів зважитися на агресію, Україна постала на карті світу, як незалежна держава.

   Прикро, що нинішня влада в цей величний день не захотіла продемонструвати всьому світу наші здобутки в усіх сферах суспільного життя, зокрема через проведення військового параду. Вирішила зекономити… Циніки! Економили б на своїх палацах, вертольотах, яхтах!.. Бо підготовка і проведення самого параду — складний тренувальний процес для особового складу, техніки, водіїв, механіків-водіїв, всіх парадних розрахунків. Це ж — елементи бойової підготовки. Хіба можна економити на бойовій підготовці власних збройних сил?! Та такі паради мали б відбутися в кожному обласному центрі, в Києві, Криму, в усіх населених пунктах, де дислокуються військові частини. З показом нових озброєнь і військової техніки, які вінчають роботу всієї української промисловості і економіки. Натомість влада економить на українському війську, яке і так перебуває у складному становищі. Дійшло навіть до того, що в окремих частинах аеромобільних військ (вернули хоча б правильну назву цим військам — повітряно-десантні) офіцери, прапорщики, солдати і сержанти строкової служби за власні гроші купують пальне для вертольотів, щоб здійснити парашутні стрибки. А можновладці в цей час розкошують і бісяться з жиру.

   Переважна більшість українських громадян зі щирою радістю зустріла перші 20 років нашої незалежності. Не може бути у нас більш величного свята, як День Незалежності! Адже саме в цей день відродилася Українська Держава, як Батьківщина всіх українців, всіх тих людей, незалежно від національності, які вважають українську землю своєю рідною.

   Та є і вороги нашої незалежності, які, будучи де-юре громадянами України, де-факто є «п'ятою колоною». З ними мали б розбиратися по всій строгості Закону правоохоронні органи, зокрема і СБУ, які в більшості випадків закривають очі на дії таких «громадян». Зате опозиційні політики не дають їм спокою і їх безпідставно кидають за грати. То на чий млин лиють воду ці органи?!

   Також є немалий відсоток наших громадян, які розчарувалися… в Україні. Дивно. Адже не можна асоціювати Україну з владою, посадовцями різних рангів, політиками. Можновладці, окремі політики дбають тільки про себе, вони байдужі до проблем українського народу. Але між ними і Україною не можна ставити знак рівності. Можна і навіть треба розчаровуватися у владі, трясти її і міняти, щоб не забувала кому має служити — своєму народові. Особливо цікавою виглядає нинішня влада. В переважній більшості в ній зібралися люди, які ніякого відношення до здобуття Україною незалежності не мають. В кращому випадку вони відкрито не перешкоджали цьому процесу, а під час грудневого референдуму 1991р. проголосували хто — «за», хто — «проти», а дехто з них і голосувати не ходив. А зараз вони керують Українською незалежною державою. Отакий маємо парадокс. Аналогічна ситуація є і в Білорусі, яка поступово втрачає свою незалежність. У своєму рідному українському домі ми не можемо допустити повторення білоруського варіанту.

   Тому розчарування можуть викликати тільки можновладці, окремі політики, керівники тих чи інших відомств, установ і організацій. Якщо їхні дії викликають у нас розчарування, то їх треба міняти. Україна тут ні при чому. Вона не винна, що недостойні люди отримують владно — розпорядчі функції.

   Україна — у нас одна-єдина! Навіки! Вона є рідною домівкою для всіх, хто її любить і дбає про неї. Я щасливий з того, що належу до мільйонів патріотів, які виборювали Україні незалежність і працюють для її добра, для її європейської перспективи, для її входження в коло правових, вільних і заможних країн цивілізованого світу — євроатлантичної спільноти. Саме ця спільнота гарантуватиме нам безпеку, територіальну цілісність і незалежність.

   Україна — мій рідний дім, моя рідна земля. Іншої такої немає більше ніде в світі. Вона є і буде прихистком для всіх її вірних синів і доньок та їхніх нащадків. Україна, як незалежна держава, зустріла своє перше 20-ліття і житиме вічно! Любімо свою Україну всім серцем! А «діячів» різного гатунку, які нас розчаровують, гонімо геть! Щоб не оскверняли нашої святої землі.

   Дбаймо про Україну, захищаймо її незалежність, не дозволяймо нікому на неї зазіхати!Ніколи, ніколи не буде Україна рабою чужинських катів!


                                                                     Хіба можна розчаруватися в Україні?!
                                                                     До 24-ї річниці Незалежності України

                             

     24 серпня 1991 року...Мільйони українських сердець прискорено билися від радості, яка переповнювала нас. Віковічні прагнення нашого народу мати свою державу нарешті здійснилися – Парламент схвалив Акт проголошення незалежності України.

     Дуже важким і тернистим був шлях до власної державності, яку здобували, а потім втрачали через війни, розбрат, кровопролиття та окупації різними імперіями. І тільки наприкінці 20 століття, в нових історичних умовах, коли ніхто не смів зважитися на агресію, Україна постала на карті світу, як незалежна держава.

     Переважна більшість українських громадян зі щирою радістю зустрічає 24 річницю нашої новітньої державності. Не може бути у нас більш величного свята, як День Незалежності!Адже саме в цей день відродилася Українська Держава, як Батьківщина всіх українців, всіх тих людей, незалежно від національності, які вважають українську землю своєю рідною.

     Та є йвороги нашої незалежності, які, будучи де-юре громадянами України, де-факто стали «п'ятою колоною». З ними мали б розбиратися по всій строгості Закону правоохоронні органи, зокрема і СБУ, які часто закривали (нерідко й зараз закривають) очі на дії таких «громадян», що призвело до російської окупації Криму та частини Донецької і Луганської областей.         

     Також є немалий відсоток наших громадян, які розчарувалися… в Україні. Дивно. Адже не можна асоціювати Україну з владою,багатьмапосадовцями різних рангівтаполітиками.Непоодинокі можновладці, окремі політики – пристосуванці і перекинчики дбають тільки про себе, вони байдужі до проблем українського народу. Але між ними та Україною не можна ставити знак рівності. Можна і навіть треба розчаровуватися у владі, трясти її таміняти, щоб не забувала кому має служити – своєму народові.

     Тому розчарування можуть викликати тількиконкретніможновладці, окремі політики– пристосуванці, користолюбці і ’’тушки’’, керівники тих чи інших відомств, установ та організацій. Якщо їхні дії викликають у нас розчарування, то їх треба міняти. Україна тут ні при чому. Вона не винна, що недостойні люди отримують владно-розпорядчі функції, часто з рук нашого ж народу.

     Україна – у нас одна-єдина! Навіки! Вона є рідною домівкою для всіх, хто її любить і дбає про неї. Я щасливий з того, що належу до мільйонів патріотів, які виборювали Україні незалежність та працюють для її добра, для її європейської перспективи (ЄС), для її входження в коло правових, вільних і заможних країн цивілізованого світу – євроатлантичної спільноти (НАТО). Саме ця спільнота гарантуватиме нам безпеку, територіальну цілісність та незалежність.

     Україна – мій рідний дім, моя рідна земля. Іншої такої немає більше ніде в світі.Вона є й буде прихистком для всіх її вірних синів і доньок та їхніх нащадків. Україна, як незалежна держава, зустрічає своє перше 24-ліття і житиме вічно!Любімо свою Україну всім серцем! А «діячів» різного гатунку– пристосуванців, невігласів, крикунів, корупціонерів, хабарників, явних та прихованих ’’тушок’’, які нас розчаровують, гонімо геть! Щоб не оскверняли нашої святої землі.

     Дбаймо про Україну, захищаймо її незалежність, не дозволяймо нікому на неї зазіхати! Росія – агресор і окупант української землі, як це вже не раз було в минулому, а тепер в чергове стала загарбником вже у 21 столітті, разом з «п’ятою колоною» повинна отримати належну відсіч та сповна відповісти за свої криваві злочини, за вбивства і страждання Українського народу та забратися геть з нашої території! Міжнародна (західна) демократична спільнота всіма засобами без зволікань має активно допомагати нині Україні покарати новітнього агресора в Європі, як покарала (на жаль, після певного зволікання) у 20 столітті агресора нацистського (але занадто довго, до розвалу СССР, терпіла агресорів московських), і не дозволити Путіну стати сучасним Сталіном-Гітлером!

                                                   Ніколи, ніколи не буде Україна рабою чужинських катів!

                                                                                З Днем Незалежності!

                                                                                       Слава Україні!